Постанова

від 20.03.2024 по справі 922/2432/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2024 р. Справа №922/2432/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Шапрана В.В.

Буравльова С.І.

секретар судового засідання - Луцюк А.В.

представники учасників справи у судове засідання не з`явились:

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс"

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2023 (повний текст складено 26.09.2023)

у справі №922/2432/23 (суддя Курдельчук І.Д.)

за позовом керівника Салтівської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави, в особі:

1) Харківської обласної ради

2) Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради "Обласна клінічна психіатрична лікарня №3"

3) Північно-Східного офісу Держаудитслужби

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс"

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 292 473,17 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Керівник Салтівської окружної прокуратури м. Харкова (далі - прокурор) в інтересах держави, в особі Харківської обласної ради (далі - Рада), Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради "Обласна клінічна психіатрична лікарня №3" (далі - Лікарня) та Північно-Східного офісу Держаудитслужби (далі - Держаудитслужба) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" (далі - Товариство) про визнання недійсними додаткових угод: №3 від 22.02.2021, №4 від 18.03.2021, №6 від 04.10.2021, №7 від 02.11.2021, №8 від 26.11.2021 та №9 від 13.12.2021 до договору про закупівлю електричної енергії від 28.12.2020 №382, укладених між Лікарнею та Товариством. Також просив стягнути з Товариства на користь Лікарні надмірно сплачені кошти в сумі 292 473,17 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням законодавства в сфері публічних закупівель при укладенні та виконанні зобов`язань за оспорюваними додатковими угодами до договору про закупівлю електричної енергії від 28.12.2020 №382, що призвело до безпідставної втрати бюджетних коштів (безпідставної зміни істотних умов договорів: зростання ціни товару, як наслідок, зменшення обсягу закупівлі), що не відповідає положенням Закону України "Про публічні закупівлі" та законодавчо визначеним принципам, за якими мають здійснюватися такі закупівлі.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.06.2023 передано справу №922/2432/23 за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2023 відкрито провадження у справі №922/2432/23 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.09.2023 у справі №922/2432/23 позов задоволено.

Визнано недійсними додаткові угоди від 22.02.2021 №3, від 18.03.2021 №4, від 04.10.2021 №6, від 02.11.2021 №7, від 26.11.2021 №8, від 13.12.2021 №9 до договору про закупівлю електричної енергії від 28.12.2020 №382, укладені між Товариством та Лікарнею.

Стягнуто з Товариства на користь Лікарні 292 473,17 грн надмірно сплачених коштів.

Стягнуто з Товариства на користь Харківської обласної прокуратури 20 491,10 грн судового збору.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про підтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави в особі позивачів, виконання приписів Закону України "Про прокуратуру" та відсутність підстав для залишення позову без розгляду. Також місцевий господарський суд дійшов висновку, що укладенням оспорюваних додаткових угод порушено пункт 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", що є підставою для визнання зазначених додаткових угод недійсними відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що отримана відповідачем оплата у сумі 292 473,17 грн за товар, який не був ним поставлений, підлягає стягненню з відповідача на підставі частини 1 статті 670 ЦК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Товариство звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2023 у справі №922/2432/23 та ухвалити нове рішення, яким позов прокурора в інтересах держави, в особі Лікарні про стягнення з Товариства надмірно сплачених коштів у розмірі 292 473,17 грн залишити без розгляду, а позов прокурора в інтересах держави, в особі Ради та Держаудитслужби про стягнення з Товариства надмірно сплачених коштів у розмірі 292 473,17 грн залишити без задоволення.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги Товариство посилається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалено з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Так, скаржник вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що прокурор дотримався норми частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", звертаючись до суду в інтересах держави, в особі Лікарні, у зв`язку з чим наявні підстави для залишення позову прокурора і інтересах держави, в особі Лікарні без розгляду через відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Лікарні.

Також, за твердженнями відповідача, позовна заява прокурора в інтересах держави, в особі Ради та Держаудитслужби є необґрунтованою, оскільки їх права не порушені відповідачем, тому позов в цій частині слід залишити без задоволення.

Крім того, на думку апелянта, доведення обставин коливання цін на ринку, повинно доводитись стороною договору, яка ініціює внесення змін, належними доказами, які об`єктивно доводять таке коливання саме у період виконання зобов`язань за договором, а на замовника як споживача покладено обов`язок прийняти ці зміни, шляхом підписання (укладення) додаткової угоди або відмовитись від її укладення.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2023 апеляційну скаргу Товариства у справі №922/2432/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Буравльов С.І., Шапран В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2023 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №922/2432/23. Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення без руху апеляційної скарги Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2023 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №922/2432/23.

26.10.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №922/2432/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2023 відкрито апеляційне провадження у справі №922/2432/23. Розгляд апеляційної скарги Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2023 у справі №922/2432/23 призначено на 29.11.2023. Учасникам справи встановлено строк на подання відзиву, заяв, пояснень, клопотань, заперечень до 22.11.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2023 розгляд апеляційної скарги Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2023 у справі №922/2432/23 відкладено до 18.12.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду віл 18.12.2023 зупинено провадження у справі №922/2432/22 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №922/2321/22.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 поновлено апеляційне провадження у справі №922/2432/23. Розгляд апеляційної скарги Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2023 у справі №922/2432/23 призначено на 20.03.2024.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Прокурор та позивачі, у порядку статті 263 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України), своїм правом не скористались, до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу не подали.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

Прокурор та сторони своїх представників в судове засідання не направили, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені шляхом направлення ухвали Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 до їх електронних кабінетів та на електронну адресу.

Згідно з частинами 3, 8 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Якщо учасник судового процесу повідомляє суду номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або іншу аналогічну інформацію, він повинен поінформувати суд про їх зміну під час розгляду справи.

Таким чином, прокурор та сторони повідомлені судом апеляційної інстанції про дату, час та місце проведення судового засідання апеляційним господарським судом. При цьому, явка обов`язковою не визнавалась, а тому справа №922/2432/23 розглядається за їх відсутності.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

У листопаді 2020 року Лікарнею на вебпорталі "Prozorro" опубліковано оголошення про проведення відкритих торгів за №UA-2020-11-17-005876-с про закупівлю товару за кодом ДК 021:2015:09310000-5: Електрична енергія в кількості 965 000 кВт/год та очікуваною вартістю 2 356 354,00 грн.

За результатами розгляду тендерних пропозицій визначено переможцем Товариство.

28.12.2020 між Лікарнею (споживач) та Товариством (постачальник) укладено договір про закупівлю електричної енергії №382, за умовами якого постачальник постачає споживачу енергію, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Предметом договору є електрична енергія, ДК 021:2015 під кодом: 09310000-5: "Електрична енергія", за ціною 1,91558182 грн з ПДВ за 1 кВт/год, за обсяг електричної енергії 965 000 кВт/год, загальною вартістю 1 848 536,46 грн за рахунок загального фонду бюджету - 1 833 211,82 грн, за рахунок власних коштів - 15 324,64 грн.

Згідно з пунктом 1.4 договору обсяги закупівлі електричної енергії можуть бути зменшені споживачем залежно від потреб споживача, зміни ціни на електричну енергію та від реального фінансування видатків.

Строк (термін поставки товару - 31.12.2021 (пункт 2.1 договору).

Договір вступає в силу з 01.01.2021 та діє до 31.12.2021, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

У подальшому, між сторонами укладено низку додаткових угод до договору, згідно з якими змінено ціну товару у бік збільшення, а саме:

- додатковою угодою від 22.02.2021 №3 з 01.01.2021 збільшено ціну за 1 кВт/год електроенергії до 2,07 грн;

- додатковою угодою від 18.03.2021 №4 з 01.02.2021 збільшено ціну за 1 кВт/год електроенергії до 2,24 грн;

- додатковою угодою від 04.10.2021 №6 з 01.08.2021 збільшено ціну за 1 кВт/год електроенергії до 2,43 грн;

- додатковою угодою від 02.11.2021 №7 з 01.09.2021 збільшено ціну за 1 кВт/год електроенергії до 2,64 грн;

- додатковою угодою від 26.11.2021 №8 з 01.10.2021 збільшено ціну за 1 кВт/год електроенергії до 2,87 грн;

- додатковою угодою від 13.12.2021 №9 з 01.11.2021 збільшено ціну за 1 кВт/год електроенергії до 3,12 грн.

Спір у даній справі, на думку прокурора, виник у зв`язку з тим, що внаслідок укладення вказаних вище додаткових угод первісну ціну, визначену при проведенні закупівлі, збільшено майже на 65 %.

Так, за шістьма додатковими угодами до договору ціна зросла з 1,91558182 грн до 3,121169 грн за 1 кВт/год електроенергії, тобто майже вдвічі, а саме в 2,6 разів. Крім того, що внаслідок укладення оспорюваних додаткових угод обсяг постачання електроенергії зменшено з 965 000 кВт/год до 649 457 кВт/год, що на 315 543 кВт/год, менше від запланованого.

Тобто, прокурор звертає увагу, що замовником здійснено оплату товару за ціною значно вищою, ніж вона розраховувалась під час укладення договору та отримано менше електроенергії.

З матеріалів справи вбачається, що з метою забезпечення захисту порушених інтересів держави, Салтівською окружною прокуратурою міста Харкова на адресу Лікарні та Ради надіслано повідомлення від 07.02.2023 №53-100-423вих-23 та від 27.04.2023 №53-100-1570вих-23 про встановлені порушення інтересів держави під час здійснення закупівлі UA-2020-11-17-005876-с та запропоновано звернутися до суду за захистом порушених інтересів та, у разі не вжиття заходів вказаними органами, повідомлено про намір звернення до суду в інтересах держави в особі зазначених органів Салтівською окружною прокуратурою.

Листом від 17.02.2023 №01-21/1097 Лікарнею повідомлено прокуратуру, що додаткові угоди до договору укладено на підставі Закону України "Про публічні закупівлі" та відсутні підстави для звернення до суду з відповідним позовом.

Листом від 15.05.2023 №3203-23 Радою повідомлено окружну прокуратуру про опрацювання спільно з лікарнею зазначеного питання щодо проведеної закупівлі UA-2020-11-17-005876-с та долучено копію листа Лікарні із зазначенням тих же доводів, що і у відповіді на запит прокуратури.

Також, прокуратурою скеровано до Держаудитслужби листи від 07.02.2023 №53-100-422вих-23 та від 01.03.2023 №53-100-737вих-23 щодо наявних порушень законодавства при проведенні закупівлі UA-2020-11-17-005876-с.

В отриманих від Держаудитслужби відповідях від 21.02.2023 №202031-17/632-2023 та від 17.03.2023 №202031-17/1161-2023 вказано, що викладені питання у листі окружної прокуратури офісом не вивчалися, а будуть враховані під час проведення чергового планового заходу державного фінансового контролю та відповідно до норм законодавства вжиття таких заходів, як звернення до суду органами державного фінансового контролю, не передбачено.

Таким чином, Держаудислужба вказала про те, що не має намір подавати відповідний позов.

16.05.2023 на адреси позивачів направлено листи-повідомлення в порядку частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" про представництво інтересів держави в особі зазначених уповноважених органів.

У зв`язку із викладеними обставинами прокурор звернувся до суду із даним позовом в інтересах держави в особі позивачів та просив визнати недійсними спірні додаткові угоди до договору та стягнути з відповідача на користь позивача-2 надмірно сплачені кошти в сумі 292 473,17 грн.

Заперечуючи проти позову, як у суді першої інстанції, так і у апеляційній скарзі, відповідач посилався на відсутність у прокурора підстав для представництва в суді інтересів держави в особі обраних ним позивачів, відповідність спірних додаткових угод нормам чинного законодавства та відсутність правових підстав для стягнення грошових коштів.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про публічні закупівлі" замовниками є органи державної влади (орган законодавчої, органи виконавчої, судової влади), та правоохоронні органи держави, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, об`єднання територіальних громад.

Згідно зі статтею 5 Закону України "Про публічні закупівлі" закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія, ефективність та пропорційність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників та рівне ставлення до них; об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Підстави для внесення змін до істотних умов договору про закупівлю, передбачені виключно положеннями статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Як стверджує прокурор, внаслідок укладення шести додаткових угод до договору ціна зросла з 1,91558182 грн до 3,121169 грн за 1 кВт/год електроенергії, тобто майже вдвічі, а саме в 2,6 разів. Обсяг постачання електроенергії зменшено з 965 000 кВт/год до 649 457 кВт/год, що на 315 543 кВт/год, менше від запланованого.

Так, ініціатором збільшення ціни електроенергії було Товариство.

Листом від 15.02.2021 №609/Ю2 відповідач повідомив споживача про збільшення ціни електричної енергії у січні 2021 року з одночасним направленням підписаної додаткової угоди №3 до договору та копією цінової довідки Харківської торгово-промислової палати (далі - ТПП) від 12.02.2021 №364/21, в якій зазначено, що середньозважена ціна на РДН в ОЕС України у січні 2021 року становила 1 462,52 грн МВт/год, середньозважена ціна на РДН в ОЕС України у лютому 2021 року становила 1 657,15 грн МВт/год (+13,3 %).

22.02.2021 між Лікарнею та Товариством, на підставі вказаних документів, укладено додаткову угоду №3 до договору, якою змінено його умови з 01.01.2021 в частині збільшення ціни електроенергії за 1 кВт/год до 2,070348 грн з ПДВ, або + 8,08% відносно ціни за результатами торгів та договору.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що довідка ТПП не може виступати в якості належного і беззаперечного підтвердження коливання ціни на електроенергію на ринку та не може бути розцінений, як достатнє обґрунтування необхідності внесення змін до договору в частині збільшення вартості ціни.

Так, у ціновій довідці ТПП, зокрема, не наведено розрахунок вартості електричної енергії станом на попередні календарні дати окремо, у тому числі, на дати подання пропозиції, укладання договору, направлення листа про збільшення ціни на електроенергію та дані про відсоток коливання ціни електроенергії на ринку у вказані періоди.

Разом з цим, відповідно до даних розміщених на вебсайті ДП "Оператор ринку" (https://www.oree.com.ua/), станом на 22.02.2021 (дата укладання додаткової угоди №3), середньозважена ціна на електроенергію РДН в об`єднаній енергетичній системі України становила - 1 309,07 грн/МВт.год, а станом на 01.01.2021 (дата з якої починається розрахунок за електроенергію) - 910,48 грн/МВт.год. Тобто, на початок розрахункового періоду та на день укладання додаткової угоди №3 взагалі було зменшення ціни за електроенергію у порівнянні з тією, яка вказана у специфікації до додаткової угоди №3 до договору.

У подальшому, листом від 03.03.2021 №635/Ю2 Товариство повідомило Лікарню про збільшення ціни електричної енергії у лютому 2021 року з одночасним направленням підписаної додаткової угоди №4 до договору та копією цінової довідки ТПП від 02.03.2021 №526/21, в якій зазначено, що середньозважена ціна на РДН в ОЕС України у січні 2021 року становила 1 462,52 грн МВт/год, середньозважена ціна на РДН в ОЕС України у лютому 2021 року становила 1 632,28 грн МВт/год (+11,61 %).

На підставі вказаних документів Лікарнею та Товариством укладено додаткову угоду від 18.03.2021 №4 до договору, якою змінено його умови з 01.02.2021 в частині збільшення ціни електроенергії за 1 кВт/год до 2,240736 грн з ПДВ, або + 8,2% щодо ціни попередньої додаткової угоди (+16,98 % відносно ціни за результатами торгів та договору).

У ціновій довідці ТПП, зокрема, не наведено розрахунок вартості електричної енергії, станом на попередні календарні дати окремо, у тому числі, на дати подання пропозиції, укладання договору, направлення листа про збільшення ціни на електроенергію та дані про відсоток коливання ціни електроенергії на ринку у вказані періоди.

Відповідно до даних розміщених на вебсайті ДП "Оператор ринку" (https://www.oree.com.ua/), станом на 02.03.2021 (дата надання цінової довідки Харківською торгово-промисловою палатою) середньозважена ціна на електроенергію РДН в об`єднаній енергетичній системі України становила - 1 483,14 грн/МВт.год, а станом на 03.03.2021 (дата звернення відповідача до споживача щодо ініціювання питання укладення додаткової угоди №4) - 1 310,64 грн/МВт.год. Тобто, на день звернення Товариства до Лікарні було зменшення ціни за електроенергію у порівнянні з датою укладання додаткової угоди №4.

Відповідно до даних, розміщених на вебсайті ДП "Оператор ринку" (https://www.oree.com.ua/), середньозважена ціна на електроенергію РДН в об`єднаній енергетичній системі України, з моменту укладення додаткової угоди №4 до договору, неодноразово змінювалась у бік зменшення, однак питання щодо укладання додаткової угоди з метою зменшення вартості електроенергії не ініціювалося.

Листом від 17.08.2021 №1013/Ю2 Товариство повідомило споживача про збільшення ціни електричної енергії з 01.08.2021 з одночасним направленням підписаної додаткової угоди №6 до договору та копією цінової довідки ТПП від 17.08.2021 №1914/21, в якій зазначено, що середньозважена ціна на РДН в ОЕС України на першу декаду лютого 2021 року (01.02.2021-10.02.2021) становила 1 698,79 грн МВт/год, середньозважена ціна на РДН в ОЕС України на першу декаду серпня 2021 року (01.08.2021-10.08.2021) становила 2 127,10 грн МВт/год (+25,21 %).

На підставі вказаних документів між Лікарнею та Товариством укладено додаткову угоду від 04.10.2021 №6 до договору, якою змінено його умови з 01.08.2021 в частині збільшення ціни електроенергії за 1 кВт/год до 2,439648 грн з ПДВ, або +8,88 % щодо ціни попередньої додаткової угоди (+27,4 % відносно ціни за результатами торгів та договору).

У ціновій довідці ТПП від 17.08.2021 №1914/21, зокрема, не наведено розрахунок вартості електричної енергії станом на попередні календарні дати окремо, у тому числі, на дати подання пропозиції, укладання договору, направлення листа про збільшення ціни на електроенергію, укладання додаткових угод та дані про відсоток коливання ціни електроенергії на ринку у вказані періоди.

Відповідно до даних розміщених на вебсайті ДП "Оператор ринку" (https://www.oree.com.ua/), станом на 01.08.2021, середньозважена ціна на електроенергію РДН в об`єднаній енергетичній системі України становила - 2 119,14 грн/МВт.год, а станом на 12.08.2021 - 1 918,86 грн/МВт.год. Тобто, на початок розрахункового періоду та на день звернення до ТПП було зменшення ціни за електроенергію у порівнянні з тією, яка вказана у специфікації до додаткової угоди №6 до договору.

Листом від 08.10.2021 №1165/Ю2 Товариство повідомило Лікарню про збільшення ціни електричної енергії з 01.09.2021 з одночасним направленням підписаної додаткової угоди №7 до договору та копією цінової довідки ТПП від 08.10.2021 №2511/21, в якій зазначено, що місячний індекс на РДД в ОЕС України за серпень 2021 року (01.08.2021-31.08.2021) становила 1 309,40 грн МВт/год, місячний індекс на РДД в ОЕС України за вересень 2021 року (01.09.2021-30.09.2021) становила 1 737,90 грн МВт/год (+32,72 %).

На підставі вказаних документів між позивачем-2 та відповідачем укладено додаткову угоду від 02.11.2021 №7 до договору, якою змінено його умови з 01.09.2021 в частині збільшення ціни електроенергії за 1 кВт/год до 2,646924 грн з ПДВ, або +8,5 % щодо ціни попередньої додаткової угоди (+38, 2 % відносно ціни за результатами торгів та договору).

У ціновій довідці ТПП від 08.10.2021 №2511/21, зокрема, не наведено розрахунок вартості електричної енергії станом на попередні календарні дати окремо, у тому числі, на дати подання пропозиції, укладання договору, направлення листа про збільшення ціни на електроенергію та дані про відсоток коливання ціни електроенергії на ринку у вказані періоди.

Листом від 22.11.2021 №1300/Ю2 Товариство повідомило Лікарню про збільшення ціни електричної енергії з 01.10.2021 з одночасним направленням підписаної додаткової угоди №8 до договору та копією цінової довідки ТПП від 09.11.2021 №2802/21, в якій зазначено, що середньозважена ціна на РДН в ОЕС України за вересень 2021 року (01.09.2021-30.09.2021) становила 2 230,78 грн МВт/год, а середньозважена ціна на РДН в ОЕС України за жовтень 2021 року (01.10.2021-31.10.2021) становила 2 793,44 грн МВт/год (+25,22 %).

На підставі вказаних документів між Лікарнею та Товариством укладено додаткову угоду від 26.11.2021 №8 до договору, якою змінено його умови з 01.10.2021 в частині збільшення ціни електроенергії за 1 кВт/год до 2,872862592 грн з ПДВ, або + 8,5% щодо ціни попередньої додаткової угоди (+49,98 % відносно ціни за результатами торгів та договору).

У ціновій довідці ТПП від 09.11.2021 №2802/21, не наведено розрахунок вартості електричної енергії станом на попередні календарні дати окремо, у тому числі, на дати подання пропозиції, укладання договору, направлення листа про збільшення ціни на електроенергію, укладання додаткової угоди та дані про відсоток коливання ціни електроенергії на ринку у вказані періоди.

Листом від 30.11.2021 №1327/Ю2 Товариство повідомило Підприємство про збільшення ціни електричної енергії з 01.11.2021 з одночасним направленням підписаної додаткової угоди №9 до договору та копією цінової довідки ТПП від 30.11.2021 №3017-2/21, в якій зазначено, що середньозважена ціна на РДН в ОЕС України за жовтень 2021 року (01.10.2021-31.10.2021) становила 2 793,44 грн МВт/год, а середньозважена ціна на РДН в ОЕС України за листопад 2021 року (01.11.2021-30.11.2021) становила 3 309,65 грн МВт/год (+18,48 %).

На підставі вказаних документів між позивачем-2 та відповідачем укладено додаткову угоду від 13.12.2021 №9 до договору, якою змінено його умови з 01.11.2021 в частині збільшення ціни електроенергії за 1 кВт/год до 3,121169 з ПДВ, або +8,6% щодо ціни попередньої додаткової угоди (+62,93% відносно ціни за результатами торгів та договору).

Також, вказаною додатковою угодою змінено строк дії договору, а саме термін його дії становить до 13.12.2021, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

У ціновій довідці ТПП від 30.11.2021 №3017-2/21, зокрема, не наведено розрахунок вартості електричної енергії станом на попередні календарні дати окремо, у тому числі, на дати подання пропозиції, укладання договору, направлення листа про збільшення ціни на електроенергію та дані про відсоток коливання ціни електроенергії на ринку у вказані періоди.

Таким чином, інформація надана ТПП у цінових довідках не є належним і беззаперечним підтвердженням коливання ціни на електричну енергію на ринку та не є достатнім обґрунтуванням необхідності внесення змін до договору в частині збільшення вартості електроенергії.

Збільшення ціни товару на ринку повинно відбутись після укладання договору та мусить бути достатнє обґрунтування про наявність коливання (збільшення чи зменшення ціни за одиницю товару на ринку) за період з дати укладення договору до дати першої зміни ціни додатковою угодою до договору, а в разі наступних змін - між черговими такими змінами на підставі додаткових угод.

Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 12.09.2019 у справі №915/1868/18, від 23.01.2020 у справі №907/788/18, від 13.10.2020 у справі №912/1580/18, від 02.12.2020 у справі №913/368/19, від 16.02.2021 у справі №910/6790/18.

Слід зазначити, що постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції) [пункт 134 постанови Верхового Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №927/491/19, пункт 5.46 постанови Верховного Суду від 15.06.2022 у справі №924/674/21].

Якщо постачальник документально підтвердить замовнику, що ціна на товар коливалась на ринку такого товару від ціни в договорі і до ціни на момент підписання додаткової угоди (або між додатковими угодами), обґрунтує та доведе, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції), то можна говорити про наявність підстав для внесення змін до договору.

Верховний Суд у постанові від 07.12.2022 у справі №927/189/22 звертає увагу, що передбачена частиною 5 статті 41 Закону можливість змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% має на меті запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника. Разом з тим, ця норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Тому документи щодо коливання ціни повинні підтверджувати, чому відповідне підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні запропонованій замовнику на тендері та/або чому виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним.

Приведення ціни договору у відповідність до існуючих ринкових цін на електричну енергію повністю нівелює зміст інституту публічних закупівель та його мету, оскільки сама закупівля здійснюється для отримання пропозицій, що є кращими (нижчими) за ринкові.

Згідно з пунктом 12.4 договору істотні умови договору не можуть змінюватись після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім зазначених випадків.

Також, підпунктом 1 пункту 12.4 договору встановлено, що збільшення ціни за одиницю товару до 10% пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі. У разі коливання ціни товару на ринку постачальник письмово звертається до споживача щодо зміни ціни за одиницю товару. Наявність факту коливання ціни товару на ринку підтверджується довідками або листами (завіреними копіями довідок/листів) відповідних органів, установ, організацій, які уповноважені надавати відповідну інформацію щодо коливання ціни на ринку, щодо розміру цін на товар на момент укладання договору та. на момент звернення до вказаних органів, установ, організацій

Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 у справі №924/1240/18 вказав, що у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо.

Вказані дії постачальника вказують на той факт, що при поданні тендерної пропозиції учасником, а в подальшому переможцем її штучно занижено, з розрахунком у подальшому підвищити ціну за одиницю електричної енергії шляхом укладення додаткових угод, що не відповідає принципу добросовісної конкуренції серед учасників та Доктрині venire contra faktum proprium (заборона суперечливої поведінки), яка базується на римській максимі - "non concedit venire contra-US faktum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці) (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17).

Ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22.

Враховуючи викладене, укладення додаткової угоди від 22.02.2021 №3 відбулося без належного підтвердження факту коливання ціни товару на ринку, тобто з порушенням вимог пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Що ж до решти оспорюваних додаткових угод, місцевий господарський суд вірно зазначив, що вказані правочини не відповідають вимогам Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки кожна наступна додаткова угода має фіксовану ціну за одиницю товару, а тому є похідною від попередніх додаткових угод, тому автоматично є укладеною в порушення вимог вказаного Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки без попередньої додаткової угоди ціна, відображена у наступній, буде фактично перевищувати дозволений законодавцем відсоток підвищення ціни за одиницю товару, тобто більше ніж на 10% у порівнянні з договором.

Статтею 41 Закону України "Про публічні закупівлі" передбачено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм ЦК України та ГК України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

За приписами частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі статтею 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Верховний Суд неодноразово та послідовно вказував, що метою регулювання, передбаченого статтею 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10%, є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.

Тобто, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми Закону нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів.

За змістом частини 1 статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. При цьому сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це іншій стороні договору. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у 20-денний строк після одержання пропозиції повідомляє іншу сторону про результати такого розгляду.

Отже, зміна умов договору відбувається за згодою обох сторін. Усі зміни до договору оформлюються письмово та підписуються повноважними особами сторін.

Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 41 Закону істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку, у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Підписання додаткових угод про безпідставне збільшення ціни товару та зменшення обсягів поставки призводить до повного нівелювання результатів відкритих торгів. Адже цінові пропозиції переможця і інших учасників торгів відрізнялися між собою несуттєво. Таким чином, держава втрачає можливість скористатися пропозиціями інших учасників відкритих торгів, адже електроенергію по ціні, запропонованій переможцем тендеру, закупити так і не змогла; натомість була, змушена оплачувати електроенергію за ціною, яка, є вищою аніж встановлена Договором, укладеним, внаслідок відкритих торгів.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, підвищення ціни на одиницю товару майже на 65% внаслідок укладання спірних додаткових угод до договору суперечить приписам Закону України "Про публічні закупівлі".

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, що укладенням оспорюваних додаткових угод порушено пункт 2 частини 5 статті 41 Закону, що є підставою для визнання зазначених додаткових угод недійсними відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України.

Крім того, прокурором заявлено позовні вимоги щодо стягнення надмірно сплачених коштів у розмірі 292 473,17 грн.

Частиною 2 статті 712 ЦК України встановлено, що до договору постачання застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 669 ЦК України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

За приписами частини 1 статті 670 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Таким чином, обов`язок з повернення грошової суми, сплаченої за кількість товару, який не був поставлений покупцеві, врегульований нормами Глави 54 ЦК України.

Згідно з умовами договору Товариство зобов`язалось поставити Лікарні електричну енергію у кількості 965 000 кВт/год на суму 1 848 536,46 грн, однак згідно з актами прийому-передачі товару та платіжних доручень, копії яких містяться в матеріалах справи, відповідач поставив позивачу 649 457 кВт/год на суму 1 536 561,19 грн.

Оскільки додаткові угоди від 22.02.2021 №3, від 18.03.2021 №4, від 04.10.2021 №6, від 02.11.2021 №7, від 26.11.2021 №8 та від 13.12.2021 №9 підлягають визнанню недійсними, то сума коштів витрачених на електроенергію має визначатись за умовами договору та становити 1 244 088,02 грн (649 457 кВт/год* 1,91558182 грн з ПДВ), а тому отримана Товариством оплата у сумі 292 473,17 грн (1 536 561,19 грн - 1 244 088,02 грн) за товар, який не був ним поставлений, підлягає стягненню на підставі частини 1 статті 670 ЦК України.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі зазначених ним позивачів колегія суддів зазначає таке.

Частиною 4 статті 236 ГПК України, яка кореспондується з положеннями частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 3 статті 3 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з частиною 3 статті 41 ГПК України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі №915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі №553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (підпункт 8.16) і №922/1830/19 (підпункт 7.1)).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі №761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (підпункт 8.17) і №922/1830/19 (підпункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (підпункт 8.18) і №922/1830/19 (підпункт 7.3)).

У пункті 55 постанови від 14.12.2022 у справі №2-3887/2009 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 19 Конституції України).

Пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII, який набрав чинності 15.07.2015. Частина 1 цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №905/1907/21.

Прокурором у даній справі в якості позивачів визначено Держаудитслужбу, Лікарню та Раду.

Стосовно позову поданого прокурором в інтересах держави в особі Держаудитслужби слід зазначити наступне.

Так, Закон України "Про публічні закупівлі" визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Відповідно до частини 4 статті 7 Закону України "Про публічні закупівлі" рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України "Про публічні закупівлі" моніторинг процедури закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи (далі - органи державного фінансового контролю).

Моніторинг процедури закупівлі здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії.

Законом України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" визначаються правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні.

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" передбачено, що головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, в тому числі суб`єктах господарювання, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належить суб`єктам господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Статтею 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" визначені права органу державного фінансового контролю, зокрема, органу державного фінансового контролю надається право:

- порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства (пункт 8 частини 1 статті 10 зазначеного Закону);

- звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (пункт 10 частини 1 статті 10 цього Закону);

- одержувати від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, інших юридичних осіб та їх посадових осіб, фізичних осіб-підприємців інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань (пункт 11 частини 1 статті 10 зазначеного Закону);

- проводити на підприємствах, в установах та організаціях зустрічні звірки з метою документального та фактичного підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків для з`ясування їх реальності та повноти відображення в обліку підприємства, установи та організації, що контролюється (пункт 12 частини 1 статті 10 зазначеного Закону);

Пунктом 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №431 (положення) визначено, що Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Основними завданнями Держаудитслужби є, зокрема, здійснення державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, досягнення економії бюджетних коштів (підпункт 3 пункту 3 зазначеного положення).

Відповідно до підпункту 3 пункту 4 положення Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення: державного фінансового аудиту; перевірки закупівель; інспектування (ревізії); моніторингу закупівель.

Крім того, Держаудитслужба, зокрема, здійснює контроль за цільовим, ефективним використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів; досягненням економії бюджетних коштів і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів; дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів; дотриманням законодавства про закупівлі (підпункт 4 пункту 4 положення).

Згідно з підпунктом 9 пункту 4 положення Держаудитслужба вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.

Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (пункт 7 положення).

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, прокурор звертався до Держаудитслужби листами від 07.02.2023 №53-100-422вих-23 та від 01.03.2023 №53-100-737вих-23, у яких повідомив про виявлені порушення законодавства при проведенні закупівлі UA-2020-11-17-005876-с.

Держаудитслужба листами від 21.02.2023 №202031-17/632-2023 та від 17.03.2023 №202031-17/1161-2023 повідомила прокурора, що викладені питання у листі окружної прокуратури офісом не вивчалися, а будуть враховані під час проведення чергового планового заходу державного фінансового контролю та відповідно до норм законодавства вжиття таких заходів, як звернення до суду органами державного фінансового контролю, не передбачено.

Отже, зі змісту вказаних листів слідує, що позивач-3 не вжив жодних належних та ефективних заходів для усунення порушень, про які повідомив прокурор.

Відповідно до положення про Державну аудиторську службу України Держаудитслужба наділена повноваженням самостійно звертатися до суду в інтересах держави в разі виявлення під час планових перевірок або зі звернень (у тому числі до правоохоронних органів) порушень у сфері закупівель.

Враховуючи, що орган державного фінансового контролю має достатні повноваження обирати форми проведення державного фінансового контролю, має найефективнішими та дієвішими способами усувати встановленні порушення та здійснювати захист інтересів держави, зокрема вправі самостійно подавати до суду позовні заяви з метою захисту інтересів держави, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що незвернення Держаудитслужби до суду з відповідним позовом про визнання спірних додаткових угод недійсними, свідчить про неналежне виконання останнім покладених на нього повноважень щодо належного захисту інтересів держави.

Стосовно позову поданого прокурором в інтересах держави, в особі Лікарні слід зазначити наступне.

Обґрунтовуючи підстави представництва інтересів держави, в особі Лікарні, прокурор у позовній заяві стверджував, що у спірних правовідносинах вона є розпорядником бюджетних коштів та стороною договору.

Судом першої інстанції встановлено, що за статутом Лікарня є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахункові рахунки в установах банків та територіальному відділенні Державної казначейської служби України в Харківській області. Лікарня може від свого імені укладати договори, набувати майнові та немайнові особисті права та нести обов`язки, бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції. Крім того, Лікарня здійснює господарську некомерційну діяльність, спрямовану на досягнення соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку (доходу). Органом, що здійснює управління майном Лікарні є Рада. Джерелами формування майна та коштів Лікарні є, зокрема, кошти обласного бюджету, субвенції з бюджетів різних рівнів, кошти, отримані від основної та допоміжної діяльності, цільові кошти, тощо.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 55, частини 1 статті 63 ГК України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" комунальне підприємство, створене органом місцевого самоврядування, є господарською організацією, учасником господарських відносин, що діє на основі комунальної власності територіальної громади. Тобто Лікарня не здійснює владних управлінських функцій, а тому не є суб`єктом владних повноважень.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №905/1907/21.

Щодо повноважень Лікарні як розпорядника бюджетних коштів колегія суддів звертає увагу на таке.

За висновками Верховного Суду, викладеними у підпункті 6.45 постанови від 16.05.2021 у справі №910/11847/19, правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннями Бюджетного кодексу України (далі - БК України) та підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228, якою затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок).

Відповідно до статті 22 БК України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Пунктом 18 частини 1 статті 2 БК України передбачено, що головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи, в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня - розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього (абзац 3 пункту 7 Порядку).

Поняття та функції розпорядників бюджетних коштів визначені підпунктом 47 статті 2 БК України, згідно з яким розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення витрат бюджету (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №922/3095/18 (підпункт 6.20) та від 23.10.2019 у справі №922/3013/18 (підпункт 6.22)).

Бюджетне асигнування - це повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження. Бюджетне зобов`язання - це будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому. Бюджетне призначення - це повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування (пункти 6, 7 та 8 частини 1 статті 2 БК України).

Абзацами 1 та 2 пункту 5 Порядку визначено, зокрема, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду. Установи мають право брати бюджетні зобов`язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

За змістом абзацу 2 пункту 43 Порядку розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

Враховуючи наведене, судова колегія дійшла висновку про те, що Лікарня у спірних правовідносинах, які виникли щодо закупівлі природного газу за договором, діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником зазначеного товару в обсязі та в межах видатків, що визначені розпорядниками бюджетних коштів вищого рівня (див. mutatis mutandis висновки Верховного Суду, викладені у підпункті 6.49 постанови від 16.03.2021 у справі №910/11847/19).

Водночас слід зазначити, що Товариство є суб`єктом господарювання, а метою його діяльності як учасника господарських відносин є досягнення економічних та соціальних результатів і одержання прибутку, відповідно до частини 2 статті 3 ГК України.

Згідно з частиною 4 статті 48 БК України зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини 6 цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються.

Таким чином, у відносинах щодо розрахунків з постачальником електричної енергії за договором комунальний заклад, який є розпорядником бюджетних коштів, виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як сторона у зобов`язальних правовідносинах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №905/1907/21.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Лікарні та необхідність залишення позову, поданого прокурором в інтересах держави в особі Лікарні, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України.

Стосовно позову поданого прокурором в інтересах держави в особі Ради колегія суддів зазначає таке.

Звертаючись з позовом у даній справі, прокурор зазначив, зокрема, що сторони договору, всупереч інтересам держави, без будь-яких належних підстав та з порушенням вимог Закону України "Про публічні закупівлі" укладали додаткові угоди, згідно з умовами яких було зменшено обсяги електричної енергії, що планується закупити на 315 543 кВт/год, та безпідставно збільшено ціну за одиницю товару в 2,6 разів, що в свою чергу не відповідає вимогам тендерної документації.

Здійснивши аналіз абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", Велика Палата Верховного Суду в пункті 37 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц дійшла висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У пункті 76 постанови від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду підтримала вищевказаний висновок та зазначила, що відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття "компетентний орган" у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (див. пункт 27 зазначеної постанови).

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 69 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, підпункті 8.19 постанови від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 та пункті 40 постанови від 18.01.2023 у справі №488/2807/17, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (стаття 7 Конституції України).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Частиною 2 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами. При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (стаття 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (частини 1, 4 та 8 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Частинами 2 та 4 статті 61 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм, контролюють їх виконання. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.12.2022 у справі №904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами 1 та 2 статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно зі статтею 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

На території Харківської області таким органом місцевого самоврядування є Рада.

Місцевим господарським судом встановлено, що органом, який здійснює управління майном Лікарні є Рада. Джерелами формування майна та коштів Лікарні є, зокрема, кошти обласного бюджету, субвенції з бюджетів різних рівнів, кошти, отримані від основної та допоміжної діяльності, цільові кошти, тощо. На Раду покладаються функції внутрішнього контролю за повнотою надходжень і витрачанням бюджетних коштів, в тому числі, при проведенні публічних закупівель.

Колегія суддів зауважує, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців Харківської області. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади Харківської області.

Отже, оскільки органом, який здійснює управління майном Лікарні є Рада, на яку також покладаються функції внутрішнього контролю за повнотою надходжень і витрачанням бюджетних коштів, в тому числі, при проведенні публічних закупівель, судова колегія дійшла висновку, що Рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів обласного бюджету, а тому є належним позивачем у цій справі.

Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22.12.2022 у справі №904/123/22, від 26.10.2022 у справі №904/5558/20 (підпункти 5.50, 5.51) та від 21.12.2022 у справі №904/8332/21 (пункт 33).

У контексті заявлених прокурором позовних вимог про стягнення грошових коштів на користь Лікарні судова колегія звертає увагу на висновки, викладені у пункті 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі №125/2157/19, де вказано, зокрема, що вимоги особи, яка в судовому порядку домагається застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо повернення майна відчужувачу не відновлює права позивача, то суд може застосувати іншій ефективний спосіб захисту порушеного права в межах заявлених позовних вимог.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №905/1907/21.

Таким чином, у зв`язку наведеним колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для скасування оскаржуваного рішення в частині задоволення позову прокурора, поданого в інтересах держави в особі Лікарні про стягнення надмірно сплачених коштів у розмірі 292 473,17 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції, за результатами розгляду апеляційної скарги, має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, відповідно до статті 277 ГПК України, зокрема, є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Товариства підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2023 у справі №922/2432/23 скасуванню в частині задоволення позову прокурора, поданого в інтересах держави в особі Лікарні про стягнення надмірно сплачених коштів у розмірі 292 473,17 грн.

Суд апеляційної інстанції ухвалює нове рішення в цій частині, яким позов прокурора, поданий в інтересах держави в особі Лікарні про стягнення надмірно сплачених коштів у розмірі 292 473,17 грн підлягає залишенню без розгляду, а в іншій частині рішення - залишенню без змін.

Розподіл судових витрат

Судові витрати зі сплати судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції, в порядку статті 129 ГПК України, покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 278, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2023 у справі №922/2432/23 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2023 у справі №922/2432/23 скасувати в частині задоволення позову керівника Салтівської окружної прокуратури м. Харкова, поданого в інтересах держави в особі Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради "Обласна клінічна психіатрична лікарня №3", про стягнення надмірно сплачених коштів у розмірі 292 473,17 грн.

3. Прийняти в цій частині нове рішення, яким позов керівника Салтівської окружної прокуратури м. Харкова, поданий в інтересах держави в особі Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради "Обласна клінічна психіатрична лікарня №3", про стягнення надмірно сплачених коштів у розмірі 292 473,17 грн залишити без розгляду.

4. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2023 у справі №922/2432/23 залишити без змін.

5. Матеріали справи №922/2432/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений статтями 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді В.В. Шапран

С.І. Буравльов