Постанова

від 28.03.2024 по справі 140/31581/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/31581/23 пров. № А/857/24507/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:Затолочного В.С.,

суддів:Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,

з участю секретаря судового засіданняЄршової Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року про відмову у відкритті провадження у справі № 140/31581/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ковельської районної державної адміністрації Волинської області, Турійської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Приватне акціонерне товариство «ІНСТИТУТ «ВОЛИНЬВОДПРОЕКТ» про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії (ухвала суду першої інстанції прийнята суддею Костюкевич С.Ф. в м. Луцьку Волинської області 29.11.2023), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернулася з адміністративним позовом до Ковельської районної державної адміністрації (Ковельської районної військової адміністрації) (далі відповідач 1), Турійської селищної ради (далі відповідач 2), третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійні вимоги, приватне акціонерне товариство «Інститут «Волиньводпроект» (далі третя особа) про визнання протиправним та скасування розпорядження від 02.06.2009 № 133 про затвердження проекту землеустрою про встановлення меж загальнозоологічного заказника «Озерянський».

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року відмовлено у відкритті провадження.

Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржив позивач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року про відмову у відкритті провадження скасувати, а справу направити на продовження розгляду в суд першої інстанції.

В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що оскаржуване розпорядження не є актом індивідуальної дії, який стосується конкретних прав чи обов`язків певної особи, а є нормативно-правовим актом суб`єкта владних повноважень, дія якого поширюється на необмежену кількість суб`єктів та застосовується багаторазово. Також зазначає, що даний спір виник у зв`язку з реалізацією суб`єктом владних повноважень його владних управлінських функцій, відповідно даний спір слід розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Сторони не скористалися правом подання відзиву на апеляційну скаргу.

Учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце її розгляду апеляційним судом, правом на участь у судовому засіданні не скористалися.

Відповідно до положень частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно частини четвертої статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Постановляючи ухвалу від 29 листопада 2023 року про відмову у відкритті, суд першої інстанції дійшов висновку, що фактично спір стосується права власності позивача. Відтак, цей спір безпосередньо не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку саме органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів встановила таке.

З матеріалів справи встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв`язку із незгодою позивача із затвердження проекту землеустрою щодо встановлення меж загальнозоологічного заказника «Озерянський» загальною площею 2736 га на території Озерянської сільської ради. При цьому, обґрунтовуючи порушення своїх прав, позивач вказує, що затвердження проекту землеустрою щодо встановлення меж загальнозоологічного заказника «Озерянський» є перешкодою для реалізації права власності іншої земельної ділянки за кадастровим номером 0725584200:04:001:1334, яку позивач придбала за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 14.12.2021 № 1654.

За змістом статті 7 Закону України від 16 червня 1992 року № 2456-ХІІ «Про природно-заповідний фонд України» землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проєктів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Відповідно до статті 47 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV «Про землеустрій» проєкти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів розробляються з метою:

а) збереження природного різноманіття ландшафтів, охорони довкілля, підтримання екологічного балансу;

б) створення місць для організованого лікування та оздоровлення людей, масового відпочинку і туризму;

в) створення приміських зелених зон, збереження і використання об`єктів культурної спадщини;

г) проведення науково-дослідних робіт;

ґ) встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг;

д) визначення в натурі (на місцевості) меж охоронних зон та інших обмежень у використанні земель, встановлених законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, а також інформування про такі обмеження землевласників, землекористувачів, інших фізичних та юридичних осіб.

Проєкти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів визначають місце розташування і розміри земельних ділянок, власників земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі орендарів, межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого (округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони), рекреаційного та історико-культурного (охоронні зони) призначення, водоохоронних зон та прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів, а також встановлюють режим використання та охорони їх територій.

Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 186 Земельного кодексу України проєкти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів погоджуються з власниками, користувачами земельних ділянок, що включаються до території природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів без їх вилучення, крім випадків, коли обмеження безпосередньо встановлені законом або прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Із змісту пункту 2 частини першої статті 4 КАС України слідує, що публічно-правовий спір це спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Аналізуючи позовну заяву та апеляційну скаргу, апеляційний суд зазначає, що покликання суду першої інстанції на те, що даний спір стосується права власності загальнозоологічного заказника «Озерянський» на земельну ділянку, яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 , є помилковим, оскільки позивач оскаржує розпорядження від 02.06.2009 № 133 про затвердження проекту землеустрою про встановлення меж загальнозоологічного заказника «Озерянський» з мотивів недотримання Турійською районною державною адміністрацією, правонаступником якої є Ковельська районна державна адміністрація, процедури затвердження проєкту землеустрою.

За таких обставин та з огляду на відсутність відомостей стосовно наявності у цій справі спору щодо права володіння, користування та розпорядження належною позивачці земельною ділянкою, захист прав та інтересів апелянта від, наявних на її думку, порушень з боку суб`єкта владних повноважень Турійської районної державної адміністрації, правонаступником якої є Ковельська районна державна адміністрація, якщо ці порушення полягають у недотриманні процедури чи порядку прийняття спірного розпорядження, є завданням адміністративного судочинства.

Наведене виключає приватно-правовий характер спірних правовідносин, а тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що спір є публічно-правовим та має вирішуватися судами за правилами адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.03.2024 у справі № 169/530/23.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Слід зазначити, що у вищенаведеній постанові Верховного Суду розглядалась ухвала Турійського районного суду Волинської області від 27 вересня 2023 року, залишена без змін постановою Волинського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року, якою закрито провадження у за позовом ОСОБА_1 до Ковельської районної державної адміністрації Волинської області, Турійської селищної ради щодо усунення перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровими номерами: 0725584200:04:001:0540, 0725584200:04:001:0541, шляхом визнання недійсним та скасування розпорядження Турійської районної державної адміністрації Волинської області від 02 червня 2009 року № 133 «Про затвердження проєкту землеустрою щодо встановлення меж загальнозоологічного заказника «Озерянський» на території Озерянської сільської ради».

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В розрізі викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що, відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції фактично позбавляє позивача права на доступ до правосуддя.

Згідно з частиною другою статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики Європейського суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ) як джерела права.

У Рішенні ЄСПЛ від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України» (Заява № 377/02) у пункті 52 «Суд повторює, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (Рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ЕСПЛ 2002-ІІ)».

У справі «Мушта проти України» ЄСПЛ нагадує, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

За приведених обставин, суд першої інстанцій належним чином не з`ясував підстав позову у цій справі, доводи, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та докази, якими їх підтверджує та прийняв передчасне та необґрунтоване судове рішення про відмову у відкритті провадження.

Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Підсумовуючи наведене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору допустив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та прийшов до передчасного висновку про відмову у відкритті провадження у даній справі. Відтак, оскаржувану ухвалу суду першої інстанції слід скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Згідно із частиною третьою статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

За таких обставин, враховуючи положення статті 320 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, а також те, що відмова у відкритті провадження не повинна створювати штучні перешкоди для доступу до правосуддя в адміністративній справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали дійшов передчасного висновку про відмову у відкритті, що унеможливило доступ позивача до правосуддя, а тому оскаржувана ухвала судді суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 243, 250, 315, 320, 321, 325 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року про відмову у відкритті провадження у справі № 140/31581/23 скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 29.03.2024