Постанова

від 29.03.2024 по справі 260/5112/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/5112/23 пров. № А/857/23142/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді:Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів,

на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 року (суддя Маєцька Н.Д., час ухвалення не зазначено, місце ухвалення м.Ужгород, дата складення повного тексту не зазначено),

в адміністративній справі №260/5112/23 за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "А-Кваттро"</a>,

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

встановив:

У червні 2023 року позивач Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся в суд з адміністративним позовом до відповідача ТОВ "А-Кваттро", в якому просив стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції та пеню за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в загальній сумі 80489,85 грн..

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.10.2023 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржене рішення прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що суд дійшов помилкового та передчасного висновку щодо чисельності штатних працівників ТОВ «А-Кваттро» за 2022 рік у кількості 7 осіб у зв`язку з тим, що 7 осіб працюють за основним місцем роботи та 4 осіб є зовнішніми працівниками. Зокрема, при вирішенні справи суд приділив увагу як основному доказу забезпечення виконання нормативу за 2022 рік наступним документам: уточнюючі податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за 2022 рік; штатний розклад ТОВ «А-Кваттро» на 2022 рік, накази на прийняття працівників; договорів на роботу за сумісництвом. Вважає скаржник, що документи, наявні в матеріалах справи, не доводять факту працевлаштування ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за зовнішнім сумісництвом, а відтак і підстави для не включення вказаних працівників до середньооблікової чисельності штатних працівників відсутні. Також судом абсолютно не з`ясовано таку важливу для винесення об`єктивного рішення обставину, як основні місця роботи осіб, що підтвердило б справжність працевлаштування за сумісництвом. Суд помилково дійшов висновку, що позивачем недоведено, що середньооблікова чисельність штатних працівників за 2022 рік по TOB «А- Кваттро» становила 11 осіб, а відтак і підстав для застосування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу відсутня. Всі дані, що слугують підставою для формування такого розрахунку адміністративно-господарських санкцій відповідачем є даними, по суті, сформованими на підставі звітів наданих роботодавцями до органів ДПС та сплачених коштів ЄСВ, а тому безпідставні твердження відповідача стосовно виконання ним нормативу по працевлаштуванні осіб з інвалідністю не заслуговують на увагу суду. Згідно інформації наданої Пенсійним фондом до Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю протягом 2022 року середньооблікова чисельність штатних працівників ТОВ «А-Кваттро» становила 11 осіб.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 26.10.2023 і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з урахуванням наступного.

Суд встановив наступні фактичні обставини справи.

Відповідно до Розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у 2022 році по ТОВ "А-Кваттро": середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік - 11 осіб; середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - 0 осіб; норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 1 особа; фонд оплати праці штатних працівників 1684522,53 грн.; середня річна заробітна плата штатного працівника 153138,41 грн.; кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю для роботодавців, у яких працює 26 осіб і більше, - 0,00 одиниць; сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю 76569,21 грн (а.с. 8).

Згідно розрахунку пені для ТОВ "А-Кваттро" на день подачі позовної заяви до суду 20.06.2023 року строк прострочення платежу становить 64 дні, а отже пеня при обліковій ставці НБУ 25% становить 3920,64 грн (а.с. 9).

У зв`язку з несплатою відповідачем суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році у добровільному порядку, позивач звернувся з даним позовом до суду, в якому просить стягнути з відповідача суму адміністративно-господарських санкції та пені за їх несвоєчасну сплату в загальному розмірі 80489,85 грн..

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011р. №129, передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

Частинами першою, другою статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» №875-ХІІ від 21.03.1991 (далі Закон №875-ХІІ) передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону №875-ХІІ (в редакції до 06.11.2022), підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю» від 18.10.2022 № 2682-IX (чинний з 06.11.2022) частину третю статті 18 Закону №875-ХІІ викладено в новій редакції: «Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України».

Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 19 Закону №875-ХІІ, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону №875-XII (у редакції з 06.11.2022), Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію: про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю; необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.

Частинами 11 та 12 ст.19 Закону №875-XII (у тій же редакції) передбачено, що Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону. Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.

Частиною першою статті 20 Закону №875-ХІІ визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (частина друга статті 20 Закону №875-ХІІ).

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст.20 Закону №875-XII, адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України. У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді (ч.10 ст.20 Закону №875-XII).

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для суб`єктів господарювання, які використовують найману працю та мають середньооблікову чисельність штатних працівників 8 осіб і більше та не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.

При вирішенні спору суд також бере до уваги те, що питання, пов`язані з обліком штатних працівників, регулюються Інструкцією зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 №286, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.11.2005 за №1442/11722 (далі Інструкція № 286), дія якої згідно із пунктом 1.1 поширюється на всі юридичні особи, їх філії, представництва та інші відокремлені підрозділи, а також на фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю.

Відповідно до пункту 3.2 та підпунктів 3.2.1, 3.2.2, 3.2.5 Інструкції №286, середньооблікова кількість штатних працівників розраховується на підставі щоденних даних про облікову кількість штатних працівників, які повинні уточнюватись відповідно до наказів про прийом, переведення працівника на іншу роботу та припинення трудового договору. Облікова кількість штатних працівників за кожен день має відповідати даним табельного обліку використання робочого часу працівників, на підставі якого визначається кількість працівників, які з`явились або не з`явились на роботу. Середньооблікова кількість штатних працівників за місяць обчислюється шляхом підсумовування кількості штатних працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 30 або 31 число (для лютого - по 28 або 29), включаючи вихідні, святкові та неробочі дні, і ділення одержаної суми на число календарних днів звітного місяця. Кількість штатних працівників облікового складу за вихідний, святковий і неробочий день приймається на рівні облікової кількості працівників за попередній робочий день. У випадку двох або більше вихідних чи святкових і неробочих днів підряд кількість штатних працівників облікового складу за кожний з цих днів приймається на рівні кількості працівників облікового складу за робочий день, що їм передував. При обчисленні середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу враховуються всі категорії працівників облікового складу, зазначені у пунктах 2.4, 2.5 цієї Інструкції, крім працівників, які перебувають у відпустках у зв`язку з вагітністю та пологами або для догляду за дитиною до досягнення нею віку, передбаченого чинним законодавством або колективним договором підприємства, включаючи тих, які усиновили новонароджену дитину безпосередньо з пологового будинку (підпункти 2.5.8 - 2.5.9 Інструкції). Облік цих категорій працівників ведеться окремо. Середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2, 3, 4, ... 12.

У розглядуваній справі судовим розглядом встановлено, що чисельність штатних працівників облікового складу ТОВ «А-Кваттро» за 2022 рік становить 7 осіб, які працюють на підприємстві як основні робітники, інші робітники (4 особи) працюють за сумісництвом не за місцем основної роботи (а.с. 15-82).

Вказані обставини підтверджуються наданими відповідачем копіями: уточнюючих податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за І квартал 2022 р., ІІ квартал 2022 року, ІІІ квартал 2022 р., ІV квартал 2022 р.; штатного розкладу ТОВ «А-Кваттро» на 2022 рік; наказів на прийняття основних робітників з наявністю трудових книжок; заяв на прийняття основних працівників; переліку робітників працюючих за сумісництвом; наказів та договорів про роботу за сумісництвом (а.с. 83-156).

Адміністративне судочинство передбачає принцип змагальності.

Так, відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (ч.1 ст.77 КАС України).

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (статті 73 76 КАС України).

Крім цього, колегія суддів враховує, що відповідно до ч.2 ст.79 КАС України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.

Суд, вирішуючи даний спір, також відзначає, що згідно із ч.1 ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, висловленій, зокрема, у пар.45 рішення в справі Бочаров проти України, пар.53 рішення в справі Федорченко та Лозенко проти України, пар.43 рішення в справі Кобець проти України, при оцінці доказів і вирішенні спору суду слід керуватися критерієм доведення поза розумним сумнівом. Тобто, встановлюючи істину в справі слід базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву.

Отож, свої доводи позивач має підтвердити належними і допустимими доказами.

Однак колегія суддів зауважує, що позивач не надав суду жодних доказів того, що вказані обставини враховані ним при обчисленні середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу ТОВ «А-Кваттро» за рік, як і не надано доказів того, що середньооблікова чисельність штатних працівників за 2022 рік у відповідача була такою, як зазначена в Розрахунку, про що вірно вказав суд першої інстанції.

Матеріали справи не містять доказів про необ`єктивність чи фіктивність поданих ТОВ «А-Кваттро» матеріалів (наказів, контрактів і т.д.) (а.с. 54-82).

Колегія суддів також зауважує, що позивачем не надано суду актуальної та об`єктивної інформації з відповідного органу Пенсійного фонду України.

Таким чином, правильним є висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими і безпідставними, з огляду на що підстави для задоволення позову відсутні.

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, а доводи апеляційної скарги є необґрунтованими і не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, відтак відсутні підстави для скасування оскарженого рішення суду.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 року в адміністративній справі №260/5112/23 за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "А-Кваттро"</a> про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Н. В. Ільчишин Р. Й. Коваль