Рішення

від 20.03.2024 по справі 911/3769/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2024 р. м. Київ Справа № 911/3769/23

Господарський суд Київської області у складі:

судді Ейвазової А.Р.,

за участі секретаря судового засідання Стаднік Є.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «АСТРА КОСМЕТИК» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІНК ПРОДЖЕКТ» про стягнення 1 114 890,09грн, за участі представників від:

позивача Попов А.С. (ордер АА №1380943 від 07.12.2023);

відповідача Крищук Б.В. (ордер ВМ №1045642 від 25.01.2024)

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «АСТРА КОСМЕТИК» (далі ТОВ «ТД «Астра Косметик», позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІНК ПРОДЖЕКТ» (далі ТОВ «Пінк Проджект», відповідач) про стягнення 1 114 890,09грн, що складається з: 898 685,01грн основний борг; 14 076,69грн 3% річних за період з 21.02.2023 по 01.12.2023; 1 048,21грн втрати від інфляції за період з 01.03.2023 по 31.10.2023; 201 080,18грн пеня за період з 23.02.2023 по 01.12.2023.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язань за договором поставки №524 від 20.04.2021 в частині оплати переданого товару у встановлений договором строк (а.с.1-4).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.01.2024 відкрито провадження у справі за відповідним позовом, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого засідання на 07.02.2024 о 14:00, а також встановлено строк для подання відповідачем відзиву на позов (а.с.57-59).

Відповідна ухвала доставлена до електронних кабінетів сторін 17.01.2024 о 14:55, що підтверджується довідками про доставку електронного листа (а.с.60-61).

01.02.2024 через підсистему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області у встановлений судом строк надійшов відзив на позовну заяву (а.с.64-68).

У відзиві на позов відповідач просить у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на те, що:

- договір поставки №524 від 20.04.2021 припинив свою дію 31.12.2022 і сторонами в установленій формі не продовжувався, тому лише товар вартістю 59571,15грн поставлений на підставі такого договору;

- нарахування пені, яка передбачена договором, на борг за товар, поставлений у 2023 році, є безпідставним, оскільки такий товар не поставлявся у відповідності з таким договором, окрім того при розрахунку не вірно визначено період прострочення;

- нарахування позивачем пені на борг за товар, поставлений за видатковою накладною №2722 від 23.12.2022 за період понад шість місяців суперечить положенням ч.6 ст.232 ГК України, т.я. у договорі сторони відповідний строк не збільшували;

- нарахування 3% річних та втрат від інфляції на борг за товар, поставлений у 2023 році, неправомірне, оскільки такі вимоги є похідними від основної, однак, вимоги про стягнення основного боргу не охоплюється підставою пред`явленого позову.

07.02.2024 позивачем подані письмові пояснення (а.с.74; 83-84), що за своєю суттю є відповіддю на відзив, у яких позивач спростовує доводи відзиву та вказує, що:

- договір був чинним, оскільки п.9.2 договору не містить обмежень щодо кількості його пролонгації, а жодних заяв про припинення його дії відповідач не заявляв;

- відповідач визнавав дію договору у 2023 року, що підтверджується його діями, а саме підписанням акту звірки за таким договором, що включає відповідні поставки, здійсненням оплати з посиланням на такий договір.

Ухвалами від 07.02.2024, які занесені до протоколу, судом: визнано подані письмові пояснення позивача відповіддю на відзив; встановлено строк для подання відповідачем заперечень; підготовче засідання закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.02.2024 о 15:15 (а.с.95-96).

Судом прийнято пояснення позивача, які за своїм змістом фактично є відповіддю на відзив, що надійшли до встановлення судом строку для подання такої заяви по суті, оскільки це не порушує права або охоронювані інтереси відповідача у справі. При цьому, суд врахував те, що, у відповідності з ч.1 ст.161 ГПК України, при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Строк для подання заперечень відповідачу судом встановлено на підставі ч.4 ст.167 ГПК України, а підготовче провадження закрито у відповідності з п.3 ч.1 ст.185 ГПК України, у зв`язку із виконанням завдань підготовчого провадження.

Ухвалою від 07.02.2024 суд повідомив відповідача про закриття підготовчого провадження і призначення справи до розгляду по суті на 28.02.2024 о 15:15 (а.с.98-99).

Вказана ухвала доставлена до електронного кабінету відповідача 08.02.2024 о 05:25 (а.с.100).

14.02.2024 у строк, встановлений судом, відповідач подав заперечення (а.с.101-102), у яких, спростовуючи доводи позивача, окрім вже зазначених у відзиві, відповідач вказує, що:

- договір поставки №524 від 20.04.2021 передбачає продовження його строку лише одноразово;

- акт звірки взаємних розрахунків не є первинним бухгалтерським документом, а тому не може підтверджувати дію договору у 2023 році;

- подані позивачем додатки до угоди про мотиваційні виплати №744 та угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог в якості доказів визнання дії договору не можуть прийматися до уваги, оскільки не підписані позивачем.

Ухвалою від 28.02.2024, яка занесена до протоколу судового засідання, з урахуванням поданого відповідачем клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи, судом відкладено розгляд справи на підставі ч.1 ст.216 ГПК України на 20.03.2024 о 16:30; зобов`язано відповідача надати докази неможливості явки представника в судове засідання 28.02.2024 (а.с.105).

Під час розгляду справи по суті представник позивача заявлені вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані у справі докази, судом встановлені наступні обставини.

20.04.2021 між позивачем (далі постачальник) та відповідачем (далі покупець), укладено договір поставки №524 з урахуванням протоколу розбіжностей, які врегульовані сторонами (а.с.20-25, далі договір).

За умовами п.1.1 договору постачальник зобов`язується систематично доставляти і передавати на умовах та у встановлені цим договором строки продовольчу та (або) непродовольчу продукцію (далі товар) у власність покупця, а покупець - приймати товар у власність і оплачувати його на умовах договору.

Відповідно до п.1.6 договору: право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін товарної (товарно-транспортної або видаткової) накладної, яка засвідчує факт передачі товару постачальником та його отримання покупцем; датою поставки вважається дата передачі постачальником товару покупцю.

Поставка товару покупцю здійснюється окремими партіями силами (в т.ч. транспортом) та за рахунок постачальника на умовах DDP у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс» (в редакції 2010 року) та на підставі прийнятих постачальником до виконання замовлень покупця (п.2.1 договору).

Пунктом 2.11 договору сторонами узгоджено, що при передачі товару постачальник повинен передати покупцеві:

- видаткову накладну на товар, яка підписується уповноваженою особою постачальника і скріплюється печаткою постачальника, а також всі необхідні супроводжувальні документи, передбачені ст.13 Закону України «Про підтвердження відповідності»;

- документи, що посвідчують якість товару, передбачені п.3.3 договору;

- у випадку повернення товару коригувальну накладну;

- декларації виробника про оптові ціни на товари, що постачаються, при постачанні товарів, щодо яких запроваджено державне регулювання встановлено граничні (фіксовані) торговельні надбавки (націнки) до оптової ціни виробника.

Згідно п.4.2 договору приймання товару здійснюється уповноваженим представником покупця та починається з надання представником постачальника пакета документів на товар, передбачених п.п.2.11, 3.3 цього договору із вибиранням по одному екземпляру (одиниці) кожного найменування товару, який належить передачі покупцю по товарній (товарно-транспортній або видатковій) накладній, для його перевірки на відповідність замовленню.

Пунктом 5.1 договору сторонами узгоджено, що: ціна на товар встановлюється в гривнях та базується (визначається) на підставі специфікації (додаток №1 до договору); до змісту специфікації повинно входити наступне: найменування товару, його асортимент (сортамент, номенклатура) та ціна на товар; специфікація (специфікації) є невід`ємною частиною цього договору; дата підписання специфікації покупцем є датою узгодження цін.

Оплата товару, здійснюється протягом 55 робочих днів з дати поставки. Здійснення розрахунків проводиться у понеділок, середу та п`ятницю щотижня орієнтуючись на дату настання платежу (п.5.5 договору).

Як передбачено п.5.6 договору, загальна сума договору обумовлюється сумами, зазначеними у накладних (товарно-транспортній або видатковій накладній) на кожну партію товару, що поставлені протягом строку дії цього договору, з урахуванням коригувань вартості повернутих, неякісних, неналежних товарів згідно з вимогами договору.

Відповідно до п.8.5 договору передбачено, що якщо були порушені строки сплати за товар більш ніж на 1 банківський день, постачальник має право на стягнення з покупця штрафної пені у розмірі 1% від вартості товару за кожен день такого прострочення протягом всього прострочення.

Як визначено п.п.9.1, 9.2 договору: договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріпленням печатками сторін та діє до 31.12.2021; якщо за 20 календарних днів до закінчення строку дії цього договору жодна ізсторін не попередить письмово про свій намір розірвати або припинити дію цього договору, цей договір вважається пролонгованим на один календарний рік на тих самих умовах.

Доказів направлення/заявлення будь-якою із сторін повідомлення про припинення або розірвання дії такого договору у даній справі не надано.

01.02.2022 сторонами укладено додаткову угоду №1 (а.с.25), якою внесено зміни до п.5.4 (фактично до п.5.5) договору та визначено, що оплата за товар здійснюється протягом 60 календарних днів з моменту приймання-передачі товару та підписання накладної про прийняття товару.

На підтвердження виконання зобов`язань з поставки товару позивачем надано видаткові накладні за період з грудня 2022 року по травень 2023 року, які підписані сторонами та містять посилання на вказаний договір, на загальну суму 1 039 310,88грн, а саме:

№2722 від 23.12.2022 на суму 200 197,02грн (а.с.27);

№382 від 09.02.2023 на суму 100 560,72грн (а.с.28);

№749 від 09.03.2023 на суму 12 276,90грн (а.с.29);

№785 від 16.03.2023 на суму 150 709,80 грн (а.с.30);

№998 від 06.04.2023 на суму 350 017,80 грн (а.с.31);

№1219 від 27.04.2023 на суму 200 037,36 грн (а.с.32);

№1326 від 11.05.2023 на суму 8 258,40 грн (а.с.33);

№1328 від 11.05.2023 на суму 17 252,88 грн (а.с.34).

За твердженнями позивача, відповідач зобов`язання з оплати поставленого товару виконав частково, сплативши 140 625,87грн.

Відповідно до акту звірки взаємних розрахунків, який підписано сторонами, за період квітень 2023 року за договором №352 від 20.04.2021 борг відповідача станом на 01.05.2023 становив 1 244879,80грн (а.с.35).

Також, на підтвердження доводів щодо існування у 2023 році договірних відносин з поставки між сторонами на підставі саме договору №524 від 20.04.2021 позивач долучив: угоду №744 про мотиваційну виплату від 01.02.2022, у якій є посилання на договір поставки №525 від 20.04.2021; підписані лише відповідачем: акт надання послуг №35 від 23.06.2023 на суму 6 158,24грн, протокол №9 від 23.06.2023 досягнення покупцем узгодженого обсягу закупівель за період з 01.05.2023 по 31.05.2023, договір про зарахування зустрічних однорідних вимог від 23.06.2023 за договором поставки №524 від 20.04.2021 за травень 2023 року та угодою №744 від 01.02.2022 про мотиваційні виплати (а.с.76-82).

Звертаючись з позовом до суду позивач вказує на наявність боргу у ТОВ «ТД «Астра Косметик» за товар, переданий відповідно до вказаних видаткових накладних з грудня 2022 року по травень 2023 року в розмірі 898 685,01грн.

Предметом спору в даній справі є наявність у відповідача обов`язку розрахуватись за поставлений товар та застосування до нього відповідальності, встановленої договором та чинним законодавством за порушення зобов`язання з оплати товару у встановлений строк.

Заявлені позивачем вимоги суд вважає частково обґрунтованими з наступних підстав.

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань в силу ст.ст.173, 174, ч.1 ст.175 ГК України.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ч.1 ст.175 ГК України.

Згідно ч.1 ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, як установлено ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи зміст зобов`язань сторін за відповідним договором, передбачення договором періодичних поставок товару, суб`єктний склад його сторін, укладений сторонами договір є договором поставки.

Згідно ч.1 ст.265 ГК України за договором поставки постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець - прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Схоже визначення договору поставки надано і ст.712 ЦК України, відповідно до якої продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 662 ЦК України визначено, що: продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу; продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як визначено ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, за загальним правилом, визначеним ч.1 ст.692 ЦК України, яким установлена черговість виконання взаємних зобов`язань, виконання зобов`язання з передачі товару передує виконанню зобов`язання з оплати.

Враховуючи умови договору, відповідач мав оплатити товар, переданий йому позивачем за вищевказаними видатковими накладними, у строк, встановлений п.5.5 договору протягом 60 календарних днів від дати поставки.

Доказів оплати товару, переданого за вищевказаними видатковими накладними, відповідачем не надано.

При цьому, суд дійшов висновку про те, що весь товар, переданий за зазначеними видатковими накладними є таким, що поставлений на умовах договору поставки №524 від 20.04.2021.

Відповідно до ч.7 ст.180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Згідно з ч.1 ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Оскільки суду не надано доказів повідомлення однією стороною договору іншу про намір розірвати чи припинити такий договір за 20 календарних днів до закінчення строку його дії 31.12.2021, такий договір продовжив свою дію ще на один календарний рік, як узгоджено сторонами п.9.2 договору, тобто до 31.12.2022, а оскільки за 20 днів до відповідної дати 31.12.2022 жодною із сторін не заявлено про розірвання або припинення дії такого договору, відповідний договір продовжив свою дію ще на 1 календарний рік, тобто до 31.12.2023. Так, доказів про намір відповідача припинити або розірвати такий договір відповідачем під час розгляду даної справи не надано.

Окрім того, наявні у матеріалах справи докази свідчать про те, що сторони керувались таким договором після 31.12.2022 позивач поставляв товар, а відповідач його приймав, що підтверджується посиланням на відповідний договір у:

- видаткових накладних №2722 від 23.12.2022, №382 від 09.02.2023, №749 від 09.03.2023, №785 від 16.03.2023, №998 від 06.04.2023, №1219 від 27.04.2023, №1326 від 11.05.2023;

- акті звірки розрахунків, який підписано сторонами.

Як визначено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №916/1727/17 від 04.12.2019: «акти звірки взаємних розрахунків, підписані уповноваженою особою відповідача (боржника) є доказами, що свідчать про фактичне визнання відповідачем наявності у нього перед позивачем боргу».

У даному випадку наданий акт звірки, який є зведеним бухгалтерським документом і містить посилання на договір поставки №524 від 20.04.2021 та містить операції, підтверджені первинними бухгалтерськими документами, зокрема, видатковими накладними, що містять дані відносно певної поставки за таким договором.

Так, відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Частиною 2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Також, із запропонованих саме відповідачем для підписання позивачем редакцій акту наданих послуг №35 від 23.06.2023 (а.с.80), протоколу №9 від 23.06.2023 досягнення покупцем узгодженого обсягу закупівель за період з 01 травня 2023 року по 31 травня 2023 року (а.с.81), договору про зарахування зустрічних однорідних вимог від 23.06.2023 (а.с.82) вбачається, що відповідач не лише не оспорював факт дії договору поставки №524 від 20.04.2021 у 2023 році, але й посилався на факт закупівлю товару за період з 01.05.2023 по 31.05.2023 на підставі такого договору.

При цьому, факти здійснення відповідачем оплати у 2023 році, на підтвердження чого позивачем надано виписку (а.с.75) з посиланням на відповідний договір, самі по собі не можуть підтверджувати дію договору у 2023 році, як помилково вважає позивач, оскільки відповідними платежами фактично погашався борг за товар, поставлений у 2022 році.

З урахуванням наданих доказів, які оцінені судом кожний окремо і у сукупності з іншими доказами, зібраними у справі відповідно до ч.3 ст.86 ГПК України, суд дійшов висновку про те, що поставка товару, переданого за вищезазначеними видатковими накладними, відбувалась саме у відповідності з договором поставки №524 від 20.04.2021

В силу ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Оскільки відповідач не надав доказів оплати товару, переданого за такими видатковими накладними, а строк виконання відповідних зобов`язань, визначений п.5.5 договору з урахуванням додаткової угоди №1, настав, суд вважає заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача 898 685,01грн основного боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Крім того позивачем заявлено вимоги щодо стягнення з відповідача 14 076,69грн - 3% річних за період з 21.02.2023 по 01.12.2023 та 1 048,21грн втрат від інфляції за період з 01.03.2023 по 31.10.2023.

Заявлені у відповідній частині вимоги є частково обґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до ст.617 ЦК України, ч.2 ст.218 ГК України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Як визначено ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач допустив прострочення виконання зобов`язання з оплати отриманого товару, що є грошовим, вимоги позивача щодо сплати відповідачем 3% річних та втрат від інфляції є мотивованими.

За розрахунком суду, враховуючи період прострочення, розмір боргу, за період з 01.03.2023 по 31.10.2023 розмір втрат від інфляції складає 5 663,6грн, а розмір 3% річних за заявлений період - 14 063,55грн. При цьому, у розрахунку 3% річних у позовній заяві позивачем не вказано дати, з якої він починає нараховувати 3% річних, а лише вказано останній день оплати та загальна кількість днів періоду, за який нараховано 3% річних (а.с.2). Однак, у самому розрахунку до позовної заяви (а.с.10) зазначено період з 21.02.2023.

Розбіжності у розрахунках 3% річних спричинені невірним визначенням позивачем періоду нарахування, кількості днів у відповідному періоді у деяких випадках. Зокрема при нарахуванні 3% річних на борг у розмірі 59 571,15грн вказано період 21.02.2023 по 01.12.2023, однак, 21.02.2023 у відповідача ще не виникло прострочення виконання зобов`язання, оскільки 21.02.2023 є останнім днем для здійснення відповідачем оплати за товар, переданий за видатковою накладною №2722 від 23.12.2023, тому фактично 3% річних могли бути нараховані лише з 22.02.2023 і у періоді, з 22.02.2023 по 01.12.2023 - 283дні, а не 284 дні (59 571,15*3%:365:100*283 =1 385,64грн).

Аналогічні помилки допущені при визначені періоду нарахування 3% річних на суму боргу у розмірі 100 560,72грн, а саме: 10.04.2023 є останнім днем строку оплати товару за видатковою накладною №382 від 09.02.2023, тому 3% річних можуть нараховуватись лише з 11.04.2023 по 01.12.2023 (дата закінчення нарахування, визначена позивачем), у відповідному періоді не 236 днів, а 235 дні (/100 560,72*3%*235:365:100 =1 942,34грн/).

Розбіжності у розрахунку втрат від інфляції пов`язані з невірною методикою розрахунку, що полягає у застосуванні індексу інфляції до всієї суми боргу на певну дату (01.03.2023 59 571,15грн; 01.04.2023 160 131,87грн; 01.05.2023 172 408,77грн; 01.06.2023 673 136,37грн; 01.07.2023 898 685,01грн), без урахування, того, що борг місячного періоду, що входить до загальної суми боргу на певну дату, складається із сум боргу за певними поставками, який взятий без врахування попередніх індексів інфляції/дефляції за період прострочення (кредитор, який вимагає сплати втрат від інфляції, має нараховувати її суцільним способом, перемножуючи індекси інфляції періоду прострочення, не виключаючи певні періоди із загального періоду). Зазначене призвело, зокрема до того, що при розрахунку втрат від інфляції за період з 01.03.2023 по 01.12.2023, наприклад на борг за поставлений товар у лютому 2023 році у розмірі 100 560,72грн (що входить до суми 160 131,87грн), сума боргу на початок розрахунку 01.04.2023 взята без застосування до неї індексу інфляції за попередній місяць - березень 2023 року і т.д.

Таким чином, при розрахунку втрат від інфляції позивачу для коректного нарахування необхідно було нараховувати втрати від інфляції за кожною поставкою окремо (або згрупувавши поставки, за якими можливо застосувати індекси інфляції одного періоду, наприклад поставки за накладними №№1326,1328 від 11.07.2023). Наприклад з: 23.02.2023 по 01.12.2023 на суму 59571,15грн; 12.04.2023 по 01.12.2023 на суму 100560,72грн; 11.05.2023 по 01.12.2023 на суму 12 276,90грн тощо.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення 3% річних суд задовольняє у розмірі 14 063,55грн, а вимоги в частині стягнення втрат він інфляції у заявленому позивачем розмірі - 1 048,21грн, оскільки у суду відсутні підстави для виходу за межі заявлених вимог відповідно до ч.2 ст.237 ГПК України; у задоволенні вимог в частині стягнення 13,14грн - 3% річних суд відмовляє.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 201 080,18грн пені, яка нарахована ним за період з 23.02.2023 по 01.12.2023.

Заявлені у відповідній частині вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

В силу ч.1 ст.216, ч.1 ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. пеня (ч.1 ст.230 ГК України).

Відповідно до ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч.ч.2,3 ст.549 ЦК України: штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В силу п.3 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Як визначено ч.2 ст.343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічне обмеження щодо розміру пені, що нараховується у зв`язку з несвоєчасним виконання грошового зобов`язання, встановлено також ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

Оскільки відповідач допустив порушення зобов`язань у вигляді прострочення оплати поставленого товару, позивач набув права вимагати сплати пені, передбаченої п.8.5 договору, однак, враховуючи, що розмір пені, узгоджений сторонами у договорі, перевищує максимально можливий в силу ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», пеня правомірно нарахована позивачем виходячи із максимально можливого її розміру подвійної облікової ставки НБУ.

Однак, відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Разом з тим, нарахування пені позивачем здійснено понад строк, встановлений ч.6 ст.232 ГК України безпідставно, оскільки договором не передбачено за взаємною згодою сторін нарахування пені понад 6 місяців.

Умова нарахування пені, передбачена п.8.5 договору (протягом всього прострочення), не є такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачено ч.6 ст.232 ГК України, бо весь період прострочення може тривати і менше 6 місяців, отже, таке формулювання не дає підстави вважати, що за взаємною згодою сторін пеня нараховується понад строк, встановлений ч.6 ст.232 ГПК України.

При цьому, слід зазначити, що Законом України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02.04.2020, розділ ІХ «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України доповнено п.7 такого змісту: «під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Втім, постановою Кабінету Міністрів України №651 від 27.06.2023 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, скасований.

Отже, позивач міг нараховувати пеню за прострочення оплати товару протягом 6 місяців з наступного дня після закінчення строку оплати, що ним не враховано щодо боргу за товар, переданий за наступними видатковими накладними: №2722 від 23.12.2022, №382 від 09.02.2023, №749 від 09.03.2023, №785 від 16.03.2023 (пеня нарахована більше ніж за 6 місяців).

За розрахунком суду, враховуючи розмір боргу, період прострочення, обмеження нарахування, визначені ч.6 ст.232 ГПК України, розмір облікових ставок НБУ у періоді прострочення, розмір пені за заявлений позивачем період з 23.02.2023 по 01.12.2023 (сукупний для всіх поставок) складає 186 414,01грн.

Розбіжності у розрахунках з позивачем також спричинені помилками, про які вказано в частині рішення, що стосується розгляду вимог про стягнення 3% річних, а саме: невірного визначення за деякими поставками дати, з якої можливо нарахування пені (наступний день за останнім днем виконання зобов`язання), невірним визначенням кількості днів в окремих періодах (в окремих випадках вказано період нарахування, який не відповідає загальній кількості днів у ньому, фактично збільшено на 2 дні).

Отже, вимоги в частині стягнення пені суд задовольняє у розмірі 186 414,01грн, а у задоволенні вимог в частині стягнення пені у розмірі 14 666,17грн відмовляє.

Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, витрати на оплату позову судовим збором у розмірі 16 723,35грн, понесені позивачем, підлягають частковому відшкодуванню йому за рахунок відповідача у розмірі 16 503,16грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог /(898 685,01+1 048,21+14 063,55+186 414,01):100*1,5/.

На підставі викладеного, керуючись ст. 129, 232-233, 237-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІНК ПРОДЖЕКТ» (ідентифікаційний код 43989853; 07301, Київська обл., Вишгородський р-н, м.Вишгород, вул. Шкільна, буд. 23) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «АСТРА КОСМЕТИК» (ідентифікаційний код 38482913; 03138, м. Київ, вул. Охтирська, буд. 6-А, кімн. 1) 898 685,01грн основного боргу, 1 048,21грн втрат від інфляції, 14 063,55грн - 3% річних, 186 414,01грн пені, а також 16 503,16грн в рахунок часткового відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором.

3. Відмовити в частині стягнення 13,14грн - 3 % річних, 14 666,17грн пені.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст.257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 29.03.2024.

Суддя А.Р. Ейвазова