Рішення

від 28.03.2024 по справі 309/2752/23

ВИНОГРАДІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Виноградівський районний суд Закарпатської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

28.03.2024 року м.Виноградів

Виноградівський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Надопта А.А.,

за участю секретаря судового засідання Онисько С.С.,

прокурора ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Виноградів справу за позовом Хустської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Драгівської сільської ради Хустського району Закарпатської області до ОСОБА_2 , де треті особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2023 року Хустська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Драгівської сільської ради Хустського району Закарпатської області звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , де треті особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Хустською окружною прокуратурою в ході здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінального провадження №12021078050000295 від 05.11.2021, відомості про яке внесено до ЄРДР за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.358 КК України, виявлено порушення інтересів держави, а саме встановлено факт вибуття з власності територіальної громади Драгівської сільської ради земельних ділянок за кадастровими номерами 2125383000:03:001:0006, 2125383000:03:001:0010, 2125383000:03:001:0011, загальною площею 1,73 га та цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована у в с.Забрідь ур. «Блидар» Хустського району Закарпатської області (наразі територія Драгівської територіальної громади Хустського району).

Зокрема встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі витягу з рішення 5 сесії 23 скликання Забрідської сільської ради від 19.03.1999 звернулася до розробника документації із землеустрою ФОП ОСОБА_6 , яким було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки площею 0,6 га за цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства.

В подальшому, витяг з рішення 5 сесії 23 скликання Забрідської сільської ради від 19.03.1999 та дана технічна документація стали підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-2102937372018 від 10.10.2018. Таким чином, земельній ділянці, яка зазначена у витягу з рішення 5 сесії 23 скликання Забрідської сільської ради від 19.03.1999 присвоєно кадастровий номер №2125383000:03:001:0011.

22.10.2018 Державним реєстратором Ізянської сільської ради Хустського району Закарпатської області Гангур Василем Михайловичем зареєстровано право власності на земельну ділянку за ОСОБА_3 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

27.11.2018 ОСОБА_3 , відчужила вищезгадану земельну ділянку на користь ОСОБА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Чіжмарь С.І. та зареєстровано в реєстрі за №9156. Таким чином, у відповідності до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на даний час власником земельної ділянки являється ОСОБА_2 .

Крім того встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі витягу з рішення 5 сесії 23 скликання Забрідської сільської ради від 19.03.1999 звернулася до розробника документації із землеустрою ФОП ОСОБА_6 , яким було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки площею 0,6 га за цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства.

В подальшому, витяг з рішення 5 сесії 23 скликання Забрідської сільської ради від 19.03.1999 та дана технічна документація стали підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-2102937152018 від 10.10.2018. Таким чином, земельній ділянці, яка зазначена у витягу з рішення 5 сесії 23 скликання Забрідської сільської ради від 19.03.1999 присвоєно кадастровий номер №2125383000:03:001:0010.

22.10.2018 Державним реєстратором Ізянської сільської ради Хустського району Закарпатської області Гангур Василем Михайловичем зареєстровано право власності на земельну ділянку за ОСОБА_4 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

27.11.2018 ОСОБА_4 відчужила вищезгадану земельну ділянку на користь ОСОБА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Чіжмарь С.І. та зареєстровано в реєстрі за №9144. Таким чином, у відповідності до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на даний час власником земельної ділянки являється ОСОБА_2 .

Також встановлено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на підставі витягу з рішення 9 сесії 22 скликання Забрідської сільської ради від 09.02.1998 звернувся до розробника документації із землеустрою ФОП ОСОБА_6 , яким було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки площею 0,53 га за цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства.

В подальшому, витяг з рішення 9 сесії 22 скликання Забрідської сільської ради від 09.02.1998 та дана технічна документація стали підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-2102920472018 від 28.09.2018. Таким чином, земельній ділянці, яка зазначена у витягу з рішення 9 сесії 22 скликання Забрідської сільської ради від 09.02.1998 присвоєно кадастровий номер №2125383000:03:001:0006.

17.10.2018 Державним реєстратором Ізянської сільської ради Хустського району Закарпатської області Гангур Василем Михайловичем зареєстровано право власності на земельну ділянку за ОСОБА_5 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

27.11.2018 ОСОБА_5 відчужив вищезгадану земельну ділянку на користь ОСОБА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Чіжмарь С.І. та зареєстровано в реєстрі за №9155. Таким чином, у відповідності до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на даний час власником земельної ділянки являється ОСОБА_2 .

Однак, згідно з листом архівного відділу Хустської РДА № 245/01-31 від 23.11.2021 встановлено, що на 9 сесії 22 скликання Забрідської сільської ради від 09.02.1998 рішення про передачу у власніcть ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,53 га, не приймалося, так як відомості про передачу вказаної земельної ділянки на користь ОСОБА_5 в протоколі відсутні.

Одночасно, листом архівного відділу Хустської РВА № 68/01-31 від 01.05.2023 також повідомлено, що на 9 сесії 22 скликання Забрідської сільської ради від 09.02.1998 рішення про передачу у власніcть ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,53 га та на 5 сесії 23 скликання Забрідської сільської ради від 19.03.1999 рішення про передачу у власніcть земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не приймалися, так як відомості про передачу вказаної земельної ділянки на користь останніх в протоколах відсутні.

Таким чином, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 усвідомлюючи відсутність у них права власності на вказані земельні ділянки, достовірно знаючи про відсутність факту прийняття рішення Забрідською сільською радою та відсутність у них права відчужувати земельні ділянки, з метою створення ілюзії правомірності набуття права власності на землю та намагаючись створити видимість законної поведінки здійснили реєстрацію земельних ділянок в ДЗК (10.10.2018,10.10.2018, 28.09.2018) та ДРРП (25.10.2018, 25.10.2018 та 17.10.2018), а в подальшому відчужили їх на користь ОСОБА_2 (27.11.2018).

Отже, вказані обставини свідчать про незаконне вибуття з володіння територіальної громади Забрідської сільської ради (правонаступником якої є Драгівська сільська рада) спірних земельних ділянок поза її волею.

Пунктом 7 ст. 92 Конституції України визначено, що правовий режим власності визначається виключно законами України.

Відповідно до ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується.

Пунктом «а» ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України визначено, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Згідно з п. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, зокрема, на землю.

Враховуючи факт розташування земельних ділянок в межах с.Забрідь, можна зробити висновок, що такі належать до комунальної власності Драгівської територіальної громади ( яка утворена внаслідок об`єднання Драгівської, Золотарівської, Вільшанської та Забрідської сільських рад) в силу норм Закону (ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України), а тому права власності на земельні ділянки, і відповідно і права з розпорядження ними, у тому числі щодо розгляду та вирішення питання про передачу їх у власність або користування, відповідно до ст.ст. 12, 122 Земельного кодексу України належить саме Драгівській сільській раді як особі, яка діє у відповідних правовідносинах від імені територіальної громади с.Забрідь.

Розташування спірних земельних ділянок в межах с. Забрідь підтверджується витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Порядок набуття у власність земельних ділянок громадянами передбачені нормами ст.ст. 118 - 122 Земельного кодексу України, зокрема шляхом прийняття рішення про передачу у власність уповноваженим органом державної виконавчої влади або місцевого самоврядування.

Враховуючи вище наведене, наявні підстави вважати, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не набули у власність спірні земельні ділянки та реєстрація яких в Державному земельному кадастрі є незаконною та підлягає скасуванню, у зв`язку з тим, що жодних рішень про передачу їм у власність земельних ділянок загальною площею 1,73 га уповноваженим органом місцевого самоврядування не приймалось.

На думку позивача вказані обставини свідчать про незаконне вибуття з володіння Драгівської сільської ради та Забрідської сільської ради (правонаступником якої є Драгівська сільська рада) спірних земельних ділянок поза їх волею, а тому наявні підстави для витребування таких земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

Посилаючись на приписи ст. 387, 388 ЦПК України просить суд: 1) Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку за кадастровим номером 2125383000:03:001:0011 площею 0,6 га вартістю 16329,06 грн та цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована у в с.Забрідь ур. «Блидар» Хустського району Закарпатської області на користь Драгівської сільської ради. 2)Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку за кадастровим номером 2125383000:03:001:0010 площею 0,6 га вартістю 16329,06 грн та цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована у в с.Забрідь ур. «Блидар» Хустського району Закарпатської області на користь Драгівської сільської ради. 3)Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку за кадастровим номером 2125383000:03:001:0006 площею 0,53 га вартістю 14442,00 грн та цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована у в с.Забрідь ур. «Блидар» Хустського району Закарпатської області на користь Драгівської сільської ради.

В судовому засіданні прокурор ОСОБА_1 підтримав позов та просив його задовольнити. Вказує, що під час розслідування кримінального провадження було встановлено факт вибуття трьох земельних ділянок з володіння Драгівської сільської ради. Вказані земельні ділянки у подальшому були відчужені відповідачу. А отже належним способом захисту є саме витребування земельних ділянок. Оскільки орган місцевого самоврядування не вживає заходів для відновлення порушених інтересів держави, то є підстави для представництва прокурором інтересів держави.

В судове засідання представник позивача Драгівської сільської ради не з`явився, клопотань та заяв до суду не надсилав.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, хоча про час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 не з`явилися, про час і місце судового розгляду повідомлялися належним чином.

У відповідності до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відтак, суд розглядає справу відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України заочно, оскільки проти цього не заперечує представник позивача.

Через неявку в судове засідання учасників справи, судом у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню виходячи з наступного .

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цих Кодексом випадках.

Статтею 43 ЦПК України серед іншого визначено, що учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, за цими правилами суд надає оцінку доказам, які є в матеріалах справи та на які сторони посилаються, як на підтвердження своїх вимог та заперечень, та не може вважати встановленими факти, які не підтверджені наявними у справі доказами.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд зазначає, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених обставин є обов`язковим, оскільки такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, - повинні бути виключно належними та допустимими.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст. 43,57 ЦПК України).

Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані їх сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Частиною 1 ст. 229 ЦПК України, визначено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

З матеріалів справи вбачається, що Хустською окружною прокуратурою в ході здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінального провадження №12021078050000295 від 05.11.2021, відомості про яке внесено до ЄРДР за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.358 КК України, виявлено порушення інтересів держави, а саме встановлено факт вибуття з власності територіальної громади Драгівської сільської ради земельних ділянок за кадастровими номерами 2125383000:03:001:0006, 2125383000:03:001:0010, 2125383000:03:001:0011, загальною площею 1,73 га та цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована у в с.Забрідь ур. «Блидар» Хустського району Закарпатської області (наразі територія Драгівської територіальної громади Хустського району).

Зокрема встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі витягу з рішення 5 сесії 23 скликання Забрідської сільської ради від 19.03.1999 звернулася до розробника документації із землеустрою ФОП ОСОБА_6 , яким було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки площею 0,6 га за цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства.

В подальшому, витяг з рішення 5 сесії 23 скликання Забрідської сільської ради від 19.03.1999 та дана технічна документація стали підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-2102937372018 від 10.10.2018. Таким чином, земельній ділянці, яка зазначена у витягу з рішення 5 сесії 23 скликання Забрідської сільської ради від 19.03.1999 присвоєно кадастровий номер №2125383000:03:001:0011.

22.10.2018 Державним реєстратором Ізянської сільської ради Хустського району Закарпатської області Гангур Василем Михайловичем зареєстровано право власності на земельну ділянку за ОСОБА_3 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

27.11.2018 ОСОБА_3 , відчужила вищезгадану земельну ділянку на користь ОСОБА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Чіжмарь С.І. та зареєстровано в реєстрі за №9156. Таким чином, у відповідності до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на даний час власником земельної ділянки являється ОСОБА_2 .

Крім того встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі витягу з рішення 5 сесії 23 скликання Забрідської сільської ради від 19.03.1999 звернулася до розробника документації із землеустрою ФОП ОСОБА_6 , яким було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки площею 0,6 га за цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства.

В подальшому, витяг з рішення 5 сесії 23 скликання Забрідської сільської ради від 19.03.1999 та дана технічна документація стали підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-2102937152018 від 10.10.2018. Таким чином, земельній ділянці, яка зазначена у витягу з рішення 5 сесії 23 скликання Забрідської сільської ради від 19.03.1999 присвоєно кадастровий номер №2125383000:03:001:0010.

22.10.2018 Державним реєстратором Ізянської сільської ради Хустського району Закарпатської області Гангур Василем Михайловичем зареєстровано право власності на земельну ділянку за ОСОБА_4 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

27.11.2018 ОСОБА_4 відчужила вищезгадану земельну ділянку на користь ОСОБА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Чіжмарь С.І. та зареєстровано в реєстрі за №9144. Таким чином, у відповідності до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на даний час власником земельної ділянки являється ОСОБА_2 .

Також встановлено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на підставі витягу з рішення 9 сесії 22 скликання Забрідської сільської ради від 09.02.1998 звернувся до розробника документації із землеустрою ФОП ОСОБА_6 , яким було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки площею 0,53 га за цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства.

В подальшому, витяг з рішення 9 сесії 22 скликання Забрідської сільської ради від 09.02.1998 та дана технічна документація стали підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-2102920472018 від 28.09.2018. Таким чином, земельній ділянці, яка зазначена у витягу з рішення 9 сесії 22 скликання Забрідської сільської ради від 09.02.1998 присвоєно кадастровий номер №2125383000:03:001:0006.

17.10.2018 Державним реєстратором Ізянської сільської ради Хустського району Закарпатської області Гангур Василем Михайловичем зареєстровано право власності на земельну ділянку за ОСОБА_5 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

27.11.2018 ОСОБА_5 відчужив вищезгадану земельну ділянку на користь ОСОБА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Чіжмарь С.І. та зареєстровано в реєстрі за №9155. Таким чином, у відповідності до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на даний час власником земельної ділянки являється ОСОБА_2 .

Однак, згідно з листом архівного відділу Хустської РДА № 245/01-31 від 23.11.2021 встановлено, що на 9 сесії 22 скликання Забрідської сільської ради від 09.02.1998 рішення про передачу у власніcть ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,53 га, не приймалося, так як відомості про передачу вказаної земельної ділянки на користь ОСОБА_5 в протоколі відсутні.

Одночасно, листом архівного відділу Хустської РВА № 68/01-31 від 01.05.2023 також повідомлено, що на 9 сесії 22 скликання Забрідської сільської ради від 09.02.1998 рішення про передачу у власніcть ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,53 га та на 5 сесії 23 скликання Забрідської сільської ради від 19.03.1999 рішення про передачу у власніcть земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не приймалися, так як відомості про передачу вказаної земельної ділянки на користь останніх в протоколах відсутні.

Таким чином, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 усвідомлюючи відсутність у них права власності на вказані земельні ділянки, достовірно знаючи про відсутність факту прийняття рішення Забрідською сільською радою та відсутність у них права відчужувати земельні ділянки, з метою створення ілюзії правомірності набуття права власності на землю та намагаючись створити видимість законної поведінки здійснили реєстрацію земельних ділянок в ДЗК (10.10.2018,10.10.2018, 28.09.2018) та ДРРП (25.10.2018, 25.10.2018 та 17.10.2018), а в подальшому відчужили їх на користь ОСОБА_2 (27.11.2018).

Отже, вказані обставини свідчать про незаконне вибуття з володіння територіальної громади Забрідської сільської ради (правонаступником якої є Драгівська сільська рада) спірних земельних ділянок поза її волею.

Пунктом 7 ст. 92 Конституції України визначено, що правовий режим власності визначається виключно законами України.

Відповідно до ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується.

Пунктом «а» ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України визначено, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Згідно з п. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, зокрема, на землю.

Враховуючи факт розташування земельних ділянок в межах с.Забрідь, можна зробити висновок, що такі належать до комунальної власності Драгівської територіальної громади ( яка утворена внаслідок об`єднання Драгівської, Золотарівської, Вільшанської та Забрідської сільських рад) в силу норм Закону (ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України), а тому права власності на земельні ділянки, і відповідно і права з розпорядження ними, у тому числі щодо розгляду та вирішення питання про передачу їх у власність або користування, відповідно до ст.ст. 12, 122 Земельного кодексу України належить саме Драгівській сільській раді як особі, яка діє у відповідних правовідносинах від імені територіальної громади с.Забрідь.

Розташування спірних земельних ділянок в межах с. Забрідь підтверджується витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Порядок набуття у власність земельних ділянок громадянами передбачені нормами ст.ст. 118 - 122 Земельного кодексу України, зокрема шляхом прийняття рішення про передачу у власність уповноваженим органом державної виконавчої влади або місцевого самоврядування.

Враховуючи вище наведене, наявні підстави вважати, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не набули у власність спірні земельні ділянки та реєстрація яких в Державному земельному кадастрі є незаконною та підлягає скасуванню, у зв`язку з тим, що жодних рішень про передачу їм у власність земельних ділянок загальною площею 1,73 га уповноваженим органом місцевого самоврядування не приймалось.

За приписами ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, як то передбачено нормами ст. 319 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За змістом ст. 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, важливою умовою звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов`язально-правових відносин.

Добросовісним повинен вважатися той набувач, який не знав і не повинен був знати, що набуває майно в особи, яка не має права його відчужувати, а недобросовісним володільцем - та особа, яка знала або повинна була знати, що її володіння незаконне.

Підставою віндикаційного позову є обставини, що підтверджують правомірність вимог про повернення йому майна з чужого незаконного володіння (це факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння власника, тощо). Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться в незаконному володінні.

За п. 3 частини 1 ст. 388 Цивільного кодексу України можливість витребувати майно від добросовісного набувача залежить від відсутності у діях власника майна волі на передачу майна.

Крім цього, відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду викладеної у пункті 58 постанови від 17.10.2018 у справі №362/44/17 відсутність спрямованого на відчуження майна рішення відповідного органу місцевого самоврядування (зокрема, його підроблення) означає, що власник волю на відчуження не виявляв. Аналогічна позиція викладена у постанові ВС у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 307/454/18 від 19.12.2019.

Оскільки, добросовісне набуття у розумінні ст. 388 Цивільного кодексу України, можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є повернення майна із незаконного володіння.

Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що спірні земельні ділянки вибули з володіння власника - Драгівської сільської ради (попередником якої була Забрідська сільська рада) незаконно поза його волею, оскільки сільська рада рішення 9 сесії 22 скликання Забрірської сільської ради від 09.02.1998 та 5 сесії 23 скликання Забрідської сільської ради від 19.03.1999, яким були б передані у власність земельні ділянки загальною площею 1,73 га не приймала.

За таких обставин підтверджується відсутність у ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підстав здійснювати за собою реєстрацію права власності на земельні ділянки та подальше їх відчуження на користь ОСОБА_2 .

Отже, майно, яке вибуло з володіння власника - Драгівської сільської ради, на підставі рішення, яке сільською радою не приймалось та у подальшому на підставі договорів купівлі-продажу відчужене особами, які не мали права відчужувати спірне майно, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Відповідно до вимог ст.ст. 330, 387, 388 Цивільного кодексу України право власності на майно, яке відчужено поза волею власника, не набувається, оскільки це майно може бути витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Таким чином, згідно з положеннями зазначених норм права власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами.

Оскільки між Драгівською сільською радою та ОСОБА_2 існують речово-правові відносини щодо права на земельні ділянки, то й спосіб захисту є відповідний цим правовідносинам - речово-правовий, а саме витребування майна (ст.ст. 387, 388 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

За ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю, який здійснюється, у тому числі, шляхом визнання прав, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, припинення господарських правовідносин, застосування інших, передбачених законом способів.

За таких обставин, враховуючи те, що земельна ділянка за кадастровим номером №2125383000:03:001:0011 площею 0,6 га, земельна ділянка за кадастровим номером №2125383000:03:001:0010 площею 0,6 га та земельна ділянка за кадастровим номером №2125383000:03:001:0006 площею 0,53 га за цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, які розташована у с.Забрідь Хустського району в урочищі «Блидар» вибули з володіння територіальної громади с.Забрідь поза волею останньої, належним та ефективним способом захисту прав територіальної громади є витребування спірних земельних ділянок від останнього набувача - ОСОБА_2 .

Враховуючи безпідставність набуття права власності на спірні земельні ділянки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , подальше їх відчуження на користь ОСОБА_2 є незаконним, так як вказані земельні ділянки вибули із власності Забрідської сільської ради, правонаступником якої є Драгівська сільська рад поза її волею, адже рішення про передачу у власність ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , земельних ділянок загальною площею 1,73 га взагалі не приймалось жодним уповноваженим на те органом місцевого самоврядування чи державної виконавчої влади.

На підставі зазначених вище доказів, прокурор звернувся до суду із позовом в інтересах Драівської сільської ради про витребування указаних вище трьох земельних з чужого незаконного володіння.

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування, то з цього приводу слід зазначити наступне.

У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18, провадження № 14-36цс19).

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України визначено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

З метою, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставою для звернення прокурора до суду.

Указаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, провадження № 12-194гс19.

Системне тлумачення частини другої статті 45 ЦПК України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає змогу зробити висновок про те, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох таких випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Отже, прокурор, звертаючись до суду, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу, а іншою - відсутність такого органу.

Вбачається, що прокуратурою листом від 30.03.2023 про виявлені порушення закону та про вибуття земельних ділянок з володіння органу місцевого самоврядування повідомлено Драгівську сільську раду.

Проте, незважаючи на факт вибуття спірних земельних ділянок внаслідок незаконної реєстрації права власності та обізнаність Драгівської сільської ради про це, зокрема, й з листа Хустської окружної прокуратури від 30.03.2023, жодних заходів на захист інтересів держави, у тому числі позовного характеру органом місцевого самоврядування вжито не було.

При цьому Драгівською сільською радою листом від 11.04.2023 повідомлено, що оспорювані земельні ділянки, дійсно розташовані на території Драгівської сільської ради та саме Драгівська сільска рада відповідно до норм чинного законодавства є їх розпорядником. А також, Драгівською сільською радою ініційовано перед Хустською окружною прокуратурою звернення до суду з позовною заявою про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, у зв`язку із відсутністю можливості заявлення позову самостійно.

Вказана бездіяльність Драгівської сільської ради є підставою для звернення прокурора до суду за захистом інтересів держави, в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», про що повідомлено сільську раду листом від 02.05.2023, із зазначенням про намір звернення з позовом до суду в її інтересах.

Відповідно до положень п.п. 38-40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуванні порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист відповідних прав та інтересів (аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №910/3486/18), а тому посилання адвоката Гаврилця М.Б. у відзиві на позов та клопотанні про застосування строку позовної давності про необхідність встановлення таких причини є недоречним.

І лише щоб інтереси держави не залишились незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 23.10.2018 у справі № 906/240/18 та від 08.02.2019 у справі № 915/20/80.

З огляду на вищевикладене, враховуючи порушення інтересів держави та бездіяльність органу, який наділений повноваженнями по захисту державних інтересів, даний позов подано до суду прокурором відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Щодо доведеності факту вибуття земельних ділянок з володіння органу місцевого самоврядування поза його волею.

Враховуючи безпідставність набуття права власності на спірні земельні ділянки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , подальше їх відчуження на користь ОСОБА_2 є незаконним, так як вказані земельні ділянки вибули із власності Забрідської сільської ради, правонаступником якої є Драгівська сільська рад поза її волею, адже рішення про передачу у власність ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , земельних ділянок загальною площею 1,73 га взагалі не приймалось жодним уповноваженим на те органом місцевого самоврядування чи державної виконавчої влади.

У постанові Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 910/14452/20 зазначено, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Щодо вирішення спору по суті.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною першою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

За змістом статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно із частинами першою та другою статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Частинами першою та другою статті 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частинами першою, другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Указане положення кореспондується із частиною першою статті 153 ЗК України, за якою власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Частинами другою та третьою статті 152 ЗК України встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).

Отже, зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Прокурор, обґрунтовуючи позовні вимоги, серед іншого, посилався на положення статей 387, 388 ЦК України та статті 152 ЗК України, й просив витребувати земельні ділянки у відповідача.

Суди попередніх інстанції, з урахуванням статусу спірної земельної ділянки, яка є землею комунальної власності, зробили правильні висновки про можливість задоволення відповідної вимоги прокурора.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 142, 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) вказано, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Крім цього, судове рішення про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19, провадження № 14-212цс21). Вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, провадження № 14-256цс18).

Верховний Суд у постанові від 15 квітня 2020 року у справі № 373/1810/16-ц, провадження № 61-13700св19 зазначив, що законодавчо визначений порядок набуття права власності громадянами на земельну ділянку із земель державної та комунальної власності потребує наявності, з одного боку, волевиявлення осіб до отримання земельної ділянки у формі подання заяви, з іншого - прийняття рішення про її передачу органом державної влади або місцевого самоврядування. Тож відсутність волевиявлення територіальної громади на передачу земельної ділянки є порушенням чинного законодавства. Право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. Лише за наявності волевиявлення органу місцевого самоврядування, оформленого рішенням, можливе розпорядження спірним нерухомим майном. Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційним позовом).

Частиною першою статті 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з пунктом «в» частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічної документації із землеустрою, повноваження органів виконавчої влади в частині затвердження цих проєктів регулюється статтею 118 ЗК України.

Встановлено, що відповідних рішень органу місцевого самоврядування, які стали підставою для реєстрації права власності на спірні земельні ділянки за ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не приймалося, що вказує на недобросовісне набуття останніми права власності на спірну земельну ділянку. Подальше відчуження таких земельних ділянок відповідачу ОСОБА_2 не свідчить про законність заволодіння нею земельними ділянками, та не є перешкодою для витребування таких ділянок відповідно до приписів ст. 378, 388 ЦК України.

Таким чином позов прокурора про витребування земельних ділянок з незаконного володіння у комунальну власність є належним чином обґрунтованим.

При цьому суд також враховує, що Розпорядженням Кабінету Міністрів України №. 712-р від 12.06.2020 «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Закарпатської області» визначено, що Забрідська територіальна громада увійшла в склад Драгівської територіальної громади.

У зв`язку із реалізацією реформи децентралізації влади і відповідно до ч.3 ст. 8 Закону України «Про добровільне об`єднання територіальних громад» об`єднана територіальна громада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків територіальних громад, що об`єдналися, з дня набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною такою об`єднаною територіальною громадою.

Відповідно до ч.8 ст. 45 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» повноваження місцевої ради, обраної на позачергових, повторних або перших виборах, закінчуються в день відкриття першої сесії відповідної ради, обраної на наступних (чергових або позачергових) виборах.

23.11.2020 відбулася перша сесія VIII скликання Драгівської сільської ради обраної новоствореною Драгівською територіальною громадою.

У статті 104 ЦК України також зазначено, що у разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Таким чином, органом, уповноваженим управляти комунальним майном, яке знаходиться на території Драгівської територіальної громади є саме Драгівська сільська рада, а тому позов вірно пред`явлено саме в інтересах Драгівської сільської ради.

Щодо застосування позовної давності

Так, на віндикаційні позови поширюється загальна позовна давність (три роки).

У разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Позовна давність починає обраховуватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів

Указане відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постановах: від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, провадження № 14-183цс18 (пункти 46, 48, 65, 66), від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, провадження № 12-143гс18 (пункт 48).

У даній справі встановлено, що факт відсутності рішень сільської ради про передання спірних земельних ділянок ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та набуття ними права власності на неї без достатніх правових підстав був виявлений прокурором з кримінального провадження №12021078050000295 від 05.11.2021.

Позов пред`явлено прокурором у червні 2023 року, тобто в межах строку позовної давності.

З урахуванням вищенаведеного позов прокурора слід задовольнити повністю.

Відповідно до приписів ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь Закарпатської обласної прокуратури слід стягнути судовий збір за пред`явлення позову у розмірі 8052 грн. (а.с.1).

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 258-259, 264-265 ЦПК України, ст.ст. 377, 378 ЦК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов Хустської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Драгівської сільської ради Хустського району Закарпатської області до ОСОБА_2 , де треті особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння - задовольнити.

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку за кадастровим номером 2125383000:03:001:0011 площею 0,6 га вартістю 16329,06 грн та цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована у в с.Забрідь ур. «Блидар» Хустського району Закарпатської області на користь Драгівської сільської ради.

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку за кадастровим номером 2125383000:03:001:0010 площею 0,6 га вартістю 16329,06 грн та цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована у в с.Забрідь ур. «Блидар» Хустського району Закарпатської області на користь Драгівської сільської ради.

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку за кадастровим номером 2125383000:03:001:0006 площею 0,53 га вартістю 14442,00 грн та цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована у в с.Забрідь ур. «Блидар» Хустського району Закарпатської області на користь Драгівської сільської ради.

Стягнути з ОСОБА_2 , мешканця АДРЕСА_1 ) на користь Закарпатської обласної прокуратури (р/р UA22820172034313000100001 8475, код 02909967, МФО 820172 ДКС України) судовий збір у розмірі 8052 (вісім тисяч п`ятдесят дві) гривні.

Заочне рішення може бути переглянуте Виноградівським районним судом Закарпатської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

ГоловуючийА. А. Надопта