Ухвала

від 06.03.2024 по справі 320/16363/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про продовження процесуального строку

06 березня 2024 року справа № 320/16363/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Клименка В.В., розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАК АГРО" до Головного управління ДПС у Київській області про скасування податкового повідомлення - рішення,

за участю представників сторін:

від позивача - Огороднікова І.І.,

від відповідача - ОСОБА_1 ,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАК АГРО" до структурного підрозділу Державної податкової служби України Головного управління ДПС у Київській області, в якому позивач просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.12.2022 №0126170713, за яким завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на загальну суму ПДВ - 2 550 271, 00 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.06.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу 10-денний строк з дня отримання копії ухвали суду, протягом якого позивачу необхідно було усунути недоліки позовної заяви, а саме: надати до суду докази сплати судового збору у розмірі 24156,00 грн. за подання даного адміністративного позову (оригінал платіжного документу), сплаченого на рахунок Київського окружного адміністративного суду.

23.10.2023 канцелярією суду зареєстровано заяву представника позивача про усунення недоліків позову від 26.06.2023, до якої додано докази сплати судового збору у розмірі 24156,00 грн. за подання даного адміністративного позову (оригінал платіжного документу). Вказані докази направлено на адресу суду засобами поштового зв`язку 26.06.2023.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.10.2023 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження. Розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання на 30.11.2023. Витребувано докази у справі від відповідача.

15.11.2023 через підсистему "Електронний Суд відповідачем подано відзив на позовну заяву.

28.11.2023 на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.11.2023 відкладено підготовче провадження у зв`язку із необхідністю надання сторонам доказів по справі на 30.01.2024.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.01.2024 відкладено підготовче провадження у зв`язку із необхідністю надання сторонам доказів по справі на 23.02.2024.

30.11.2023 в судовому засіданні представником відповідача подано клопотання про залишення позову без розгляду у зв`язку із пропуском строку звернення до суду з даним позовом.

21.02.2024 канцелярією суду зареєстровано аналогічне клопотання відповідача, подане через підсистему Електронний Суд" 15.11.2023, про залишення позову без розгляду у зв`язку із пропуском строку звернення до суду з даним позовом.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.02.2024 відкладено підготовче провадження у зв`язку із необхідністю надання сторонам доказів по справі на 06.03.2024.

У підготовче судове засідання, призначене на 06.03.2024 з`явились представники сторін.

У підготовчому судовому засіданні 06.03.2024 представник відповідача підтримав клопотання від 15.11.2023 про залишення позову без розгляду у зв`язку із пропуском строку звернення до суду з даним позовом, просив суд вказане клопотання задовольнити.

Відповідач у клопотанні про залишення позову без розгляду вказує, що для оскарження податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 08.12.2022 №0126170713, яке в порядку адміністративного оскарження було оскаржено позивачем до ДПС України, передбачений місячний строк звернення до суду, який обчислюється з дня, наступного за днем завершення процедури адміністративного оскарження (28.02.2023), позивачем, що звернувся до суду 06.05.2023, що слідує з сайту судової влади, пропущений. При цьому відповідач заперечує проти тверджень позивача, викладених у позовній заяві про дотримання ним строку звернення до суду, який на думку позивача складає три місяці. Відповідач вказує, що положення п. 56.16, п. 56.19 ст.56 ПК України встановлюють місячний строк як для оскарження податкового повідомлення-рішення, так і іншого рішення контролюючого органу про нарахування грошових зобов`язань.

Позивачем в судовому засіданні 26.01.2024 подано додаткові письмові пояснення з приводу дотримання ним строку звернення до суду, в яких вказує, що місячний строк звернення до суду (у порядку п.56.19 ст.56 ПКУ) стосується оскарження рішень контролюючого органу про нарахування грошових зобов`язань, у випадку використання процедури адміністративного оскарження, тоді як тримісячний строк (у порядку ч.2 ст.122 КАС України) застосовується щодо оскарження в суді рішень контролюючого органу, які не стосуються нарахування грошових зобов`язань. Оскільки оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням Головного управління ДПС у Київській області від 08.12.2022 №0126170713 за формою В4 зменшено від`ємне значення суми податку на додану вартість, то таке податкове повідомлення-рішення не передбачає і не може передбачати нарахування грошових зобов`язань, що на думку позивача свідчить про тримісячний строк на оскарження такого рішення.

У свою чергу відповідачем 20.02.2024 подано до суду додаткові письмові пояснення, в яких останній заперечує різний підхід до визначення строку на оскарження податкових повідомлень-рішень, щодо яких застосовано процедуру адміністративного оскарження та зазначає, що норма п.56.19 ст.56 ПКУ є спеціальною щодо норми ч.4 ст.122 КАСУ та має перевагу у застосуванні в податкових спорах та стосується всіх податкових повідомлень-рішень, незалежно від їхньої форми чи типу.

Представником позивача у судовому засіданні 06.03.2024 подано клопотання від 06.03.2024 про поновлення пропущеного строку звернення до суду з даним позовом, яке було долучено судом до матеріалів справи.

У клопотанні про поновлення строку звернення до адміністративного суду від 06.03.2024 позивач вказує, що на сьогоднішній день відсутня практика Верховного Суду, що врегульовує питання строку звернення до суду у випадку оскарження податкових повідомлень-рішень, що не передбачають нарахування грошових зобов`язань, щодо яких застосовано процедуру адміністративного оскарження. Вказує, що численні судові справи та рішення як на користь платників податків, так і на користь органів ДПС, свідчать саме про те, що особливості граматичної конструкції, використані при викладенні спірної норми п.56.19 ст.56 ПКУ, обумовлюють неоднозначність сприйняття норми та її тлумачення в тому числі і судовими органами. Зазначає, що позовна заява була подана до суду 28.04.2023, що підтверджується трекінгом поштового оператора АТ "Укрпошта" №0408033720644, тому строк ймовірного пропуску (на думку відповідача) складає 28 днів. Також позивач зауважує, що протягом усього періоду дії воєнного стану не території України у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду. Тому враховуючи повноту обставин, як численні ракетні обстріли Києва та Київської області навесні 2023 року, постійні відключення світла та проблеми з функціонуванням телекомунікаційних систем, систематичні повітряні тривоги, що викликали необхідність співробітників перебувати в укриттях, позивач просить поновити процесуальний строк, наданий для подання позовної заяви.

Розглянувши матеріали справи, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Зазначена норма встановлює загальний строк звернення до адміністративного суду в публічно-правових спорах. Водночас, за умови використання позивачем досудового порядку вирішення спору у випадках, коли законом передбачена така можливість або обов`язок, Кодексом адміністративного судочинства України встановлено скорочений строк звернення до суду.

Так, відповідно до частини четвертої статті 122 КАС України якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Як уже зазначено, частина перша статті 122 КАС України передбачає можливість встановлення строків звернення до адміністративного суду іншими законами.

Відносини у сфері оподаткування, права та обов`язки платників податків і зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження та обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Спеціальною нормою, яка встановлює порядок оскарження рішень контролюючих органів, є стаття 58 ПК України. З її змісту вбачається, що у платника податків є право розсуду в обранні адміністративного та/або судового порядку оскарження такого рішення після його отримання. Обрання платником податків в першу чергу адміністративного порядку оскарження рішення не виключає можливості надалі звернутися до суду з відповідним позовом, що визнається досудовим порядком вирішення спору. Водночас якщо після отримання рішення контролюючого органу платник податків звертається до суду з позовом, його право на адміністративне оскарження такого рішення втрачається.

Пунктом 56.18 статті 56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

Відповідно до пункту 56.19 статті 56 ПК України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Зі змісту пунктів 56.2, 56.3, 56.18 статті 56, пункту 57.3 статті 57 ПК України вбачається, що процедура адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення розпочинається з дня подання скарги до контролюючого органу вищого рівня, яка засвідчує безпосередню незгоду платника з визначеними йому грошовими зобов`язаннями, і закінчується настанням однієї з подій, передбачених пунктом 56.17 статті 56 ПК України. Строк для подачі первинної скарги за загальним правилом становить 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення.

Верховний Суд у постанові від 11.10.2019 у справі № 640/20468/18 за результатом комплексного аналізу правового регулювання зазначив, що норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною нормою, яка регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань за умови використання платником податків досудового порядку вирішення спору.

Верховний Суд у постанові від 26.11.2020 у справі №500/2486/19 сформував правовий висновок, відповідно до якого норма пункту 56.18 статті 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 ПК України. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Відтак, для забезпечення узгодженості судової практики з висновком, викладеним у постанові від 26.11.2020 у справі №500/2486/19, Верховний Суд зазначає, що під час вирішення тотожних спорів повинні враховуватися наведені висновки щодо застосування норм права.

Одночасно Верховний Суд зазначив, що відступає від висновку про застосування норми права щодо строку звернення до суду в частині того, що положення пункту 56.18 статті 56 ПК України є спеціальними щодо приписів статті 122 КАС України, а тому незалежно від використання платником податків права на адміністративне оскарження такий строк становить 1095 днів.

Також Верховний Суд зробив висновок, що пунктом 56.18 статті 56 ПК України встановлено лише спеціальний строк у податкових правовідносинах (строк давності), протягом якого у платника податків за загальним правилом існує право ініціювати в суді спір щодо правомірності податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу.

Водночас правового висновку про те, що пунктом 56.18 статті 56 ПК України встановлено процесуальний строк звернення до суду, а так само і про те, що він становить 1095 днів, постанова Верховного Суду не містить.

У розвиток наведеного правозастосування, з урахуванням змін, що відбулися в суспільних відносинах, а також практичних результатів існування тривалий час судової практики, відповідно до якої процесуальний строк звернення до суду в податкових спорах становить 1095 днів, Верховний Суд у складі судової палати вважає за необхідне змінити попередні підходи до застосування норм права, які регулюють питання строку звернення до суду в податкових правовідносинах.

Верховний Суд у складі судової палати вважає, що граматичне тлумачення змісту пункту 56.18 статті 56 ПК України дає підстави для висновку, що вказана норма не встановлює процесуальних строків звернення до суду. Абзац перший цієї норми презюмує право платника податків використати судовий порядок оскарження відповідного рішення контролюючого органу та встановлює момент виникнення права на відповідне оскарження - з моменту отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу. Також він передбачає, що при реалізації такого права необхідно враховувати строки давності, установлені статтею 102 ПК України. При цьому мова йде не тільки про строки, згадані в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті.

Отже, Верховний Суд у складі судової палати вважає, що зазначений у пункті 102.1 статті 102 ПК України строк є саме строком давності, який має матеріально-правову природу, а тому не може бути одночасно і процесуальним строком звернення до суду. Між правовою природою матеріально-правового строку давності в податкових правовідносинах та процесуального строку звернення до адміністративного суду є сутнісна різниця, а тому помилковим є ототожнення їх призначення при використанні.

Таким чином, у випадку досудового вирішення спору, тобто оскарження податкового повідомлення-рішення в адміністративному порядку, встановлюється місячний строк звернення до суду, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження. У разі, якщо процедура адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення не застосовувалась, для оскарження податкового повідомлення-рішення застосовується шестимісячний строк звернення до суду, передбачений абзацом першим частини другої статті 122 КАС України.

Предметом розгляду у даній справі є оскарження податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 08.12.2022 №0126170713 за формою В4, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 2550271, 00 грн.

З позовної заяви та доданих до неї документів слідує, що оскаржуване позивачем у даній справі податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 08.12.2022 №0126170713 було оскаржено позивачем в адміністративному порядку до ДПС України.

Рішенням ДПС України про результати розгляду скарги від 21.02.2023 №4270/6/99-00-06-01-05-06 залишено скаргу без задоволення та податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 08.12.2022 №0126170713 без змін.

Копію рішення ДПС України про результати розгляду скарги від 21.02.2023 №4270/6/99-00-06-01-05-06 позивачем отримано 28.02.2023, про що свідчить штамп поштового зв`язку на конверті, в якому вказане рішення надійшло до позивача (т.1 а.с.112).

Отже, враховуючи місячний строк звернення до суду щодо податкового повідомлення-рішення, яке було оскаржено в порядку адміністративного оскарження, останній день звернення до суду з даним позовом є 30.03.2023.

Отже, для оскарження податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 08.12.2022 №0126170713, передбачений місячний строк звернення до суду, який позивачем, що звернувся до суду 28.04.2023 згідно із штампом на конверті, в якому надійшла позовна заява з додатками на адресу суду, - пропущений.

Суд зауважує, що стаття 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи.

Стаття 13 Конвенції гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідні положення Конвенції знайшли своє втілення також у статті 55 Конституції України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищає суд; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі Белле проти Франції (Bellet v. France), заява № 23805/94).

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті, зокрема, шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, який відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною першою статті 118 КАС України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Таким чином, строк, передбачений частиною п`ятою статті 122 КАС України, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами.

У контексті наведеного суд вважає за доцільне зазначити, що усталеною є практика Верховного Суду про те, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.

Зокрема, питання наявності підстав вважати поважними причини пропуску строку звернення до суду з позовом, які пов`язані зі зміною правової позиції Верховного Суду з цього питання було предметом дослідження Верховним Судом у справі № 640/11650/21, за наслідками касаційного розгляду якої було ухвалено постанову від 23 вересня 2021 року. У цій постанові суд касаційної інстанції зазначив, що «у перехідний період для забезпечення реалізації права особи на звернення до суду у вказаних умовах їй має бути забезпечений певний розумний строк, достатній для формулювання правової позиції і вчинення дій з підготовки відповідного позову та його подання до суду. Тобто, новий підхід Верховного Суду у питанні визначення строку звернення до суду з позовами може застосовуватися для нових позовів, поданих після ухвалення постанови від 26 листопада 2020 року, однак, при вирішенні питання поновлення строку звернення з позовом істотне значення мають такі обставини: строк, який сплинув після зміни судової практики і до моменту звернення до суду з позовом; причини, які заважали звернутися до суду з позовом у максимально короткий термін після зміни судової практики; чи є підставі вважати, що позивачем було допущено необґрунтовані зволікання».

Аналогічний підхід було продемонстровано Верховним Судом при розгляді справи № 580/3400/20 (постанова від 27 липня 2021 року) та справи №160/11673/20 (постанова від 22 січня 2022 року).

Суд зазначає, що розуміючи важливість дотримання оптимального балансу між забезпеченням реалізації права особи на доступ до правосуддя та принципом правової визначеності, ЄСПЛ сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (рішення ЄСПЛ від 27 червня 2000 року у справі Ільхан проти Туреччини (Ilhan v. Turkey), рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі Пономарьов проти України (заява № 3236/03), рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України (заяви № 23759/03 та № 37943/06)).

З аналізу практики ЄСПЛ вбачається, що поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним та виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності, зазвичай, якщо: 1) недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2010 року у справі Мушта проти України (заява № 8863/06)); 2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (рішення ЄСПЛ від 24 липня 2003 року у справі Рябих проти Росії (заява № 52854/99); рішення ЄСПЛ від 29 жовтня 2015 року у справі Устименко проти України (заява № 32053/13)); 3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі Брумареску проти Румунії (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95).

У рішенні по справі "Іліан проти Туреччини" ЄСПЛ зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду, у зв`язку з пропуском строку звернення, повинно застосовуватись з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

З огляду на викладені вище факти, суд вважає за доцільне звернути увагу на те, що Верховний Суд не тільки забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, про що зазначено в частині першій статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а й забезпечує остаточне вирішення спору як суд останньої інстанції, адже саме рішення Верховного Суду гарантують дотримання принципу правової визначеності (Верховний Суд постановляє остаточні судові рішення, які не можуть ставитися під сумнів). Крім того, на відміну від судів першої та апеляційної інстанцій, саме Верховний Суд наділений правом відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду.

Зміна судової практики, що відбулася після ухвалення судами остаточного рішення, не повинна порушувати принцип правової визначеності та стабільності правового регулювання, чинного на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.

Така правова позиція була викладена, зокрема, Верховним Судом у постанові від 26.11.2020 у справі № 500/2486/19.

У постанові від 30 червня 2022 року у справі № 1.380.2019.004460 Верховний Суд зауважив, що «задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики».

Слід зазначити, що при оцінюванні поважності причин пропуску строку звернення до суду та прийнятті рішень про його поновлення ЄСПЛ, як правило, враховує:

1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки;

2) поведінку заявника;

3) поведінку державних органів;

4) перевантаження судової системи;

5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи «Бочан проти України», «Смірнова проти України», «Федіна проти України», «Матіка проти Румунії» та інші).

Загалом, згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи «Волчлі проти Франції», «ТОВ «Фріда» проти України»).

Отже, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об`єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.

Верховний Суд у постанові від 22.06.2021 у справі №120/5780/20-а (ЄДРСРУ №97806556) зазначив, що поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що станом на момент звернення позивача до суду існуюча практика Верховного Суду (яка є обов`язковою для врахування судами нижчих інстанцій згідно положень КАС України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), а саме у постанові Верховного Суду від 26.11.2020 у справі №500/2486/19 свідчила про те, що норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Не може бути однозначно зрозумілим висновок про те, що фраза "про нарахування грошових зобов`язань" стосується виключно словосполучення "інших рішень контролюючих органів", що дає можливість застосувати фразу "про нарахування грошових зобов`язань" до словосполучення "податкових повідомлень-рішень". Відтак фразу "оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань" можна зрозуміти так, що місячний строк оскарження передбачений для податкових повідомлень-рішень, а також для інших рішень контролюючих органів, якими платнику податків нараховані грошові зобов`язання.

У той же час суд зауважує про те, що окремої судової практики Верховного Суду щодо питання строку звернення до суду у випадку оскарження податкових повідомлень-рішень, що не передбачають нарахування грошових зобов`язань, щодо яких застосовано процедуру адміністративного оскарження, на сьогоднішній день не існує.

Вказане створює для платника податків підґрунтя правової невизначеності у діях платників при оскарженні податкових повідомлень-рішень, які не передбачають нарахування грошових зобов`язань, як-то у спірному випадку - при оскарженні податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 08.12.2022 №0126170713 за формою В4, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 2550271,00 грн.

Суд враховує подані позивачем в судовому засіданні 26.01.2024 додаткові письмові пояснення з приводу дотримання ним строку звернення до суду, в яких вказує, що місячний строк звернення до суду (у порядку п.56.19 ст.56 ПКУ) стосується оскарження рішень контролюючого органу про нарахування грошових зобов`язань, у випадку використання процедури адміністративного оскарження, тоді як тримісячний строк (у порядку ч.2 ст.122 КАС України) застосовується щодо оскарження в суді рішень контролюючого органу, які не стосуються нарахування грошових зобов`язань. Оскільки оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням Головного управління ДПС у Київській області від 08.12.2022 №0126170713 за формою В4 зменшено від`ємне значення суми податку на додану вартість, то таке податкове повідомлення-рішення не передбачає і не може передбачати нарахування грошових зобов`язань, що на думку позивача свідчить про тримісячний строк на оскарження такого рішення.

Отже, позивач був упевнений у тому, що щодо оскарження в суді рішень контролюючого органу, які не стосуються нарахування грошових зобов`язань, передбачений тримісячний строк, передбачений ч.2 ст.122 КАС України, в межах якого він і звернувся до суду.

Суд також приймає до уваги, що строк звернення до суду в даному випадку за відсутності релевантної судової практики, пропущений на 28 днів, тобто позивач, подаючи цей позов керувався тримісячним строком звернення до суду, протягом якого звернувся до суду.

Також суд враховує інші обставини, які безперечно могли вплинути на строк звернення до суду.

Так, у зв`язку із розпочатою військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ.

У подальшому, Законами України від 15.03.2022 №2119-ІХ, від 21.04.2022 №2212-ІХ, від 22.05.2022 №2263-ІХ, від 15.08.2022 №2500-IX та від 16.11.2022 №2738-IX Про затвердження Указу Президента України Про продовження строку дії воєнного стану в Україні затверджено відповідні Укази Президента України від 14.03.2022 №133/2022, від 18.04.2022 №259/2022, від 17.05.2022 №341/2022, від 12.08.2022 №573/2022, від 07.11.2022 №757/2022, від 06.02.2023 №58/2023, від 01.05.2023 №254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/2023 та від 05.02.2024 №49/2024, якими строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 год. 30 хв. 26.03.2022 строком на 30 діб, з 05 год. 30 хв. 25.04.2022 строком на 30 діб, з 05 год. 30 хв. 25.05.2022 строком на 90 діб, з 05 год. 30 хв. 23.08.2022 строком на 90 діб, з 05 год. 30 хв. 19.02.2023 строком на 90 діб, з 05 год. 30 хв. 20.05.2023 строком на 90 діб, з 05 год. 30 хв. 18..08.2023 строком на 90 діб, з 05 год. 30 хв. 16.11.2023 року строком на 90 діб, а потім з 05 год. 30 хв. 14.02.2024 строком на 90 діб.

24.02.2022 Рада суддів України прийняла рішення «Щодо вжиття невідкладних заходів для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні в умовах припинення повноважень Вищої Ради Правосуддя та воєнного стану у зв`язку зі збройною агресією з боку РФ», яким ухвалила, зокрема, що у випадку загрози здоров`ю, життю та безпеці відвідувачів та працівників суду здійснення судочинства певним судом може бути припинено до усунення обставин, які зумовили небезпеку.

02.03.2022 Рада суддів України опублікувала рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, з них основні:

особливості роботи суду визначаються виходячи з поточної ситуації у відповідному регіоні;

при визначенні умов роботи суду у воєнний час необхідно керуватися реальними поточними обставинами, що склалася в регіоні;

розгляд справ по можливості відкладається (за винятком невідкладних судових розглядів), зважаючи на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи або не можуть прибути в суд у зв`язку з небезпекою для життя;

зосередитись необхідно виключно на проведенні невідкладних судових розглядів (взяття під варту, продовження строків тримання під вартою);

справи, які не є невідкладними, розглядаються лише за наявності письмової згоди на це усіх учасників судового провадження;

процесуальні строки по можливості продовжуються щонайменше до закінчення воєнного стану.

При цьому, 05.08.2022 Радою суддів України прийнято рішення Ради суддів України №23, яким вирішено вважати рекомендації з організаційних питань роботи суддів в умовах воєнного стану, які були опубліковані 02.03.2022 на сайті Ради суддів України, такими, що відображають офіційну позицію Ради суддів України щодо організації роботи судів.

Згідно зі статтею 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами.

В умовах воєнного або надзвичайного стану конституційні права людини на судовий захист не можуть бути обмежені.

У цьому випадку пропущений позивачем строк звернення до суду є незначним (останній день 30.03.2023, подано 28.04.2023) та становить 28 днів.

Отже, встановлений судом строк може бути поновлений за заявою особи, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з воєнним станом в Україні, та необхідністю зміни умов організації праці та документообігу з метою збереження життя і здоров`я працівників.

У статті 3 Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Стаття 27 Конституції України гарантує кожній людині невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.

Запровадження воєнного стану не є підставою для будь-яких обмежень прав, передбачених статтею 27 Конституції України (стаття 64 Конституції України).

Право на життя є правом, яке безпосередньо входить до сфери відповідальності держави за його здійснення. Це не означає, однак, тільки обов`язок поваги до права на життя з боку держави. На останню покладається також обов`язок захищати вказане право.

Складовою частиною цього права є також право кожного захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.

У статті 2 Конвенції також закріплено право на життя і визнання важливості цього права порівняно з іншими правами людини. ЄСПЛ при тлумаченні обов`язків держави згідно зі статтею 2 Конвенції одним з них виділяє обов`язок не перешкоджати особі в реалізації цього права.

Оскільки життя людини, її здоров`я і безпека є найціннішими, проте держава не може повністю їх гарантувати в умовах воєнного стану і рекомендує також самостійно дбати про свою безпеку, зокрема при першій можливості покинути разом із сім`єю небезпечну зону (пункт 1 «Дій населення в умовах надзвичайних ситуацій воєнного характеру», рекомендований Державною службою України з надзвичайних ситуацій), у зв`язку із чим дотримання строків звернення до суду, зокрема підготовка процесуальних документів, ознайомлення з матеріалами, можуть були ускладненими, суд має враховувати ці обставини при вирішенні питання про поновлення процесуальних строків.

Крім того, 04 березня 2022 року на офіційному веб-сайті Верховного Суду опубліковано повідомлення під назвою «Особливості здійснення правосуддя на території, на якій введено воєнний стан», у якому зазначено, що запровадження воєнного стану на певній території є поважною причиною для поновлення процесуальних строків.

Аналогічна правова позиція щодо необхідності розцінювання запровадження воєнного стану в якості поважної причини для поновлення процесуальних строків викладена Верховним Судом в ухвалах від 04.05.2022 у справі №420/6890/20 та від 12.05.2022 у справі №520/758/21.

Приймаючи до уваги доводи, викладені у клопотанні позивача від 06.03.2024, суд дійшов висновку, що строк звернення до суду підлягає поновленню, оскільки пропущений строк позивачем із поважних причин, що є підставою для поновлення пропущеного строку звернення до суду з цим позовом.

Враховуючи викладене, суд відмовляє у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Київській області, як відокремлений підрозділ ДПС України від 15.11.2023 б/н про залишення позовної заяви без розгляду.

У судовому засіданні 06.03.2024 проголошено вступну та резолютивну частини ухвали. Повний текст ухвали суду виготовлено 22.03.2024.

Керуючись статтями 123, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

1. Визнати поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом у цій справі та поновити Товариству з обмеженою відповідальністю "ТАК АГРО" строк звернення до суду із позовом щодо оскарження податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 08.12.2022 №0126170713, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 2550271,00 грн.

2. Відмовити у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Київській області, як відокремлений підрозділ ДПС України від 15.11.2023 б/н про залишення позовної заяви без розгляду.

3. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) сторонам (їх представникам), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Кушнова А.О.