Рішення

від 29.03.2024 по справі 300/2674/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" березня 2024 р. справа № 300/2674/23

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Біньковської Н.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до товариства з обмеженою відповідальністю «Фармацевтична компанія «Здорова родина» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в розмірі 701518,22 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до суду з адміністративним позовом до ТОВ «Фармацевтична компанія «Здорова родина» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в розмірі 701518,22 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, в порушення статей 19, 20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, не сплатив до 17.04.2023 адміністративно-господарські санкції за одне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте нею у 2022 році.

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, в якому просить суд в задоволенні позову відмовити. Стверджує, що у день відкриття вакансій, 13 січня 2022 року, ТОВ «Фармацевтична компанія «Здорова родина» подало до Калуської філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», в якому було зазначено про три вакансії на посаду «фармацевт» та про три вакансії на посаду «асистент фармацевта». В розділі II звіту зазначено про необхідність направляти інвалідів. 30 грудня 2022 року звітність форми № №3-ПН подавалася до центру зайнятості повторно. Впродовж 2022 року центром зайнятості була направлена одна безробітна особа з інвалідністю на посаду «фармацевт», однак від запропонованої роботи вона відмовилась самостійно. Більше впродовж 2022 року центром зайнятості жодного разу не було направлено для працевлаштування осіб з інвалідністю на зазначені вакантні посади. Вважає, що подавши звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», ТОВ «Фармацевтична компанія «Здорова родина» вчинило усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення (а.с.20).

Заяв про розгляд справи з викликом сторін суду не надходило. У відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши в сукупності письмові докази, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 22.07.1994 ТОВ «Фармацевтична компанія «Здорова родина» зареєстроване як юридична особа, що підтверджується даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, здійснює господарську діяльність та використовує найману працю, відноситься до суб`єктів господарювання, яким відповідно до статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні встановлюється норматив робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

У відповідності із розрахунком сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю поданого позивачем за 2022 рік, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 199 осіб, з них відсутні працівники, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність 3, фонд оплати праці штатних працівників 27437523,06 грн., середня річна заробітна плата штатного працівника 137877,00 грн. (а.с.4).

Вказаний розрахунок розміщено в електронному кабінеті роботодавця на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України 17.04.2023 (а.с.5).

Згідно розрахунку позову, сума адміністративно-господарських санкцій за непрацевлаштування відповідачем п`ятьох осіб з інвалідністю становить 689385,00 грн., а також 12133,22 грн. нарахованої пені, що в загальному складає 701518,22 грн. (а.с.6).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні (надалі також Закон №875-XII) з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Статтею 18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні визначено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, упорядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Особам з інвалідністю, які не мають змоги працювати на підприємствах, в установах, організаціях, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома. Особи з інвалідністю можуть залучатися до оплачуваних громадських робіт за їх згодою.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань (частина 3 статті 18-1 Закону №875-XII).

Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування та порядок сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70 (надалі також Порядок №70, в редакції станом на час спірних правовідносин).

Цим Порядком передбачено, що звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом (пункт 2 Порядку №70).

Частиною 1 статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно із частиною 2 статті 19 коментованого Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до частини 4 статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно зчастиною першоюцієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

За приписами частин 4-5 статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним. До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, зараховується забезпечення роботою осіб з інвалідністю на підприємствах, в організаціях громадських об`єднань осіб з інвалідністю шляхом створення господарських об`єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Положеннями частин 6-7 статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні передбачено, що Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію: про працевлаштованих осіб з інвалідністю; про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю; необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленогочастиною першоюцієї статті.

Отримана від Пенсійного фонду України інформація, яка містить ознаки порушень законодавства про створення робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, є підставою для проведення перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю.

Процедуру надання Пенсійним фондом України Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформації з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування визначає Порядок надання Пенсійним фондом України Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформації з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України 10.03.2023 № 14-2, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15.03.2023 за № 457/39513 (надалі також Порядок № 14-2).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 14-2 надання інформації з реєстру застрахованих осіб здійснюється на центральному рівні в електронній формі за формою, затвердженою постановою правління Пенсійного фонду України від 10 березня 2023 року № 14-2, щоквартально до 25 числа другого місяця, наступного за звітним кварталом, наростаючим підсумком в розрізі місяців.

Пунктом 4 Порядку № 14-2 визначено, що Пенсійний фонд України з реєстру застрахованих осіб надає інформацію: про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю; необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Відповідно до пункту 5 Порядку № 14-2 інформація з реєстру застрахованих осіб містить актуальні на дату та час її формування відомості.

Згідно із частиною 1 статті 20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченимстаттею 19цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України (частина 4 статті 20 Закону №875-XII).

Відповідно до частини 1статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини 2 статті 218 Господарського кодексу України слідує, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України Про зайнятість населення своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про, зокрема, попит на робочу силу (вакансії).

На виконання пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України Про зайнятість населення наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31 травня 2013 затверджено Порядок подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" (чинний на момент подання звітності відповідачем 13.01.2022).

Згідно з пунктами 3 - 5 розділу І названого Порядку Форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Актуальність зазначених у формі № 3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку. Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Суд звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17, від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 24.03.2021 у справі 440/2371/19.

Системний аналіз наведених вище норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- надавати центру зайнятості необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю інформацію у порядку, передбаченому Законом України Про зайнятість населення та Порядком подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)";

- звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні та Порядком № 70;

- у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції.

В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - осіб з інвалідністю.

До обов`язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю в силу приписів частини 3 статті 17, частини 1 статті 18, частин 2, 3 та 5 статті 19 Закону № 875-ХІІ фактично віднесено укладання трудового договору з осіб з інвалідністю, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (в силу статті 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов`язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці).

Судом встановлено, що ТОВ «Фармацевтична компанія «Здорова родина» у 2022 році, а саме 13.01.2022 подано до центру зайнятості звіт за формою № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії), в якому зазначено про наявність вакантних робочих місць (шість вакансій) на які можуть бути працевлаштовані громадяни, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, зокрема, інваліди, за професіями (посадами) фармацевт, асистент фармацевта (а.с.25).

Також, відповідачем 30.12.2022 подано до центру зайнятості звіт за формою № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії), в якому зазначено про наявність вакантних робочих місць (4 вакансії) на які можуть бути працевлаштовані громадяни, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, зокрема, інваліди, за професіями (посадами) фармацевт, асистент фармацевта (а.с.28-38).

В листі Калуської філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості від 12.06.2023 №1244-15.2/25-23 зазначено, що ТОВ «Фармацевтична компанія «Здорова родина» за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 до центру зайнятості було подано звітність за формою № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії), в тому числі для осіб з інвалідністю 13.01.2022 та 30.12.2022. Протягом 2022 року в Калуській філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості перебувала особа, яка відповідала заявленій ТОВ «Фармацевтична компанія «Здорова родина» вакансії для працевлаштування осіб з інвалідністю з числа безробітних, та була скерована на посаду фармацевта. Від запропонованої роботи безробітний відмовився самостійно (а.с.40).

При цьому, доказів того, що відповідач не створив робочі місця для осіб з інвалідністю, відмовляв таким особам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, позивачем, який є суб`єктом владних повноважень, суду не надано.

Таким чином, матеріали справи свідчать про належне виконання відповідачем обов`язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню необхідної кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у зв`язку з чим відсутні підстави для сплати адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 701518,22 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а позов таким що задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України), судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Підстави для розподілу сплаченого позивачем судового збору відсутні.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідачем заявлено клопотання про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань позивача на користь ТОВ «Фармацевтична компанія «Здорова родина» витрат на професійну (правничу) допомогу в розмірі 10000,00 грн.

За змістом статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 9 статті 139 КАС України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін.

При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (надалі також - Закон №5076-VI).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 30 Закону №5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм їхньої дійсності та необхідності, а також критерієм розумності їхнього розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, значення спору для сторони тощо.

Судом встановлено, що професійна правнича допомога позивачу у цій справі надавалася відповідно до договору про надання правничої допомоги від 08.06.2023, укладеного між ТОВ «Фармацевтична компанія «Здорова родина» (Клієнт) та адвокатом Романюком А.Б. (Адвокат) предметом якого є надання правничої допомоги у справі №300/2674/23 за позовом Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до ТОВ «Фармацевтична компанія «Здорова родина» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Згідно п. 3 вказаного договору розмір гонорару адвоката визначається виходячи з фактично наданих адвокатом послуг, на підставі узгоджених сторонами розцінок. У разі якщо за результатами розгляду справи буде прийнято рішення на користь Клієнта, Клієнт додатково сплачує Адвокату гонорар в розмірі 1% від ціни позову (гонорар успіху). (а.с.41).

Згідно акту приймання-передачі наданих послуг від 02.02.2024 адвокат Романюк А.Б. надав такі послуги:

1. Консультації клієнта, узгодження правової позиції, вартість послуг 2000,00 грн.;

2. Вивчення матеріалів справи, аналіз законодавства та актуальної судової практики, оцінка судової перспективи справи, вартість послуг 3000,00 грн.;

3. Підготовка відзиву на позовну заяву, вартість послуг 5000,00 грн.

Сума гонорару до сплати згідно з договором становить 10000,00 грн. За змістом рахунку-фактури №10 від 02.02.2024 вартість послуг, яка підлягає сплаті 10000,00 грн. (а.с.51-52).

Також, адвокатом Романюком А.Б. надано суду свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №553 від 31.03.2006, ордер серії АТ №1044234 від 08.06.2023 (а.с.42-43).

Суд, аналізуючи здійснені адвокатом послуги за критеріями, визначеними у ч.5 ст.134 КАС України та на предмет неминучості - критерію, що застосовується Європейським судом з прав людини, зазначає таке.

Суд зауважує, що в наданих суду документах не вказано час, який адвокат витратив на надання кожної із правових послуг.

Стосовно судових витрат на професійну правничу допомогу у виді проведення консультації, узгодження правової позиції, вартість до стягнення якої заявлено у розмірі 2000,00 грн. та вивчення матеріалів справи, аналіз законодавства та актуальної судової практики, оцінка судової перспективи справи, вартість 3000,00 грн., суд вказує, що консультація, узгодження правової позиції, вивчення матеріалів справи, аналіз законодавства та актуальної судової практики, оцінка судової перспективи справи є ідентичними видами правової допомоги та повторюють одна одну. На переконання суду, з огляду критеріїв розумності, виправданості, співмірності із складністю справи, вартість заявленої до відшкодування суми вказаних послуг є завищеною на 4000,00 грн.

Щодо правової допомоги у виді складання відзиву на позовну заяву, вартість якої визначена в розмірі 5000,00 грн., суд також вважає, що вказана сума є завищеною та недостатньо обґрунтованою, оскільки заявлений розмір витрат є неспівмірним із складністю справи та виконаних адвокатами робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатами та із обсягом наданих адвокатами послуг (виконаних робіт).

Отже, в цій частині заяви вартість заявленої до відшкодування суми вказаної послуги завищеною на 3500,00 грн.

Враховуючи наведене, виходячи із обставин справи, критерію пропорційності, суд вважає обґрунтованим та об`єктивним, і таким, що підпадає під критерій розумності, суму витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань позивача на користь відповідача, у загальному розмірі 2500,00 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фармацевтична компанія «Здорова родина» понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн. (дві тисячі п`ятсот гривень 00 копійок).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

позивач - Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (код ЄДРПОУ 13662300, вул. Гуцульська, 9, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76007),

відповідач товариство з обмеженою відповідальністю «Фармацевтична компанія «Здорова родина» (код ЄДРПОУ 22174462, вул. Пушкіна, 8, м. Калуш, Івано-Франківська область, 77300).

Суддя /підпис/ Біньковська Н.В.