Рішення

від 01.04.2024 по справі 205/3708/24

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

01.04.2024 Єдиний унікальний номер 205/3708/24

Справа № 205/3708/24

Провадження № 2о/205/132/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2024 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі: головуючого судді Федотової В.М., за участю секретаря судового засідання Бондар В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Дніпро Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України,

ВСТАНОВИВ:

28.03.2024 року заявниця ОСОБА_1 звернулася до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська із вищевказаною заявою, в якій просила встановити факт смерті її батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 від хвороби у м. Горлівка, Донецької області, Україна. Необхідність встановлення даного факту в судовому порядку обґрунтована тим, що ця особа померла на території, яка є тимчасово окупованою.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29.03.2024 року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання.

Заявниця ОСОБА_1 письмово просила розгляд справи проводити за її відсутності, проти задоволення вимог заяви не заперечувала.

Заінтересована особа свого представника у судове засідання не направила, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, будь-яких заяв від неї не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, вважає, що заявлені вимоги підлягають задоволенню за наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Положеннями п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Згідно із абз. 2 ч. 1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України. У даному випадку заяву подано онукою померлого.

Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин.

Судом встановлено, що батьками заявниці ОСОБА_1 є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с. 6).

Відповідно до свідоцтва про смерть від 23.06.2023 року, виданого Микитівським відділом РАЦС Горлівського управління юстиції Міністерства юстиції ДНР, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 66 років (а.с. 10).

Оцінюючи свідоцтво про смерть, суд виходить з того, що смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміни та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.

Разом з тим, вказане свідоцтво про смерть не може вважатися легітимним на території України, адже його було видано органом, який створено на тимчасово окупованій території в порядку, не передбаченому законодавством України, тому даний документ не може створювати правових наслідків для осіб, яким його було видано.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

На підставі ч.ч. 1-3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Положеннями ст.ст. 17, 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна. Громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про факт смерті особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів про факт смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини.

З огляду на наведене, суд приймає до уваги надане свідоцтво про смерть та визнає його в даному випадку достатнім доказом на підтвердження факту смерті ОСОБА_2 .

Відповідно до п. 1 Постанови ПВС України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.

Крім того, у відповідності з ч.ч. 3, 4 ст. 49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин, розглядаючи дану заяву в межах заявлених вимог, оцінюючи надані по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв`язку у сукупності, беручи до уваги вищевказані норми процесуального закону та зважаючи на те, що іншого порядку встановлення факту, що надасть можливість заявниці отримати свідоцтво про смерть її батька, виданого державним органом України не передбачено, суд доходить висновку, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту смерті підлягає задоволенню.

На підставі п. 8 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення у справі про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 12-13, 81, 247, 263-265, 293-294, 315-317, 319, 354, 430 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , адреса фактичного перебування: АДРЕСА_2 ), заінтересована особа: Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Дніпро Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (м. Дніпро, проспект Гагаріна, 112), про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України - задовольнити.

Встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Горлівка, Донецької області, Україна.

Рішення суду підлягає негайному виконанню.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарг подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Суддя: Федотова В.М.