Ухвала

від 25.03.2024 по справі 916/2023/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"25" березня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/2023/21

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

при секретарі судового засідання Павловій О.В.,

розглянувши заяву (вх. № 2-416/24 від 14.03.2024) Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Стурзовський" про зміну способу і порядку виконання судового рішення у справі № 916/2023/21

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Стурзовський" (65014, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Базарна, будинок 2; код ЄДРПОУ 36502551)

до відповідача: Одеської міської ради (65026, Одеська обл., місто Одеса, площа Думська, будинок 1, код ЄДРПОУ 26597691)

про стягнення 12 944,24 грн;

представники сторін:

від позивача Локтєв І.А.,

від відповідача Явченко Д.В.,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні господарського суду перебувала справа № 916/2023/21 за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Стурзовський" до Одеської міської ради про стягнення 12 944,24 грн.

Рішенням від 24.11.2021 позов задоволено, стягнуто з Одеської міської ради на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Стурзовський" 12 008,88 грн заборгованості, 554,08 грн 3% річних, 381,28 грн інфляційних втрат, 2270,00 грн витрат зі сплати судового збору.

29.12.2021 на виконання рішення видано наказ.

14.03.2024 за вх. № 2-416/24 до суду надійшла заява позивача, в якій він просить змінити спосіб і порядок виконання рішення Господарського суду Одеської області від 24.11.2021 у справі №916/2023/21 шляхом стягнення з Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26597691; 65026, Одеська обл., місто Одеса, площа Думська, будинок 1), яка діє від імені та в інтересах Одеської міської територіальної громади, за рахунок місцевого бюджету, з рахунку розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету міста Одеси Виконавчого комітету Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 04056919; 65026, м. Одеса, площа Думська, буд. 1) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Стурзовський" (код ЄДРПОУ 36502551; 65014, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Базарна, будинок 2) 12 008,88 грн заборгованості, 554,08 грн 3% річних, 381,28 грн інфляційних втрат, 2270,00 грн витрат зі сплати судового збору.

В обґрунтування заяви позивач посилається на невжиття відповідачем заходів щодо добровільного виконання рішення, а також на відсутність у органів Державного Казначейства можливості виконати рішення суду та здійснити безспірне списання коштів з рахунків відповідача, у зв`язку тим, що міськрада не обслуговується в органах Державного Казначейства, не має відкритих рахунків в Управлінні Державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області або будь-якому іншому територіальному органі Казначейства та не включена до жодної мережі розпорядників і одержувачів коштів місцевого бюджету.

Ухвалою від 14.03.2024 розгляд заяви позивача про зміну способу і порядку виконання судового рішення призначено на 25.03.2024.

18.03.2024 відповідачем подано до суду письмові заперечення проти заяви, у відповідності з якими відповідач зазначає, що незважаючи на наявність або відсутність у боржника бюджетної установи відкритих казначейських рахунків, саме на орган Казначейства як уповноважений орган у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів покладені повноваження зі здійснення безспірного списання коштів такої бюджетної установи, для чого законодавець передбачає ряд спеціальних механізмів та процедур, які застосовуються органами Казначейства з використанням всієї повноти наявної у нього інформації. Тоді як визначення механізму безспірного списання коштів шляхом зміни способу або порядку виконання судового рішення в рамках судової справи, на думку відповідача, фактично є втручанням в повноваження спеціального органу зі здійснення ним передбачених законом повноважень. Відповідач вважає, що заява позивача за своєю правовою природою у розумінні положень ст. 331 ГПК України не є заявою про зміну способу і порядку виконання рішення суду, адже заявник фактично просить замінити боржника, а саме Одеську міську раду на Виконавчий комітет Одеської міської ради, на стадії виконання рішення суду. Звертає увагу, що в рамках своєї заяви позивач фактично просить стягнути борг з казначейського рахунку органу, який є окремою юридичною особою, не брав участі у справі, не має жодного відношення до предмету спору по суті та є одним із більш ніж тридцяти виконавчих органів, створених Одеською міськрадою. За таких обставин, відповідач просить відмовити у задоволенні заяви.

У судовому засіданні, яке відбулось 25.03.2024, представник позивача підтримав заяву про зміну способу і порядку виконання судового рішення та просив її задовольнити.

Представник позивача заперечував проти задоволення заяви.

25.03.2024, після виходу з нарадчої кімнати, суд оголосив вступну та резолютивну частини ухвали.

Розглянувши заяву (вх. № 2-416/24 від 14.03.2024) Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Стурзовський" про зміну способу і порядку виконання судового рішення у справі № 916/2023/21, суд дійшов наступних висновків.

Згідно із статтею 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною 1 статті 18 Господарського процесуального кодексу України, також визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно із частиною другою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Статтею 326 ГПК України визначено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Частиною 1 ст. 327 ГПК України передбачено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Суд відзначає, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003).

Виконання судового рішення, відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України №5-рп/2013 від 26.06.2013 у справі №1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року N 11-рп/2012).

Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення від 7 червня 2005 року у справі Фуклев проти України, заява № 71186/01, п. 84).

Саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п.1 ст. 6 Конвенції.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2019 від 15.05.2019 у справі №3-368/2018(5259/18) Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.

Також, у вищевказаному рішенні Конституційний Суд України наголошує, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Відповідно до ч. 1-3, 7 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, встановленого статтею 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Отже, під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у раніше встановлений спосіб. Зокрема, зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми виконання (грошової чи майнової), тобто за відсутності у боржника присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості.

Зміна способу та порядку виконання рішення є однією з процесуальних гарантій захисту та відновлення захищених судом прав та інтересів фізичних і юридичних осіб. Зі змісту та призначення інституту зміни способу виконання рішення, ухвали, постанови, вбачається, що він є ефективним процесуальним засобом на гарантування виконання рішення (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2015 №11-рп/2012).

Суд зазначає, що зміна способу або порядку виконання рішення, здійснена судом в порядку, визначеному статтею 331 ГПК України, не є прийняттям нового рішення, яке підлягає окремому виконанню, але означає прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб встановлений у рішенні та припинення здійснення тих заходів, які були визначені рішенням та здійснення їх у спосіб, встановлений ухвалою, винесеною відповідно до норм процесуального права. Отже, така ухвала є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання судового рішення та спрямована на забезпечення повного виконання рішення суду і відповідного судового наказу.

Поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, встановленого статтею 16 Цивільного кодексу України. Для зміни способу виконання судового рішення необхідним є з`ясування питання чи не призведе така зміна способу виконання до зміни первісно обраного позивачем способу захисту своїх прав та інтересів, оскільки змінюючи спосіб виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 713/1062/17 та постанові Верховного Суду України від 25.11.2015 року у справі № 6-1829цс15.

Таким чином, в основу судового акту про зміну способу і порядку виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», у виконавчому документі зазначаються резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень.

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України «Про виконавче провадження», за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Господарський суд зауважує, що необхідною та обов`язковою умовою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є факт існування обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим.

Підставою для зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (пункт 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» від 17.10.2012 № 9).

Відтак, спосіб і порядок виконання рішення суду передбачають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій. Під зміною способу і порядку виконання судового рішення розуміють застосування судом нових заходів щодо його реалізації у зв`язку з неможливістю виконання цього рішення раніше визначеними способом і порядком. При цьому зміна способу чи порядку виконання рішення суду не має змінювати суті самого судового рішення.

Відповідно до ч. 2, 4 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (зі змінами) (далі - Порядок № 845).

Відповідно до п. 2 Порядку № 845 у цьому Порядку терміни вживаються в такому значенні:

безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів;

боржники - визначені в рішенні про стягнення коштів державні органи, розпорядники бюджетних коштів (бюджетні установи), а також одержувачі бюджетних коштів в частині здійснення передбачених бюджетною програмою заходів, на які їх уповноважено, які мають відкриті рахунки в органах Казначейства, крім рахунків із спеціальним режимом використання;

виконавчі документи - оформлені в установленому порядку виконавчі листи судів та накази господарських судів, видані на виконання рішень про стягнення коштів, а також інші документи, визначені Законом України «Про виконавче провадження»;

стягувачі - фізичні та юридичні особи, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів, державні органи (посадові особи) за рішеннями про стягнення коштів в дохід держави.

Відповідно до п. 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Відповідно до п. 4 Порядку № 845 органи Казначейства:

1) забезпечують у випадках, передбачених цим Порядком, зберігання виконавчих документів та ведення їх обліку. Після виконання у повному обсязі виконавчого документа суду або іншого органу (посадової особи) такий документ повертається до суду або іншого органу (посадової особи), який його видав з відміткою про його виконання;

2) вживають заходів до виконання виконавчих документів;

3) розглядають письмові звернення (вимоги) щодо виконання виконавчих документів осіб, які беруть участь у справі, державних виконавців, а також прокурорів - учасників виконавчого провадження.

Відповідно до п. п. 3 п. 9 Порядку № 845 орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, коли боржник не має відкритих рахунків в органі Казначейства або в органі Казначейства відкрито боржнику лише рахунок із спеціальним режимом використання, крім випадків виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган згідно із Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

В силу п. 10 Порядку № 845 стягувач має право повторно надсилати органові Казначейства повернутий виконавчий документ у встановлений пунктом 6 цього Порядку строк, перебіг якого починається з дня його повернення.

Відповідно до п. 25 Порядку безспірне списання коштів з рахунка боржника здійснюється в першочерговому порядку. Проведення платежів з рахунка боржника здійснюється після безспірного списання у разі наявності коштів на рахунку.

Згідно з п. 27 Порядку для здійснення безспірного списання коштів орган Казначейства відображає в обліку відповідні бюджетні зобов`язання боржника. Погашення таких бюджетних зобов`язань здійснюється за рахунок бюджетних асигнувань зазначеного боржника. Одночасно боржник або бюджетна установа, що здійснює централізоване обслуговування боржника, зобов`язані привести у відповідність із такими бюджетними зобов`язаннями інші взяті ним бюджетні зобов`язання.

Відповідно до п. 28 Порядку орган Казначейства не пізніше двох робочих днів з наступного робочого дня після надходження виконавчого документа на підставі документів, поданих стягувачем, визначає коди класифікації видатків бюджету і рахунки, з яких проводиться безспірне списання коштів. З дня визначення кодів класифікації видатків бюджету та рахунків орган Казначейства повідомляє боржнику або бюджетній установі, що здійснює централізоване обслуговування боржника, про здійснення безспірного списання коштів з рахунків боржника та не проводить платежі, крім платежів, які визначені у пункті 25 цього Порядку. Визначені коди класифікації видатків бюджету та/або рахунки, за якими проводиться безспірне списання коштів, можуть бути змінені органом Казначейства за обґрунтованою заявою боржника.

Згідно з абз.1 пп. 2 п. 9 та абз. 2 п. 2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України /КМУ/ від 03 серпня 2011 року №845, органи казначейства змушені повертати виконавчі документи у разі, якщо боржником зазначено не розпорядника бюджетних коштів.

Так, за результатом розгляду позовних вимог позивача у цій справі судом 24.11.2021 було ухвалено рішення про стягнення з Одеської міської ради (65026, Одеська обл., місто Одеса, площа Думська, будинок 1, код ЄДРПОУ 26597691) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Стурзовський" (65014, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Базарна, будинок 2; код ЄДРПОУ 36502551) 12 008,88 грн заборгованості, 554,08 грн 3% річних, 381,28 грн інфляційних втрат, 2 270,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Вищевказане рішення суду набрало законної сили 29.12.2021, у зв`язку з чим судом 29.12.2021 був виданий наказ про його примусове виконання.

Як вбачається із матеріалів заяви, 10.11.2023 року ОСББ «Стурзовський» звернулось до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області із запитом щодо відкритих бюджетних та небюджетних рахунків Одеської міської ради, що необхідно з метою виконання наказу про примусове виконання рішення Господарського суду Одеської області від 24.11.2021 року у справі № 916/2023/21.

17.11.2023 року Управління Державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області листом № 03-89/2244 повідомило, що Одеська міська рада не зареєстрована в Єдиному реєстрі розпорядників бюджетних коштів, що отримують фінансування через органи Казначейства у 2023 році, не обслуговується та не має відкритих рахунків в управлінні Казначейства.

21.11.2023 року ОСББ «Стурзовський» звернулось із заявою про відкриття виконавчого провадження до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса).

21.11.2023 року головним державним виконавцем Щегловою Є.В. було прийняте рішення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання (повідомлення від 21.11.2023 № 0301-28868), оскільки виконання рішень про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 11 Закону виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Враховуючи встановлені обставини, суд зазначає що статтями 1, 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Виконавчі органи рад створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Відповідно до ч. 3 ст. 16 Закону матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Згідно з ч. 6 ст. 16 Закону місцеві бюджети є самостійними, вони не включаються до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів.

За змістом ч. 1, 8 ст. 51 Закону виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Після закінчення повноважень ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до сформування нового складу виконавчого комітету. Виконавчий комітет ради є підзвітним і підконтрольним раді, що його утворила, а з питань здійснення ним повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади.

Відповідно до ч. 2 ст. 64 Закону сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання.

За умовами п. 27 ч. 1 ст. 26 Закону рішення щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету приймаються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Статтею 2 Бюджетного кодексу України визначено, що головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

Частиною 2 статті 22 Бюджетного кодексу України встановлено, що головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: 1) за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Національне антикорупційне бюро України, Служба безпеки України, Конституційний Суд України, Верховний Суд, вищі спеціалізовані суди, Вища рада правосуддя та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Державна судова адміністрація України, Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників; 2) за бюджетними призначеннями, визначеними рішенням про бюджет Автономної Республіки Крим, - уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників; 3) за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Бюджетного кодексу України казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Відповідно до підп. 1 п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України установлено, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету, рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання. Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань. Видатки бюджетних установ, щодо яких прийнято рішення про накладення на них арешту, дозволяється здійснювати в частині видатків, які статтею 55 цього Кодексу визначено як захищені, у разі зазначення про це у судовому рішенні.

Суд зазначає, що складення проекту місцевого бюджету, його попереднє схвалення належить до повноважень виконавчих органів місцевої ради та місцевих фінансових органів (ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. ст. 75, 76 Бюджетного кодексу України). Розгляд та затвердження місцевого бюджету відноситься законодавством до виключної компетенції місцевих рад (ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 76, 77 Бюджетного кодексу України). Виконання місцевих бюджетів покладено на виконавчі органи місцевих рад та місцеві фінансові органи (ст. 63, 64 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 43, 46-51, 78 Бюджетного кодексу України).

Так, відповідно до п. 1.1. Положення про Виконавчий комітет Одеської міської ради (далі Положення), що затверджене рішенням Одеської міської ради від 15.09.2021 р. № 535-VІІ «Про затвердження Положення про Виконавчий комітет Одеської міської ради у новій редакції», Виконком ОМР є виконавчим органом ОМР, який створюється ОМР на період її повноважень відповідно до Закону 280/97-ВР, Статуту територіальної громади міста Одеси та Регламенту ради. Після закінчення повноважень ради Виконком ОМР здійснює свої повноваження до формування його нового складу.

Згідно з п. 1.3. Положення Виконком ОМР є юридичною особою, має гербову печатку, бланки та штампи, має рахунки в органах Державної казначейської служби України та в установах банків, набуває від свого імені майнові та особисті немайнові права, несе обов`язки, може бути позивачем і відповідачем в судах, зокрема звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування. Фінансування видатків Виконкому ОМР здійснюється за рахунок коштів бюджету Одеської міської територіальної громади (п. 1.4. Положення).

Таким чином, фінансові ресурси Одеської міської територіальної громади закріплено за виконавчими органами ОМР, які є розпорядниками коштів місцевого бюджету та саме до їх повноважень віднесено виконання місцевого бюджету.

Саме тому, ОМР не відкриває власного рахунку, натомість місцева рада при здійсненні діяльності користується рахунком свого виконавчого комітету.

Відтак, з урахуванням того, що Одеська міська рада, не є розпорядником коштів місцевого бюджету м. Одеси та не має рахунків в органах державного казначейства, суд вважає, що з метою реального виконання рішення суду у даній справі, стягнення присудженої заборгованості слід здійснювати з рахунку розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету міста Одеси - Виконавчого комітету Одеської міської ради.

Вказаний висновок суду узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 14.05.2020 року у справі № 916/1952/17.

При цьому твердження відповідача про те, що Виконавчий комітет Одеської міської ради не є стороною у даній справі, а тому не може виконувати обов`язки за боржника Одеську міську раду, суд вважає безпідставними, оскільки у відповідності до приписів ч. 2 ст. 64 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання. Враховуючи, що безпосереднім правом розпоряджатися коштами місцевого бюджету наділений Виконавчий комітет Одеської міської ради, а не Одеська міська рада, та те, що Виконавчий комітет Одеської міської ради створений саме Одеською міською радою, підконтрольний та підзвітний їй, суд вважає цілком обґрунтованим стягнення з Одеської міської ради за рахунок коштів міста Одеси в особі Виконавчого комітету Одеської міської ради відповідних грошових коштів, що не є заміною боржника у даній справі, а лише змінює порядок виконання рішення суду, що набрало законної сили.

Суд також не погоджується із запереченнями Одеської міської ради про те, що внаслідок зміни порядку виконання судових рішень фактично відбудеться стягнення з іншої юридичної особи Виконавчого комітету Одеської міської ради, оскільки, як зазначалось вище, в даному випадку буде мати місце здійснення стягнення коштів місцевого бюджету Одеської міської територіальної громади, а не з юридичної особи (Виконавчого комітету ОМР), яка є тільки одним з розпорядників коштів місцевого бюджету.

З наведеного вбачається, що виконати рішення Господарського суду Одеської області від 24.11.2021 у справі № 916/2023/21 об`єктивно неможливо, оскільки, як було встановлено раніше, у боржника Одеської міської ради відсутні відкриті рахунки в органах Казначейства або інших банківських установах, тому безумовне списання з них коштів за рішенням суду неможливе.

Крім того, суд враховує, що рішення суду по цій справі набрало законної сили більше двох років назад (29.12.2021), проте з боку відповідача не було вжито жодних дій щодо добровільного виконання рішення суду, що суперечить конституційному принципу обов`язковості судових рішень.

В той же час, суд приймає до уваги, що без зміни порядку виконання рішення наказ не зможе бути виконаний органами Державної казначейської служби України, адже у спосіб, який встановлено у рішенні його виконати неможливо. Вказане в сукупності нівелює значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів. При цьому суд вказує, що за даним судовим наказом кошти фактично будуть стягнуті із територіальної громади м. Одеси.

При цьому, слід зазначити, що право вибору того через якого з таких розпорядників слід здійснити стягнення коштів місцевого бюджету Одеської територіальної громади шляхом зміни способу та порядку виконання судового рішення є правом стягувача.

З практики Європейського суду з прав людини вбачається, що право на суд, захищене ст. 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997, п. 40, Reports of Judgme№ts and Decisions 1997-II). Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 07.06.2005 у справі «Фуклев проти України», заява № 71186/01, п. 84). На державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці (рішення від 17.05.2005 у справі «Чіжов проти України» п. 40, заява N 6962/02). Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення у справі «Comingersoll S. A.» проти Португалії», заява № 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV).

Окрім того, вирішуючи справу «Шмалько проти України» Європейський суд з прав людини в п. 43 свого рішення від 20.07.2004 дійшов наступного висновку: «Суд наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду однієї зі сторін. Було б незрозуміло, як би стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

Європейський суд з прав людини вказав, що визнання владою заявника відповідальним за ініціювання виконавчих проваджень стосовно судового рішення на його користь і нехтування нею його фінансовим станом були надмірним обтяженням і призвели до обмеження його права на доступ до суду такою мірою, що знівелювало сутність цього права (§ 65 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року).

За таких обставин, враховуючи вищезазначене, а також приймаючи до уваги, що рішення Господарського суду Одеської області від 24.11.2021 у справі № 916/2023/21 боржником добровільно не виконано, а розпорядження Одеською міською радою коштами місцевого бюджету відбувається через Виконавчий комітет Одеської міської ради, діяльність якого спрямована на забезпечення виконання завдань, покладених на міську раду, як на орган місцевого самоврядування, та даний комітет обслуговується органом казначейства, а також враховуючи, що Одеська міська рада не є розпорядником коштів місцевого бюджету Одеської міської територіальної громади та не має рахунків в органах державного казначейства, суд вважає за необхідне змінити порядок виконання рішення, шляхом стягнення з Одеської міської ради на користь ОСББ «Стурзовський» присудженої за рішенням суду заборгованості за рахунок місцевого бюджету з рахунку розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету Виконавчого комітету Одеської міської ради.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 234, 235, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Заяву (вх. № 2-416/24 від 14.03.2024) Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Стурзовський" про зміну способу і порядку виконання судового рішення у справі № 916/2023/21 задовольнити.

2. Змінити порядок виконання рішення Господарського суду Одеської області від « 24» листопада 2021 р. у справі № 916/2023/21 та визначити його наступним чином: стягнути з Одеської міської ради (65026, Одеська обл., місто Одеса, площа Думська, будинок 1, код ЄДРПОУ 26597691) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Стурзовський" (65014, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Базарна, будинок 2; код ЄДРПОУ 36502551) 12 008,88 грн заборгованості, 554,08 грн 3% річних, 381,28 грн інфляційних втрат, 2 270,00 грн витрат зі сплати судового збору шляхом стягнення грошових коштів з рахунків Виконавчого комітету Одеської міської ради (65026, Одеська обл., місто Одеса, Думська площа, будинок 1; код ЄДРПОУ 04056919).

Вступну та резолютивну частини ухвали оголошено 25 березня 2024 р. Повний текст ухвали складено та підписано 29 березня 2024 р.

Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення та може бути оскаржена до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги в строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Волков Роман Володимирович