Ухвала

від 27.12.2023 по справі 188/2650/23

ПЕТРОПАВЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 188/2650/23

Провадження № 2/188/1126/2023

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2023 року Суддя Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області Бурда П.О., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , до ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, орган опіки та піклування Виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області, код ЄДРПОУ 34227893, місцезнаходження: 23100, Вінницька область, м. Жмеринка, вул. Центральна, 4, про визначення місця проживання дитини,

В С Т А Н О В И В:

До Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до ОСОБА_2 (далі відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, орган опіки та піклування Виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області (далі третя особа), про визначення місця проживання дитини.

Суддя, перевіривши позовну заяву й додані до неї матеріали, дійшов висновку про те, що вона підлягає залишенню без руху, виходячи з такого.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав та основних свобод людини, ратифікованої Україною 11 вересня 1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Згідно з ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

У частині 1 ст. 1 Цивільного процесуального кодексу (далі ЦПК) України зазначено, що він визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

До інших відносяться справи наказного провадження та окремого провадження.

Відповідно до ч.1 ст. 174 ЦПК при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст. 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Із системного аналізу наведених норм права витікає висновок, що в позовному провадженні розглядаються юридичні спори між сторонами цивільних (у цьому випадку сімейних) правовідносин, де наявний предмет спору.

Однак,позовна заява не відповідає вимогам ст. 175 ЦПК України.

Згідно з п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Позивачем не викладено обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги стосовно необхідності визначення місця проживання дитини; не зазначено доказів, що підтверджують вказані обставини.

З позовної заяви не вбачається, що між подружжям існує спір про визначення місця проживання дитини, позивач не вказує, чи звертався він або відповідач до органу опіки та піклування з питань визначення місця проживання дитини, які заходи органом опіки та піклування вживались.

Між тим, лише наявність такого спору надає право одному з батьків звертатися з позовом до суду, що прямо передбачено нормами Сімейного кодексу (далі СК) України.

У частині 1 статті 141 СК України визначено, що мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Статтею 160 СК України передбачено таке:

1. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

2. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

3. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Згідно з ч. 1 статті 161 СК України, яка має назву «Спір між матір`ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини», якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Таким чином, коли дитина проживає з матір`ю і батько своїми діями цьому не перешкоджає, відсутній спір між батьками щодо місця проживання дитини, у матері немає підстав для звернення з позовом до суду для визначення місця проживання дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Отже, позивач має вказати, яке його право порушене відповідачем, за яких обставин і зазначити відповідні докази.

Право на звернення до суду не є абсолютним і на цьому неодноразово зауважував Європейський суд з прав людини, оскільки певна визначена процедура звернення за захистом свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права повинна бути передбачена нормами національного законодавства. І за таких обставин кожна особа, звертаючись до суду з позовом, повинна цього порядку дотримуватися (рішення у справі «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 року, у справі «Де Жуффр де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992 року).

Дотримання вимог ст. 175 ЦПК України при пред`явленні позову в суд є імперативним правилом, в тому числі і для суду на предмет перевірки позову і долучених до нього матеріалів і недопущення відкриття провадження і призначення непідготовленої справи (позову) до розгляду. Позовна заява не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві (ч. 3 вказаної статті).

Керуючись ст.ст. 175, 176, 177, 185, 353 ЦПК України, суддя

УХВАЛИВ:

Позовну заяву залишити без руху.

Надати позивачу строк десять днів з моменту отримання копії ухвали про залишення позову без руху для надання до суду нової редакції позовної заяви із виправленими недоліками та із копіями у кількості примірників для всіх учасників справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала окремому оскарженню не підлягає, заперечення проти неї можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя П. О. Бурда