Ухвала

від 26.03.2024 по справі 756/6068/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

26 березня 2024 року

м. Київ

справа № 756/6068/23

провадження № 61-3388ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Крата В. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Дослідний експериментально-механічний завод» про визнання наказу про звільнення незаконним, зобов`язання вчинити дії та стягнення заборгованості по заробітній платі,

ВСТАНОВИВ:

15 травня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Дослідний експериментально-механічний завод» Науково-технологічного алмазного концерну «АЛКОН» Національної академії наук України (далі - ДП «ДЕМЗ»), в якому просив визнати незаконним наказ ДП «ДЕМЗ» про звільнення за пунктом 11 статті 40 КЗпП України, зобов`язати відповідача звільнити позивача з 17 квітня 2023 року за частиною третьою статті 38 КЗпП України, виплатити йому 232 313,00 грн заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом ДП «ДЕМЗ» від 09 лютого 2023 року № 4 ОСОБА_1 був призначений на посаду виконуючого обов`язків головного бухгалтера з посадовим окладом у 24 000,00 грн на місяць. Однак заробітна плата йому нараховувалась не в повному обсязі, у зв`язку з чим 14 та 15 квітня 2023 року позивач надіслав роботодавцю заяви про звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України, але у відповідь отримав наказ про звільнення з 17 квітня 2023 року за пунктом 11 статті 40 КЗпП України, у зв`язку із встановлення його невідповідності займаній посаді протягом строку випробування. Звільнення відбулося з порушенням вимог закону, оскільки позивач не був попереджений про майбутнє вивільнення за три дні, у роботодавця не було об`єктивних підстав для висновку про його професійну невідповідність займаній посаді, на підприємстві відсутній розподіл обов`язків та посадова інструкція, а також роботодавцем не у повному обсязі нараховувалась заробітна плата.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2023 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ ДП «ДЕМЗ» від 10 квітня 2023 року № 10-к про звільнення ОСОБА_1 за пунктом 11 статті 40 КЗпП України та наказ ДП «ДЕМЗ» від 14 квітня 2023 року № 11-к про внесення змін до наказу ДП «ДЕМЗ» від 10 квітня 2023 року № 10-к. Поновлено ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов`язки головного бухгалтера ДП «ДЕМЗ». Стягнено з ДП «ДЕМЗ» на користь ОСОБА_1 87 821,84 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою Київського апеляційного суду від 30 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ДП «ДЕМЗ» задоволено.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2023 року в частині задоволених позовних вимог скасовано. Ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог залишено без змін.

07 березня 2024 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача звільнити позивача з 17 квітня 2023 року за часиною третьою статті 38 КЗпП України, виплатити йому 232 313,00 грн заборгованості по заробітній платі, та постанову Київського апеляційного суду від 30 січня 2024 року повністю. Справу направити на новий розгляд.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Конституційний Суд України 22 листопада 2023 року ухвалив Рішення у справі № 10- р(ІІ)/2023 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 1, 5 частини шостої статті 19, пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, зокрема, визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. У пунктах 7.6. - 7.8. Рішення вказано, що Європейський суд із прав людини послідовно обстоює позицію, що для розуміння змісту обмежень права на доступ до суду, гарантованого статтею 6 Конвенції, є потреба у врахуванні ролі касаційних судів та визнанні того, що умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги; застосування визначеного у національному праві критерію ratione valoris для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою з огляду на саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості. Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів. Тому внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики.

Предметом касаційного оскарження є судові рішення, ухвалені у справі про визнання наказу про звільнення незаконним, зобов`язання вчинити дії та стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 232 313,00 грн.

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, незалежно від того чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції.

Оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюються й на стадію касаційного провадження.

З урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Справа № 756/6068/23 є незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

У касаційній скарзі заявник зазначає, що зазначена справа оскаржується до Верховного Суду згідно підпунктів а), б) в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, зокрема: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики у подібних правовідносинах; особа, яка подає касаційну скаргу буде позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи, зазначена справа має виняткове значення для особи, яка подала касаційну скаргу, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, стягнення заборгованості по заробітній платі є єдиним засобом існування для позивача.

Разом з тим заявник належним чином не обґрунтовує, в чому саме полягає фундаментальне значення його касаційної скарги, оскільки у поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи. Скарга не містить відповідних обґрунтувань, які саме обставини, встановлені оскарженими судовими рішеннями заявник буде позбавлений можливості спростувати при розгляді іншої справи та зазначена справа має виняткове значення для позивача. А посилання у касаційній скарзі на порушення норм матеріального та процесуального права фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскарженими судовими рішеннями, і, відповідно, не свідчить, що: скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; зазначена справа має виняткове значення для позивача.

Посилання на інші випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Таким чином, оскаржені судові рішення прийняті у малозначній справі. Тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 19, 260, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 січня 2024 року у справі № 756/6068/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Краснощоков

Д. А. Гудима

В. І. Крат