Рішення

від 29.03.2024 по справі 380/3462/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2024 рокусправа № 380/3462/24

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Кедик М.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -

встановив:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, у якому просить суд:

-визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області № 047150019896 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду у Львівській області, зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 04.03.1991 по 26.12.1999 в кооперативі «Імпульс»;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком.

Ухвалою від 19.02.2024 суддя відкрила спрощене провадження в адміністративній справі.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що позивач звернулась з заявою про призначення пенсії за віком. За результатами розгляду вказаної заяви, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області прийняло рішення про відмову в призначенні пенсії від 27.09.2023 № 047150019896, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 28 років, в наявності згідно з розрахунком стажу лише 15 років 02 місяці 05 днів. Зазначено, що записи про періоди роботи з 04.03.1991 по 27.12.1999 не зараховані до страхового стажу згідно з дублікатом трудової книжки, оскільки записи про такі періоди роботи виконані з порушенням розділу 5 Інструкції № 58.

Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подав відзив на позовну заяву від 05.03.2024 (вх. № 80586), у якому зазначає, що зарахувати періоди роботи з 04.03.1991 по 27.12.1999 згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 не вбачається за можливе, оскільки дата заповнення трудової книжки 28.03.2003, а дата прийняття на роботу - 04.03.1991. Враховуючи те, що позивачкою не надано уточнюючої довідки або іншого документу на підтвердження періоду роботи з 04.03.1991 по 27.12.1999 в кооперативі «Імпульс», тому відсутні підстави для зарахування даного періоду роботи до страхового стажу. Просить відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 21.09.2023 звернулась до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за віком.

Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області за принципом екстериторіальності розглянуло заяву та винесло рішення від 27.09.2027 № 047150019896 про відмову у призначені пенсії.

У рішенні, зокрема, вказано:

"Вік заявника 62 роки 1 місяць 0 днів.

Необхідний страховий стаж ті значений статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить 28 років. Страховий, стаж особи становить 5- років 2 місяці 5 днів.

Результати розгляду документів доданих до заяви:

за доданими документами страхового стажу не зараховано:

- період роботи з 04.03.1991 по 27.12.1999 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , оскільки згідно п. 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.08,1993 № 110 заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або у уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу. Так як дата заповнення трудової книжки 28.03.2003, а дата прийняття на роботу 04.03.1991, тому необхідно долучити уточнюючу довідку про період роботи видану на підставі первинних документів та довідку про перейменування організації."

Вважаючи рішення відповідача протиправним та необґрунтованим, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Даючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсії, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.03.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), який набрав чинності 01.01.2004.

Частиною 1 статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Умови призначення пенсії за віком встановлено ст. 26 Закону № 1058-IV.

Згідно з приписами статті 26 Закону №1058-VІ особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній ( далі - Порядок № 637).

Приписами ст. 56 Закону № 1788-XII визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Положеннями ст. 62 Закону №1788-XII та п. 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За приписами п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93, № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110 (далі - Інструкція №58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

При цьому, як передбачено п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 Про трудові книжки працівників, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Пунктом 1.2 Інструкції № 58 передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.

Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно з п. 2.6 Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Відповідно до п. 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця.

У матеріалах справи наявна копія трудової книжки позивача НОМЕР_1 , в якій зазначено, що в період з 04.03.1991 по 27.12.1999 позивач працював у кооперативі «Імпульс».

Відповідно до спірного рішення, підставою для незарахування до страхового стажу позивача періодів з 04.03.1991 по 27.12.1999 згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 , стало те, що оскільки дата заповнення трудової книжки 28.03.2003, а дата прийняття на роботу 04.03.1991, тому необхідно долучити уточнюючу довідку про період роботи видану на підставі первинних документів та довідку про перейменування організації.

У постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 Верховний Суд сформулював правову позицію, згідно з якою на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації і вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України Про трудові книжки працівників № 301 від 27.04.1993 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки не може мати негативні наслідки для особи, щодо якої внесені такі відомості.

Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо даних періодів роботи відповідачем суду не надано.

Трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Відмовляючи у зарахуванні спірних періодів відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Підставою для неврахування періоду роботи може бути лише встановлений факт того, що особа не працювала або не перебувала на посаді у спірному періоді, тоді як у досліджуваних правовідносинах такий факт не встановлено.

Вказані пенсійним органом підстави відмови носять суто формальний характер та не несуть змістовного навантаження в контексті того, чому наявні записи не вказують на фактичне перебування позивачки на заявлених роботах.

Суд зазначає, що частиною 3 статті 44 Закону № 1058 передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Відповідні положення кореспондуються і в Законі №1788.

Так, згідно з ч. 1 ст. 101 Закону №1788 органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі Порядок № 22-1).

Відповідно до пункту 4.2 Порядку № 22-1 передбачено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Суд звертає увагу на те, що витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку запису у трудовій книжці про спірні періоди роботи позивача не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.

Разом із тим, в матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази того, що ГУ ПФУ у Львівській області зверталось до підприємств, у яких працював позивач або до архівної установи для підтвердження відомостей щодо спірних періодів роботи позивача. При цьому, відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що спірні записи у трудовій книжці є недійсними та недостовірними.

За таких обставин, відмовляючи позивачу у зарахуванні спірних періодів трудової діяльності до страхового стажу, відповідач діяв протиправно, та вказані періоди роботи відповідно до записів в трудовій книжці підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.

Відсутність довідок на підтвердження трудового стажу не може нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.

Таким чином, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 27.09.2023 № 047150019896 про відмову в призначені пенсії за віком прийняте без урахуванням вищевказаних обставин, тому є таким, що прийняте всупереч нормам чинного законодавства, тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Для захисту прав позивача необхідно задовольнити і похідні позовні вимоги та зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу період роботи позивача з 04.03.1991 по 26.12.1999 в кооперативі «Імпульс» та зобов`язати повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 21.09.2023, з урахуванням висновків суду.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016, ЄДРПОУ 13814885) про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 27.09.2023 № 047150019896 про відмову в призначенні пенсії.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 04.03.1991 по 26.12.1999 в кооперативі «Імпульс».

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 21.09.2023, з урахуванням висновків суду.

4. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань в користь ОСОБА_1 1211,20 грн судових витрат.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 29.03.2024.

Суддя Кедик М.В.