Рішення

від 27.03.2024 по справі 922/382/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.03.2024м. ХарківСправа № 922/382/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Христенко І.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Бріз» вул. Соборна, 3, В/1,с. Циркуни,Харківська обл., Харківський р-н,62441 до Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації 125993, м. ул. Большая Дмитровка, д. 15а, строен. про стягнення коштів за участю представників:

не з`явились

ВСТАНОВИВ:

08.02.2024 позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Бріз", звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури РФ, в якій просить суд стягнути на свою користь 24 539 392, 98 грн збитків, завданих збройною агресією РФ. В обґрунтування позову вказує на пошкодження російськими військами під час військової агресії майна, яке належить позивачу на праві власності.

Визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у даному випадку, судом враховано наступне.

Предметом позову є відшкодування майнової шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України. Місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна. Передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України.

Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.

Національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).

Отже, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.02.2023 відкрито провадження у справі № 922/382/24 та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 13.03.2024 о 12:15 год.

В той же день Господарським судом Харкiвської областi на офіційному вебпорталі судової влади України розміщено оголошення, яким здійснено повідомлення Російської Федерації у справі № 922/382/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Бріз" до Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації про відшкодування завданої майнової шкоди у зв`язку зі збройною агресією РФ, як відповідача, про прийняття позовної заяви до розгляду, відкриття провадження у справі № 922/382/24 та призначення підготовчого засідання.

Рух справи № 922/382/24 висвітлено у відповідних ухвалах суду.

У судове засідання 27.03.2024 представник позивача не з`явився, про причину неявки суд не повідомив. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідач правом на участь у розгляді даного спору не скористався, відзив на позов не надав.

Відповідно до ч. 2 - 4 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.

Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 909/595/21).

Водночас, у зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року, Україна розірвала дипломатичні відносини з Російською Федерацією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України.

До висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постанові від 14.04.2022 у справі №308/9708/19 (провадження №61-18782св21), від 25.01.2019 №796/165/18, від 18.05.2022 №760/17232/20-ц, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2022 у справі №635/6172/17, провадження №14-167 цс 20, (пункт 58).

Відповідно до ч. 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Окрім цього, АТ «Укрпошта» починаючи з 25.02.2022 фактично припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією, а відтак, станом на сьогодні суд позбавлений можливості повідомляти відповідача про розгляд справи засобами поштового зв`язку.

У зв`язку із зазначеним, задля належного повідомлення відповідача про розгляд справи та дати судових засідань, судом розміщувались відповідні оголошення на сайті Судової влади України.

Крім того, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.

Таким чином суд, виходячи з презумпції обізнаності відповідача, дійшов висновку про належне повідомлення останнього про розгляд даної справи.

Ч. 4 ст. 13 ГПК України закріплено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" Європейським судом з прав людини наголошено, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

З огляду на зазначене, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Враховуючи положення ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 27.03.2024, відповідно до ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши наявні у справі докази, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Бріз» (код ЄДРПОУ: 31062884) є зареєстрованим у встановленому законом порядку суб`єктом господарювання, що здійснює діяльність з виробництва електричних побутових приладів, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Позивач використовував у господарській діяльності нежитлову будівлю за адресою: Харківська обл., Харківський р-н, с. Циркуни, вул. Соборна, буд. 3В/1, що підтверджується договором оренди № 1-ОР від 04 січня 2022 року.

В зазначеній нежитловій будівлі зберігались товарно - матеріальні цінності, належні позивачу на праві власності, що підтверджується наданими позивачем до позову доказами:

1) Інвентаризаційним описом машин та устаткування ТОВ «Виробниче підприємство «Бріз» на 01.01.2022;

2) Інвентаризаційним описом транспортних засобів ТОВ «Виробниче підприємство «Бріз» на 01.01.2022;

3) Інвентаризаційним описом інших нематеріальних активів ТОВ «Виробниче підприємство «Бріз» на 01.01.2022;

4) Інвентаризаційним описом основних засобів ТОВ «Виробниче підприємство «Бріз» на 01.01.2022;

5) Інвентаризаційним описом нематеріальних активів ТОВ «Виробниче підприємство «Бріз» на 01.01.2022;

6) Інвентаризаційним описом сировини та матеріалів по ТОВ «Виробниче підприємство «Бріз» на 01.01.2022.

Як вказує позивач, внаслідок масованого ракетного обстрілу російськими військами м. Харків в період між 05.05.2022 по 09.05.2022, було пошкоджено нежитлові приміщення 3В/1 та 3В/3, розташовані за адресою: Харківська обл., Харківський р-н, с. Циркуни, вул. Соборна, внаслідок чого ТОВ «Виробниче підприємство «Бріз» завдано матеріальних збитків.

За фактом обстрілів РФ території нежитлових будівель відкрито кримінальне провадження № 22022220000001433 від 21.05.2022 за ч. 2 ст. 438 КК України, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань.

Відповідно до витягу з ЄДРДР, встановлено, що у період з 05.05.2022 по 09.05.2022 було здійснено порушення законів та звичаїв війни військовослужбовцями підрозділів збройних сил чи інших відомств РФ, що полягали у здійсненні обстрілів із використанням артилерійського виду озброєння невстановленими снарядами невстановленого калібру по будинкам за адресою, зокрема, Харківська обл., Харківський р-н, с. Циркуни, вул. Соборна, буд. 3В/1, 3В/3. Потерпілі: ОСОБА_1 , ТОВ «ВП «Бріз».

Суб`єктом оціночної діяльності Ачкасовим Олександром Миколайовичем, відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та інших нормативно - правових актів, проведено незалежну оцінку для визначення розміру збитків, завданих ТОВ «Виробниче підприємство «Бріз» обстрілом РФ, по будівлям за адресою: Харківська обл., Харківський р-н, с. Циркуни, вул. Соборна, буд. 3В/1, 3В/3.

Відповідно до звіту про оцінку вартості економічних втрат, розмір збитків ТОВ «Виробниче підприємство «Бріз», власника майна за адресою: Харківська обл., Харківський р-н, с. Циркуни, вул. Соборна, буд. 3В/1, 3В/3, що постраждало від збройної агресії РФ, становить 24 539 392, 98 грн з ПДВ.

Отже, унаслідок протиправного заподіяння майнової шкоди майну, належному на праві власності, позивач вимушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1, ч. 2, ч. 6 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

За приписами ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

В силу ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч.1, ч.2 ст.1166 Цивільного кодексу України).

Суд зазначає, що при вирішенні спорів про відшкодування шкоди за ст. 1166 ЦК України, доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародновизнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додатковим протоколом 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №210/4458/15-ц, від 30.01.2020 у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.08.2017 у справі №761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки, у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Відповідно до ч. 3 ст. 75 ГПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні ч. 3 ст. 75 ГПК України, є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Як було встановлено судом, саме внаслідок бойових дій, спричинених збройною агресією Російської Федерації, позивачу було завдано збитків.

Отже, розмір збитків, завданих відповідачу внаслідок збройної агресії РФ, підтверджується матеріалами справи та становить 24 539 392, 98 грн.

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України на позивача не покладається обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.

Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.

Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21.04.2021 у справі № 648/2035/17, постанові від 14.02.2018 у справі № 686/10520/15-ц.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем у справі на підставі належних та допустимих доказів доведено повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності, як відшкодування збитків.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п.145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Ст. 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).

З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У п.26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Витрати зі сплати судового збору у розмірі 368 090, 90 грн, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача та підлягають стягненню до Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 61, 124, 129 Конституції України, ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 123, 129, 177, 183, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 242, 256 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Бріз" до Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації про відшкодування завданої майнової шкоди, у зв`язку зі збройною агресією РФ - задовольнити.

Стягнути з Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (вул. Велика Дмитрівка, буд. 15-а, будова 1, м. Москва, 125993) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Бріз" (62441, Харківська обл., Харківський р-н, село Циркуни, вулиця Соборна, будинок 3 В/1, код ЄДРПОУ 31062884) - 24 539 392, 98 грн збитків, завданих збройною агресією Російської Федерації.

Стягнути з Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (вул. Велика Дмитрівка, буд. 15-а, будова 1, м. Москва, 125993) на користь Державного бюджету України (одержувач коштів: Головне управління казначейства у м. Києві, код ЄДРПОУ: 37993783, рахунок: UА908999980313111256000026001, банк одержувача - Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106) - 368 090, 90 грн судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 01.04.2024.

Суддя Р.М. Аюпова

справа № 922/382/24