Рішення

від 25.03.2024 по справі 922/24/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.03.2024м. ХарківСправа № 922/24/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Усатої В.В.

при секретарі судового засідання Саєнко А.А.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Керівника Куп`янської окружної прокуратури Харківської області (63601, Харківська область, Куп`янський район, смт. Шевченкове, 9а) до 1. Куп`янської міської ради Харківської області (63701, Харківська область, м. Куп`янськ, пр. Конституції, 3; факт. адреса: 63701, Харківська область, м, Куп`янськ, вул. 1 Травня, 37) , 2. Фізичної особи-підприємця Черсунової Яни Анатоліївни ( АДРЕСА_1 ) про визнання недійсним рішення за участю представників:

прокуратури - Клейн Л.В. посвідчення №072868 від 01.03.2023р.

відповідача 1 - не з`явився;

відповідача 2 - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Керівник Куп`янської окружної прокуратури Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Куп`янської міської ради Харківської області та Фізичної особи-підприємця Черсунової Яни Анатоліївни, в якому просить:

- Визнати незаконним рішення Куп`янської міської ради Харківської області № 1611/10-VII від 15.05.2020 "Про надання у користування земельної ділянки за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту за адресою: м. Куп`янськ, вул. 1 Травня";

- Визнати недійсним і припинити на майбутнє договір від 15.06.2020 про встановлення особистого строкового земельного сервітуту на земельну ділянку, власником якої є Куп`янська міська рада Харківської області, площею 0,0150 га, кадастровий номер 6310700000:06:001:0009, розташовану за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, вул. 1 Травня, укладений між Куп`янською міською радою Харківської області та Черсуновою Яною Анатоліївною ;

- Зобов`язати Черсунову Яну Анатоліївну (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) повернути земельну ділянку, площею 0,0150 га, з нормативною грошовою оцінкою 92 452,50 грн., кадастровий номер 6310700000:06:001:0009, розташовану за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, вул. 1 Травня, у стані, в якому вона була одержана, Куп`янській міській раді Харківської області (63701, Харківська область, м. Куп`янськ, пр. Конституції, буд. 3, код юридичної особи 33714382);

- Судовий збір стягнути з Відповідачів: ФОП Черсунова Я.А. та Куп`янської міської ради Харківської області (код ЄДРПОУ 33714382), а у разі відсутності рахунків у міської ради з виконавчого комітету Куп`янської міської ради Харківської області (код ЄДРПОУ 04058812) за такими реквізитами: Харківська обласна прокуратура, код 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок UА 178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 2800.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/24/24. Постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін. Призначено підготовче засідання на 05 лютого 2024 року о 12:15 год.

29.01.2024 від Куп`янської міської військової адміністрації Куп`янського району Харківської області до суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача за вх. №2604.

У судовому засіданні 05.02.2024 на підставі п.3 ч.2 ст.183 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 26.02.2024р. об 11:45 год.

В порядку ст. ст. 120-121 ГПК України учасників справи повідомлено про дату, час та місце проведення наступного підготовчого засідання.

У судовому засіданні 26.02.2024 на підставі п.3 ч.2 ст.185 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.03.2024р. о 12:15 год.

В порядку ст. ст. 120-121 ГПК України учасників справи повідомлено про дату, час та місце проведення судового засідання по суті.

У судовому засіданні 04.03.2024 на підставі ч.1 ст.216 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про відкладення судового засідання на 25.03.2024р. о 12:00 год.

В порядку ст. ст. 120-121 ГПК України учасників справи повідомлено про дату, час та місце проведення судового засідання по суті.

Присутній в судовому засіданні 25.03.2024 представник прокуратури позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач-1 свого представника в судове засідання не направив.

Відповідач-2 явку свого представника в судове засідання 25.03.2024 також не забезпечив, про причини неявки не повідомив.

Згідно Акту відділу документального забезпечення та контролю (канцелярія) про неможливість відправки кореспонденції № 16/2024 від 08.01.2024, ухвалу Господарського суду Харківської області від 08.01.2024 по справі № 922/24/24 (вих. 000207/1), що адресовано: Фізична особа-підприємець Черсунова Яна Анатоліївна не відправлено у зв`язку з призупиненням Акціонерним товариством «Укрпошта» приймання та пересилання поштових відправлень до тимчасово окупованих територій України та районів ведення бойових дій, на території яких не працюють відділення поштового зв`язку у зв`язку з повномасштабною збройною агресією російської федерації проти України - до поштового відділення 63720.

Задля належного повідомлення відповідача-2 про розгляд цієї справи, Господарським судом Харкiвської областi на офіційному веб-порталі судової влади України було розміщено повідомлення про відкриття провадження у справі № 922/24/24.

Ухвали-повідомлення від 05.02.2024, від 26.02.2024 та від 04.03.2024 було скеровано на адресу відповідача - Фізичної особи-підприємця Черсунової Яни Анатоліївни, а саме: АДРЕСА_1 , яка збігаються із адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як адреса місцезнаходження.

Однак, вищевказані ухвали були повернуті на адресу суду з поштовою відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою.

Інформації ж про іншу адресу відповідача-2, ніж та, що міститься Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, матеріали справи не містять.

Відповідно до ч.7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, суд звертає увагу, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.06.2018 у справі № 904/9904/17.

Крім того, суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю особу.

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на таку особу.

Відсутність відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Крім того, у даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач-2 не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Водночас, суд звертає увагу на те, що явка сторін у судове засідання обов`язковою не визнавалась, а брати участь у судових засіданнях є правом учасників справи, що встановлено ст. 42 ГПК України. Окрім того, за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Куп`янською окружною прокуратурою Харківської області під час вивчення стану дотримання вимог земельного законодавства на території м. Куп`янськ Харківської області виявлено порушення в частині передачі у користування земельної ділянки згідно укладеного договору особистого строкового земельного сервітуту.

Так, в ході здійснення моніторингу рішень органів місцевого самоврядування встановлено, що 15.05.2020 Куп`янською міською радою Харківської області прийнято рішення №1611/10-VІІ «Про надання у користування земельної ділянки за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту за адресою: м. Куп`янськ, вул. 1 Травня».

Пунктом 1 вказаного рішення затверджено «Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність Куп`янській міській ради Харківської області для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, розташованої за адресою: вул. 1 Травня, м. Куп`янськ, Харківської області ».

Відповідно до пункту 2 вказаного рішення Черсуновій Яні Анатоліївні надано земельну ділянку за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, землі житлової та громадської забудови, кадастровий номер 6310700000:06:001:0009, площею 0,0150 га, в користування за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту строком на 5 (п`ять) років під розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, вул. 1 Травня .

Пунктом 4 рішення ради зобов`язано Черсунову Я.А. у місячний термін укласти договір про встановлення особистого строкового земельного сервітуту щодо вищевказаної земельної ділянки та зареєструвати інше речове право, право користування (сервітут), в установленому законом порядку.

15.06.2020 між Куп`янською міською радою Харківської області (власник) та Черсуновою Я.А. (Сервітуарій) укладено договір про встановлення особистого строкового земельного сервітуту (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору земельний сервітут встановлюється відносно земельної ділянки площею 0,0150 га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, землі житлової та громадської забудови, яка розташована за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, вул. 1 Травня , кадастровий номер 6310700000:06:001:0009, в інтересах Сервітуарія на право розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності.

Згідно з пунктом 1.2 Договору будь-які обмеження та обтяження на земельну ділянку відсутні.

Пунктом 2.1 Договору встановлено строковий земельний сервітут строком на 5 років.

Згідно п. 2.3 Договору по закінченню терміну даного Договору його дію може бути продовжено за домовленістю сторін, про що Сервітуарій не пізніше як за 60 днів до закінчення строку дії Договору повинен повідомити письмово Власника про намір продовжити його дію.

Згідно пункту 3.1 Договору річна плата по Договору встановлюється у розмірі 7,5% від нормативної грошової оцінки землі, а саме Сервітуарій сплачує рівними частинами щомісячно до 30 числа кожного місяця 577,83 грн.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права власності №258167906, державним реєстратором виконавчого комітету Куп`янської міської ради 22.06.2020 (рішення № 52806406), здійснено державну реєстрацію права користування (сервітут) на земельну ділянку, за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, вул. 1 Травня , кадастровий номер 6310700000:06:001:0009, правокористувач, сервітуарій: Черсунова Яна Анатоліївна , цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Відповідно до Витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданого Міськрайонним управлінням у Куп`янському районі та м. Куп`янськ ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 27.05.2020 №151 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 6310700000:06:001:0009 становить 92 452,50 грн.

Крім того, встановлено, що відповідно відомостей з Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Черсунова Яна Анатоліївна з 27.04.2016 зареєстрована як фізична-особа підприємець.

Як стверджує прокурор, вищевказане рішення Куп`янської міської ради щодо надання у користування земельної ділянки під розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності прийняте з порушенням вимог законодавства та повинно бути скасоване, так само як і укладений на його підставі Договір є таким, що не відповідає вимогам законодавства, у зв`язку з чим рішення Куп`янської міської ради повинно бути скасовано, договір сервітуту визнано недійсним, а земельна ділянка повинна бути повернута територіальній громаді м. Куп`янськ в особі Куп`янської міської ради.

На переконання прокурора, рішення Куп`янської міської ради від 15.05.2020 №1611/10-VІІ не тільки грубо порушує вимоги ст. 134 ЗК України, а й фактично призвело до порушення економічних інтересів держави, оскільки земельна ділянка вибула із комунальної власності безоплатно. Місцевий бюджет не отримав взагалі коштів від надання земельної ділянки у користування. Отже, Куп`янською міською радою надано земельну ділянку Черсуновій Я.А. для здійснення підприємницької діяльності в порушення вимог законодавства, зокрема, порядку та підстав надання земельних ділянок. Крім того, земельний сервітут може бути встановлений лише для задоволення певних потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом, ніж встановлення сервітуту. Проте, у спірному Договорі про встановлення земельного сервітуту не зазначено потреб, для яких встановлюється сервітут, а вказано лише мету - для провадження підприємницької діяльності. Отже, на підставі вимог ст.ст. 98, 99 ЗК України, ст. 401 ЦК України Черсунова Я.А. не є ні власником, ні землекористувачем земельної ділянки. Відсутні докази того, що потреби суб`єкта господарювання, а саме здійснення підприємницької діяльності не могли бути задоволені іншим способом. Суть правовідносин між сторонами Договору, їх зміст та мета отримання земельних ділянок не відповідає такому правовому інституту, як земельний сервітут, а зміст Договору суперечить зазначеним положенням Цивільному кодексу України, Земельному кодексу України та Закону України «Про оренду землі», і цей Договір не спрямований на реальне настання наслідків, що ним обумовлені. Таким чином, у ФОП Черсунової Я.А. не виникло право на встановлення спірного земельного сервітуту.

На думку прокурора, враховуючи категорію та цільове призначення спірних земельних ділянок, мету укладення спірного Договору, а також його оплатний характер, між сторонами Договорів склалися правовідносини щодо платного володіння та користування земельною ділянкою для здійснення підприємницької діяльності, що відповідає визначенню оренди землі, наведеному у ст. 1 Закону України «Про оренду землі». А отже, враховуючи вказані обставини та норми чинного законодавства, правом земельного сервітуту було підмінено право оренди земельної ділянки, яке відповідно до ч. 2 ст. 124 та ч. 1 ст. 134 ЗК України набувається на конкурентних засадах за результатами земельних торгів.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Згідно з абзацами 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до абзаців 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Водночас згідно з положеннями частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Таким чином, зі змісту зазначених законодавчих положень вбачається, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв у пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018р. у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018р. у справі № 924/1237/17).

Таким чином, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Як стверджує прокурор, незаконне надання земельної ділянки Черсуновій Я.А. на підставі земельного сервітуту порушує встановлений державою порядок надання земельних ділянок, у зв`язку з чим порушуються інтереси держави у сфері використання та охорони земель, ефективного і раціонального використання земельних ресурсів. Окрім того, надання незаконних переваг Черсуновій Я.А. на отримання земельної ділянки для здійснення підприємницької діяльності, у спосіб не передбачений законодавством України, знижує рівень довіри суб`єктів господарювання та населення до органів державної влади, у зв`язку з чим також порушуються інтереси держави.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі №912/2385/18 зроблено висновок про те, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

При цьому, прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких відповідний орган не здійснює захисту своїх інтересів (правові висновки наведені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.04.2019р. у справі №910/3486/18, від 16.08.2018р. у справі №910/21265/17).

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позовних вимог у цій справі є визнання незаконним рішення Куп`янської міської ради Харківської області №1611/10-VII від 15.05.2020 «Про надання у користування земельної ділянки за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту за адресою; м. Куп`янськ, вул. 1 Травня», визнання недійсним і припинення на майбутнє договору від 15.06.2020 про встановлення особистого строкового земельного сервітуту на земельну ділянку, власником якої є Куп`янська міська рада Харківської області, площею 0,0150 га, кадастровий номер 6310700000:06:001:0009, розташовану за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, вул. 1 Травня, укладений між Куп`янською міською радою Харківської області та Черсуновою Яною Анатоліївною , та зобов`язання Черсунової Я.А. повернути вказану земельну ділянку Куп`янській міській раді Харківської області.

З урахуванням того, що Куп`янська міська рада представляє інтереси громади міста Куп`янська, однак, у даному випадку вона є відповідачем у справі і саме вона вчинила дії, які, як стверджує прокурор, негативно впливають на інтереси громади, прокурор самостійно подав позов до суду.

Так, захист інтересів держави в особі територіальної громади міста має здійснювати відповідна міська рада, проте, у разі, коли саме цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у вигляді прийняття рішення, яке, на думку прокурора, є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади міста, то в даному випадку правомірним є звернення до суду прокурора та визначення міської ради відповідачем, оскільки іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади міста, не існує.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 922/1441/19, від 24.09.2020 у справі № 922/3272/18.

Окрім цього, прокурором зазначено, що його звернення до суду спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про передачу комунального майна у власність.

Процедура, передбачена абз. 3 і 4 ч.4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується лише до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (п.70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Таким чином, відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів у спірних правовідносинах (відповідного суб`єкта владних повноважень), означає відсутність відповідного суб`єкта владних повноважень, якого належить повідомляти у порядку, визначеному абз.3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Отже, у позовній заяві прокурором обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави та зазначено, у чому полягають інтереси держави та їх порушення у цих правовідносинах, а тому звернення прокурора з позовною заявою у даній справі є таким, що узгоджується з положеннями статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та відповідними приписами Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оцінка факту наявності чи відсутності порушеного інтересу держави, а також порушень норм чинного законодавства лежить у площині вирішення судом спору по суті позовних вимог.

За таких обставин, суд погоджується з доводами прокурора про необхідність у даній справі здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді в особі позивача.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд зазначає, що відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 цього Кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічну норму права наведено у статті 20 Господарського кодексу України.

За змістом зазначених норм права, суд, шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку.

Згідно з частиною 1 статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Статтею 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з частиною 1 статті 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Зазначені положення законодавства свідчать про те, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права.

Предметом позову у даній справі є вимога про визнання незаконним рішення Куп`янської міської ради Харківської області №1611/10-VІІ від 15.05.2020 «Про надання у користування земельної ділянки за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту за адресою: м. Куп`янськ, вул. 1 Травня», яким, зокрема, було встановлено земельний сервітут шляхом укладення договору про встановлення особистого строкового сервітуту між Куп`янською міською радою Харківської області та Черсуновою Яною Анатоліївною на земельну ділянку площею 0,0150 га, кадастровий номер 6310700000:06:001:0009, розташовану за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, вул. 1 Травня.

Розгляд позову про визнання спірного рішення ради недійсним (незаконним) впливає на законність документів, виданих на підставі оспорюваного рішення, та відновить порушені права власника (користувача) спірної земельної ділянки.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018р. у справі № 923/466/17.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.06.2018р. у справі №916/1979/13 визначила, що рішення органів місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства. Вимога про визнання рішення незаконним може розглядатись як спосіб захисту порушеного цивільного права згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України, якщо фактично підставою пред`явлення позовної вимоги є оспорювання права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

За приписами частин другої, четвертої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

За змістом положень статей 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (стаття 638 Цивільного кодексу України).

Статтею 401 Цивільного кодексу України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно з частинами 1, 2 статті 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.

Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу.

Частинами 1, 2 статті 404 Цивільного кодексу України встановлено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Види права земельного сервітуту встановлені статтею 99 Земельного кодексу України. Власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення земельних сервітутів, зокрема, на право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм) (пункт в).

Відповідно до частини 1, абзаців 1, 4 частини 2 статті 100 Земельного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Разом з тим, статтею 13 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частинами 1, 2 статті 15 цього Закону істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

З положень частини 5 статті 403 Цивільного кодексу України і частини третьої статті 98 Земельного кодексу України вбачається, що встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Тоді як, за змістом статей 24, 25 Закону України "Про оренду землі" оренда передбачає для орендаря усі права щодо володіння та користування об`єктом оренди, права орендаря не можуть бути обмежені власником.

Тобто, на відміну від договору оренди землі, за яким орендареві передається право володіння та користування земельною ділянкою, за правом земельного сервітуту жодну із правомочностей власника земельної ділянки набувач сервітуту в повному обсязі не отримує.

При цьому, у відповідності до частини 4 статті 98 Земельного кодексу України сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений, та відповідно до частини 1 статті 401 Цивільного кодексу України встановлюється виключно у разі, коли потреби особи, в інтересах якої встановлюється сервітут, не можуть бути задоволені іншим способом.

Зі змісту наведених норм права вбачається, що право земельного сервітуту може бути встановлене щодо земельної ділянки для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим способом, тобто у виняткових випадках, коли в іншій спосіб це здійснити неможливо.

Проте, з обставин справи та досліджених доказів не вбачається, що потреба у встановлені строкового сервітуту для встановлення тимчасової споруди для комерційного використання на спірній земельній ділянці не могла бути задоволена іншим способом, аніж встановлення земельного сервітуту, зокрема, шляхом надання земельної ділянки в оренду.

Так, зміст статті 1 Закону України "Про оренду землі" напряму передбачає, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Зі спірного Договору вбачається, що метою встановлення земельного сервітуту є розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності.

Згідно із частинами 2, 3 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - це одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Якщо тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності є малою архітектурою формою, її встановлення здійснюється відповідно до Закону України "Про благоустрій населених пунктів".

Частиною 4 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" установлено, що розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Водночас, правова природа сервітуту не передбачає можливості сервітуарія (особи, на користь якої встановлено сервітут) здійснювати підприємницьку діяльність на території, якою він користується, а також отримувати продукцію і доходи від користування землею. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.09.2021р. у справі №904/144/20.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 04.02.2020р. у справі №905/798/19 викладено правову позицію, що встановлення особистого строкового сервітуту щодо спірної земельної ділянки, зокрема, з метою провадження підприємницької діяльності не відповідає правовій природі земельного сервітуту та меті його надання.

Натомість орендар вправі самостійно господарювати на земельній ділянці, проводячи при цьому підприємницьку або інший вид діяльності. Відповідно, орендар може мати економічну вигоду від такого господарювання на землі, а саме - отримувати продукцію і доходи.

Розміщення на земельній ділянці комунальної власності майна відповідача-2 для здійснення підприємницької діяльності позбавляє міську раду можливості самостійного використання даної земельної ділянки.

Суд зауважує, що надання земельної ділянки особі для здійснення на ній підприємницької діяльності, зокрема, шляхом розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності безпосередньо пов`язане з переданням власником земельної ділянки підприємцю правомочностей з володіння та користування такою земельною ділянкою.

Отже, між сторонами існують фактичні відносини з передання в користування земельної ділянки, метою яких є отримання прибутку від здійснення підприємницької діяльності шляхом розміщення на ній тимчасової споруди для здійснення такої підприємницької діяльності.

Суд зазначає, що зміст спірного Договору та його правова природа не залежать від його назви, а умови укладеного між відповідачами оспорюваного правочину та фактичні правовідносини, що виникли між сторонами правочину свідчать про те, що останні фактично уклали договір оренди земельної ділянки.

Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За таким правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають з його змісту.

У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Відтак, встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Така правова позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема Касаційним господарським судом у постанові від 04.07.2018р. у справі №916/935/17 та Верховним Судом у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.06.2018р. у справі №916/933/17.

Так, відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі" та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 1, пункту "а" частини 2 статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Частиною 1 статті 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

За змістом статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції міської ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу (частина 2 статті 124 Земельного кодексу).

Відповідно до положень частини 1 статті 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Вищенаведені вимоги при передачі спірної земельної ділянки відповідачами дотримані не були, відповідні рішення щодо проведення земельних торгів, рішення про передачу земельної ділянки в оренду в матеріалах справи відсутні.

Крім того, виходячи зі змісту статті 15 Закону України "Про оренду землі" укладений відповідачами Договір не містить відомостей щодо об`єкта оренди, умов щодо орендної плати у відповідності до вимог закону.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 17, 19 Закону України "Про оренду землі" є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що Куп`янська міська рада приймаючи рішення №1611/10-VІІ від 15.05.2020 «Про надання у користування земельної ділянки за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту за адресою: м. Куп`янськ, вул. 1 Травня», яким зокрема, було встановлено строковий особистий земельний сервітут шляхом укладання договору про встановлення особистого строкового земельного сервітуту між Куп`янською міською радою Харківської області та Черсуновою Яною Анатоліївною на земельну ділянку площею 0,0150 га, кадастровий номер 6310700000:06:001:0009, розташовану за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, вул. 1 Травня, для розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності за рахунок земель житлової та громадської забудови фактично здійснила розпорядження земельною ділянкою, передавши її в оренду відповідачу-2 в обхід встановленої законом процедури, а саме без проведення земельних торгів, а тому зазначене рішення міської ради є незаконним.

Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Таким чином судом встановлено, що оспорюваний правочин не відповідає вимогам законодавства щодо надання в користування земельної ділянки. Незаконна передача означеної земельної ділянки в користування на умовах особистого сервітуту порушує інтереси територіальної громади, оскільки унеможливлює правомірне її використання на умовах оренди і співмірне отримання коштів за таке користування та перешкоджає законному розпорядженню земельною ділянкою.

Отже, за наведених обставин, суд дійшов висновку про те, що договір від 15.06.2020 про встановлення особистого строкового земельного сервітуту на земельну ділянку площею 0,0150 га з кадастровим номером 6310700000:06:001:0009 суперечить вимогам законодавства, а тому вимога прокурора про визнання недійсним і припинення на майбутнє договору від 15.06.2020 про встановлення особистого строкового земельного сервітуту на земельну ділянку, власником якої є Куп`янська міська рада Харківської області, площею 0,0150 га, кадастровий номер 6310700000:06:001:0009, розташовану за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, вул. 1 Травня, укладений між Куп`янською міською радою Харківської області та Черсуновою Яною Анатоліївною , є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

За вимогами частини першої статті 216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 Цивільного кодексу України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюванний.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог прокурора про повернення земельної ділянки, площею 0,0150 га, з нормативною грошовою оцінкою 92 452,50 грн., кадастровий номер 6310700000:06:001:0009, розташовану за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, вул. 1 Травня, у стані, в якому вона була одержана, Куп`янській міській раді Харківської області.

Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами, не спростованими відповідачами та визнаються судом такими, що підлягають до задоволення у повному обсязі.

В силу приписів ст. 129 ГПК України, у зв`язку із задоволенням позову, витрати зі сплати судового збору покладаються судом на відповідачів.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 231, 236-238, 240, 241, Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати незаконним рішення Куп`янської міської ради Харківської області № 1611/10-VII від 15.05.2020 "Про надання у користування земельної ділянки за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту за адресою: м. Куп`янськ, вул. 1 Травня".

Визнати недійсним і припинити на майбутнє договір від 15.06.2020 про встановлення особистого строкового земельного сервітуту на земельну ділянку, власником якої є Куп`янська міська рада Харківської області, площею 0,0150 га, кадастровий номер 6310700000:06:001:0009, розташовану за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, вул. 1 Травня, укладений між Куп`янською міською радою Харківської області та Черсуновою Яною Анатоліївною ;

Зобов`язати Черсунову Яну Анатоліївну (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) повернути земельну ділянку, площею 0,0150 га, з нормативною грошовою оцінкою 92 452,50 грн., кадастровий номер 6310700000:06:001:0009, розташовану за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, вул. 1 Травня, у стані, в якому вона була одержана, Куп`янській міській раді Харківської області (63701, Харківська область, м. Куп`янськ, пр. Конституції, буд. 3, код юридичної особи 33714382).

Стягнути з Куп`янської міської ради Харківської області (63701, Харківська область, м. Куп`янськ, пр. Конституції, 3; факт. адреса: 63701, Харківська область, м, Куп`янськ, вул. 1 Травня, 37; код ЄДРПОУ 33714382) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, код 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок UА 178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) витрати зі сплати судового збору у розмірі 4026,0 грн.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Черсунової Яни Анатоліївни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, код 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок UА 178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) витрати зі сплати судового збору у розмірі 4026,0 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Прокуратура: Керівник Куп`янської окружної прокуратури Харківської області (63601, Харківська область, Куп`янський район, смт. Шевченкове, 9а).

Відповідач 1: Куп`янська міська рада Харківської області (63701, Харківська область, м. Куп`янськ, пр. Конституції, 3; факт. адреса: 63701, Харківська область, м, Куп`янськ, вул. 1 Травня, 37; код ЄДРПОУ 33714382).

Відповідач 2: Фізична особа-підприємець Черсунова Яна Анатоліївна ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Повне рішення складено "01" квітня 2024 р.

Суддя В.В. Усата

справа № 922/24/24