Рішення

від 25.03.2024 по справі 908/449/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 5/283/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.03.2024 Справа № 908/449/23

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Соколові А.А., розглянувши матеріали справи

За позовом: Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (електронна пошта: ngu@naftogaz.com; verhatskyi@naftogaz.com; вул. Б. Хмельницького, буд. 6, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ 20077720)

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелітопольські теплові мережі" (електронна пошта: mel.teploset@gmail.com; вул. Покровська, буд. 61, м. Мелітополь, Запорізька область, 72312; код ЄДРПОУ 05541114)

про стягнення 2 242 237,79 грн.

За участю представників сторін:

Від позивача: Верхацький І.В. (в режимі відеоконференції) - довіреність № 14-114 від 26.12.2022, свідоцтво серії КС № 6888/10 від 05.09.2018;

Від відповідача: не з`явився;

СУТНІСТЬ СПОРУ:

14.02.2023 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелітопольські теплові мережі" про стягнення 2 242 237,79 грн.

14.02.2023 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Проскурякову К.В.

Ухвалою суду від 16.02.2023 позовну заяву Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" від 20.01.2023 за вих. №39/10-117-23 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелітопольські теплові мережі" про стягнення 2 242 237,79 грн. залишено без руху до закінчення періоду дії правового режиму воєнного стану в Україні для можливості надати позивачу строк для усунення вищевказаних недоліків шляхом направлення на адресу відповідача копії позовної заяви від 20.01.2023 за вих. №39/10-117-23 з додатками та надати докази направлення (фіскальний чек, поштова накладна, опис вкладення у цінний лист - в оригіналі).

Ухвалою суду від 01.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/449/23 в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 20.12.2023 об 12 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явку представників сторін визнано обов`язковою.

Ухвалою суду від 11.12.2023 № 908/449/23 задоволено заяву Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про участь у судовому засіданні призначеному на 20.12.2023 об 12 год. 00 хв. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Розгляд справи неодноразово відкладався.

Ухвалою суду від 24.01.2024 № 908/449/23 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів. Закрите підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 26.02.2024 об 11 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін, яке вирішено проводити в режимі відеоконференції. Запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії.

Ухвалою суду від 26.02.2024 судом оголошено перерву з розгляду справи по суті до 25.03.2024 о 12 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов`язковою, призначене судове засідання вирішено здійснювати в режимі відеоконференцзв`язку з використанням підсистеми "Електронний суд".

Відповідно до Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" (набрав законної сили 18.10.2023) вбачається, що з 18.10.2023, зокрема, на юридичних осіб покладено обов`язок зареєструвати електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), а також встановлено, що документи, які в обов`язковому порядку мають надсилатися іншій стороні, можуть надсилатися в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля).

Станом на 25.03.2024 в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі) відсутні відомості щодо реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелітопольські теплові мережі".

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи у суді, тексти вищевказаних ухвал суду направлені на електронну адресу відповідача та оприлюднені на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://zp.arbitr.gov.ua/sud5009/.

Відповідно до ст. 197 Господарського процесуального кодексу України, судове засідання 25.03.2024 здійснювалось в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги зазначивши, що 05.10.2018 між Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мелітопольські теплові мережі" (Споживач) укладений договір постачання природного газу № 6484/18-КП-13 (Договір), за умовами якого з урахуванням додаткових угод до договору постачальник зобов`язався передати у власність споживачу природний газ (газ), а споживач зобов`язався прийняти та оплатити цей газ, на умовах цього договору. На виконання умов договору, у період з листопада 2018 по квітень 2019 позивач передав, а відповідач прийняв у власність природний газ на загальну суму 6 901 280,38 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу. В порушення умов договору, відповідач здійснив оплату за отриманий газ частково на суму 5 623 929,27 грн., у зв`язку з чим сума основної заборгованості за договором постачання природного газу № 6484/18-КП-13 від 05.10.2018 становить 1 277 351,11 грн. У зв`язку з порушенням строків здійснення оплати за отриманий товар, позивачем нараховано пеню за період з 26.03.2019 по 27.11.2019 у розмірі 219 398,09 грн., 3 % річних за період з 26.03.2019 по 31.12.2022 на суму 141 535,93 грн. та інфляційні витрати за період з квітня 2019 по грудень 2022 включно у розмірі 603 952,66 грн. На підставі викладеного, позивач просить суд позов задовольнити.

Представник відповідача у жодне судове засідання як на стадії підготовчого провадження так і під час розгляду справи по суті вкотре не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Станом на 25.03.2024 документи запропоновані ухвалами відповідачем до суду не направлені. Про дату, час та місце призначених судових засідань повідомлений належним чином шляхом направлення на електронну адресу та оприлюднення на офіційному веб-сайті судової влади відповідних ухвал суду. Клопотань про розгляд справи без участі уповноваженого представника відповідача або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило.

Відповідно до п. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Згідно зі статтею 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.

25.03.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 05.10.2018 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мелітопольські теплові мережі" (Споживачі) укладений договір постачання природного газу № 6484/18-КП-13.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 226 "Деякі питання акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" перейменовано в Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник зобов`язався поставити споживачеві у 2018 році природний газ, а споживач зобов`язався оплатити його на умовах цього договору.

Згідно з п. 1.2 договору, природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб`єктами господарювання, які не є бюджетними установами/організаціями.

Пунктом 2.1. договору (в редакції додаткових угод № 4 від 29.11.2018 та № 7 від 23.04.2019 до договору) сторони визначили, що постачальник передає споживачу у період з 01.10.2018 по 30.04.2019 (включно) замовлений споживачем обсяг (об`єм) природного газу в кількості 1 886,50 тис. куб. метрів.

Відповідно до п. 3.1. договору, право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі.

Сторони узгодили оплату за природний газ виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу ( п. 5.1 договору в редакції додаткової угоди № 4 від 29.11.2018).

За умовами п.п. 6 п. 6.2 договору в редакції додаткової угоди № 4 від 29.11.2018, споживач зобов`язаний прийняти газ в кількості, зазначеній в п. 2.1. даного договору, своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором.

Пунктом 9.3. договору визначено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків, становить п`ять років.

Сторони погодили, що з урахуванням пункту 10.3 цього договору, зміни і доповнення до цього договору оформлюються письмово у формі додаткової угоди про внесення змін до цього договору.

Пунктом 11.1 договору в редакції додаткової угоди № 4 від 29.11.2018 визначено, що договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу до 30.04.2019 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору у період з листопада 2018 по квітень 2019 включно позивач передав, а відповідач прийняв у власність природний газ на загальну суму 6 901 280,38 грн., що підтверджується підписаними та скріпленими печатками обох сторін актами приймання-передачі природного газу:

- акт приймання-передачі природного газу від 30.11.2018, обсяг переданого газу: 145,392 тис.куб.м, вартістю: 1 087 911,92 грн.;

- акт приймання-передачі природного газу від 31.12.2018, обсяг переданого газу: 231,596 тис.куб.м, вартістю: 1 732 943,00 грн.;

- акт приймання-передачі природного газу від 31.01.2019, обсяг переданого газу: 211,663 тис.куб.м, вартістю: 1 583 792,10 грн.;

- акт приймання-передачі природного газу від 28.02.2019, обсяг переданого газу: 192,012 тис.куб.м, вартістю: 1 436 751,30 грн.;

- акт приймання-передачі природного газу від 31.03.2019, обсяг переданого газу: 130,128 тис.куб.м, вартістю: 973 697,34 грн.;

- акт приймання-передачі природного газу від 30.04.2019, обсяг переданого газу: 11,518 тис.куб.м, вартістю: 86 184,72 грн.

Проте, відповідач оплату за отриманий природний газ здійснив частково на суму 5 623 929,27 грн. та з порушенням строків визначених п. 6.1. договору, у зв`язку з чим станом на 25.03.2024 сума основної заборгованості відповідача за договором № 6484/18-КП-13 від 05.10.2018 становить 1 277 351,11 грн.

У зв`язку з порушенням відповідачем строків оплати за отриманий природний газ, позивач просить суд стягнути з відповідача суму основної заборгованості у розмірі 1 277 351,11 грн., пеню за загальний період з 26.03.2019 по 27.11.2019 на суму 219 398,09 грн., 3 % річних за загальний період з 26.03.2019 по 31.12.2022 у розмірі 141 535,93 грн. та інфляційні витрати за період з квітня 2019 по грудень 2022 включно на суму 603 952,66 грн.

Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, додаткові пояснення, проаналізувавши норми чинного законодавства суд при прийнятті рішення враховує наступне.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Зобов`язанням відповідно до частини 1 та 2 ст. 509 Цивільного Кодексу України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.

Пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в статті 526 ЦК України.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або ін. подібним використанням, а замовник зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або випливає з характеру відносин сторін.

За приписами ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 662 ЦК України унормовано, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, на підставі вказаних вище дій позивача, який поставив товар, та дій відповідача, який цей товар прийняв, у сторін виникли взаємні права та обов`язки: у позивача - право вимагати оплати за поставлений товар, а у відповідача - обов`язок сплатити вартість отриманого товару.

За приписами ст. 629 ЦК України - договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а замовник приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 691 ЦК України передбачено, що замовник зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно ст. 692 ЦК України, замовник зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, на виконання умов договору у період з листопада 2018 по квітень 2019 включно позивач передав, а відповідач прийняв у власність природний газ на загальну суму 6 901 280,38 грн.

В порушення умов договору відповідач здійснив часткову оплату за отриманий природний газ на суму 5 623 929,27 грн., отже заявлені позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основної заборгованості за договором № 6484/18-КП-13 від 05.10.2018 у розмірі 1 277 351,11 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Контррозрахунку спірної суми як і доказів сплати у повному обсязі або частково відповідачем суду не надано.

У зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання позивачем заявлено пеню за загальний період з 26.03.2019 по 27.11.2019 на суму 219 398,09 грн., 3 % річних за загальний період з 26.03.2019 по 31.12.2022 у розмірі 141 535,93 грн. та інфляційні витрати за період з квітня 2019 по грудень 2022 включно на суму 603 952,66 грн.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов`язань, покладаються додаткові юридичні обов`язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 ЦК України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Згідно ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Згідно з ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 ГК України).

Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 9.3. договору сторони визначили, що строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків, становить п`ять років.

Перевіривши надані позивачем розрахунки пені за період з 26.03.2019 по 27.11.2019 на суму 219 398,09 грн., 3 % річних за період з 26.03.2019 по 31.12.2022 у розмірі 141 535,93 грн. та інфляційних витрат за період з квітня 2019 по грудень 2022 включно на суму 603 952,66 грн. за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», враховуючи принцип диспозитивності, суд приходить до висновку, що вказані суми розраховані вірно, відповідають вимогам чинного законодавства та підлягають стягненню з відповідача.

Відповідач проти арифметичних розрахунків не заперечив, контррозрахунку як і доказів сплати суми боргу у повному обсязі або частково суду не надав.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ч. 1). Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із ст. 1291 Конституції України, ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна Сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на Сторони. Кожна Сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не Стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 ГПК України визначено, що доСтовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, доСтовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які Сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Підсумовуючи викладене, оцінивши надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства України, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності Сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 130, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелітопольські теплові мережі" (вул. Покровська, буд. 61, м. Мелітополь, Запорізька область, 72312; код ЄДРПОУ 05541114) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, буд. 6, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ 20077720) основну заборгованість у розмірі 1 277 351 (один мільйон двісті сімдесят сім тисяч триста п`ятдесят одна) грн. 11 коп., пеню на суму 219 398 (двісті дев`ятнадцять тисяч триста дев`яносто вісім) грн. 09 коп., 3 % річних на суму 141 535 (сто сорок одна тисяча п`ятсот тридцять п`ять) грн. 93 коп., інфляційні витрати у розмірі 603 952 (шістсот три тисячі дев`ятсот п`ятдесят дві) грн. 66 коп. та витрати по сплаті судового збору на суму 33 633 (тридцять три тисячі шістсот тридцять три) грн. 57 коп. Видати наказ після набрання рішенням чинності.

Повний текст рішення складено та підписано 02.04.2024.

Суддя К.В. Проскуряков

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.