Постанова

від 27.03.2024 по справі 910/3503/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" березня 2024 р. Справа№ 910/3503/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Козир Т.П.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.01.2024

у справі №910/3503/22 (суддя Пукшин Л.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС"

до Державного підприємства "Укржитлосервіс"

про стягнення 176 665,16 грн,

за участю Печерського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" (далі - Компанія), як правонаступник Акціонерного товариства "К.Енерго" (далі - АТ "К.Енерго"), яке було правонаступником Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (далі - ПуАТ "Київенерго"), звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного підприємства "Укржитлосервіс" (далі - Державне підприємство) 176 665,16 грн, посилаючись на неналежне виконанням відповідачем зобов`язань за угодою №1703-16 від 29.12.2016, укладеною між ПуАТ "Київенерго" та Державним підприємством, в частині повної та своєчасної оплати заборгованості.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.07.2022 у справі №910/3503/22 позов Компанії задоволено повністю, стягнуто з Державного підприємства на користь Компанії заборгованість у розмірі 176 665,16 грн та судовий збір у розмірі 2 649,98 грн.

29.07.2022 через загальний відділ діловодства місцевого господарського суду надійшла заява позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 21 299,87 грн.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 08.08.2022, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2023 у справі №910/3503/22, заяву Компанії про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково та стягнуто з Державного підприємства на користь Компанії 5 400,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

20.03.2023 на виконання вказаних рішень Господарським судом міста Києва було видано відповідні накази.

27.11.2023 до Господарського суду міста Києва Компанія подала скаргу на дії державного виконавця Печерського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Відділ ДВС) у виконавчому провадженні НОМЕР_1 щодо наказу Господарського суду міста Києва у справі №910/3503/22 від 20.03.2023, виданого на примусове виконання основного рішення суду першої інстанції, у якій скаржник просить суд визнати незаконними дії державного виконавця щодо винесення постанови від 15.11.2023 про повернення стягувачу наказу Господарського суду міста Києва по справі №910/3503/22 від 20.03.2023 на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" та скасувати вказану постанову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 у справі №910/3503/22 закрито провадження з розгляду вказаної скарги Компанії на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Постановляючи вказану ухвалу, місцевий господарський суд виходив з того, що постанова державного виконавця від 15.11.2023 про повернення виконавчого документа була скасована начальником Відділу ДВС в адміністративному порядку, визначеному частиною 3 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження".

19.12.2023 від Компанії надійшла заява про розподіл витрат, пов`язаних з розглядом скарги, в якій позивач просив стягнути з Відділу ДВС 11 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 у справі №910/3503/22 вищезазначену заяву позивача задоволено частково, стягнуто з Відділу ДВС на користь Компанії 1 400,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

Постановляючи вказану ухвалу, суд виходив із того, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу Компанії не відповідає принципам розумності, співмірності, обґрунтованості та пропорційності до спірних правовідносин;

- практика стягнення Компанією з відділів ДВС витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з задоволенням скарг на бездіяльність державних виконавців є системною, а стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу;

- оскільки юридична кваліфікація правовідносин у даній справі не є складною, зважаючи численну кількість поданих стягувачем скарг на дії ДВС у інших справах, суд дійшов до висновку, що стягнення "гонорару успіху" в розмірі 4000,00 грн у зв`язку із прийняттям позитивного для стягувача судового рішення у даній справі, не відповідає критерію розумності, так як не має характеру необхідних, не містить обґрунтування обсягу фактичних дій представника стягувача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату, у зв`язку з чим їх відшкодування з огляду на обставини даної справи матиме надмірний характер.

Частково не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою, Компанія звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу в частині відмови у стягненні 9 600,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити в цій частині нову - про стягнення вказаної суми судових витрат.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що при постановленні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції порушено норми процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги Компанія вказує на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення гонорару на підставі частини 4 статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам, однак від Відділу ДВС не надходило обґрунтованого клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу та/або заперечення щодо стягнення розміру витрат;

- місцевим господарським судом не враховано зміст та сутність наданих представником позивача послуг з надання професійної правничої допомоги;

- внаслідок порушення приписів статті 74 ГПК України, висновки місцевого господарського суду ґрунтуються та мотивовані фактами/обставинами, які не входили до предмета судового оскарження бездіяльності Відділу ДВС в межах даної справи, а також містять посилання до аналізу та дослідження доказів, які не відносяться до даної справи - знаходяться поза межами судової справи;

- необхідною умовою для вирішення питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи;

- судом самостійно без правового обґрунтування, керуючись лише власною думкою, яка не співпадає із чинним законодавством України, зроблено підміну понять при оцінці існуючих доказів, обставин та фактів справи, та враховано їх при постановленні ухвали;

- судом першої інстанції не враховано актуальної судової практики щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката;

- процесуальна позиція місцевого господарського суду свідчить про порушення принципів добросовісності, справедливості та заборони суперечливої поведінки ("venire contra factum proprium");

- в оскаржуваній ухвалі суд безпідставно вдався до застосування "правового пуризму", надмірної процесуальної формальності, не здійснивши дотримання приписів статей 74-77, 86, 129, 232, 233, 238, 240, 244 ГПК України.

Також до апеляційної скарги Компанією додано клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.01.2024 апеляційну скаргу Компанії передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/3503/22. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Компанії на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 у справі №910/3503/22 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

01.02.2024 матеріали справи №910/3503/22 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 апеляційну скаргу Компанії на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 у справі №910/3503/22 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

14.02.2024 через підсистему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Компанії на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 у справі №910/3503/22 та призначено розгляд скарги на 06.03.2024. Задоволено клопотання скаржника про участь його представника у призначеному судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС. Учасникам апеляційного провадження встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 29.02.2024.

Відділ ДВС скористався правом, наданим статтею 263 ГПК України, та подав до Північного апеляційного господарського відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, Відділ ДВС зазначив, що заявлені скаржником витрати у сумі 9 600,00 грн є неспівмірними зі складністю даної справи, наданим представником обсягом послуг у суді, затраченим часом, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та становить надмірний тягар для Державного бюджету України, що суперечить принципу розподілу таких витрат.

06.03.2024 розгляд справи №910/3503/22 не відбувся у зв`язку з перебуванням судді Козир Т.П. на лікарняному.

Після виходу судді Козир Т.П. з лікарняного ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.03.2024 розгляд апеляційної скарги позивача на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 у справі № 910/3503/22 призначено на 27.03.2024. Призначене судове засідання вирішено здійснювати в режимі відеоконференції з використанням підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС, участь в якій братиме представник Компанії.

Відповідач та Відділ ДВС не скористалися правом, наданим статтею 263 ГПК України на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Разом із цим, відсутність відзивів на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (частина 3 статті 263 ГПК України).

У судове засідання 27.03.2024 Державне підприємство та Відділ ДВС явку своїх уповноважених представників не забезпечили, про поважність причин нез`явлення в судове засідання суд не повідомляли.

З метою повідомлення Відділу ДВС про день, місце та час розгляду апеляційної скарги, копії ухвал суду від 19.02.2024 та від 08.03.2024 були доставлені до його електронного кабінету.

З метою повідомлення Державного підприємства про розгляд апеляційної скарги та про його право подати відзив на вказану апеляційну скаргу, вказані копії ухвал суду були направлені рекомендованою кореспонденцією на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 24-А.

Проте конверти разом із копіями ухвал суду апеляційної інстанції від 19.02.2024 та від 08.03.2024 повернулися без вручення відповідачу у зв`язку із відсутністю останнього за адресою місцезнаходження.

Відповідно до пунктів 2, 5 абзацу 1 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що відповідач та Відділ ДВС вважаються належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги Компанії.

За приписами частини 1, пункту 2 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Частиною 2 статті 273 ГПК України встановлено, що апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції розглядається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Також колегія суддів зазначає, що учасники справи не були позбавлені права та можливості знайомитись з відповідними ухвалами у Єдиному державному реєстрі судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua/) з огляду на приписи частини 1 статті 9 ГПК України, частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", відповідно до яких доступ до судових рішень є відкритим, а повний текст судових рішень підлягає оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

В даному контексті слід враховувати також правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Крім того, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представників відповідача та Відділу ДВС, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, враховуючи, що останні про поважність причин нез`явлення до суду апеляційної інстанції не повідомляли та не заявляли клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів, зважаючи на те, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для вирішення спору у даній справі без заслуховування додаткових пояснень зазначених учасників справи, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без участі вказаних осіб.

У судовому засіданні 27.03.2024 представник Компанії підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити та скасувати оскаржувану ухвалу в частині відмови у стягненні 9 600,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

27.03.2024 у судовому засіданні колегією суддів апеляційного господарського суду було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та залишення оскаржуваної ухвали без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 343 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Як було правильно встановлено судом першої інстанції, у поданій скарзі Компанія зазначила про розподіл витрат, пов`язаних із розглядом скарги, а саме щодо понесення адвокатських витрат з поданням підтверджуючих документів у строки, встановлені частиною 8 статті 129 ГПК України.

13.12.2023 за результатами розгляду скарги судом першої інстанції постановлено ухвалу, відтак останнім днем для подання доказів, що підтверджують розмір судових витрат, було 18.12.2023.

19.12.2023 через загальний відділ діловодства місцевого господарського суду від Компанії надійшла заява про розподіл витрат разом із доказами, які підтверджують розмір судових витрат, в якій позивач просив стягнути з Відділу ДВС 11 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Зі змісту вказаної заяви вбачається, що вона була подана засобами поштового зв`язку та була здана на пошту 15.12.2023.

За частиною 7 статті 116 ГПК України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.

Таким чином, Компанія подала докази, які підтверджують розмір судових витрат, у строк, визначений частиною 8 статті 129 ГПК України.

У відповідності до статті 1312 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено статтею 16 ГПК України.

Статтею 123 ГПК України унормовано, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1-3 статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

За змістом наведених законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

На підтвердження вимоги про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у сумі 11 000,00 грн, до заяви про покладення на Відділ ДВС судових витрат на професійну правничу допомогу було додано копії: договору №20-11-2023/1 про покладення адвокатських послуг (правової допомоги) від 20.11.2023, акта прийому-передачі документів від 20.11.2023, акта здачі-приймання виконавчих робіт щодо надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 14.12.2023, довідки про взяття на облік платника податків, повідомлення про взяття на облік платника єдиного внеску, а разом з позовом подано копії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 29.10.2009 на ім`я адвоката Грищенка Олександра Миколайовича, а також оригінал довіреності від 12.08.2021 на ім`я зазначеного представника.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (пункт 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

За приписами частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Як вбачається з матеріалів справи та було правильно встановлено судом першої інстанції, правова допомога надавалася Компанії (далі за текстом договору - замовник) на підставі договору №20-11-2023/1 про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 20.11.2023, укладеного з адвокатом Грищенко О.М. (далі за текстом договору - виконавець), який діє на підставі свідоцтва №3888 про право на заняття адвокатською діяльністю, виданого на підставі рішення №35-8-36 Київської міської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 29.10.2009.

Відповідно до пункту 1.1. договору визначено, що виконавець зобов`язується надати замовнику правову допомогу щодо аналізу правовідносин між замовником, Державним підприємством та Відділом ДВС, які виникли у виконавчому провадженні НОМЕР_1 щодо примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва по справі №910/3503/22 від 20.03.2023, надання консультацій з приводу можливого, законодавчо доцільного та обґрунтованого вжиття заходів Відділом ДВС, направлених на примусове виконання наказу Господарського суду міста Києва по справі №910/3503/22 від 20.03.2023 та стягнення із боржника безспірного розміру грошових коштів, консультації з питань практичного застосування норм виконавчого, виконавчо-процесуального та господарсько- процесуального законодавства із врахуванням останніх змін та доповнень, що стосуються зазначених правовідносин та підстав їх виникнення, підготовки, написання та подання від імені замовника до Відділу ДВС різного роду клопотань та/або заяв із врахуванням Закону України "Про виконавче провадження", підготовки, написання та подання до господарського суду відповідної скарги на дії та/або бездіяльність державного виконавця Відділу ДВС у виконавчому провадженні НОМЕР_1 щодо примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва по справі №910/3503/22 від 20.03.2023 при наявності підстав для такого заходу, представництві інтересів замовника у суді під час розгляду судової справи за поданою скаргою, здійснення інших процесуальних заходів направлених на виконання умов та обов`язків виконавця за даним договором.

У пункті 1.2 договору сторони визначили, що правова допомога за цим договором вважається наданою та виконаною з моменту підписання уповноваженими представниками сторін акту здачі-приймання виконаних робіт щодо надання правової допомоги.

Умовами пункту 3.1 договору сторони погодили, що вартість виконання передбачених цим договором комплексу правових послуг та робіт визначається в актах здачі-приймання робіт (наданих послуг) щодо надання адвокатських послуг, виходячи із того, що вартість однієї години роботи виконавця складає 1 400,00 грн (включаючи всі витрати (поштові, комісійні, банківські, транспортні тощо) по підготовці матеріалів у відповідності до пункту 1.1. договору). При цьому сторонами враховано як середній розмір вартості аналогічного роду здійснення комплексу правових послуг та робіт в регіонах України, так і рекомендовані ставки аналогічного роду здійснення комплексу правових послуг та робіт, котрі пропонуються Радами Адвокатів відповідного регіону. Окремо сторони дійшли згоди, що вартість послуг та роботи Виконавця, зокрема, та на обмежуючись, становить:

- ознайомлення з матеріалами справи, отриманими у суді відповідної судової інстанції - 1 500, 00 грн;

- судові засідання - 2 000,00 грн за одне судове засідання (у випадку затримки часу початку призначеного слухання, тривалості очікування на початок призначеного до слухання судового засідання, як наслідок витрати часу більше ніж година від дати призначеного початку судового засідання, відповідна участь у судовому засіданні становитиме 2 500,00 грн.);

- побудова правової позиції, аналіз судової практики, вивчення первинної документації, складання процесуальних документів, надсилання їх та документів до них сторонам та до суду;

- інші види правової допомоги у межах судового розгляду справи - із розрахунку 1400,00 грн/год;

- витрати (квитки, добові тощо) - згідно підтверджуючих документів.

У пункті 3.8 договору сторони погодили та визначили розмір гонорару виконавця у випадку прийняття позитивного рішення на користь замовника (задоволення повністю та/або частково вимог замовника, у відповідності до пункту 1.1, 2.1 договору) визначається на рівні одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

На виконання умов вищевказаного договору між сторонами був підписаний Акт здачі-приймання виконаних робіт щодо надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 14.12.2023, відповідно до якого за період із 20.11.2023 по 13.12.2023 виконавець передав, а замовник прийняв наступні виконані роботи та надані послуги з організації, процесуально-правового супроводу, належного процесуального проведення робіт/послуг щодо розроблення, підготовки тексту скарги та наповнення її правовим змістом, належним обґрунтуванням правомірності доводів/посилань скарги вих. №24-1/11 від 24.11.2023 Компанії на дії державного виконавця Відділу ДВС у виконавчому провадженні НОМЕР_1 щодо примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва по справі №910/3503/22 від 20.03.2023. Підготовка щодо подання до Господарського суду міста Києва скарги вих. №24-1/11 від 24.11.2023 Компанії на дії державного виконавця Відділу ДВС у виконавчому провадженні НОМЕР_1 щодо примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва по справі №910/3503/22 від 20.03.2023 (5 годин).

Додаткова оплата (гонорар "успіху") адвоката на підставі пункту 3.8. договору №20-11-2023/1 про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 20.11.2023 у зв`язку із прийняттям позитивного для замовника судового рішення у справі №910/3503/22 за скаргою вих. №24-1/11 від 24.11.2023 Компанії на дії державного виконавця Відділу ДВС у виконавчому провадженні НОМЕР_1 щодо примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва по справі №910/3503/22 від 20.03.2023 - 4 000,00 грн.

Загальна вартість вказаних послуг склала 11 000,00 грн (1 400,00 грн х 5 годин) + 4000,00 грн) (пункт 2 акту).

У пункті 4 акту сторони засвідчили відсутність претензій щодо виконання договору №20-11-2023/1 про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 20.11.2023.

При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 ГПК України).

Відповідна правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18, а також у додатковій постанові Верховного Суду від 04.03.2020 у справі №914/633/18, які в силу частини 4 статті 236 ГПК України підлягають врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

У своїй апеляційній скарзі позивач посилався на неврахування судом першої інстанції висновків та правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №910/21516/17, від 24.07.2018 у справі №918/560/16, від 06.03.2019 у справі №910/15357/17, від 03.05.2019 у справі №910/10911/18, від 20.11.2020 у справі №910/4783/19, від 25.06.2019 у справі №904/66/18, від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, від 19.08.2020 у справі №910/4858/19, від 22.10.2020 у справі №910/9187/19, від 13.01.2021 у справі № 922/267/20, від 06.04.2020 у справі №910/4783/19, від 20.11.2020 у справі №910/13071/19, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 06.12.2019 у справі №910/353/19.

Доводи апелянта обґрунтовані тим, що саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на правову допомогу, покладено обов`язок доведення неспівмірності таких витрат, що передбачено частиною 5 статті 126 ГПК України. Ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, суд не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Проаналізувавши вищезазначені постанови суду касаційної інстанції, колегія суддів зазначає, що висновки, викладені у них не суперечать висновкам, зроблених судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного додаткового рішення.

Крім того, в частині 4 статті 129 ГПК України закріплено загальне правило розподілу судових витрат.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 ГПК України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 ГПК України).

У пунктах 119, 120 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №922/1964/21 зроблено наступний висновок: "під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7 та 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи".

Висновки, аналогічні відображеним вище, також викладені в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Таким чином, домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", рішення у справі "Баришевський проти України", рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України", рішення у справі "Двойних проти України", рішення у справі "Меріт проти України").

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статті 126, 129 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норми права викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, від 16.11.2022 №910/1964/21.

Таким чином, незважаючи на відсутність клопотання Відділу ДВС про зменшення розміру витрат на правничу допомогу та/або заперечення щодо стягнення розміру витрат, суд першої інстанції має право не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Як було зазначено раніше, на виконання умов вищевказаного договору між сторонами був підписаний Акт здачі-приймання виконаних робіт щодо надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 14.12.2023, відповідно до якого за період із 20.11.2023 по 13.12.2023 виконавець передав, а замовник прийняв наступні виконані роботи та надані послуги з організації, процесуально-правового супроводу, належного процесуального проведення робіт/послуг щодо розроблення, підготовки тексту скарги та наповнення її правовим змістом, належним обґрунтуванням правомірності доводів/посилань скарги вих. №24-1/11 від 24.11.2023 Компанії на дії державного виконавця Відділу ДВС у виконавчому провадженні НОМЕР_1 щодо примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва по справі №910/3503/22 від 20.03.2023. Підготовка щодо подання до Господарського суду міста Києва скарги вих. №24-1/11 від 24.11.2023 Компанії на дії державного виконавця Відділу ДВС у виконавчому провадженні НОМЕР_1 щодо примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва по справі №910/3503/22 від 20.03.2023 (5 годин).

Зі змісту зазначено акту вбачається, що 5 годин виконаних робіт щодо надання адвокатських послуг (правової допомоги) включали в себе:

аналіз господарського-процесуального законодавства, виконавчого та виконавчо-процесуального законодавства із врахуванням останніх змін та доповнень щодо аналізу правовідносин між позивачем, відповідачем та Відділом ДВС, які виникли у виконавчому провадженні НОМЕР_1 щодо примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва по справі №910/3503/22 від 20.03.2023 та зумовлені здійснення відповідного оскарження бездіяльності органу примусового виконання рішень у зв`язку із порушенням норм та положень Закону України "Про виконавче провадження", Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 №2832/5) (далі - Інструкція), тощо, які визначають та встановлюють порядок та строки вжиття заходів примусового виконання виконавчого документу;

здійснення аналізу та дослідження матеріалів (документів), що стосуються дій та/або бездіяльності державного виконавця Відділу ДВС у виконавчому провадженні НОМЕР_1 щодо примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва по справі №910/3503/22 від 20.03.2023, необхідності вжиття дій на виконання та дотримання приписів/положень, визначених Законом України "Про виконавче провадження", Інструкцією, їх розміщення в АСВП;

здійснення пошуку, ознайомлення, аналізу та дослідження майнового стану відповідача, наявністю в останнього різного роду майнових активів, можливості виконання виконавчого документу за рахунок виявленого майна (активів, тощо), використовуючи при цьому офіційні та/або достовірні бази даних, вебресурси та/або Інтернет посилання, тощо;

здійснення пошуку, ознайомлення, аналізу та дослідження можливої зміни та/або залишення без змін судової практики (правової позиції) різними судовими інстанціями, що стосуються дій та/або бездіяльності державного виконавця Відділу ДВС у виконавчому провадженні НОМЕР_1 щодо примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва по справі №910/3503/22 від 20.03.2023 та знайшли своє відображення у поданій скарзі вих. 24-1/11 від 24.11.2023;

із врахуванням приписів та норм ГПК України, зокрема пункту 2 частини 2 статті 170 ГПК України, проведення робіт щодо направлення на адреси всіх учасників спору скарги.

У пункті 4 акту сторони засвідчили відсутність претензій щодо виконання договору №20-11-2023/1 про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 20.11.2023.

Разом із цим, зі змісту цього акта вбачається, що деякі зазначені в ньому послуги є тотожними, дублюють та охоплюють одна одну, що призводить до необґрунтованого завищення обсягів фактично наданих послуг та їх вартості, що в підсумку свідчить про штучний та надмірний характер правової допомоги.

Крім того, з тексту скарги не вбачається, у чому полягали зміни в законодавстві щодо спірних правовідносин та як проведений адвокатом аналіз судової практики вплинув на результат вирішення справи та захист інтересів Компанії.

При цьому, суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом про те, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника, у тому числі з органу примусового виконання рішення, не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності, з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду стягувачем заяв та матеріалів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу Компанії не відповідає принципам розумності в даних правовідносинах, не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спірних правовідносин.

Також, як було правильно встановлено судом першої інстанції, у пункті 3.8 договору сторони погодили та визначили розмір гонорару виконавця у випадку прийняття позитивного рішення на користь замовника (задоволення повністю та/або частково вимог замовника, у відповідності до пункту 1.1, 2.1 договору) визначається на рівні одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з актом здачі-приймання виконаних робіт щодо надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 14.12.2023 додаткова оплата (гонорар "успіху") адвоката у зв`язку із прийняттям позитивного для замовника судового рішення у справі №910/3503/22 за скаргою вих. №24-1/11 від 24.11.2023 Компанії на дії державного виконавця Відділу ДВС у виконавчому провадженні НОМЕР_1 щодо примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва по справі №910/3503/22 від 20.03.2023 складає 4 000,00 грн.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України" суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 зауважила, що за наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v. Turkey, заява №35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6672,90 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§70-72).

Таким чином, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

В даному випадку, виходячи з того, що юридична кваліфікація правовідносин у даній справі не є складною, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що такі вимоги як стягнення "гонорару успіху" у розмірі 4 000,00 грн у зв`язку із прийняттям позитивного для позивача судового рішення з розгляду скарги у даній справі, не відповідають критерію розумності, так як не мають характеру необхідних, не містять обґрунтування обсягу фактичних дій представника стягувача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату, у зв`язку з чим їх відшкодування, з огляду на обставини даної справи, матиме надмірний характер.

Враховуючи вищезазначене, оцінивши подані заявником докази в підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо невідповідності заявлених витрат на професійну правничу допомогу вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору, у зв`язку з чим заява позивача підлягає частковому задоволенню, з покладенням на відповідача обов`язку по відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1 400,00 грн.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Разом з тим, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується як ухвалою суду першої інстанції про часткове задоволення заяви Компанії про покладення на Відділ ДВС судових витрат на професійну правничу допомогу.

Доводи Компанії щодо порушення місцевим господарським судом норм процесуального права та неврахування актуальних висновків Верховного Суду у правовідносинах щодо відшкодування судових витрат на правову допомогу, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість висновків суду, викладених в оскаржуваній ухвалі.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на правильність прийнятої судом ухвали.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, висновки суду, викладені в ухвалі від 10.01.2024, відповідають встановленим обставинам справи, а доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду не спростовують, а тому підстав для скасування оскаржуваної ухвали не вбачається, відповідно, апеляційна скарга позивача має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги Компанії у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись статтями 253-254, 269-271, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 у справі №910/3503/22 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 у справі №910/3503/22 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/3503/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 02.04.2024.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

Т.П. Козир