Рішення

від 28.03.2024 по справі 520/10775/23

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

28 березня 2024 року справа №520/10775/23

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тітова О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неповного нарахування та не виплати повної додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» військовослужбовцю ОСОБА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_2 ;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_3 , видати наказ яким перерахувати та виплатити позивачу з 06.07.2022 року по 27.03.2023 року додаткову винагороду згідно постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» в розмірі 100000 гривень пропорційною в розрахунку на місяць військовослужбовцю ОСОБА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_2 .

В обґрунтування позову вказано, що позивач є військовослужбовцем та проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 . Необхідність захисту свого права (подання позовної заяви) в даного громадянина виникла щодо не виплати додаткової винагороди за безпосередню участь у забезпеченні бойових дій по здійсненню заходів з національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії, яка гарантується державою на період військового стану. На думку позивача, відповідач, не видаючи наказ щодо донарахування додаткової винагороди військовослужбовцю, яким є позивач, порушує його право, яке гарантоване державою на період військового стану.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Враховуючи викладене, суд розглядає справу за наявності безпечних умов для життя та здоров`я учасників процесу, суддів та працівників суду.

Суддя у період з 03.07.2023 по 24.07.2023 перебував у відпустці. В період з 16.10.2023 по 20.10.2023 перебував на навчанні та з 23.10.2023 по 26.10.2023 перебував на лікарняному. В період з 17.01.2024 по 05.02.2024 перебував у відпустці.

Дослідивши доводи позову, зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до довідки ВЧ НОМЕР_1 від 16.03.2023 №81 дійсно перебував на військовій службі під час проведення загальної мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 17 травня 2022 року №342/2022 у військовій частині НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 в період з 06 липня 2022 року по 13 січня 2023 року.

Позивач оскаржує бездіяльність військової частини щодо неповного нарахування та не виплати повної додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» як таку, що порушує його конституційні права.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми права.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Конституція України, таким чином, надає громадянам право безпосередньо звертатися до суду із скаргою на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Суд вважає за необхідне підкреслити, що гарантоване ст. 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право конкретизоване у законах України.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року 18-рп/2004 щодо порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес. Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Конституційний Суд України у рішенні 19-рп/2011 від 14.12.2011, зокрема, зазначив: Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Тобто, Конституційний Суд України визначив залежність виникнення права особи на судовий захист, гарантоване статтею 55 Конституції України, виключно із існуванням порушення, створенням перешкод для реалізації конкретних прав і свобод такої особи. Наведене підтверджується також положеннями частин третьої-п`ятої статті 55 Конституції України, у яких чітко вказано про захист своїх прав і свобод.

Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізує владні управлінські функції стосовно заявника. Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 18.06.2018 у справі 800/587/17.

Також, Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 по справі № 522/3665/17 (провадження К/9901/38991/18) констатував, що з огляду на вимоги статтей 2, 5 КАС України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень. Також, Верховний Суд встановив, що в контексті завдань адміністративного судочинства (статті 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду.

Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що позивач звертався до відповідача з заявою щодо виплати йому додаткової винагороди, передбаченої постановою № 168 КМУ від 28.02.2022 за спірний період, а також відсутня відмова відповідача в виплаті позивачу даної додаткової винагороди, суд приходить до висновку, що відповідачем не допущено порушення прав позивача, а оскільки відповідно до ст. 6 КАС України захисту підлягають лише порушені права, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Окрім того, в означеному контексті суд зважає на посилання представника позивача на відповідь на адвокатський запит від 17.03.2023 №40/05/12-1538/У-163-АД, в якому зазначено виключно про необхідність додаткового часу відповідачу на підготовку відповіді на адвокатський запит, утім, у позові представник позивача стверджує про наявність довідки про неотримання позивачем додаткової винагороди у розмірі 100000 грн.

Такої довідки представником позивача до суду не надано, також не надано безпосередньо самого адвокатського запиту від 28.02.2023, з якого б суд міг встановити зміст запитуваної адвокатом інформації.

Фактично наданий до суду представником позивача пакет документів (доказів) обмежується відповіддю на адвокатський запит від 17.03.2023 №40/05/12-1538/У-163-АД, довідкою ВЧ НОМЕР_1 від 16.03.2023 №81 про перебування позивача на службі у ВЧ НОМЕР_1 та копією військового квитка НОМЕР_4 .

Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У відповідності до ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно зі статтею 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Під час виконання вимог статті 9 КАС України в частині з`ясування обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, судом не встановлено, а учасниками справи не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, що підтверджує безпосередню участь позивача у бойових діях або безпосереднє забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії на територіях, де проводяться бойові дії у спірний період, а також факт порушення права позивача, що є найсуттєвішим під час вирішення цього спору.

Безперечно, відповідачем не виконано свого обов`язку щодо доказування у цьому спорі, утім, такий обов`язок в адміністративному процесі також покладено і на позивача, представник якого, надаючи професійну правничу допомогу, не реалізував свої повноваження та не надав до суду ті докази, на які посилається у позові, що унеможливлює будь-які висновки суду щодо стверджуваних у позові порушень відповідачем прав позивача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Розподіл судових витрат здійснити у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяО.М. Тітов