Рішення

від 01.04.2024 по справі 640/2433/19

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2024 року № 640/2433/19

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва та Державної судової адміністрації України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення суддівської винагороди,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва (відповідач 1), Державної судової адміністрації України (відповідач 2).

Просив: визнати протиправною бездіяльність Окружного адміністративного суду міста Києва, що виявилась у ненарахуванні та невиплаті позивачу суддівської винагороди, обчисленої на підставі первинної редакції Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI, якою у період з 01.01.2014 по 31.12.2014 розмір посадового окладу судді визначено на рівні 12 мінімальних заробітних плат, а у період з 01.01.2015 по 31.12.2016 15 мінімальних заробітних плат; стягнути з Державної судової адміністрації України суму недоотриманої суддівської винагороди.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.04.2019 (з урахування ухвали Київського окружного адміністративного суду від 10.05.2019) відкрито провадження в адміністративній справі № 640/2433/19 (суддя Харченко С.В.) та призначено дату, час та місце проведення підготовчого засідання.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.05.2019 продовжено строк проведення підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на підставі пункту 1 частини другої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.07.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання, призначене на 15.08.2019, сторони (їх представники) не з`явились, були своєчасно та належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи по суті, матеріали справи містили клопотання позивача та представника відповідача-1 про розгляд адміністративної справи за їх відсутності.

15.08.2019 суд постановив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

06.03.2024 таку справу передано на розгляд судді Скрипці І.М., у подальшому справу прийнято до провадження і ухвалено розглядати її за правилами загального позовного провадження у порядку письмового провадження (з урахуванням положень частини чотирнадцятої статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України).

В обґрунтування своїх вимог позивач вказав, що він є діючим суддею і має право на нарахування та виплату йому у період з 01.01.2014 по 31.12.2016 суддівської винагороди, обчисленої на підставі первинної редакції Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018. Вказав, що зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантією незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу.

Представник Окружного адміністративного суду міста Києва надав пояснення щодо позову, в яких навів нормативне обґрунтування щодо заявлених позовних вимог.

Представник Державної судової адміністрації України позов не визнав, надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив про відсутність підстав для нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди в іншому розмірі, ніж було здійснено. Стверджував, що Державна судова адміністрація України діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Указом Президента України від 24.07.2008 № 667/2008 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначено на посаду судді Полтавського окружного адміністративного суду строком на п`ять років.

Указом Президента України від 31.03.2010 № 466/2010 «Про переведення суддів» суддю Полтавського окружного адміністративного суду Огурцова Олексія Петровича переведено на роботу на посаді судді Окружного адміністративного суду міста Києва у межах п`ятирічного строку.

Постановою Верховної Ради України від 16.05.2013 № 249-VІІ «Про обрання суддів» позивача обрано безстроково на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва.

Обрахунок суддівської винагороди позивача у період з січня 2014 по грудень 2016 року здійснювався Окружним адміністративним судом міста Києва, виходячи із розміру посадового окладу судді, визначеного Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI у редакціях, встановлених Законом України «Про внесення зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 19.12.2013 № 716-VII, Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII та Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 № 192-VIII.

Так, як вбачається з довідки Окружного адміністративного суду міста Києва щодо розміру нарахованої та виплаченої суддівської винагороди судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, суддівська винагорода позивача нараховувалась з розрахунку посадового окладу у розмірі 10 мінімальних заробітних плат по Україні, яка становила:

з 01.01.2014 по 31.08.2015 - 1218,00 грн. (посадовий оклад 12180,00 грн.);

з 01.09.2015 по 30.04.2016 - 1378,00 грн. (посадовий оклад 13780,00 грн.);

з 01.05.2016 по 30.11.2016 - 1450,00 грн. (посадовий оклад 14500,00 грн.);

з 01.12.2016 по 31.12.2016 1600,00 грн. (посадовий оклад 16000,00 грн.).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить із наступного.

За змістом частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів (стаття 130 Конституції України).

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначають Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (частково втратив чинність) та Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (Закон № 1402-VIII).

Так, відповідно до положень частини другої статті 129 Закону № 2453-VI (у первинній редакції) суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.

Частиною другої цієї статті визначено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно:

з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат;

з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат;

з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат;

з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат;

з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.

Законом України від 19.12.2013 № 716-VII «Про внесення зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який набрав чинності 01.01.2014, положення абзацу п`ятого частини третьої статті 129 Закону №2453-VI (щодо запровадження посадового окладу з 01 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат) було виключено.

Пунктом 36 Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, положення абзацу шостого частини третьої статті 129 Закону №2453-VI (щодо запровадження посадового окладу з 01 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат) було виключено, а в абзаці першому цієї статі цифри « 15» замінено цифрами « 10».

Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 № 192-VIII, який набрав чинності 29.03.2015, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI викладено у новій редакції, частиною третьою статті 133 якого встановлено посадовий оклад судді місцевого суду у розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що Закон України № 2453-VI у період з 2014 по 2016 роки періодично зазнавав змін, зменшуючи розмір посадового окладу судді місцевого суду як базової складової суддівської винагороди з 15 до 10 мінімальних заробітних плат.

30.09.2016 набрав чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, частиною першою статті 135 якого визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIIІ було встановлено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) 30 мінімальних заробітних плат - судді місцевого суду; 2) 50 мінімальних заробітних плат - судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду; 3) 75 мінімальних заробітних плат - судді Верховного Суду.

Разом з тим, розділом XII «Прикінцеві ти перехідні положення» Закону № 1402-VIIІ були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди.

Так, в силу приписів пунктів 22 та 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIIІ право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., NN 41 - 45, ст. 529; 2015 р., NN 18 - 20, ст. 132 із наступними змінами).

Таким чином, розмір суддівської винагороди суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, визначається Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI.

У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015№ 192-VIII та визначено, що це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року -12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».

У вказаному рішенні Конституційний Суд України зазначив, що законодавець неодноразово вносив зміни до Закону України № 2453-VI щодо розміру посадового окладу, в результаті яких оклад судді місцевого суду було зменшено з 15 до 10 мінімальних заробітних плат. Такі зміни суд визнав посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Приписами пункту 3 вказаного рішення Конституційного Суду України визначено, що положення частин третьої, десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VІ у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 № 192-VІII, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

За змістом статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 № 2136-VIII закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічні положення закріплені у частині другій статті 152 Конституції України.

Конституційний Суд України у рішенні від 30.09.10 №20-рп/2010 (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність".

Аналізуючи наведені вище норми, суд дійшов висновку, що обмеження, визначені Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 № 192-VIII, втратили чинність 04.12.2018, а отже саме з цієї дати положення частини третьої статті 133 Закону України № 2453-VI підлягають застосуванню у первинній редакції, що у свою чергу не може вплинути на правовідносини, які виникли до прийняття вказаного рішення.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 11.08.2020 у справі № 480/906/19, від 04.11.2020 у справі № 580/1724/19, від 28.01.2021 у справі № 560/703/20, від 23.01.2019 у справі №820/2462/17.

Таким чином, здійснивши позивачу у період з 01.01.2014 по 31.12.2016 нарахування та виплату суддівської винагороди, виходячи з розміру посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним у спірний період законодавством України.

Суд відхиляє доводи позивача про те, що зменшення розміру суддівської винагороди є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу вцілому, з огляду на таке.

Конституційний Суд України у рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011 вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Також тут зазначено, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

У пояснювальній записці до проекту Закону №1622-VII було зазначено, що задля зміцнення боєздатності країни, забезпечення відновлення зруйнованої інфраструктури Донецької і Луганської областей, тощо є ухвалення нових змін до бюджету, у проекті було заплановано скорочення видатків на забезпечення діяльності інших центральних органів виконавчої влади та державних органів, включаючи, зокрема, органи судової влади та прокуратури.

У пояснювальній записці до проекту Закону №76-VIII (яким цифри « 15» замінено цифрами « 10») зазначено, що його прийняття обумовлено необхідністю реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів та приведення до фінансових можливостей дії положень окремих Законів України.

Пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» встановлено, що ряд нормативних актів України, у тому числі положення частини третьої статті 69, статті 129, частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Як випливає з позицій Вищого адміністративного суду у справі №826/2133/15 та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №806/2235/16, від 01.04.2020 у справі №818/494/18, - обмеження виплати суддівської винагороди, правомірність якого оспорює позивач, зумовлене необхідністю захисту національної економіки, безпеки та територіальної цілісності держави, а отже, відповідає наведеним критеріям пропорційності, є співрозмірним із цінностями правової держави, що охороняються Конституцією та законами України.

Також суд враховує рішення Європейського суду з прав людини у справі «Великода проти України» від 03.06.2014. Так, за його змістом, законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

До того ж, у зазначеному рішенні, Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

Отже, враховуючи викладене, суд констатує, що відповідач 1 правомірно здійснював позивачу виплату суддівської винагороди у період з 01.01.2014 по 31.12.2016, виходячи з посадового окладу у розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача 2 на користь позивача сум недоотриманої суддівської винагороди, то вони є похідними від вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача 1, що виявилась у ненарахуванні та невиплаті суддівської винагороди, а тому відмова у задоволенні первинних вимог є підставою для відмови у задоволенні і похідних від них вимог.

Із урахуванням викладеного, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

За нормами частини п`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки спір вирішено на користь суб`єктів владних повноважень, а доказів понесення ними судових витрат суду не надано, судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Скрипка І.М.