Постанова

від 01.04.2024 по справі 380/21934/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/21934/23 пров. № А/857/1475/24Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого суддіСеника Р.П.,

суддів Онишкевича Т.В., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 січня 2024 року у справі № 380/21934/23 за адміністративним позовом ТзОВ «ІНМАКО» до Головного управління ДПС у Львівській області, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення,-

суддя у І інстанції Морська Г.М. ,

час ухвалення рішення 04 січня 2024 року,

місце ухвалення рішення м. Львів,

дата складення повного тексту рішення не зазначена,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНМАКО» ( далі ТзОВ «ІНМАКО» ) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі ГУ ДПС у Львівській області ), Державної податкової служби України ( далі ДПС України) в якому просило: визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних від 22.08.2023 №9393916/44071568; зобов`язати ДПС України зареєструвати складену ТзОВ «ІНМАКО» по взаємовідносинах з ТзОВ «ГЛЕЙШЕР ХІЛЛ» податкову накладну №66 від 28.06.2023 в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18.12.2023 позов задоволено повністю.

Рішення мотивовано тим, що контролюючим органом не сформовано конкретних вимог щодо необхідності подання вичерпного переліку документів на підтвердження правомірності формування та подання податкової накладної, не зазначено яких саме документів не надано та яких саме документів не вистачає для прийняття рішення про реєстрацію ПН. Можливість надання платником податків вичерпного переліку документів на підтвердження правомірності формування та подання податкової накладної прямо залежить від чіткого визначення контролюючим органом конкретного критерію оцінки ступеня ризиків, а також зазначення у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної чіткого переліку документів, чого зроблено не було. Із досліджених матеріалів справи суд встановив, що позивач надав ГУ ДПС у Львівські області всі документи на підтвердження здійснення господарської операції для реєстрації ПН № 66 від 28.06.2023. Суд зазначає, що факт зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування у Єдиному реєстрі податкових накладних не спростовує факту здійснення платником податків господарської операції, що підтверджується первинними документами, на підставі яких складається податкова накладна/розрахунок коригування. Зважаючи на надання позивачем достатньо первинних документів для спростування тверджень ГУ ДПС у Львівські області щодо ризиковості здійснення операції, та враховуючи, що наданих контролюючому органу документів та письмових пояснень було достатньо для прийняття рішення про реєстрацію ПН № 66 від 28.06.2023, суд дійшов висновку про протиправність рішення ГУ ДПС у Львівські області від 22.08.2023 №9393916/44071568 про відмову в реєстрації ПН № 66 від 28.06.2023.

Представником позивача у грудні 2023 року подано заяву про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу.

Додатковим рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04 січня 2024 року заяву задоволено частково. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС України у Львівській області на користь ТзОВ «ІНМАКО» витрати на правничу допомогу у сумі 1000 (одна тисяча) грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ДПС України на користь ТзОВ «ІНМАКО» витрати на правничу допомогу у сумі 1000 (одна тисяча) грн. У іншій частині вимог заяви відмовлено.

Додаткове рішення мотивовано тим, що даний спір фактично є типовим, з вирішення аналогічних спорів існує численна судова практика, в тому числі й суду касаційної інстанції, а відтак підготовка цієї справи до судового розгляду не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи. Обставини спору не вимагали від позивача та адвоката значних зусиль на зібрання доказів, формулювання своїх правових позицій та складення процесуальних документів. Вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд першої інстанції прийшов до висновку про зменшення розміру таких витрат до 2000,00 грн, що буде за даних обставин справи справедливим і спів мірним відшкодуванням таких витрат позивачу саме в зазначеному розмірі.

Не погодившись із ухваленим додатковим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні заяви.

Вимоги апеляційних скарг обґрунтовує тим, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути спів мірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Крім того, витрати на правову допомогу відшкодовуються лише в тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася в справі тими особами, які одержали за це плату, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам. Апелянт вважає, що позивач належним чином необгрунтував суму компенсації витрат на правову допомогу, яка б фактично відповідала дійсно наданими адвокатом послуг та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витрачених адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу. Просить скасувати додаткове рішення суду та прийняти нове, яким у задоволенні заяви відмовити.

Враховуючи те, що апеляційні скарги подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України.

У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягають задоволенню з наступних мотивів.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на підтвердження розміру та реальності понесення витрат позивача на правничу допомогу, адвокатом подано до суду договір про надання правової допомоги від 13.09.2023 №13/09/23, рахунки від 20.09.2023 №20/09 та від 23.11.2023 №23/11, платіжні інструкції від 20.10.2023 №2138 на суму 5000,00 грн та від 21.12.2023 №2350 на суму 3400,00 грн; акти прийняття виконаних робіт (послуг) від 20.09.2023 та від 23.11.2023.

Зі змісту договору про надання правничої допомоги від 13.09.2023 №13/09/23 вбачається, що предметом договору є: надання правової допомоги, в обсязі та на умовах, передбачених Договором, зокрема, але не виключно: правову допомогу (юридичний супровід) щодо захисту прав та представництва інтересів КЛІЄНТА при розгляді всіх справ (в т.ч., але не виключно, адміністративних, цивільних, кримінальних справах) в судах будь-якої інстанції, в тому числі в судах загальної юрисдикції , Верховному Суді, інших органах державної влади, в тому числі органах Національної поліції України, органах прокуратури будь-якого рівня, органах Міністерства юстиції України. органах Пенсійного фонду України, органах нотаріату, Фонді соціального захисту інвалідів, в будь яких підприємствах, установах, організаціях незалежно від форми власності, в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та перед сторонами спору.

Пунктом 4.2 Договору передбачено, що за надання правової допомоги Клієнт виплачує Адвокатському об`єднанню гонорар, який визначається відповідно до акту прийому-передачі виконаних робіт, підписаного уповноваженими представниками Сторін, або рахунку, виставленого Адвокатським об`єднанням для оплати погодинної роботи згідно із тарифами, погодженими Сторонами у Додаткових угодах до цього Договору.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції і вважає його таким, що відповідає правильно застосованим нормам матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із того, що згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту першого частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до статей 1, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною сьомою статті 134 КАС України передбачено, що обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначена вартість виконаної роботи є значно завищеною і на переконання апеляційного суду, з урахуванням наведених правових норм та встановлених фактичних обставин обґрунтованим та достатнім буде розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката Галайського О.В. у сумі 2000 грн, є спів мірний у співвідношенні до обсягу наданих позивачу послуг та складності справи.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав стверджувати про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а додаткове рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 243, 244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення.

Додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 січня 2024 року у справі № 380/21934/23 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Т. В. Онишкевич Н. М. Судова-Хомюк Повне судове рішення складено 01.04.2024