ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.04.2024м. ДніпроСправа № 904/376/24
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Колісника І.І.
розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ukrainian Beer Company Distribution", с. Котляри Харківського району Харківської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар Білд", м. Дніпро
про стягнення 76 976,20 грн.
СУТЬ СПОРУ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Ukrainian Beer Company Distribution" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар Білд" 76976,20 грн, з яких: 75137,76 грн - попередня оплата за непоставлений товар, 1401,80 грн - 3% річних, 436,64 грн - інфляційні втрати.
Судові витрати, які за наведеним у позові попереднім (орієнтовним) розрахунком становлять 8028,00 грн і складаються з витрат зі сплати судового збору в сумі 3028,00 грн та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн, позивач просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо поставки товару за попередньою оплатою на суму 75137,76 грн, яку відповідач на вимогу позивача не повернув.
У прохальній частині позовної заяви позивач просить здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників справи.
Ухвалою суд від 01.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; задоволено клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами; відповідачу для подання відзиву на позов установлено 15-тиденний строк з дня отримання цієї ухвали.
05.02.2024 від позивача через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшло клопотання про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у справі в сумі 5000,00 грн із доданими до нього доказами понесення таких витрат.
Відповідач відзиву на позов не подав.
Про відкриття провадження у справі та можливість подання заяв по суті справи відповідач повідомлявся рекомендованим листом з повідомленнями про вручення за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до вимог статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України.
На адресу суду повернувся направлений відповідачу конверт із копією ухвали суду від 01.02.2024, до якого відділенням поштового зв`язку додано довідку про причину невручення поштового відправлення: "за закінченням терміну зберігання".
За частиною третьою статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Згідно з частиною десятою статті 242 Господарського процесуального кодексу України судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
За змістом статей 9, 14, 17 Закону України № 755-IV від 15.05.2003 (із змін. і доп.) "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.
Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється особою для забезпечення комунікації з нею, зв`язку зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.
Правила надання послуг поштового зв`язку визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (із змін і доп.) (далі Правила).
Для отримання поштових відправлень користувачі послуг поштового зв`язку повинні забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (п. 76 Правил).
Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень покладається саме на юридичну особу.
У разі неможливості вручення адресатам (одержувачам) поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом строку, що встановлюється оператором поштового зв`язку, відправлення "EMS" 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази відповідно до укладених угод (п. 101 Правил).
У разі неможливості вручення адресату (одержувачу) поштового відправлення, поштового переказу таке відправлення, переказ повертаються відправнику, крім випадків, якщо відправник під час оформлення поштового відправлення, поштового переказу визначив інший порядок розпорядження поштовим відправленням, поштовим переказом (п. 104 Правил).
За таких обставин суд доходить висновку, що неможливість вручення відправлень відповідачу є наслідком незабезпечення ним вимог законодавства щодо можливості реального вручення йому поштових відправлень за його офіційним місцезнаходженням, що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому таких поштових відправлень.
Отже, судом були вчинені всі передбачені законом заходи для належного повідомлення відповідача про розгляд справи, а неподання ним до суду відзиву не можна визнати таким, що обумовлене поважними причинами.
Згідно з частиною дев`ятою статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За викладених обставин суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Платіжною інструкцією № 224 від 22.05.2023 на суму 75137,76 грн позивач оплатив рахунок відповідача № 51 від 19.05.2023 за товар праймер бітумний ЕКОБІТ (відро 16 кг) та мастику бітумно-гумову РБВ-25 (а.с. 8, 34).
Поставку вказаного товару відповідач не здійснив, у зв`язку з чим позивач надіслав на адресу ТОВ "Солар Білд" за допомогою поштової служби "Е-Пост" (поштова квитанція № 1074145 від 21.12.2023) письмову вимогу № 231 від 21.12.2023 про повернення попередньої оплати в сумі 75137,76 грн (а.с. 9 - 12).
Відповідач грошових коштів у сумі 75137,76 грн на вимогу позивача не повернув.
За наявною у матеріалах справи інформацією, у тому числі отриманою судом із офіційного вебсайту оператора поштового зв`язку "Е-Пост", поштове відправлення позивача (письмова вимога № 231 від 21.12.2023) не вручено адресату під час доставки (а.с. 12).
Викладене й стало причиною виникнення спору.
Предметом доказування є обставини, пов`язані з попередньою оплатою позивачем товару, виконанням відповідачем зобов`язань з поставки цього товару та наявністю підстав для повернення ним позивачу сплаченої попередньої оплати.
Частинами першою, четвертою статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частин першої, третьої статті 626 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.
Господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України).
За частинами першою, другою статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
За змістом пункту 2 частини першої статті 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
З огляду на викладене та наявні в матеріалах справи докази між сторонами виникли правовідносини, характерні для договору поставки, що укладений ними у спрощений спосіб.
Відповідно до частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Положення аналогічного змісту викладені в частині першій статті 712 Цивільного кодексу України.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
Отже, за змістом указаних правових норм зобов`язанню покупця з оплати товару передує зобов`язання постачальника передати (поставити) другій стороні товар у зумовлені строки.
За наявних у справі доказів убачається, що при укладенні договору поставки у спрощений спосіб сторони погодили його предмет та ціну. З огляду на відсутність при цьому посилань на строк дії договору, суд доходить висновку щодо його безстроковості.
За приписом частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч. 1 ст. 693 Цивільного Кодексу України).
За обставинами справи повна оплата товару здійснена позивачем до його отримання, строк поставки товару сторонами погоджено не було.
Частиною першою статті 538 Цивільного кодексу України визначено, що виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання.
За приписом частини другої цієї законодавчої норми при зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.
Системний аналіз положень частини першої статті 712, частини другої статті 538 Цивільного Кодексу України дає підстави для висновку, що постачальник (відповідач), який отримав від покупця (позивача) суму попередньої оплати за товар, повинен був виконати своє зобов`язання з поставки товару одночасно з отриманням коштів.
Докази поставки товару у матеріалах справи відсутні.
Відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання варіанта правової поведінки є виключно правом покупця, а не продавця.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 08.02.2019 у справі № 909/524/18.
При цьому, оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі формі позову (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі № 3-127гс11).
Тобто, зобов`язання з повернення відповідачем грошових коштів (грошове зобов`язання відповідача) залежить від волі позивача - платника коштів і виникає за наслідком його вимоги про їх повернення.
Позивач звернувся до відповідача з вимогою № 231 від 21.12.2023 про повернення попередньої оплати в сумі 75137,76 грн, яка за наявними у матеріалах справи доказами станом на 29.12.2023 не вручена відповідачу під час доставки.
За приписами частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України).
При цьому днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення (п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").
Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України).
З огляду на викладене та з урахуванням положень статей 253, 254 Цивільного кодексу України щодо порядку перебігу строків відповідач мав повернути позивачу кошти не пізніше 05.01.2024. Отже, строк повернення відповідачем попередньої оплати є таким, що настав.
За змістом положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.
На момент розгляду справи докази повернення позивачу попередньої оплати в сумі 75137,76 грн відсутні.
З огляду на викладене вимога позивача в частині стягнення з відповідача грошових коштів у вказаній сумі визнається судом законною та обґрунтованою.
Заявлені позивачем до стягнення 3% річних у сумі 1401,80 грн за період з 24.05.2023 по 05.01.2024 та інфляційні втрати в сумі 436,64 грн за період з червня по листопад 2023 року задоволенню не підлягають з наступних підстав.
За змістом статей 524, 533 535 та 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц.
Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, що визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт), боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, серед іншого, безпосередньо із закону, що регулює господарську діяльність, з господарського договору тощо.
За обставинами справи грошове зобов`язання відповідача з повернення попередньої оплати в сумі 75137,76 грн мало бути виконано відповідачем не пізніше 05.01.2024 (за наслідком його звернення до відповідача з вимогою № 231 від 21.12.2023).
Доказів звернення до відповідача з вимогою в порядку частини першої статті 663 та частини другої статті 530 Цивільного кодексу України раніше, ніж це вбачається з вимоги № 231 від 21.12.2023, та виникнення у відповідача прострочення грошових зобов`язань з 24.05.2023, позивач суду не надав.
Невиконання постачальником своїх безпосередніх обов`язків з поставки товару за умов попередньої його оплати не трансформує автоматично ці зобов`язання у грошові.
Тому, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує положення пункту 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України).
У позовній заяві позивач у справі попередньо визначив судовий збір у сумі 3028,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.
Сплата судового збору підтверджена платіжною інструкцією № 313 від 08.01.2024 на суму 3028,000 грн (а.с. 6). При цьому судовий збір визначено позивачем за мінімальною ставкою судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру (1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024), без урахування приписів частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" та висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16.11.2022 у справі № 916/228/22 (провадження №12-26гс22), про застосування коефіцієнта 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору у разі подання до суду процесуальних документів в електронній формі.
Тому, належним до сплати судовим збором у цій справі є 2422,40 грн (3028,00х0,8 = 2422,40). Надмірно сплаченим є судовий збір у сумі 605,60 грн (3028,00 2422,40 = 605,60).
Відповідно до частин першої третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України відсутність клопотання учасника справи про зменшення витрат на професійну правничу допомогу не звільняє суд від необхідності при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховувати:
1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На підтвердження витрат на послуги адвоката позивачем надані: договір про надання правничих послуг № 03/01 від 03.01.2024 (далі договір № 03/01), укладений між позивачем та адвокатом Клюєвою Лілією Сергіївною; акт приймання-передачі наданих послуг № 1 від 02.02.2024 за договором про надання правничих послуг № 03/01 від 03.01.2024 на суму 5000,00 грн (а.с. 52 - 55).
З наданого договору та акта вбачається погодження сторонами, прийняття й виконання адвокатом Клюєвою Л.С. зобов`язання про надання позивачу правничої допомоги у справі фіксованою вартістю 5000,00 грн, що складається з наступних послуг:
- складання позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Ukrainian Beer Company Distribution" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар Білд" про стягнення 76976,20 грн;
- складання додатків до позовної заяви розрахунків 3% річних та інфляційних втрат за період з 24.05.2023 до 05.01.2024;
- виготовлення друкованих копій позовної заяви та додатків до неї для направлення засобами поштового зв`язку;
- надіслання Товариству з обмеженою відповідальністю "Солар Білд" позовної заяви та копій доданих до неї документів листом з описом вкладення засобами поштового зв`язку;
- реєстрація електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю "Ukrainian Beer Company Distribution" у підсистемі Електронний суд ЄСІТС;
- надіслання позовної заяви та копій доданих до неї документів до суду через зареєстрований електронний кабінет адвоката у підсистемі Електронний суд ЄСІТС;
- підготовка проєкту клопотання про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у справі № 904/376/24.
Докази на підтвердження надання послуг з професійної правничої допомоги подані позивачем до суду в межах передбаченого законом строку.
Вирішуючи питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Наданими позивачем доказами підтверджується факт отримання ним конкретних видів професійної правничої допомоги вартістю, що визначена в сумі 5000,00 грн.
Аналізуючи заявлену позивачем до стягнення суму витрат на професійну правничу допомогу у контексті зазначених правових критеріїв, суд приймає до уваги також статтю 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якою гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу норми статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" убачається, що гонорар може встановлюватися у формах фіксованого розміру або погодинної оплати.
Указані форми відрізняються порядком обчислення. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин, помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Відтак, фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених договором про надання правової (правничої) допомоги умов платежу конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Згідно з усталеною практикою Верховного Суду розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.01.2023 у справі № 910/8342/21, визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частинах першій, четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладенні, зміні та розірванні договорів, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Водночас, у частині п`ятій статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.
З огляду на викладене, оцінюючи розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи критерії, передбачені частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, а також критерії для їх розподілу, передбачені частиною п`ятою статті 129 цього Кодексу, зважаючи на критерій розумного розміру, що пропагується й застосовується Європейським судом з прав людини, суд доходить висновку, що заявлені позивачем до розподілу 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу є тим розміром витрат, який є співмірним із складністю справи й виконаним адвокатом обсягом робіт (наданих послуг), є обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, а також розумним, у тому числі й до ціни позову.
За таких обставин суд не вбачає підстав для відступу від загального правила розподілу судових витрат, визначених частинами першою, четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Тому, з урахуванням часткового задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме: 4880,58 грн витрати на професійну правничу допомогу (75137,76х5000,00/76976,20 = 4880,58), 2364,55 грн судовий збір (75137,76х2422,40/76976,20 = 2364,55).
Надмірно сплачений позивачем судовий збір у сумі 605,60 грн може бути повернутий платнику з державного бюджету за його клопотанням відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір", згідно з яким сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Керуючись статями 2, 3, 20, 73-79, 86, 91, 123, 126, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ukrainian Beer Company Distribution" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар Білд" про стягнення 76976,20 грн, з яких: 75137,76 грн сума попередньої оплати за непоставлений товар, 1401,80 грн 3% річних, 436,64 грн інфляційні втрати задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар Білд" (ідентифікаційний код 45056561, місцезнаходження: 49051, м. Дніпро, пр. Калнишевського Петра, буд. 19, кв. 8) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ukrainian Beer Company Distribution" (ідентифікаційний код 32871249, місцезнаходження: 62492, Харківська обл., Харківський р-н, село Котляри, вул. Миру, буд. 1, корпус Р) попередню оплату в сумі 75137,76 грн, судовий збір у сумі 2364,55 грн, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4880,58 грн.
У решті позову відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 ГПК України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 01.04.2024.
Суддя І.І. Колісник
Суд | Господарський суд Дніпропетровської області |
Дата ухвалення рішення | 01.04.2024 |
Оприлюднено | 03.04.2024 |
Номер документу | 118033062 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг |
Господарське
Господарський суд Дніпропетровської області
Колісник Іван Іванович
Господарське
Господарський суд Дніпропетровської області
Колісник Іван Іванович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні