Постанова

від 29.03.2024 по справі 807/4537/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2024 року

м. Київ

справа № 807/4537/13-а

адміністративне провадження № К/990/16770/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Яковенка М. М.,

суддів -Дашутіна І. В., Шишова О. О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 807/4537/13-а

за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду (суддя: Луцович М.М.) від 11 серпня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: Улицький В.З., Кузьмич С.М., Матковська З.М.) від 28 лютого 2023 року,

УСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , платник податків, позивач у справі, скаржник у справі) звернувся до суду з позовом до Ужгородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області (правонаступником якої є Головне управління ДПС у Закарпатській області, далі також - податковий орган, контролюючий орган, відповідач у справі), в якому просив визнати протиправними:

- податкове повідомлення-рішення № 0016931702 від 16 грудня 2013 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб у розмірі 110732,40 гривень за основним платежем та 28193,10 гривень за штрафними санкціям;

- рішення № 0016971702 від 16 грудня 2013 року, яким донараховано єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 95862,67 гривень за основним платежем та 4793,13 гривень за штрафними санкціями;

- податкове повідомлення-рішення № 0016941702 від 16 грудня 2013 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання по податку на додану вартість у розмірі 30226 гривень за основним платежем та 7015,75 гривень за штрафними санкціями.

2. Позовні вимоги мотивовані тим, що вищевказані податкові повідомлення-рішення та рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки висновки відповідача про заниження позивачем сум податкових зобов`язань не відповідають дійсності і є протиправними. Крім того, позивач стверджував, що ним не було занижено доходи від господарської діяльності, пов`язаної з наданням послуг транспортного експедирування, а господарські операції з придбання паливно-мастильних матеріалів носили реальний товарний характер та були спрямовані на настання правових наслідків.

3. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2019 року, позов було задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення форми "Р" № 0016931702 та № 0016941702 від 16 грудня 2013 року та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 16 грудня 2013 року № 0016971702. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

4. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 березня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2019 року було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

5. За результатами нового розгляду, рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року, у задоволені адміністративного позову відмовлено.

6. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, у травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

7. 09 травня 2023 року касаційну скаргу позивача на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року у справі №807/4537/13-а передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (склад колегії суддів: Усенко Є.А. - головуючий суддя, Шишов О.О., Яковенко М.М.).

8. Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та встановлено строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

9. 08 червня 2023 року до Верховного Суду від податкового органу надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

10. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду №1022 від 28 червня 2023 року призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Усенко Є.А.

11. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2023 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.

12. Ухвалою Верховного Суду справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд у порядку письмового провадження.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

13. Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів та виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 1 жовтня 2010 року по 31 грудня 2012 року, щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 1 січня 2011 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої було складено акт № 1807/07-01-17-02/ НОМЕР_1 від 28 листопада 2013 року.

14. Перевіркою, з урахуванням змін, внесених контролюючим органом за наслідками розгляду заперечень на акт перевірки, встановлені порушення:

- підпункту 16.1.2 пункту 16.1 статті 16, пунктів 177.2, 177.10 статті 177 Податкового кодексу України, у зв`язку з чим донараховано до сплати податок на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2011 рік в сумі 69532,32 гривень, за 2012 рік - 41200,08 гривень;

- підпункту "б" пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України за неподання розрахунку за формою 1 ДФ за І-ІV квартали 2011 року та І-ІV квартали 2012 року за ознакою доходу "157" (дохід самозайнятої особи);

- пункту 11 статті 8, частини 1 пункту 2 статті 6, частини 2 пункту 1 статті 7 Закону України від 8 липня 2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", у зв`язку з чим донараховано єдиного внеску на загальну суму 95862,67 гривень, в тому числі: за 2011 рік в сумі 54177,49 гривень, за 2012 рік в сумі 41685,18 гривень;

- пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України в частині заниження податкового зобов`язання та завищення податкового кредиту, у зв`язку з чим донараховано податку на додану вартість в сумі 30226 гривень та виключено суму податку на додану вартість, що підлягала включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, в сумі 25473 гривень;

- пунктів 160.1, 160.5 статті 160 Податкового кодексу України, у зв`язку з чим донараховано до сплати податок з доходів нерезидентів за 2011 рік в сумі 624,96 гривень.

15. Таких висновків контролюючий орган дійшов з огляду на те, що досліджені під час перевірки первинні документи свідчать про те, що позивач у період, що перевірявся (2011-2012 роки), занизив суму загального оподатковуваного доходу на 2 444 281,21 гривень. Також відповідачем у цих періодах встановлено факти як заниження, так і завищення валових витрат. При цьому, здійснюючи перевірку правильності обліку та відображення витрат у періодах, що перевірялись, податковий орган зауважив на невключенні до складу витрат вартість придбаних позивачем паливно-мастильних матеріалів. Допущені, на переконання контролюючого органу, порушення вплинули на розмір чистого оподатковуваного доходу позивача як об`єкта оподаткування, у зв`язку з чим контролюючим органом було донараховано у відповідних розмірах податок на доходи фізичних осіб та єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

16. Висновок контролюючого органу про завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість у періоді, що перевірявся, вмотивований неправомірним, на думку відповідача, включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість внаслідок придбання паливно-мастильних матеріалів.

17. На підставі вказаного акта перевірки податковим органом 16 грудня 2013 року було прийнято:

- податкове повідомлення-рішення № 0016931702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 110732,40 гривень за основним платежем та 28193,10 гривень - за штрафними санкціями;

- рішення № 0016971702, яким позивачу донараховано єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 95862,67 гривень за основним платежем та 4793,13 гривень - за штрафними санкціями;

- податкове повідомлення-рішення № 0016941702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання по податку на додану вартість у розмірі 30226 гривень за основним платежем та 7015,75 гривень - за штрафними санкціями.

18. Позивач, не погоджуючись з прийнятими рішеннями, звернувся до суду із цим позовом.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

19. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій вказали на те, що досліджені під час перевірки первинні документи свідчать про те, що позивач у періоді, що перевірявся (2011-2012 роки), занизив суму загального оподатковуваного доходу на 2444281,21 гривень. Також, у цих періодах встановлено факти як заниження, так і завищення валових витрат.

20. Проаналізувавши акт перевірки та наявні матеріали справи, здійснюючи перевірку правильності обліку та відображення витрат у періодах, що перевірялись, судами попередніх інстанцій встановлено невключення до складу витрат вартість придбаних позивачем паливно-мастильних матеріалів. Таким чином, суди вказали на те, що зазначені в Акті перевірки порушення вплинули на розмір чистого оподатковуваного доходу платника податків як об`єкта оподаткування, у зв`язку з чим податковим органом було правомірно донараховано у відповідних розмірах податку на доходи фізичних осіб та єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

21. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.

22. З огляду на зміст касаційної скарги, підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено пункт 3 частини третьої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме суд апеляційної інстанції розглянув справу без повідомлення позивача ОСОБА_1 про судовий розгляд та здійснив розгляд без його участі.

23. На обґрунтування вказаної підстави касаційного оскарження позивач зазначив, що під час розгляду справи в суді першої інстанції розгляд справи неодноразово відкладався. Позивач завчасно 09 серпня 2022 року подав до суду заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку із хворобою, про що зазначив у клопотанні та на підтвердження надав рецепт про призначення лікування і рецепт - направлення для купівлі антибіотиків. У даному випадку хвороба сторони є поважною причиною неявки. Окрім того, це не була повторна неявка позивача. Таким чином суд неправомірно обмежив право позивача бути присутнім та надавати особисті пояснення щодо заявленого ним позову.

24. Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції представником позивача завчасно подавалось клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відео конференції із дотримання вимог Кодексу адміністративного судочинства України, проте за день до судового засідання представнику позивача зателефонували із Восьмого апеляційного адміністративного суду та повідомили, що у задоволенні клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відео конференції відмовлено. У зв`язку із зайнятістю представника позивача в інших засідання, в тому числі щодо захисту в кримінальному провадженні, представником було подане клопотання про відкладення судового засідання на інший день. Однак, як вказує позивач, суд взагалі не вирішив таке клопотання, у оскаржуваній постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду ні слова немає про надходження будь-яких клопотань до суду. Хоча мотиви, з яких зумовлена неявка представника були поважними (до клопотання були надані докази участі у інших судових справах у апеляційному суді в місті Ужгород і враховуючи віддаленість до міста Львова представник не мав фізичної можливості з`явитися до суду апеляційної інстанції).

25. Також підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 визначив пункт 3 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

26. Вказану підставу касаційного оскарження позивач обґрунтовує тим, що так як він не був повідомлений про розгляд справи в суді апеляційної інстанції, то був позбавлений можливості звернути увагу суду на первинні документи, які підтверджують позицію позивача. Також ОСОБА_1 вказує на те, що суд апеляційної інстанції, як і суд першої інстанції, обґрунтовували своє рішення виключно актом перевірки. Хоча позивач надав суду копії первинних документів, а саме договори, акти виконаних робіт та рахунки, проте суд їх не врахував і не надав належної оцінки.

27. Крім того, позивач зіславшись на норми матеріального права, обґрунтовує позов тим, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

28. Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

29. Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

30. Частини перша та третя статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

31. Глава 6 Кодексу адміністративного судочинства України регулює питання розгляду справи по суті, зокрема і в частині наслідків неявки в судове засідання учасника справи.

32. Так відповідно до частини першої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

33. Частина друга вказаної статті визначає підстави за яких суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, окрім іншого такими підставами є:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

34. З матеріалів справи вбачається, що позивачу на адресу зазначену в адміністративному позові надсилалася повістка про виклик, в якій зазначалося, що «У Закарпатський окружний адміністративний суд викликається Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 як Позивач (Заявник) на 11:00 18.05.22».

35. Вказана повістка повернулася на адресу у суду, оскільки була не вручена позивачу через відсутність адресата.

36. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 127 Кодексу адміністративного судочинства України часом вручення повістки вважається день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

37. Зазначена вище норма та встановлені обставини свідчать про те, що позивач був належним чином повідомлений про судове засідання, яке відбулося 18 травня 2022 року у Закарпатському окружному адміністративному суді.

38. На вказане судове засідання позивач не з`явився, у зв`язку з чим суд ухвалив відкласти судове засідання на 11 серпня 2022 року.

39. Суд наголошує на тому, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

40. Аналіз вказаної норми свідчить про те, що суд першої інстанції, враховуючи наявність інформації про повідомлення сторін про судове засідання, мав право прийняти рішення ще 18 травня 2022 року. Проте суд, відклавши судовий розгляд справи, надав позивачу можливість реалізувати своє право щодо участі у судовому засіданні.

41. Пункт 2 частини третьої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України вказує, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки.

42. Суд звертає увагу на те, що позивач був обізнаний про засідання, яке відбулося 11 серпня 2022 року (наступне засідання після 18 травня 2022 року), зокрема це підтверджується клопотанням позивача про відкладення судового засідання у справі.

43. Аналіз зазначеної вище норми вказує на те, що процесуальне законодавство дозволяє суду розглянути справи за відсутності позивача у разі його повторної неявки, незалежно від причин неявки. Суд скористався наданим йому правом.

44. Вищевикладене свідчить про те, що суд першої інстанції розглядаючи справу без участі позивача, та приймаючи рішення за результатами такого розгляду не порушив норми процесуального законодавства, які регулюють питання прийняття рішення у випадку неявки в судове засідання учасника справи.

45. Що стосується дотримання процесуального законодавства судом апеляційної інстанції при ухваленні спірної постанови, Суд звертає увагу на наступне.

46. 01 лютого 2023 року Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалою призначив справу №807/4537/13-а до апеляційного розгляду у судовому засіданні на 28 лютого 2023 року.

47. 14 лютого 2023 року представник позивача подав до суду клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

48. 27 лютого 2023 року (за день до судового засідання в суді апеляційної інстанції) Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалою відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

49. Відмовляючи в задоволенні вказаного клопотання, суд наголосив на тому, що прийняття рішення щодо проведення судового засідання в режимі відеоконференції є правом суду. Кодекс адміністративного судочинства України не передбачає обов`язку проведення судового засідання в режимі відеоконференції в разі наявності про це клопотання учасника справи.

50. Суд, зіславшись на статтю 313 Кодексу адміністративного судочинства України вказав, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Додатково, апеляційний суд вказав, що якість зв`язку в умовах проведення судового засідання в режимі відеоконференції, є поганою та не створює умов для належного розгляду справи.

51. 27 лютого 2023 року, представник позивача, дізнавшись в телефонному режимі про відмову в задоволенні клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, подав клопотання про відкладення судового засідання у справі, обґрунтовуючи його неможливістю з`явитися до Восьмого апеляційного адміністративного суду, у зв`язку з зайнятістю в розгляді іншої справи, який відбуватиметься в іншому місті.

52. Відповідно до протоколу судового засідання від 28 лютого 2023 року, суд відмовив в задоволенні клопотання про відкладення судового засідання у справі. Цього ж дня судом прийнято постанову за результатами перегляду спірного рішення Закарпатського окружного адміністративного суду.

53. Частиною першою статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки.

54. Відповідно до частини третьої статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право: 1) ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; 2) подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; 3) подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; 4) ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти; 5) оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках; 6) користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

55. Положення щодо участі в судовому засіданні в суді в режимі відеоконференції передбачені статтею 195 Кодексу адміністративного судочинства України.

56. Відповідно до частини першої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою.

57. Згідно з частиною другою статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи беруть участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», у порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

58. Так, за наведеними вище положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, саме суд, виконуючи передбачене частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завдання, зобов`язаний створити учасникам справи належні можливості для використання всіх процесуальних прав, визначених Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема: подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

59. Суд наголошує на тому, що з суди зобов`язані вчиняти всі можливі від них дії з метою реалізації сторонами їх прав визначених процесуальним законодавством.

60. Аналіз Кодексу адміністративного судочинства, в тому числі статті 195 Кодексу, свідчить про те, що проведення судового засідання в режимі відеоконференції є правом саме сторін, а не суду, як помилково зазначив Восьмий апеляційний адміністративний суд в своїй ухвалі.

61. Посилання суду апеляційної інстанції на те, що Кодекс адміністративного судочинства України не передбачає обов`язку проведення судового засідання в режимі відеоконференції в разі наявності про це клопотання учасника справи є недоцільним та некоректним, з огляду на те, що Кодекс адміністративного судочинства України якраз зобов`язує суд забезпечити реалізацію сторонами свої прав.

62. Доводи суду апеляційної інстанції стосовно того, що якість зв`язку в умовах проведення судового засідання в режимі відеоконференції, є поганою та не створює умов для належного розгляду справи, спростовується листом наданим Восьмим апеляційним адміністративним судом від 07 березня 2023 року № 10-09/195/23/04.

63. Відповідно до вказаного листа у Восьмому апеляційному адміністративному суді наявні технічні можливості для проведення судового засідання в режимі відеоконференції. Стосовно фіксування випадків поганої якості зв`язку в умовах проведення судових засідань в режимі відеоконференції з 01 січня 2023 року по день надання відповіді, в суді складено два акти щодо знеструмлення електромережі суду, вихід з ладу сервера автоматизованої системи та інші умови, що впливають на безперебійність та функціонування автоматизованої системи. Причинами складання зазначених актів було відсутнє інтернет-з`єднання у приміщенні Восьмого апеляційного адміністративного суду.

64. Зазначене вказує на те, що суд, відмовляючи в задоволенні клопотання про проведення відео конференції, не міг бути обізнаний наперед про можливі проблеми з інтернет-з`єднанням та відповідно, погану якість зв`язку в умовах проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

65. З огляду на вказане, Суд наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив в задоволенні клопотання представника позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, чим фактично порушив такі засади адміністративного судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, відкритість судового процесу, змагальність сторін.

66. Також Суд наголошує на тому, що ухвала про відмову в задоволенні клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції ухвалена судом 27 лютого 2023 року, тобто за день до судового засідання у справі та прийняття спірної постанови.

67. Як зазначалося вище представником позивача 27 лютого 2023 року, після того як він дізнався про відмову в задоволенні клопотання про проведення судового засідання в режимі відео конференції, подано клопотання про відкладення судового засідання, обґрунтоване неможливістю з`явитися до суду у зв`язку з наявністю інших справ, розгляд яких відбуватиметься в цей же день в іншому місці.

68. Статтею 313 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

69. У контексті цієї справи Верховний Суду також вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини.

70. Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

71. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

72. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

73. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

74. Так, у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom, заява №4451/70, пункти 28-36) Європейським судом з прав людини було визначено, що право на доступ до суду є одним з аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. У цій справі Суд визнав право на доступ до суду як невід`ємний аспект гарантій, закріплених у статті 6, пославшись на принципи верховенства права та недопущення свавілля, покладені в основу більшості положень Конвенції. Разом з тим, право на доступ до суду повинно бути «практичним та ефективним», а не «теоретичним чи ілюзорним» (рішення у справі «Беллє проти Франції» (Bellet v. France), заява №13343/87, пункт 36). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд (рішення у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany), [ВП] заява № 42527/98, пункт 45 та рішення у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії», (Lupeni Greek Catholic Parish and others v. Romania), [ВП] заява №76943/11, пункти 84, 86).

75. У справі «Bellet v. France» (заява №23805/94, пункт 36) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

76. Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому, такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».

77. Сторони повинні мати можливість висловити свої аргументи під час публічного слухання справи. Право на змагальний процес означає можливість для сторін знати та висловити свої міркування щодо усіх наданих у справі доказів чи пояснень (рішення ЄСПЛ від 23 червня 1993 року у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» (Ruiz-Mateos v. Spain), заява № 12952/87).

78. Європейський суд з прав людини визначив, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 4грудня 1995 року).

79. Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року).

80. При цьому, Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

81. Підсумовуючи наведене, незважаючи на належне повідомлення позивача про дату, час і місце судового засідання, враховуючи наявність клопотання представника позивача про відкладення судового засідання та необґрунтовану відмову в задоволенні клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції за день до судового засідання, що фактично позбавило представника позивача спланувати безпосередню участь в засіданні (до прикладу приїхати на засідання до Львова, при цьому провести засідання, які відбулися в цей день в Ужгороді в режимі відеоконференції), колегія суддів знаходить помилковим висновок апеляційного суду про наявність підстав для розгляду справи без участі представника позивача.

82. Отже, суд апеляційної інстанції, вирішуючи справу без участі позивача та/або його представника, який є заявником апеляційної скарги та зазначив суду про своє бажання прийняти участь в розгляді справи у відкритому судовому засіданні, вдався до надмірного формалізму та позбавив, зокрема, позивача можливості довести суду переконливість своєї позиції на стадії апеляційного розгляду, відтак порушив його право на справедливий і публічний розгляд його справи.

83. Забезпечення права на апеляційний перегляд справи відповідно до пункту 6 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства. Одночасно забезпечення апеляційного перегляду справи є гарантією уникнення можливої судової помилки.

84. Враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд констатує, що вказана скаржником підстава касаційного оскарження знайшла підтвердження, оскільки суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу, допустив порушення норм процесуального права.

85. Зважаючи на наведені мотиви Верховний Суд не розглядає інші доводи касаційної скарги як такі, що не впливають на загальний висновок колегії суддів у цій справі. Їх докладний аналіз є недоцільним.

86. Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

87. При цьому, в силу приписів частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом.

88. Зважаючи на викладене та положення статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року скасувати, а справу №807/4537/13-а направити на новий розгляд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. М. Яковенко

Судді І. В. Дашутін

О. О. Шишов