Постанова

від 01.04.2024 по справі 420/21304/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/21304/23

Перша інстанція: суддя Стефанов С.О.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів Джабурії О.В.,

- Кравченка К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Одеської митниці на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року по справі за адміністративним позовом приватного підприємства «ГЕЛІОС-ВАН» до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування рішення коригування митної вартості та картки відмови,

В С Т А Н О В И Л А:

16 серпня 2023 року товариство з обмеженою відповідальністю «ГЕЛІОС-ВАН» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просило:

визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів № UA500500/2023/000414/2 від 06.06.2023 року;

визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці № UA500500/2023/000843 від 06.06.2023 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ТОВ «ГЕЛІОС-ВАН» надало всі необхідні документи, які давали змогу митному органу визначити митну вартість товару. Подані декларантом документи для митного оформлення товару за ціною контракту відповідають вимогам ст.53 Митного кодексу України, є належними, допустимими та підтверджують числове значення митної вартості товару, не мають розбіжностей.

Відповідач заперечував проти позову, зазначаючи, що під час здійснення митницею контролю правильності визначення митної вартості товарів встановлено, що заявлену декларантом митну вартість товару не може бути визнано у зв`язку з тим, що в документах, які надані декларантом, наявні розбіжності, відсутні всі відомості щодо ціни та не містять усіх необхідних відомостей стосовно складових митної вартості. У зв`язку з вищевикладеним Одеською митницею обґрунтована прийняті рішення про коригування митної вартості товарів, імпортованих позивачем.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду 25 жовтня 2023 року адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕЛІОС-ВАН» задоволено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволені позову відмовити повністю. Апелянт вказує, що подані декларантом документи не містили належних, об`єктивних, та достовірних відомостей про числові складові заявленої митної вартості, тому підтвердити заявлену митну вартість неможливо відповідно до частини 2 статті 58 Митного кодексу України.

Аргументуючи свою позицію, апелянт зазначає про неврахування судом першої інстанції, що на виконання вимог статті 54 Митного кодексу України, під час здійснення Одеською митницею митного контролю правильності визначення митної вартості товарів та перевірки документів встановлено, що в поданих документах містились розбіжності, а також декларантом не надано витребувані митницею додаткові документи, які підтверджують митну вартість товарів.

Додатково апелянт вказує, що надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а саме: до митного оформлення надані документи, які не містять відомостей про транспортні витрати.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, у зв`язку із необґрунтованістю доводів апелянта. Також заявлено клопотання про розподіл судових витрат.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Одеської митниці задоволенню не підлягає, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлені та з матеріалів справи вбачаються наступні обставини.

24.11.2015 року між ARC INTERNATIONAL MIDDLE EAST LLC 9продавець) та ПП «ГЕЛІОС-ВАН» (покупець) укладений контракт №AIME/01-2016, відповідно до якого продавець - ARC INTERNATIONAL MIDDLE EAST LLC зобов`язується продати, а покупець ПП «ГЕЛІОС-ВАН» оплатити та прийняти товар виробництва ARC INTERNATIONAL MIDDLE EAST LLC згідно номенклатури, у кількості та за цінами, вказаними в інвойсі та/або в специфікаціях (посуд столовий скляний).

06.06.2023 року позивачем до Одеської митниці подано електронну митну декларацію № 23UA500500019300U0 та документи, що підтверджують митну вартість товарів і обраний метод її визначення, а саме: контракт; додаткові угоди; пакувальний лист; інвойс; проформу; автотранспортну накладну; сертифікат про походження товару; платіжне доручення; рахунок на оплату; довідку про транспортні витрати; договір про транспортно-експедиторське обслуговування у сфері міжнародних та внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом; експортну митну декларацію.

Крім того, декларантом додатково до митного органу надано пояснення, оборотно-сальдову відомість по рахунку №632, прайс-лист, виписки по рахунку.

За результатами опрацювання поданої позивачем вантажної митної декларації контролюючим органом прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2023/000414/2 від 06.06.2023 року, де в пункті 33 зазначено: для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до ч. 2 ст. 53 МКУ подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Згідно наказу МФУ від 24.05.2012 № 599 до зазначених документів можуть належати - рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; - банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка- фактури- калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту. У наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні дані щодо даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару.

Одеською митницею проведено аналіз баз даних ЄАІС Держмитслужби та встановлено, що рівень митної вартості подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено, є більшим, а саме: товар 1 становить 2,422 дол. США/кг, ніж заявлена декларантом - 1,3416 дол. США/кг (). (т.1 а.с. 87-88)

06 червня 2023 року Одеською митницею прийнято карту відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2023/000843, якою відмовлено у митному оформленні (випуску) товарів. (т.1 а.с. 89-90)

Не погоджуючись з правомірністю спірних рішень, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, у зв`язку із необґрунтованістю доводів апелянта.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано до Одеської митниці відповідні документи, які підтверджують митну вартість товарів за митною декларацією, у відповідності до положень ч.2 ст.53 Митного кодексу України та які не містять розбіжності, оскільки вони містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару.

При цьому, відповідач не надав доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації.

Доводи відповідача про те, що підставою для коригування митної вартості товару слугувало спрацювання системи управління ризиками не заслуговують на увагу, з огляду на те, що спрацювання системи є лише рекомендацією посадовій особі митного органу більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції, та не може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю товарів.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини щодо організації та здійснення митної справи в Україні, економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України врегульовані положеннями Митного кодексу України (далі МК України).

Згідно ч.1ст.52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Як встановлено ч.2 ст.52 МК України, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

За правилами ч.1 ст.53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення..

Перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, визначається ч.2 ст.53 МК України.

Відповідно до вимог ч.3 ст.53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, перелік яких визначений положеннями даної статті.

Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару (ч.6 ст.53 МК України).

Як встановлено ч.1 ст.54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55цього Кодексу.

Згідно ч.4 ст.54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною 6 статті 54 МК України визначено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до ч.1 ст.55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

З наведеного вбачається, що митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості товару. Проте, такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.

При цьому, в розумінні наведених статей МК України, сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи, зазначені у ч.2 ст.53 МК України, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Тобто, наведені приписи зобов`язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

В свою чергу, ненаведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

Єдиною підставою для відхилення заявленої позивачем митної вартості, відповідач визначив відсутність документів, які підтверджують транспортні витрати. З даного приводу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 53 МКУ подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

Згідно наказу МФУ від 24.05.2012 року № 599 «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення» до документів, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів можуть належати: - рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно- експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; - банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка- фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження транспортних витрат до митного оформлення надавались автотранспортна накладна; договір про транспортно-експедиторське обслуговування у сфері міжнародних та внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом; рахунок на оплату; довідка про транспортні витрати, які в повній мірі підтверджують понесені витрати на транспортування товару.

В той же час, з боку відповідача відсутні будь-які доводи щодо дефектності форми або змісту наданих документів чи наявність у них відмінностей, які вказують на заниження транспортних витрат.

Оцінюючи наведені обставини, судова колегія вважає вірними висновки суду, що заявлена позивачем митна вартість товару базувалась на документально підтверджених відомостях, що піддавалась обчисленню. Отже, до митного органу декларантом подано всі необхідні документи для підтвердження заявлених відомостей про його митну вартість за ціною договору, а тому відповідач неправомірно відмовив позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом і визначив митну вартість за методом за ціною договору подібних (аналогічних) товарів.

Твердження відповідача про необхідність надання декларантом виписки з бухгалтерської документації, каталогів, прейскурантів (прайс-листів) виробника товару, висновків про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, митної декларації країни відправлення з перекладом на українську мову є необґрунтованою та надмірною вимогою, оскільки за змістом картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення вбачається надання митному органу усіх необхідних документів, які в своїй сукупності підтверджують заявлену митну вартість.

Згідно сталої практики Верховного Суду формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.

З оскаржуваного рішення вбачається, що в якості джерела інформації стосовно визначення митної вартості аналогічних товарів обрано МД від 25.05.2023 року №UA500500/2022/17978.

Разом з тим, відповідачем не надано суду для дослідження зазначену митну декларацію, в зв`язку з чим неможливо порівняти умови поставки товару, код та країну походження товару тощо.

Судова колегія зазначає, що наявність у базі даних митного органу інформації про те, що подібний товар у попередні періоди розмитнювався за вартістю більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення митним органом контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначення за другорядними методами, оскільки торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, умови і обсяги поставок, сезонність, наявність знижок тощо), що само по собі не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів.

За таких обставин, під час розгляду справи відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами, а також аргументованими доводами про наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за цей товар.

Вищевказане свідчить, що правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об`єктивна можливість застосування першого методу не були спростовані відповідачем.

За встановлених судом обставин, митний орган фактично залишив поза увагою документи, надані представником позивача для митного оформлення товару. При цьому досліджені судом документи, які містяться в матеріалах справи, є належними та в повній мірі відповідають вимогам Митного кодексу України до документів, які підтверджують митну вартість товарів, однак останні не спростовані митним органом, а тому відповідачем безпідставно застосовано інший метод визначення митної вартості у спірному рішенні про коригування митної вартості товарів.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає, а доводи апеляційної скарги вважає такими, що висновків суду не спростовують.

24 січня 2024 року адвокатом позивача направлено до П`ятого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу, який містив клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10 000 грн.

27 березня 2024 року відповідач подав своє заперечення на вказану заяву.

Згідно приписів ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Статтею 16 КАС України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що витрати на професійну правничу допомогу є одним з видів судових витрат і адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право позивача на відшкодування таких витрат за умови їх підтвердження належними доказами.

На підтвердження розміру витрат зі сплати професійної правничої допомоги у зв`язку з розглядом справи №420/21304/23 позивачем надані акт приймання передачі послуг з описом робіт від 09.02.2024 року, рахунок №9 від 16.01.2024 року, платіжна інструкція №45 від 17.01.2024 року, виписка по рахунку за 17.01.2024 року.

Відповідач у клопотанні від 27.03.2024 року просив зменшити розмір судових витрат, зазначаючи, що заявлена до відшкодування сума є неспівмірною зі складністю даної справи та становить надмірний тягар для відповідача.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Таким чином, вимоги процесуального закону не ставлять у залежність можливість розподілу судових витрат від надання доказів їх понесення учасником справи. Визначальною обставиною є факт отримання правової допомоги під час судового розгляду.

В даному випадку, фактичним підтвердженням отримання позивачем правової допомоги під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції є відзив на апеляційну скаргу, який складено та подано представником позивача адвокатом Шморгуном В.О.

При цьому ч.2 ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, ЄСПЛ зазначив, що згідно з його прецедентною практикою (§ 23 справи «Санді Таймс проти Об`єднаного Королівства (№ 2)» (Sunday Times v. UK (№2) від 6.11.1980, скарга № 6538/74) відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, їх необхідність і, більше того, умова розумності їх розміру.

Таким чином, на суд покладаються вимоги не тільки формально дослідити умови виконання договору про надання правової допомоги, а й встановити співмірність визначеної суми з урахуванням індивідуальних обставин кожної справи.

З огляду на вказане у суду апеляційної інстанції наявні підстави для надання оцінки співмірності заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу, що корелюється з прецедентною практикою ЄСПЛ.

В свою чергу, колегія суддів визначає, що компенсація витрат на правничу допомогу за рахунок суб`єкта владних повноважень не повинна розглядатись особою як сатисфакція за порушені права та нести надмірне фінансове навантаження на бюджет.

Судова колегія враховує, що дана справа є типовою, відноситься до справ незначної складності, тому не потребує значних зусиль та обсягу залученого часу з боку адвоката. Більш того, під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції підприємством подано лише відзив на апеляційну скаргу відповідача, доводи якого є ідентичними доводам позовної заяви, а розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, без особистої участі представника.

Також суд бере до уваги, що судом першої інстанції присуджено на користь позивача 5000 грн компенсації за надану правову допомогу.

Враховуючи надані позивачем докази правничої допомоги адвоката в суді апеляційної інстанції, з урахуванням дотримання вимог співмірності та обґрунтованості розміру витрат на оплату послуг адвоката, складності виконаної адвокатом роботи, колегія суддів вважає, що співмірним розміром судових витрат пов`язаних з витратами на професійну правничу допомогу є 1000 грн (одна тисяча) гривень.

Таким чином, клопотання ПП «ГЕЛІОС-ВАН» про стягнення витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 21 серпня 2023 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Керуючись ст.ст.308,311,315,316,320,322,325,328 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Одеської митниці залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року залишити без змін.

Стягнути з Одеської митниці (код ЄДРПОУ 44005631) за рахунок бюджетних асигнувань на користь приватного підприємства «ГЕЛІОС-ВАН» (код ЄДРПОУ 37439444) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 000 грн (одна тисяча гривень).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: О.В.Джабурія

Суддя:К.В.Кравченко