Постанова

від 02.04.2024 по справі 911/1583/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" квітня 2024 р. Справа№ 911/1583/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Яковлєва М.Л.

Палія В.В.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши апеляційну скаргу Томашівської сільської ради

на рішення Господарського суду Київської області від 21.09.2023 у справі №911/1583/23 (суддя Кошик А.Ю., повний текст рішення складено та підписано 13.12.2023)

за позовом Томашівської сільської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіпан"

прo стягнення 242 178,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Томашівська сільська рада звернулась до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіпан» прo стягнення 242 178,00 грн плати за оренду земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю у відповідача перед позивачем заборгованості зі сплати орендної плати за період з 01.04.2020 року по 31.12.2022 року у розмірі 242 178,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Київської області від 21.09.2023 в задоволенні позовних вимог Томашівської сільської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіпан» прo стягнення 242 178,00 грн. відмовлено повністю.

Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення орендної плати в заявленому розмірі, який суперечить імперативній нормі чинного законодавства, встановивши, що з урахуванням імперативних приписів п. 284.4. ст. 284 Податкового кодексу України сплатою наведеної суми 19 636,05 грн за період з 01.04.2020 року по 31.12.2022 року виконано податкові зобов`язання та зобов`язання з орендної плати за землю в повному обсязі.

Вимоги та зміст апеляційної скарги.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Томашівська сільська рада звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2023 у справі №911/1583/23 та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Скаржник вважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням процесуального права та неправильним застосуванням матеріального права, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, а обставини, які суд вважав встановленими, належно не доведені, висновки суду не відповідають встановленим ним обставинам.

Узагальнені доводи апеляційної скарги:

- поза увагою суду залишилась та обставина, що матеріали справи не містять ані доказів звернення відповідача із пропозицією внести зміни до договору оренди, ані погодження/визначення сторонами розміру орендної плати, зокрема з урахуванням положень пункту 284.4 статті 284 ПК України;

- суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення не врахував правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №921/530/18;

- позивач є правонаступником орендодавця за спірним договором, відповідно, набув й право на стягнення заборгованості, а тому висновок про відсутність у позивача правомочності щодо стягнення заборгованості по договору за період з 01.04.2020 і до набуття чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року №1423-ІХ зроблено із порушенням процесуального права та неправильним застосуванням матеріального права.

Клопотання та відзив учасників справи.

01.02.2024 до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіпан» надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу зводяться до того, що використання Відповідачем орендованої земельної ділянки для видобування корисних копалин, з огляду на фактичні обставини цієї справи, надає йому право на визначення розміру орендної плати відповідно до п.284.4 ст. 284 ПК України, а імперативні норми Податкового кодексу України підлягають обов`язковому застосуванню з моменту набрання чинності такими нормами, при цьому таке застосування не вимагає обов`язкового укладання додаткових угод до договорів оренди землі між позивачем та відповідачем.

Відповідач вважає оскаржуване рішення Господарського суду Київської області від 21.09.2023 таким, що ухвалене судом з дотриманням норм матеріального та процесуального права, законним та обґрунтованим, а тому таке рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Томашівської сільської ради - залишенню без задоволення.

21.02.2024 до Північного апеляційного господарського суду від Томашівської сільської ради надійшли додаткові пояснення, у яких позивач щодо наявності у позивача права вимоги до відповідача за період з 01.04.2020 р. по 19.08.2021 зазначає про те, що право на отримання орендної плати органом місцевого самоврядування за означений вище період підлягає судовому захисту, оскільки Томашівська сільська рада є правонаступником Дорогинської сільської ради Фастівського району Київської області.

26.02.2024 до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіпан» надійшли письмові пояснення, у яких відповідач наводить свої письмові пояснення (заперечення) з приводу відсутності у позивача правомочності щодо стягнення заборгованості за договором оренди у період з 01.04.2020 до 19.08.2021 зазначаючи, що позивач набув прав сторони Договору оренди з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року №1423-ІХ у травні 2021 року, тому не має жодних правомочностей щодо стягнення заборгованості за період з 01.04.2020 року і до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року №1423-ІХ.

13.03.2024 до Північного апеляційного господарського суду від Томашівської сільської ради надійшли додаткові пояснення, у яких позивач посилається на судову практику в аналогічних спорах між сторонами та зазначає, що обсяг правонаступництва при переході земельних ділянок із державної власності у комунальну власність, який з`ясовується судом у справі № 911/1583/23, стосується прав та обов`язків органу місцевого самоврядування й по багатьох інших договорах оренди земельних ділянок, які перейшли із державної власності у комунальну власність на підставі Закону, а орендна плата за договорами оренди земель комунальної власності входить до складу доходів місцевого бюджету Томашівської сільської територіальної громади і використовується для виконання функцій і повноважень органу місцевого самоврядування

Процесуальні дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги.

01.01.2024 безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Томашівської сільської ради на рішення Господарського суду Київської області від 21.09.2023 у справі №911/1583/23.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.01.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М.Л., Тищенко О.В.

На час надходження апеляційної скарги матеріали справи №911/1583/23 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили, у зв`язку з чим ухвалою від 08.01.2024 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Томашівської сільської ради на рішення Господарського суду Київської області від 21.09.2023 у справі №911/1583/23 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Київської області надіслати матеріали справи №911/1583/23 на адресу Північного апеляційного господарського суду.

17.01.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №911/1583/23.

Суддя Тищенко О.В. перебувала у відпустці 22.01.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Томашівської сільської ради на рішення Господарського суду Київської області від 21.09.2023 у справі №911/1583/23, розгляд якої вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

06.02.2024 до Північного апеляційного господарського суду від Томашівської сільської ради надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2024 відмовлено у задоволенні клопотання Томашівської сільської ради про розгляд справи з повідомленням (викликом) представників учасників справи.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/1145/24 від 18.03.2024, у зв`язку з перебуванням судді Тищенко О.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2024 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М.Л., Гончаров С.А.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/1394/24 від 27.03.2024, у зв`язку з перебуванням судді Гончарова С.А. у відрядженні, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М.Л., Палій В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 апеляційну скаргу Томашівської сільської ради на рішення Господарського суду Київської області від 21.09.2023 у справі №911/1583/23 прийнято до свого провадження колегією суддів у визначеному складі.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Так, згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

11.03.2009 року між Фастівською районною державною адміністрацією (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СІПАН» (Орендар) укладено Договір оренди земельної ділянки (далі - Договір).

Відповідно до п. 1 Договору Орендодавець на підставі розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 13.11.2008 року № 1433 «Про передачу в оренду земельної ділянки ТОВ «Сіпан» за рахунок земель державної власності надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, цільове призначення - землі добувної промисловості (для розробки Кощіївського родовища гранітів), яка знаходиться на території Дорогинської сільської ради Фастівського району Київської області. В оренду передається земельна ділянка площею 1,9897 гектарів, у тому числі: рілля - 1,9897 гектарів (п. 2 Договору).

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки затверджена рішенням сесії Фастівської районної ради від 27.02.2009 року № 10-23-V становить 457 233,06 грн. (п. 5 Договору).

Орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі в розмірі 45 723,31 грн. на рік, що становить 10 (десять) відсотків від нормативної грошової оцінки (п. 9). Орендар сплачує орендну плату щомісячно рівними частинами по 3 810,28 грн. на місяць шляхом перерахування на рахунок Дорогинської сільської ради (п. 9.1.).

Пунктом 10 Договору визначено, що обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.

Орендна плата вноситься до 30 числа кожного місяця, наступного за звітним (п. 11). Договір укладено на 10 (десять) років, починаючи з дати його державної реєстрації у відповідності до чинного законодавства (п. 8).

Договір було зареєстровано у Фастівському районному відділі № 32 Київської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» при Державному комітеті України по земельних ресурсах 18.03.2009 року № 04:09:032:00002.

Згідно із додатковою угодою № 1 до цього Договору від 30.05.2018 року сторонами змінено преамбулу договору та внесено зміни до п. 2 Договору оренди, виклавши його в наступній редакції: « 1.2. В оренду передається земельна ділянка загальною площею 1,9897 га (кадастровий номер 3224983300:02:003:0030), цільове призначення землі добувної промисловості, для розробки Кощіївського родовища гранітів, яке знаходиться на території Дорогинської сільської ради Фастівського району Київської області».

У мотивувальній частині рішення Господарського суду м. Києва від 15.09.2020 року у справі № 910/8535/20, яке набрало законної сили, встановлено, що зазначений Договір продовжує свою дію на той же строк та на тих же умовах за взаємною мовчазною згодою сторін.

Згідно з розпорядженням Кабінету міністрів України від 12.06.2020 року № 715-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Київської області» Дорогинська сільська рада Фастівського району Київської області увійшла до складу Томашівської територіальної громади.

Підпунктом 9 пункту 6-1 Розділу V Закону України «Про органи місцевого самоврядування в Україні» передбачено, що юридична особа сільська, селищна, міська рада, розміщена в адміністративному центрі сформованої територіальної громади, є правонаступником прав та обов`язків усіх юридичних осіб сільських, селищних, міських рад, обраних розформованими територіальними громадами, з дня набуття повноважень новообраною радою.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року № 1423-ІХ розділ Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України доповнено пунктом 24 такого змісту: « 24. 3 дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, наведених у виключеннях, до яких орендована відповідачем земельна ділянка не відноситься».

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

Також наведеним Законом від 28 квітня 2021 року № 1423-ІХ ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України доповнено пунктом «в», який передбачає віднесення до земель комунальної власності земель та земельних ділянок за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону. Зазначені норми Закону набрали чинності 27.05.2021 року.

Позивач зазначає, що 20.08.2021 року за Томашівською сільською радою зареєстровано право власності на земельну ділянку 3224983300:02:003:0030, відповідно, Томашівська сільська рада є правонаступником Орендодавця за укладеним з відповідачем Договором оренди земельної ділянки.

За умовами Договору за період з 01.04.2020 року по 31.12.2022 року відповідачем підлягало сплаті позивачу за оренду вищезазначеної земельної ділянки 261 814,05 грн. орендної плати.

Однак, за твердженням позивача, відповідачем задекларовано та сплачено позивачу за оренду земельної ділянки за вищенаведений період лише 19 636,05 грн. орендної плати.

Звернувшись з даним позовом, позивач стверджує, що у відповідача перед позивачем наявна прострочена заборгованість зі сплати орендної плати за період з 01.04.2020 року по 31.12.2022 року у розмірі 242 178,00 грн, яку просить стягнути з відповідача.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що спірна земельна ділянка з дати укладання Договору оренди земельної ділянки від 11.03.2009 року і до 27.05.2021 року перебувала в державній власності, Орендодавцем була Київська обласна державна адміністрація, зобов`язання перед якою виконані у повному обсязі, як і зобов`язання перед новим Орендодавцем позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства.

Також відповідач у відзиві зазначає про подвійну правову природу орендної плати за землю державної та комунальної власності, сплата якої регулюється також Податковим кодексом України, відповідно, адмініструється податковими органами.

На підтвердження відсутності заборгованості зі сплати орендної плати відповідач надав довідку про відсутність заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, порядок видачі якої врегульовано «Порядком надання довідки про відсутність заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи», затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2018 року № 733.

Крім того, позиція відповідача зводиться до того, що земельна ділянка (що є предметом договору) була надана в оренду ТОВ «СІПАН» як гірничодобувному підприємству для потреб розробки Кощіївського родовища гранітів, що зазначено у п.1 Договору оренди, а з урахуванням передбаченого імперативною нормою п. 284.4. ст. 284 Податкового кодексу України особливого порядку визначення орендної плати за земельні ділянки державної власності, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, розміру орендної плати за Договором оренди земельної ділянки від 11.03.2009 року за наведений у позові період з 01.04.2020 року по 31.12.2022 року складає 19 636,05 грн. (5 167,38 грн. + 6 889,84 грн. + 7578,83 грн.), що ним підтверджено наданими ним доказами та фактично визнається позивачем, що відповідна сума 19 636,05 грн. сплачена в повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані, зокрема, своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Таким чином, як зауважено у відповідній ч. 2 ст. 21 Закону України «Про оренду землі», розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

З огляду на наведені норми законодавства, слід зауважити, що земельні відносини щодо оренди земельних ділянок державної та комунальної форми власності не є суто цивільними і врегульовані крім загального законодавства про зобов`язальні правовідносини, також іншими спеціальними нормами земельного та податкового законодавства.

Пунктом 14.1.136 ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Пунктом 14.1.147. ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Як визначено ст. 269 Податкового кодексу України, 269.1. Платниками плати за землю є:

269.1.1. платники земельного податку:

269.1.1.1. власники земельних ділянок, земельних часток (паїв);

269.1.1.2. землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування;

269.1.2. платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.

Таким чином, відповідач є платником плати за землю в розумінні наведеної норми ст. 269 Податкового кодексу України.

Стаття 284 Податкового кодексу України визначає особливості оподаткування платою за землю. Статтю 284 доповнено пунктом 284.4 згідно із Законом № 2245-VIII від 07.12.2017 року із змінами, внесеними згідно із Законом № 2628-VIII від 23.11.2018 року, який передбачає, що плата за землю за земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 277 цього Кодексу.

Тобто, згідно з наведеною нормою п. 284.4 ст. 284 Податкового кодексу України визначено, що за земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, плата за землю земельний податок чи орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 277 цього Кодексу.

Отже, у пункті 284.4 статті 284 Податкового кодексу визначено розмір плати за землю відповідної категорії у вигляді орендної плати, що має наслідком внесення змін у договірні відносини сторін щодо оренди земельних ділянок таких категорій.

При цьому імперативні положення Податкового Кодексу України мають пріоритет у частині визначення розміру орендної плати.

З початку 2018 року для гірничодобувних підприємств установлено спеціальну ставку плати за землю, яка використовується ними для видобування корисних копалин і розробки родовищ корисних копалин.

Частинами першою та другою статті 66 Земельного кодексу України визначено, що до земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під`їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд. Землі промисловості можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Матеріалами справи підтверджується та визнається позивачем, що відповідач є гірничодобувним підприємством, земельна ділянка була надана в оренду ТОВ «СІПАН» як гірничодобувному підприємству для потреб розробки Кощіївського родовища гранітів, що зазначено у п.1 Договору оренди.

Про імперативність та пріорітетність положень Податкового Кодексу України у частині визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності визначає Верховний Суд (Касаційний господарський суд) у справах № 904/1762/19 від 19.12.2019 року, № 904/5631/18 від 27.11.2019 року, № 904/5637/18 від 24.10.2019 року, № 904/5639/18 від 22.10.2019 року.

Орендна плата за земельну ділянку врегульована ст. 288 Податкового кодексу України.

288.1. Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Форма надання інформації затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

288.4. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (крім випадків консервації таких земельних ділянок або визнання земельних ділянок забрудненими (потенційно забрудненими) вибухонебезпечними предметами).

288.7. Податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.

Дійсно, згідно з п. 288.4. ст. 288 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Однак, відповідна норма ст. 288 Податкового кодексу України в цілому не передбачає вільного волевиявлення сторін, а у взаємодії з іншими нормами земельного та податкового законодавства визначає необхідність відображення у договорі оренди встановленого у відповідності до чинного законодавства розміру та умов внесення орендної плати. Наприклад, якщо б у Договорі оренди був встановлений менший розмір орендної плати, ніж визначений законодавством, чи встановлено власний порядок сплати, який суперечить чинному законодавству, то спір вирішувався б на підставі норм законодавства, а не положень договору.

З урахуванням викладеного, позиція позивача щодо безумовної необхідності внесення змін до Договору оренди землі для можливості застосування норми п. 284.4. ст. 284 Податкового кодексу України оцінюється судом критично і потребує більш детальної оцінки з врахуванням специфіки спірних правовідносин.

Так, відповідна норма п. 284.4. ст. 284 Податкового кодексу України чітко і беззастережно визначає розмір орендної плати за оренду земель державної та комунальної власності для гірничодобувних підприємств.

Застосування наведеної норми п. 284.4. ст. 284 Податкового кодексу України не залежить від волевиявлення сторін і не вимагає внесення змін до Договору оренди. Навіть якщо припустити необхідність внесення змін до Договору оренди, в разі відмови від внесення таких змін поведінка сторін була б неправомірною, оскільки норма п. 284.4. ст. 284 Податкового кодексу України не передбачає її застосування на розсуд сторін.

Відтак, як правильно зазначив суд першої інстанції, відповідна позиція позивача щодо застосування наведеної норми п. 284.4. ст. 284 Податкового кодексу України є формалізованою та такою, що не відміняє необхідності застосування врегульованого законодавчо розміру орендної плати за оренду земель державної та комунальної власності для гірничодобувних підприємств.

Орендна плата правомірно розрахована відповідачем у розмірі, встановленому п. 284.4. ст. 284 Податкового кодексу України і відповідні зобов`язання виконані в повному обсязі.

Також, з огляду на норму ст. 286 Податкового кодексу України (до якої відсилає п. 288.7. ст. 288 Податкового кодексу України), 286.2. Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю шляхом подання до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу.

На відміну від юридичних осіб, фізичним особам аналогічні нарахування у відповідності до п. 286.5. Податкового кодексу України проводяться контролюючими органами, що додатково свідчить про податкову природу плати за оренду землі державної та комунальної власності.

Наведені норми свідчать, що адміністрування (облік та контроль) сплати орендної плати за користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності здійснюють податкові органи. Відповідно, належним доказом про наявність заборгованості з орендної плати (за оренду землі державної та комунальної власності) мають бути відомості відповідної державної податкової інспекції про наявність (або відсутність) заборгованості за земельним податком та орендною платою. При цьому, правильному формуванню таких відомостей мало передувати дотримання позивачем вимог п. 288.1. ст. 288 Податкового кодексу України щодо своєчасного та належного подання контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліку орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформації про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання.

При цьому, системний аналіз норм законодавства України дає підстави для висновку про те, що орендна плата за земельну ділянку, яка перебуває в державній або в комунальній власності, має подвійну правову природу, оскільки, з одного боку, є передбаченим договором оренди землі платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (частина перша статті 21 Закону України «Про оренду землі», підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, з іншого - є однією з форм плати за землю як загальнодержавного податку нарівні із земельним податком (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України). Разом з тим підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є саме договір оренди такої земельної ділянки (частина друга статті 21 Закону України «Про оренду землі», пункт 288.1 статті 288 ПК України). У зв`язку з цим та оскільки орендну плату за землю орендар вносить орендодавцеві (стаття 21 Закону України «Про оренду землі», стаття 288 ПК України), то право на стягнення заборгованості з орендної плати має орендодавець шляхом звернення до відповідного господарського суду в установленому ГПК порядку.

З урахуванням викладеного, суд погоджується з твердженням відповідача про подвійну правову природу орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває в державній або в комунальній власності, яка адмініструється податковим органом, однак сплачується на користь Орендодавця.

Отже, як правильно зауважив суд першої інстанції, право на стягнення заборгованості з орендної плати має Орендодавець шляхом звернення до відповідного господарського суду в установленому ГПК порядку, тому відсутні підстави вважати, що даний спір не підвідомчий господарському суду.

Щодо тверджень позивача про правонаступництво Томашівською сільською радою правомочностей Орендодавця за укладеним з відповідачем Договором оренди земельної ділянки за весь наведений у позові період прострочення, зокрема, з 01.04.2020 року і до набуття чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року № 1423-ІХ , суд зазначає наступне.

З огляду на відповідну норму п. 24 «Перехідні положення» Земельного кодексу України, якою передбачено, що перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

Таким чином, наведена норма свідчить про збереження дії договорів оренди землі з заміною особи Орендодавця, тобто набуття прав, які існували на відповідний момент переходу. При цьому, будь-яких застережень щодо правонаступництва новим Орендодавцем всіх прав та Обов`язків попереднього Орендодавця, в тому числі які існували до моменту заміни сторони, ні наведена норма, ні інші норми законодавства не містять і для відповідного твердження відсутні підстави.

Відповідно до ст. 32 Закону України "Про оренду землі" перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Згідно із ч. 1 ст. 148 ЗК України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Частина 5 цієї статті ЗК України передбачає, що вимоги цієї статті поширюються на випадки переходу повноважень з розпорядження земельними ділянками державної власності від одного органу до іншого, а також при переході права власності на земельні ділянки від держави до територіальної громади і навпаки та при переході права власності на земельні ділянки від однієї територіальної громади до іншої.

Стаття 527 ЦК України передбачає виконання зобов`язання належними сторонами. Зокрема, згідно із ч. 2 ст. 527 ЦК України, боржник має права вимагати доказів того, що виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою.

Розрізняють універсальне та сингулярне правонаступництво.

За універсальним правонаступництвом має місце перехід усієї сукупності прав та обов`язків певної особи. При цьому майно особи як сукупність прав і обов`язків, які їй належать, переходить до правонаступника (правонаступників) як єдине ціле, причому в цій сукупності єдиним актом переходять усі окремі права та обов`язки, які належали на момент правонаступництва праводателю, незалежно від того, виявлені вони на момент правонаступництва чи ні. Універсальне правонаступництво має місце у випадках припинення юридичної особи. Сингулярне правонаступництво має місце, коли сторона перепоступається правом вимоги, чи здійснює переведення боргу, або приймає борг іншої особи на себе. Розподіл матеріального правонаступництва на універсальне та сингулярне пов`язаний з об`єктом прав та обов`язків, що переходять до правонаступника.

Важливим є правильне визначення моменту переходу прав до правонаступника.

У зв`язку із набранням чинності 27.05.2021 Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" Томашівська сільська рада стала правонаступником орендодавця. При цьому, Закон не передбачає переходу права вимоги кредитора по простроченим зобов`язанням орендарів при переході права власності на земельні ділянки від держави до територіальної громади.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що позивач набув прав сторони Договору оренди з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року № 1423-ІХ у травні 2021 року, тому не має жодних правомочностей щодо стягнення заборгованості за період з 01.04.2020 року і до набуття чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року № 1423-ІХ.

Наведеним вище спростовуються доводи позивача про те, що висновок про відсутність у позивача правомочності щодо стягнення заборгованості по договору за період з 01.04.2020 і до набуття чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року №1423-ІХ зроблено із порушенням процесуального права та неправильним застосуванням матеріального права.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, з огляду на вищевказані норми Податкового кодексу України, плата за землю за вищевказану земельну ділянку площею 1,9897 га, яка надана ТОВ «СІПАН» в оренду для розробки Кощіївського родовища гранітів, правомірно була розрахована з застосуванням п. 284.4 ст. 284 Податкового кодексу України, виходячи з максимально можливої ставки земельного податку, передбаченої п. 274.1 ст. 274 Податкового кодексу України, що підтверджується Податковою декларацією ТОВ «СІПАН» з плати за землю за 2020 рік, Податковою декларацією ТОВ «СІПАН» з плати за землю за 2021 рік, Податковою декларацією ТОВ «СІПАН» з плати за землю за 2022 рік.

Відтак, з огляду на передбачений імперативною нормою п. 284.4. ст. 284 Податкового кодексу України особливий порядок визначення орендної плати за земельні ділянки державної власності, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, розмір орендної плати за Договором оренди земельної ділянки від 11.03.2009 року за наведений у позові період з 01.04.2020 року по 31.12.2022 року складає 19 636,05 грн. (5 167,38 грн. + 6 889,84 грн. + 7578,83 грн.).

При цьому, відповідачем підтверджено наданими ним доказами та фактично визнається позивачем, що відповідна сума 19 636,05 грн. сплачена в повному обсязі

За викладених обставин, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сплатою наведеної суми 19 636,05 грн. за період з 01.04.2020 року по 31.12.2022 року виконано податкові зобов`язання та зобов`язання з орендної плати за землю в повному обсязі, оскільки на підтвердження відсутності заборгованості зі сплати орендної плати відповідач надав довідку про відсутність заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, порядок видачі якої врегульовано «Порядком надання довідки про відсутність заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи», затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2018 року № 733.

Щодо доводів позивача про те, що матеріали справи не містять ані доказів звернення відповідача із пропозицією внести зміни до договору оренди, ані погодження/визначення сторонами розміру орендної плати, зокрема з урахуванням положень пункту 284.4 статті 284 ПК України.

Як правильно зауважив суд першої інстанції, саме по собі невнесення змін до Договору оренди в частині приведення розміру орендної плати у відповідність до вимог законодавства, яке змінилось з початку 2018 року, однак за умови чіткого усвідомлення імперативних приписів відповідної норми п. 284.4. ст. 284 Податкового кодексу України, свідчить лише про бездіяльність сторін Договору, однак не може бути підставою для стягнення орендної плати в розмірі, який суперечить нормі п.284.4. ст. 284 Податкового кодексу України.

Посилання позивача в даному контексті на правову позицію викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №921/530/18 про те, що зміна договору оренди землі допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку. При цьому якщо договір змінений судом, то зобов`язання змінюється з моменту набрання відповідним рішенням суду законної сили. Іншими словами, якщо права та обов`язки сторін змінюються внаслідок внесення змін до договору судовим рішенням, то відповідне зобов`язання змінюється з моменту набрання таким рішенням законної сили - колегія суддів сприймає критично та вважає за необхідне зауважити, що доказів внесення змін до договору (ні підписаної сторонами додаткової угоди, ні відповідного рішення суду) матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на встановлені вище обставини справи та оцінивши наявні в матеріалах справи докази як окремо, так і в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено своє право вимоги заборгованості за договором оренди земельної ділянки від 11.03.2009 за період з 01.04.2020 року по 31.12.2022.

Усі інші доводи та міркування учасників справи судовою колегією враховано, однак вони не спростовують наведених вище висновків суду та не можуть бути достатньою підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Посилання позивача на порушення судом норм процесуального права є безпідставними та не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення.

Висновки апеляційного інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення орендної плати в розмірі, який суперечить імперативній нормі чинного законодавства.

Апеляційний господарський суд, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи учасників справи, дійшов висновку, що судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законне та вмотивоване рішення на підставі належних та допустимих доказів, а скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.

Отже, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Київської області від 21.09.2023 у справі №911/1583/23.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду, наведені в оскаржуваному рішенні.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Київської області від 21.09.2023 у справі №911/1583/23 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Томашівської сільської ради на рішення Господарського суду Київської області від 21.09.2023 у справі №911/1583/23 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 231, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Томашівської сільської ради на рішення Господарського суду Київської області від 21.09.2023 у справі №911/1583/23 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 21.09.2023 у справі №911/1583/23 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №911/1583/23 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді М.Л. Яковлєв

В.В. Палій