Рішення

від 01.04.2024 по справі 910/374/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.04.2024Справа № 910/374/24 Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка»

до Державного підприємства «Завод 410 ЦА»

про стягнення 169 457,18 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕЛЕКТРОНІКА» до Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА» про стягнення 169 457,18 грн, з яких: 29 261,59 грн 3% річних та 140 195,59 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання за договором купівлі-продажу № УМТЗ-18-545/2 від 20.12.2018, заборгованість за яким встановлена рішенням Господарського суду міста Києва від 03.09.2021 у справі № 910/10303/21, яке набрало законної сили.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2024 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

23.01.2024 до суду від позивача на виконання вимоги ухвали від 16.01.2024 надійшла уточнена позовна заява із правильним зазначенням адреси місцезнаходження позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/374/24, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

29.01.2024 до суду через систему «Електронний Суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2024 відзив Державного підприємства «Завод 410 ЦА» від 29.01.2024 № 8-102 повернуто без розгляду з підстав, викладених у вказаній ухвалі.

05.02.2024 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.

08.02.2024 від позивача до суду надійшла заява про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

15.02.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення на заяву про стягнення витрат на правничу допомогу.

Суд зазначає, що ухвалу від 30.01.2024 про повернення відзиву без розгляду відповідач отримав 31.01.2024 у своєму електронному кабінеті в підсистемі ЄСІТС «Електронний Суд», що свідчить про обізнаність останнього із наслідками невиконання ним вимог процесуальних норм щодо належного оформлення відзиву.

Втім, від відповідача не надходило повторно до суду відзиву на позовну заяву, оформленого належним чином відповідно до вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України).

Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Згідно із ч. 8 ст. 252 ГПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно із ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ

20.12.2018 року між ТОВ «ПРОМЕЛЕКТРОНІКА» (продавець) та ДП «ЗАВОД 410 ЦА» (покупець) було укладено Договір № УМТЗ-18-545/2 купівлі-продажу (надалі - Договір), за умовами якого (п. 1.1) продавець зобов`язується протягом строку дії Договору поставити Покупцю товари, зазначені в п. 1.3 цього Договору, а Покупець - прийняти і оплатити такі товари.

Згідно з п.1.4. Договору, номенклатурний перелік, асортимент, кількість товарів та ціна, які поставляються за цим Договором, передбачені у Специфікаціях (Додатках), що є невід`ємною частиною даного Договору.

Згідно з п. 3.1. Договору, загальна ціна цього Договору на момент його укладення складає 14 383,74 грн., в тому числі ПДВ 20%: 2397,29 грн.

Згідно з п. 3.3. Договору ціна цього Договору може бути змінена за взаємною згодою Сторін шляхом укладання Додаткової угоди до цього Договору.

Судом встановлено, що між сторонами у період з 23.01.2019 по 24.04.2019 укладалися додаткові угоди, якими змінювалась ціна Договору та востаннє встановлена у розмірі 862 425,28 грн в тому числі ПДВ 20%: 143 737,55 грн.

Згідно п. 4.1. Договору розрахунки проводяться наступним шляхом :

- покупець направляє продавцю (факсимільним зв`язком або електронною поштою) заявку на поставку партії товару в рамках Специфікацій, які є невід`ємними додатками до даного договору;

- продавець передає покупцю рахунок для оплати замовленої продукції;

- покупець згідно рахунку в рамках Специфікації (Додатку), проводить платіж, умови зазначаються в кожній Специфікації окремо.

За умовами п. 4.3. Договору днем оплати товару вважається день надходження грошових коштів на поточний рахунок продавця.

Положеннями пунктів 5.1., 5.2., 5.3. Договору визначено, що строк, місце та умови поставки партії товару буде вказано в кожній Специфікації окремо.

Згідно з п.5.6 Договору право власності на товар, а також ризики випадкової втрати або пошкодження товару переходить від продавця до покупця в момент передачі товару на склад покупця з підписанням відповідних супровідних документів.

Згідно з п. 6.1.1 Договору покупець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари. Згідно з п.6.1.2 Договору покупець зобов`язаний приймати поставлені товари згідно з умовами цього Договору.

Цей Договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє до 31.12.2019, а в частині виконання зобов`язань - до повного виконання їх сторонами (п. 10.1. Договору).

Відповідними Специфікаціями до Договору було погоджено поставку певних товарів, також було укладено ряд Додаткових угод до Договору, якими вводилися в дію відповідні Специфікації та змінювалася загальна ціна Договору.

В матеріалах справи містяться підписані сторонами видаткові накладні, якими підтверджується, що на виконання Договору позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 382 406,23 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.09.2021 у справі № 910/10303/21 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка» до Державного підприємства «Завод 410 ЦА» про стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу № УМТЗ-18-545/2 від 20.12.2018 задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача суму основного боргу у розмірі 382 406 грн., 3% річних в розмірі 24 410 грн. 46 коп., інфляційні втрати в розмірі 48 618 грн. 03 грн., судовий збір в розмірі 6 831грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 13 000 грн.

Вказане рішення набрало законної сили 29.09.2021, на виконання якого судом у справі № 910/10303/21 видано відповідний наказ.

Ухвалою Північного апеляційного Господарського суду від 17.12.2021 апеляційна скарга Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2021 у справі №910/10303/21 повернута без розгляду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.09.2021 у справі №910/10303/21 встановлено факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем за договором купівлі-продажу №УМТЗ-18-545/2 від 20.12.2018 на загальну суму 382 406 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначає, що встановлену рішенням Господарського суду міста Києва від 03.09.2021 у справі № 910/10303/21 суму заборгованості відповідачем сплачено не було ні повністю, ні частково.

У справі № 910/10303/21 3% річних та інфляційні втрати, нараховані на суму заборгованості за період прострочення по кожній накладній окремо до 17.06.2021, на підтвердження чого позивач долучив до матеріалів справи копію позовної заяви, що подавалась у справі 910/10303/21 з розрахунками.

Враховуючи прострочення відповідачем виконання зобов`язання за договором купівлі-продажу № №УМТЗ-18-545/2 від 20.12.2018, яке встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 03.09.2021 в справі № 910/10303/21, враховуючи невиконання рішення суду у справі 910/10303/21, позивачем заявлено до стягнення з відповідача, нараховані за період 18.06.2021 по 04.01.2024 інфляційні втрати у сумі 140 195,59 грн та 3% річних у сумі 29 261,59 грн, що нараховані на суму основної заборгованості.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлено судом вище, правові відносини між сторонами виникли на підставі договору купівлі-продажу № УМТЗ-18-545/2 від 20.12.2018.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.09.2021 у справі №910/10303/21 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка» до Державного підприємства «Завод 410 ЦА» про стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу №УМТЗ-18-545/2 від 20.12.2018 задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача суму основного боргу у розмірі 382 406 грн., 3% річних в розмірі 24 410 грн. 46 коп., інфляційні втрати в розмірі 48 618 грн. 03 грн., судовий збір в розмірі 6 831грн., правнича допомога в розмірі 13 000 грн.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Вказану правову позицію викладено у постанові від 03.07.2018 Великої палати Верховного Суду по справі №917/1345/17.

Отже, наявність грошового зобов`язання відповідача по сплаті позивачу вартості поставленого та не оплаченого товару в розмірі 382 406 грн за договором купівлі-продажу № УМТЗ-18-545/2 від 20.12.2018, підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 03.09.2021 у справі № 910/10303/21 та повторного доведення не потребує.

При цьому суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).

Статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Пунктом 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).

При цьому норма ст. 625 ЦК України не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Отже, наявність судового рішення про стягнення основної заборгованості не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №902/330/17).

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц, а також у постанові Верховного Суду від 22.04.2020 у справі №922/795/19.

Отже, наявність судового рішення не свідчить про припинення зобов`язання, а тому наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права отримати передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Відтак, у розумінні положень ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Як встановлено судом вище, відповідач не здійснив сплату заборгованості в розмірі 382 406 грн. Доказів протилежного матеріали справи не містять та відповідачем суду не надано.

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача щодо наявності правових підстав для застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, у зв`язку із порушенням відповідачем грошового зобов`язання.

За розрахунком позивача, нараховані за період з 18.06.2021 по 04.01.2024 інфляційні втрати становлять 140 195,59 грн та 3% річних - 29 261,59 грн.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, суд встановив, що вони є арифметично вірними та обґрунтованими.

Приписами ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням встановлених обставин, відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка» до Державного підприємства «Завод 410 ЦА» про стягнення 140 195,59 грн інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 29 261,59 грн.

За приписами ст.129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

Щодо розподілу витрат на правову допомогу, суд зазначає таке.

Згідно з ч.1, 3 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 ст. 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано у матеріали справи копії: договору-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2021, укладеного між позивачем та Адвокатським бюро «Сергія Жечева», додаткової угоди № 1 від 01.02.2021 до договору-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2021, додаткової угоди № 2 від 30.12.2022 до договору-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2021, додаткової угоди № 3 від 29.12.2023 до зазначеного вище договору, Акту № ОУ-0000014 приймання-передачі наданої правової допомоги від 30.01.2024, Додатку № 1 до Акту № ОУ-0000014 приймання-передачі наданої правової допомоги (розрахунок), рахунку-фактури № СФ-0000014 від 30.01.2024 на суму 10 000,00 грн, платіжної інструкції № 8727 від 31.01.2024 на суму 10 000,00 грн.

Також в матеріали справи надано копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 864 від 27.04.2011, виданого Жечеву С.О. та ордер серії АР № 1160885 від 04.01.2024, яким підтверджуються повноваження адвоката Жечева С.О. із представництва інтересів ТОВ «ПРОМЕЛЕКТРОНІКА» у Господарському суді міста Києва.

Виходячи з аналізу положень ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (постанова Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №922/1163/18).

У додатковій угоді № 1 до договору-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2021 сторони погодили, що вартість підготовки позовної заяви та відповіді на відзив становить 5000,00 грн.

В акті № ОУ-0000014 приймання-передачі наданої правової допомоги від 30.01.2024, підписаного між адвокатом та позивачем, наведено, що адвокатом надано правову допомогу - підготовка позову про стягнення коштів по справі № 910/374/23, загальна сума гонорару за надану правову допомогу складає 10 000,00 грн (підготовка позовної заяви, підготовка відповіді на відзив).

Позивачем здійснено оплату гонорару у сумі 10 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 8727 від 31.01.2024 на суму 10 000,00 грн.

Оцінивши подані позивачем докази, суд дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу по справі №910/374/24 у розмірі 10 000,00 грн підтверджені позивачем.

При цьому, суд дійшов висновку, що у цьому випадку розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає критеріям реальності таких витрат, обґрунтованості та пропорційності.

Судом враховано те, що за приписами ч. 5 ст.126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідачем, у порядку ч. 5 ст. 126 ГПК України, подані заперечення щодо заяви позивача про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн, у яких відповідач вказує на наявність великої кількості однотипних справ, до яких відноситься і дана справа, правова позиція позивача у яких не змінюється, що, на думку відповідача, не потребує значної кількості часу та зусиль для підготовки процесуальних документів до суду. Також відповідач посилався на відсутність доказів подання та підписання документів від імені позивача саме адвокатом. На підставі зазначеного, відповідач зазначає, що вимога позивача про покладення на відповідача витрат на правничу допомогу не підлягає задоволенню, або підлягає зменшенню.

Розглянувши дані заперечення, суд не приймає їх до уваги, оскільки заявлений позивачем розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, а відповідачами не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу у заявленому позивачем розмірі. Доводи відповідача, що документи від імені позивача не були підписані адвокатом, а підписані безпосередньо керівником позивача, суд відхиляє, оскільки це не спростовує обставин надання адвокатом Жечевим С.О. правової допомоги щодо підготовки відповідних документів.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу чи відмови у їх задоволенні.

Таким чином з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Державного підприємства «Завод 410 ЦА» (03151, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 94; ідентифікаційний код 01128297) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка» (49089, м. Дніпро, вул. Новобудівельна, буд. 5а; ідентифікаційний код 24510970) 29 261 грн 59 коп. 3% річних, 140 195 грн. 59 коп. інфляційних втрат, 3 028 грн 00 коп. судового збору та 10 000 грн. витрат на правничу допомогу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 01.04.2024.

Суддя Т.Ю. Трофименко