Рішення

від 18.03.2024 по справі 523/15229/23

СУВОРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 523/15229/23

Провадження №2/523/1859/24

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" березня 2024 р. м.Одеса

Суворовський районний суд м. Одеси в складі:

Головуючого судді - Аліної С.С.

за участі секретаря - Магденко С.В.,

розглянув у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби в місті Одеса Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеси) (ЄДРПОУ 41405290) про скасування арешту,-

В С Т А Н О В И В:

До Суворовського районного суду м. Одеси надійшов позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби в місті Одеса Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеси) (ЄДРПОУ 41405290) про скасування арешту з нерухомого майна, а саме з квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 ,РНОКПП НОМЕР_2 , який накладений в межах виконавчого провадження № 65067319 на підставі постанови про арешт майна боржника від 09.04.2021 року.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що він звернувся до нотаріуса для оформлення спадщини після померлого батька ОСОБА_2 в тому числі квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Однак, позивачу стало відомо про те, що на зазначену квартиру, постановою Першого Суворовського відділу ДВС м. Одеси Південного МУМЮ (м.Одеси) в рамках виконавчого провадження НОМЕР_4 накладено арешт.

Як зазначає позивач його померлий батько ОСОБА_2 не був боржником за жодним виконавчим провадженням та накладений арешт нерухомого майна є помилковим, оскільки в у провадженні Першого Суворовського відділу ДВС м. Одеси Південного МУМЮ (м.Одеси) перебуває виконавче провадження в якому боржником є тезка позивача, а саме: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3

Наявність в арешту створює перешкоди позивачу у здійсненні ним права розпоряджання своїм майном.

Позивач у судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позовні вимоги задовольнити.

В судове засідання представник відповідача Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби в місті Одеса Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений судом належним чином. До суду надійшов письмовий відзив представника відповідача, який міститься в матеріалах справи. Представник відповідача просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

У зв`язку з викладеним, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін, які були повідомлені належним чином про час і місце розгляду справи, так як у справі достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280-282 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов є не обґрунтованим, є не доказаним, тому не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено про те, що позивачу належить паво спадкування квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2

Згідно з даними інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта нерухомого майна № 251996071 від 09.04.2021р. було накладено арешт на вищевказане нерухоме майно відповідно до постанови Першого Суворовського відділу ДВС м. Одеси Південного МУМЮ (м.Одеси), номер обтяження 41416028, зареєстровано 09.04.2021 року (а.с.15), що також підтверджується відомостями з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (а.с.21).

З відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вбачається про те, що обтяжувачем є - ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_3 .

Однак, з матеріалі справи вбачається про те, що особою на чиє майно було накладено арешт є ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

З огляду на вищевикладене, судом встановлено про те, що вищевказані особи є двома різними фізичними особами з однаковими прізвищем, ім`ям і по-батькові.

З письмового відзиву представника відповідача вбачається, що Першим Суворовським відділом ДВС м. Одеси Південного МУМЮ (м.Одеси) арешт на майно громадянина ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 державним виконавцем відділу не накладався ( арк.сп.43-45);

Відповідно п. 5 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що обтяження - це заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, встановлена законом, актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб.

Пунктом 2 ч.1 ст.2 Закону передбачено, що Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - це єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких прав.

Згідно ч.1 ст.12 Закону передбачено, що Державний реєстр речових прав на нерухоме майно містить записи, зокрема, про зареєстровані речові права на нерухоме майно, їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав, інші відомості.

Згідно ч.1 ст.13 Закону передбачено, що невід`ємною архівною складовою частиною Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є Реєстр прав власності на нерухоме майно, Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державний реєстр іпотек.

Відповідно до ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Стаття 17 Загальної декларації прав людини, проголошує право приватної власності як основне і невідчужуване право людини. Конвенція про захист прав і основоположних свобод є міжнародним договором, який закріплює певний перелік найбільш важливих для людини суб`єктивних прав. Складовою цієї Конвенції є окремі протоколи, які доповнюють та розвивають її положення. Статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції встановлено, що «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальним принципам міжнародного права».

Згідно ч. 2 ст. 319 ЦК України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та здійснює такі права на власний розсуд.

Відповідно до ч. 4 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувана про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.

Згідно ч. 5 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» в усіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу. Способами захисту своїх цивільних прав та інтересів можуть бути, серед іншого, припинення дії, яка порушує право.

За приписами ч.ч. 1, 2, ст. 57 ЗУ «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-ХІУ (що діяв на час винесення постанови про арешт майна Позивача) арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення; арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Разом з тим за вимогами ч. 2 ст. 50 даного Закону у разі, якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець повинен був зазначити про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Відповідно до ч. 5 ст. 59 чинного на сьогодні ЗУ «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-УШ у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Вимоги особи, що ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту (зокрема, це підтверджується правовим висновком Верховного Суду України від 15.03.2013 р. у справі № 6-26цс13).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року в справі N 509/11/17 (провадження N 61-268св21) зазначено, що "визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом".

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення п.1 ст.6 та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У п.26 рішення ЄСПЛ у справі "Надточій проти України" та п.23 рішення ЄСПЛ у справі "Гурепка проти України №2" наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

В силу ст.13 Конвенції прозахист правлюдини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 р., ратифікована Україною 17 липня 1997 р.) кожна людина, права і свободи якої, викладені у цій Конвенції, порушуються, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі.

Суд розглянув справу в межах позовних вимог, створивши учасникам процесу усі необхідні умови для надання, витребування доказів, користуючись принципом змагальності сторін.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, про те, що позивач ОСОБА_1 не надав суду доказів в обґрунтування позовних вимог.

Також, суд вважає, що позивач ОСОБА_1 не довів суду ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, тому враховуючи викладене позовні вимоги - задоволенню не підлягають.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При таких обставинах позовні вимоги ОСОБА_1 до Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби в місті Одеса Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеси) про скасування арешту - задоволенню не підлягають.

Відповідно ст. 141 ЦПК України, оскільки позовні вимоги залишені без задоволення, сплачений позивачем судовий збір стягненню з відповідачів не підлягає та залишається за позивачем.

На підставі викладеного, та керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст. 141, 263-265, 280-282, 353 ЦПК України, ст. ст. 16, 317, 319, 321 ЦК України, суд-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби в місті Одеса Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеси) про скасування арешту - залишити без задоволення.

Копію заочного рішення направити сторонам по справі.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено та підписано 27.03.2024 року.

Суддя: Аліна С.С.