Постанова

від 21.03.2024 по справі 922/2500/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2024 року м. Харків Справа №922/2500/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.

за участю секретаря судового засідання Міракова Г.А.,

за участю представників:

від позивача Натина А.О.,

від відповідача не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги Фермерського господарства «Велес-Агро» (вх.№2541Х від 24.11.2023) на рішення Господарського суду Харківської області від 26.10.2023 у справі №922/2500/23 (м. Харків, суддя Лавренюк Т.А., повний текст рішення складено 02.11.2023) та на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 09.11.2023 у справі №922/2500/23 (м. Харків, суддя Лавренюк Т.А., повний текст додаткового рішення складено 10.11.2023)

за позовом Малого приватного підприємства «Агросервіс», село Шевченкове Перше, Близнюківський район, Харківська область,

до Фермерського господарства «Велес-Агро», смт Близнюки, Лозівський район, Харківська область,

про стягнення 280 000,00 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача безпідставно набуті кошти в розмірі 280 000,00 грн. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

Відповідно до розрахунку судових витрат орієнтовна сума судових витрат становить 50 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ним було перераховано на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти без достатньої правової підстави, оскільки між сторонами договір про надання фінансової поворотної допомоги не укладався, з посиланням на ст.1212 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 26.10.2023 позов задоволено повністю. Стягнуто з Фермерського господарства «Велес-Агро» на користь Малого приватного підприємства «Агросервіс» 280 000,00 грн безпідставно набутих коштів, 4 200,00 грн судового збору. Ухвалено видати наказ після набрання рішенням законної сили.

03.11.2023 на адресу Господарського суду Харківської області надійшла заява позивача про ухвалення додаткового рішення, в якій заявник просить суд ухвалити додаткове рішення у справі про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн.

Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 09.11.2023 заяву Малого приватного підприємства «Агросервіс» про ухвалення додаткового рішення у справі задоволено. Стягнуто з Фермерського господарства «Велес-Агро» на користь Малого приватного підприємства «Агросервіс» 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Ухвалено видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Фермерське господарство «Велес-Агро» з вказаним рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції не погодилося та звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 26.10.2023 у справі №922/2500/23 за позовом Малого приватного підприємства «Агросервіс» до Фермерського господарства «Велес-Агро» про стягнення 280 000,00 грн; скасувати додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 09.11.2023 у справі №922/2500/23, яким було задоволено заяву МПП «Агросервіс» та стягнуто з ФГ «Велес-Агро» 30 000,00 грн на професійну правничу допомогу; ухвалити нове рішення у справі №922/2500/23, яким відмовити в задоволенні позову Малого приватного підприємства «Агросервіс» до Фермерського господарства «Велес-Агро» про стягнення грошових коштів в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги ФГ «Велес-Агро» вказує про наступне:

- наявні у матеріалах справи платіжні доручення мають призначення платежу «фінансова поворотна допомога згідно договору», останні засвідченні електронним підписом посадових осіб позивача, а тому виходячи із стандарту доказування «баланс ймовірностей», надані копії електронних документів свідчать про те, що грошові кошти перераховувались саме на підставі договору;

- судом не оцінено докази у сукупності, а саме те, що платежі здійснені з різницею у місяць, а тому вірогідність того, що вони були перераховані на підставі договору є більшою;

- директор із значним досвідом роботи на керівній посаді спочатку укладе договір поворотної фінансової допомоги, а потім буде перераховувати кошти, що свідчить про існування договору між сторонами;

- з урахуванням обставин встановлених у справі №922/2217/22, положень ч.4 ст.75 ГПК України, доводи відповідача про те, що з метою дострокового повернення позики представник позивача приховав від суду договір фінансової допомоги є більш вірогідними, ніж доводи позивача що вказаний договір не укладався;

- ігнорування судом наданих відповідачем пояснень щодо договірних відносин між сторонами, призвело до неправильної оцінки змісту листа від 01.04.2023 ФГ «Велес-Агро» та надання незаконних переваг позивачу.

Системою автоматизованого розподілу справ відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 24.11.2023 для розгляду справи №922/2500/23 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гетьман Р.А., судді Склярук О.І., Россолов В.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.11.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства «Велес-Агро» (вх.№2541Х від 24.11.2023) на рішення Господарського суду Харківської області від 26.10.2023 у справі №922/2500/23 та на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 09.11.2023 у справі №922/2500/23. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/2500/23.

04.12.2023 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №922/2500/23 (вх.№14950).

Від Малого приватного підприємства «Агросервіс» надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№15254 від 08.12.2023), в якому просить залишити рішення Господарського суду Харківської області від 26.10.2023 та додаткове рішення від 09.11.2023 у справі №922/2500/23 - без змін, а апеляційну скаргу ФГ «Велес-Агро» - без задоволення; вирішити питання розподілу судових витрат; надати представнику доступ до системи «Електронний Суд».

В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу Мале приватне підприємство «Агросервіс» зазначає про наступне:

- відповідач в ході переписки під час досудового врегулювання спору стверджував, що договір не підписано між сторонами, а в подальшому змінив стратегію та почав заявляти що договір був підписаний на 5 років;

- перерахування грошових коштів позивачем на рахунок відповідача підтверджується платіжними дорученнями та не заперечується відповідачем;

- оскільки в ході досудового врегулювання спору відповідач підтвердив той факт, що між сторонами відсутній договір про надання фінансової поворотної допомоги, позивачем обрано спосіб захисту через стягнення безпідставно набутих коштів.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.12.2023 призначено апеляційну скаргу Фермерського господарства «Велес-Агро» (вх.№2541Х від 24.11.2023) на рішення Господарського суду Харківської області від 26.10.2023 №922/2500/23 до розгляду на « 15» лютого 2024 р. о 10:15 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №132. Задоволено клопотання представника Малого приватного підприємства «Агросервіс» - адвоката Натини А.О. про його участь у судових засіданнях Східного апеляційного господарського суду з розгляду справи №922/2500/23 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку, з використанням власних технічних засобів представника, який подав вказану заяву. Судове засідання у справі №922/2500/23, яке відбудеться « 15» лютого 2024 р. о 10:15 год. та подальші судові засідання у даній справі ухвалено провести за участю представника ТОВ Малого приватного підприємства «Агросервіс» - адвоката Натини А.О. у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку, з використанням власних технічних засобів вказаного представника.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від від 15.02.2024 оголошено перерву у розгляді справи №922/2500/23 до « 21» березня 2024 р. о 10:00 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань №132.

У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 21.03.2024 представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив оскаржуване рішення суду залишити в силі. Представник відповідача до судового засідання не з`явився. Ухвала про оголошення перерви доставлена відповідачу до електронного кабінету в системі «Електронний суд».

Ураховуючи те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, судом здійснено дії щодо їх належного повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, забезпечення судом реалізації учасниками судового процесу права приймати участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції, сприяння у наданні їм достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та поданні процесуальних документів, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів дійшла висновку про закінчення розгляду справи в даному судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, Малим приватним підприємством «Агросервіс» (позивач) за платіжним дорученням №664 від 23.12.2021 на суму 200 000,00 грн та за платіжним дорученням №22 від 13.01.2022 на суму 80 000,00 грн перераховано на рахунок відповідача - Фермерського господарства «Велес-Агро» грошові кошти з призначенням платежу: фінансова поворотна допомога згідно договору.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що оплату на спірну суму в розмірі 280 000,00 грн було здійснено помилково, оскільки між позивачем та відповідачем жодних угод не укладалось та жодних грошових зобов`язань позивач перед відповідачем не має.

Позивач 16.03.2023 та 28.03.2023 звернувся на адресу відповідача з вимогою про повернення сплачених грошових коштів в розмірі 280 000,00 грн.

Відповідач листом від 01.04.2023 підтвердив надходження на його рахунок фінансової допомоги в розмірі 280 000,00 грн, та зазначив, що договір щодо вказаної події сторонами не укладався, тому зазначений договір відсутній як у позивача, так і у Товариства відповідача. Цим же листом відповідач звернувся до позивача з пропозицією щодо вирішення наявних між сторонами господарських спорів, та зазначив про готовність оформити та підписати договір фінансової допомоги на вказану суму, за умови оформлення та підписання договору позивачем на зберігання врожаю пшениці врожаю 2022 року Фермерського господарства «Велес-Агро» та ТОВ «Комбікормовий завод».

13.04.2023 позивач втретє звернувся на адресу відповідача з вимогою (вих.№71) про повернення безпідставно перерахованих коштів, у відповіді на яку відповідач наголосив про готовність підписати договір фінансової допомоги лише за умови підписання позивачем договору на зберігання пшениці врожаю 2022 року та готовність повернути фінансову допомогу за рахунок коштів від реалізації врожаю пшениці 2022 року.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду з позовом про повернення безпідставно перерахованих ним грошових коштів у розмірі 280 000,00 грн.

Судове рішення мотивовано тим, що надані позивачем платіжні доручення самі по собі не підтверджують факту погодження з відповідачем таких істотних умов договору як предмет, ціна та строк дії договору. Обставина щодо безпідставного перерахування відповідачу 280 000,00 грн за платіжним дорученням №664 від 23.12.2021 на суму 200 000,00 грн та за платіжним дорученням №22 від 13.01.2022 на суму 80 000,00 грн за відсутності підстав для такої оплати, визнана судом встановленою з огляду на більшу вірогідність доказів, поданих позивачем. Суд наголошує, що після звернення позивача з вимогою до відповідача про повернення безпідставно перерахованих грошових коштів, відповідач у відповіді на вимогу позивача за вих.№0104 від 01.04.2023, підтвердив факт отримання грошових коштів в розмірі 280 000,00 грн, а також підтвердив факт того, що договір фінансової допомоги щодо вказаної події сторонами не укладався. Посилання відповідача на справу №922/2217/22 судом також не приймаються, оскільки воно не стосується предмета спору у даній справі та будується на припущеннях відповідача стосовно досвіду директора та порядку укладення договорів на підприємстві позивача. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірна сума грошових коштів була набута відповідачем безпідставно та задовольнив позовні вимоги в повному обсязі.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Передбачений інститутом кондикції вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Отже предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (подібні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 та від 13.02.2019 у справі №320/5877/17).

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Основна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи. Тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі №904/4046/20).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, від 16.09.2022 у справі №913/703/20).

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України, об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

До подій, за результатами яких можуть виникнути зобов`язання передбачені статтею 1212 ЦК України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов`язаннях (вказані висновки також зазначені в постановах Верховного Суду від 26.01.2022 у справі №924/1338/19, від 15.09.2021 у справі №908/1518/20).

Відповідно до статті 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Як вбачається з матеріалів справи, Мале приватне підприємство «Агросервіс» перерахувало Фермерському господарству «Велес-Агро» грошові кошти в розмірі 280 000,00 грн двома платіжними дорученнями №664 від 23.12.2021 на суму 200 000,00 грн та №22 від 13.01.2022 на суму 80 000,00 грн. Отримання вказаних грошових коштів відповідач визнає у поданих до суду документах по суті справи та під час слухання справи. Положеннями статті 75 ГПК України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. З огляду на викладене, перерахування позивачем грошових коштів у розмірі 280 000,00 грн та отримання їх відповідачем не підлягають доказуванню.

З урахуванням того, що позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача коштів відповідно до статті 1212 ЦК України, у цій справі підлягають встановленню підстави набуття відповідачем таких коштів, тобто в порядку виконання договірного зобов`язання або за відсутності правової підстави. Оскільки договірний характер правовідносин, за відсутності їх припинення (розірвання тощо), виключає можливість застосування до них положень статті 1212 ЦК України.

Колегія суддів зазначає, що цивільно-правовий договір є основною підставою виникнення зобов`язально-правових відносин (зобов`язань), що встановлює певні суб`єктивні права i суб`єктивні обов`язки для сторін, які його уклали. Договір можна визначити як угоду двох або кількох осіб, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних правовідносин.

Основними ознаками договору є: домовленість, тобто для його існування має бути компроміс, збіг волевиявлення учасників; домовленість двох чи більше осіб, тобто з волевиявлення лише однієї сторони не може виникнути договір; спрямованість на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.

Залежно від наявності зустрічного майнового мінового еквіваленту договори слід поділити на відплатні та безвідплатні. Відплатними слід визнавати договори, в яких одна сторона за виконання нею обов`язку повинна отримати відповідне відшкодування, чи то у формі грошей, інших майнових цінностей, чи то у формі іншого зустрічного надання, наприклад, купівля-продаж, міна тощо. Відплатність цивільно-правового договору презюмується, тобто договір вважається відплатним, поки інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору (частина 5 статті 626 Цивільного кодексу України). У свою чергу, безоплатним визнається договір, за яким майнового відшкодування або іншого зустрічного надання за виконане зобов`язання не передбачено, наприклад договір позики.

За загальним правилом вибір форми договору залежить від бажання осіб, що його укладають. Однак у ряді випадків закон вимагає, щоб договори були укладені в певній формі. Якщо для договору не встановлено такої форми, він вважається укладеним, поки поведінка осіб свідчить про їхню волю укласти договір. Мовчання визначається виявом волі укласти договір лише у випадках, передбачених законом. Усна форма допускається в договорах, що виконуються під час їх укладання, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 1046 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі.

Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі №393/126/20).

Реальним вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі №355/385/17).

За своєю юридичною сутністю договір позики грошових коштів є реальним договором, і для його укладення необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача (сплата) коштів позикодавцем позичальнику.

Статтею 208 ЦК України передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами.

Законодавець імперативно в частині першій статті 1047 ЦК визначив необхідність вчинення в письмовій формі договору позики грошових коштів у разі якщо позикодавцем є юридична особа (постанова Верховного Суду від 09.08.2023 у справі №755/16831/19).

Згідно зі статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Зміст договору, відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України, становлять, по-перше, умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та по-друге, умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. До змісту договору належать також і умови (пункти), які містяться в складових частинах договору, якщо їх наявність обумовлено в основному тексті договору (додатки, плани, схеми, кошторис, малюнки тощо).

Істотними вважаються умови, які необхідні і достатні для укладення договору. Це випливає зі статті 638 Цивільного кодексу України, згідно з якою договір вважається укладеним тільки тоді, коли між сторонами в потрібній для відповідних випадків формі досягнуто згоди зі всіх істотних його умов. Це означає, що за відсутності хоча б однієї з таких умов договір не може вважатися укладеним. Водночас, якщо досягнуто згоди щодо істотних умов, то договір набирає чинності, навіть якщо не містить якихось інших умов. Визначення кола істотних умов залежить від специфіки кожного конкретного договору.

У даному випадку матеріали справи не містять договору фінансової поворотної допомоги, який укладений між сторонами в письмовій формі. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку між сторонами, які б свідчили про погодження всіх істотних умов договору.

Водночас, позивач зазначає про відсутність укладеного між сторонами договору фінансової поворотної допомоги, а відповідач зазначає про відсутність саме у нього такого договору, проте наполягає, що договір наявний у позивача та навмисно не надається останнім до суду.

В обґрунтування зазначених пояснень Фермерське господарство «Велес-Агро» (відповідач) вказує, що у платіжних дорученнях №664 від 23.12.2021 на суму 200 000,00 грн та №22 від 13.01.2022 на суму 80 000,00 грн міститься призначення платежу «Фінансова поворотна допомога згідно договору», а тому перерахування здійснено саме на підставі реально укладеного договору. На думку відповідача, достовірність зазначених в платіжних інструкціях даних підтверджена електронними підписами посадових осіб позивача.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що вказівка на призначення платежу при перерахунку коштів, з урахуванням принципу розумності, не може бути кваліфікована як дотримання письмової форми (єдиний документ, чи декілька документів, розписка чи інший документ), що підтверджує домовленість про отримання грошей в позику та умови такої позики, оскільки призначення платежу вказує особа, яка перераховує грошові кошти. Дійсно, в певних випадках в приватному праві призначення платежу може мати значення, наприклад при визначенні того, яке грошове зобов`язання погашається, але не для підтвердження укладення певного договору.

Більше того, у сторін виникла суперечність щодо строку повернення грошових коштів (1 рік чи 5 років), що не може бути встановлено із наданих платіжних доручень.

Таким чином, надані позивачем платіжні доручення самі по собі не підтверджують факту погодження з відповідачем таких істотних умов договору як предмет, ціна та строк дії договору, про що вірно зазначено судом першої інстанції.

Апелянт зазначає, що електронні підписи посадових осіб позивача на платіжних дорученнях підтверджують реальність договору. Проте, такий висновок не ґрунтується на положеннях чинного законодавства. Колегія суддів відхиляє твердження скаржника стосовного того, шо суд повинен з`ясувати мотиви внесення в платіжне доручення неправдивих відомостей, оскільки це питання не є предметом розгляду даної справи.

Крім того, відповідачем не доведено, що здійснення платежів з різницею майже в місяць свідчить про існування договору між сторонами.

У суду відсутні підстави надавати оцінку досвіду та компетентності директора позивача щодо порядку укладення договорів на підприємстві, а тому довід скаржника стосовно таких обставин не приймається до уваги.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в процесі розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанцій на підтвердження обставин укладання договору посилається на пояснення колишнього керівника господарства. Водночас, колегія суддів зазначає, що вказані обставини ґрунтуються виключно на поясненнях сторони та не підтверджені жодними належними доказами. Більше того, той факт, що від імені юридичної особи виступають конкретні фізичні особи, не змінює самостійного характеру волі, поведінки і відповідальності юридичної особи за свої дії в правовідносинах. З огляду на що, зазначені пояснення відповідача не підтверджують обставин укладення між сторонами договору в межах даних спірних правовідносин.

Апелянт, з урахуванням ч.4 ст. 75 ГПК України, вважає, що судами у справі №922/2217/22 встановлено належний порядок підписання, зберігання та виконання договорів МПП «Агросервіс». ФГ «Велес-Агро» також вказує, що оскільки у зазначеній справі судом встановлено наявність договірних відносин, за відсутності у відповідача такого договору, та стягнуто заборгованість на підставі акту виконаних робіт, то логічно на підставі платіжних доручень визнати наявність договору поворотної фінансової допомоги і у даній справі.

Колегія суддів не погоджується з таким твердженням скаржника з огляду на наступне.

Частиною 4 статті 75 ГПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2018 у справі №917/1345/14 зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Колегія суддів зазначає, що у справі №922/2217/22 судом не досліджувалися і не встановлювались обставини щодо порядку підписання, зберігання та виконання договорів МПП «Агросервіс» в цілому.

Вказана справа стосується спірних правовідносин за договором про надання послуг, а підставою для стягнення заборгованості став, зокрема, підписаний сторонами акт наданих послуг. Водночас, у даній справі правовідносини між сторонами мають інший характер, а наявні в матеріалах справи платіжні доручення, за відсутності у матеріалах справи договору, не можуть підтверджувати наявність зобов`язальних правовідносин між позивачем та відповідачем.

З огляду на викладене, твердження апелянта про преюдиційне значення обставин, встановлених у справі №922/2217/22 є помилковими.

Стосовно посилання скаржника на неправильну оцінку судом першої інстанції наявного в матеріалах справи листа ФГ «Велес-Агро» від 01.04.2023, колегія суддів вказує про наступне.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач листом від 01.04.2023 підтвердив надходження на його рахунок фінансової допомоги в розмірі 280 000,00 грн, та зазначив: «ніякий договір фінансової допомоги щодо вказаної події сторонами не складався, тому зазначений договір відсутній як в МПП «Агросервіс» та і в ФГ «Велес-Агро»… ФГ «Велес-Агро» звертається з пропозицією до МПП «Агросервіс» щодо вирішення питання наявних господарських спорів зазначаючи, що воно готово оформити та підписати договір фінансової допомоги на вказані суми за умови оформлення та підписання договору МПП «Агросервіс» на зберігання врожаю пшениці урожаю 2022 року…».

Листом б/н б/д відповідач у відповідь на досудову вимогу позивача щодо повернення коштів вих.№71 від 13.04.2023 повторно зазначив про відсутність між сторонами договору фінансової допомоги та акцентував увагу, що якщо б правочин був укладений у письмовій формі, то підписані екземпляри повинні бути у двох сторін, адже лише після підписання здійснюється виконання правочинів, в тому числі і шляхом перерахування відповідних коштів.

Апелянт вважає, що судом першої інстанції не враховано пояснення відповідача щодо складання вказаного листа, а саме те, шо всі оригінали документів з приводу господарських операцій 2021 року між сторонами знаходяться у МПП «Агросервіс», а керівництво ФГ «Велес-Агро» у листі пропонувало перепідписати договір фінансової допомоги за умови підписання договорів щодо зібраної пшениці.

Водночас, як вбачається із змісту вищезазначеного листування між сторонами, відповідач зазначав саме про відсутність договору фінансової допомоги взагалі та можливість його підписання, але не перепідписання. Твердження апелянта про те, що всі оригінали документів за 2021 рік, зокрема і обидва екземпляри договору фінансової поворотної допомоги, зберігаються у позивача, не підтверджено будь-якими доказами та стосується внутрішніх організаційних питань документообігу учасників справи.

Посилання скаржника на пояснення колишнього голови та засновника ФГ «Велес-Агро» щодо укладання договору, не повернення підписаного екземпляру договору відповідачу та строку повернення позики, вже було оцінено вище судом як таке, що не підтверджено жодними доказами, а ґрунтується виключно на поясненнях самого відповідача.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції здійснена належна оцінка доказів у справі.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про наступне.

Під час досудового врегулювання спору відповідач зазначав про відсутність укладеного між сторонами договору фінансової поворотної допомоги, втім під час розгляду справи в суді повідомляє про те, що договір між сторонами укладено, і останній наявний у позивача, проте навмисно ним приховується.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Так, принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків.

Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці)

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Вказані висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17.

Встановлені у даній справі обставини, зокрема те, що відповідач спочатку зазначав про відсутність укладеного договору, а потім свою правову позицію обґрунтовує наявністю договору у позивача, протирічать доктрині заборони суперечливої поведінки.

Відповідно до частин 1-4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібні висновки Верховного Суду викладені у постановах від 02 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 07 липня 2023 року у справі №910/11424/15.

З огляду на вимоги ст. 86 ГПК України обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Водночас, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, а судове рішення прийматись на основі цих припущень (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.06.2021 у справі №910/3140/19).

Отже, ФГ «Велес-Агро» не обґрунтовано належними та допустимими доказами на якій правовій підставі останнє використовує отримані від МПП «Агросервіс» грошові кошти в сумі 280 000,00 грн.

Оскільки відповідач не підтвердив наявність у нього права користування вищевказаними грошовими коштами, а також зважаючи на відсутність доказів, що свідчать про наявність договірних відносин між сторонами цього спору, ФГ «Велес-Агро» зобов`язано повернути МПП «Агросервіс» грошові кошти сумі 280 000,00 грн на підставі положень частини першої статті 1212 ЦК України, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

Стосовно оскарження додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 09.11.2023, судом встановлені наступні обставини.

03.11.2023 на адресу Господарського суду Харківської області надійшла заява позивача про ухвалення додаткового рішення, в якій заявник просить суд ухвалити додаткове рішення у справі про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн.

З поданих до суду документів вбачається, що 17.10.2023 між позивачем та Адвокатським бюро «Андрія Натини» укладено додаткову угоду до договору про надання правничої допомоги - адвокатських послуг від 08.11.2022, відповідно до умов якої сторонами узгоджено розмір гонорару за надання правової допомоги згідно договору про надання правничої допомоги - адвокатських послуг від 08.11.2022 у справі №922/2500/23, який складає 30 000,00 грн. Вказана сума оплачується позивачем в день винесення рішення по справі, але не пізніше набрання законної сили рішення по даній справі.

Підтвердженням наданих за договором послуг є підписаний Акт приймання-передачі наданої правничої допомоги - адвокатських послуг від 30.10.2023 на суму 30 000,00 грн.

Відповідно до Акту Адвокатським бюро в період з 10.04.2023 по 26.10.2023 надано наступні послуги:

- правовий аналіз документів та консультування клієнта;

- підготовка процесуальних документів;

- участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції та безпосередня участь в справі.

Позивач у п.4 Акту взяв на себе зобов`язання сплатити на користь Адвокатського бюро суму в розмірі 30 000,00 грн в день набрання законної сили рішення суду по справі №922/2500/23.

Сторони засвідчили належне надання правової допомоги адвокатських послуг, їх обсягу та вартості відповідно до укладеного договору; будь-яких претензій щодо наданих Адвокатським бюро послуг позивачу не має (п.5. Акту).

Суд першої інстанції дійшов висновку про підтвердження матеріалами справи надання професійної правничої допомоги адвокатом у заявленому обсязі. Суд зазначив, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Судом встановлено, що відповідач з клопотанням про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не звертався. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення вимог в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 30 000,00 грн, у зв`язку з чим понесені позивачем судові витрати в цій частині, відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 та пунктом 1 частини 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи, до яких належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

У частинах 1-3 статті 124 ГПК України зазначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем виконано його обов`язок щодо подання до суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат. Так, в позовній заяві позивачем вказано, що орієнтовний розмір судових витрат на професійну правничу допомогу складає 50 000,00 грн. В подальших заявах по суті спору представником позивача зазначено про суму правової допомоги у розмірі 30 000,00 грн.

Згідно з ч.8 ст.129 ГПК України докази розміру судових витрат подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ст.221 ГПК України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, представником позивача до закінчення судових дебатів у справі заявлено усне клопотання про подання доказів на адвокатські витрати після ухвалення рішення та дотримано встановлений законом 5-денний строк на подання заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Відповідно до ст.244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У частинах першій, другій статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18.

Як уже зазначалося, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19.

До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123 - 130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).

Таким чином, розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно зі статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75 - 79 ГПК України.

Відповідно до положень статей 1, 26, 27, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, за яким, зокрема, клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

У статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.10.2023 між позивачем та Адвокатським бюро «Андрія Натини» укладено додаткову угоду до договору про надання правничої допомоги - адвокатських послуг від 08.11.2022, відповідно до умов якої сторонами узгоджено розмір гонорару за надання правової допомоги згідно договору про надання правничої допомоги - адвокатських послуг від 08.11.2022 у справі № 922/2500/23, який складає 30 000,00 грн. Вказана сума оплачується позивачем в день винесення рішення по справі, але не пізніше набрання законної сили рішення по даній справі.

Відповідно до Акту приймання-передачі наданої правничої допомоги - адвокатських послуг від 30.10.2023 Адвокатським бюро в період з 10.04.2023 по 26.10.2023 надано наступні послуги:

- правовий аналіз документів та консультування клієнта;

- підготовка процесуальних документів;

- участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції та безпосередня участь в справі.

Позивач у п.4 Акту взяв на себе зобов`язання сплатити на користь Адвокатського бюро суму в розмірі 30 000,00 грн в день набрання законної сили рішення суду по справі №922/2500/23.

Сторони засвідчили належне надання правової допомоги адвокатських послуг, їх обсягу та вартості відповідно до укладеного договору; будь-яких претензій щодо наданих Адвокатським бюро послуг позивачу не має (п.5. Акту).

Вказаний акт підписано сторонами без зауважень.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок позивача, відповідно до положень ст. 126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи визначений сторонами договір є фіксованим та не залежить від кількості витраченого адвокатом часу.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у постанові від 28.12.2020 у справі №640/18402/19 розмір винагороди за надання правової допомоги, визначений у договорі у вигляді фіксованої суми не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 по справі №922/1964/21 зробила висновок, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у разі домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися із суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару. Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не було подано заяву про зменшення витрат на правову допомогу.

Водночас, сама лише незгода учасника спору із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу не може бути підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі №910/5410/19.

За таких обставин, враховуючи складність і строк розгляду справи, надані Адвокатським бюро «Андрія Натини» послуги, принципи реальності, співрозмірності та розумності судових витрат, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що доведеним та таким що підлягають стягненню є витрати на надання професійної правничої допомоги у розмірі 30000,00 грн, про що вірно було вказано судом першої інстанції.

Крім того, колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга не містить доводів щодо будь-яких порушень суду першої інстанції при ухваленні оскаржуваного додаткового рішення. Заперечення скаржника зводяться до незгоди із рішенням Господарського суду Харківської області від 26.10.2023.

Отже, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення додаткового рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення без задоволення.

З урахуванням викладеного вище, колегія суддів вважає, що під час апеляційного перегляду судових рішень судом було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Доводи, наведені апелянтом не спростовують висновків господарського суду першої інстанції та не свідчать про допущення будь-яких порушень при прийнятті оскаржуваних рішень. Колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржувані судові рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаних рішень відсутні. З огляду на викладене, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційних вимог.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даному випадку суд апеляційної інстанції вважає, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.

Ураховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені апелянтом, у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч.1 ст. 273 ГПК апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі

24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено в Україні воєнний стан, який продовжено до 13.05.2024 (Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06.02.2024 №3564-IX).

Відповідно до ст.26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

На підставі вищевикладеного, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст.273 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Велес-Агро» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 26.10.2023 у справі №922/2500/23 залишити без змін.

Додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 09.11.2023 у справі №922/2500/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 01.04.2024.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов

Суддя О.І. Склярук