Рішення

від 12.03.2024 по справі 910/15996/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.03.2024Справа № 910/15996/23

За позовом Приватного акціонерного товариства "Волиньобленерго"

до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго"

про стягнення грошових коштів

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Тихоша Л.Г.

Представники учасників справи:

від позивача Боричевський В.М.;

від відповідача Атаманюк В.В.

В судовому засіданні 12.03.2024 року, відповідно до положень ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представників позивача та відповідача, що повне рішення буде складено 02.04.2024 року.

СУТЬ СПОРУ:

У жовтні 2023 року до Господарського суду міста Києва через систему "Електронний суд" від Приватного акціонерного товариства "Волиньобленерго" (позивач) надійшла позовна заява б/н від 13.10.2023 року до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 4 571 568,01 грн., з них: основного боргу - 2 994 217,60 грн. (два мільйони дев`ятсот дев`яносто чотири тисячі двісті сімнадцять гривень 60 копійок), пені - 216 964,36 грн. (двісті шістнадцять тисяч дев`ятсот шістдесят чотири гривні 36 копійок), інфляційних втрат - 1 136 424,24 грн. (один мільйон сто тридцять шість тисяч чотириста двадцять чотири гривні 24 копійки) та 3% річних - 223 961,81 грн. (двісті двадцять три тисячі дев`ятсот шістдесят одна гривня 81 копійка).

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії № 155/19-РС від 28.12.2019 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/15996/23, ухвалено розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.11.2023 року.

09.11.2023 року через відділ діловодства суду від Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" надійшов відзив на позовну заяву № 44/22-1450 від 06.11.2023 року, в якому відповідач проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що джерелом для оплати послуг за розподіл у ДПЗД «Укрінтеренерго» є оплати споживачів, які приєднані до мереж конкретного ОСР (ПрАТ «Волиньобленерго»), тому у разі не здійснення споживачами оплати за спожиту ними електричну енергію у відповідача, в свою чергу, відсутні кошти для оплати за послуги розподілу відповідному ОСР. Всі кошти, що надходять від споживачів ДПЗД «Укрінтеренерго», як оплата за електричну енергію, в тому числі на підставі рішень судів, на поточний рахунок із спеціальним режимом використання, автоматично за розпорядженням ОСП перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання. Відтак, вина ДПЗД «Укрінтеренерго» в несплаті послуг з розподілу відсутня. Крім того, заявлені до стягнення пеня, 3% річних та інфляційні втрати є значно завищеними і складають 52,68% від основної заборгованості. За викладених у відзиві обставин, відповідач позовні вимоги визнає частково в сумі 2 994 217,60 грн., в задоволенні пені, 3% річних та інфляційних втрат просить відмовити.

17.11.2023 року через систему «Електронний суд» від Приватного акціонерного товариства "Волиньобленерго" надійшла відповідь на відзив б/н від 17.11.2023 року, в якій позивач проти доводів відповідача заперечив, посилаючись на те, що доводи відповідача не спростовують правомірність заявлених позовних вимог та не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

В підготовчому засіданні 21.11.2023 року судом оголошувалася перерва.

29.11.2023 року через систему «Електронний суд» від Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" надійшли заперечення на відповідь на відзив.

За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Так, в підготовчому засіданні 12.12.2023 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/15996/23 до судового розгляду по суті на 25.01.2024 року.

В судовому засіданні 25.01.2024 року судом оголошувалася перерва.

У зв`язку з перебуванням судді Коткова О.В. 01.02.2024 року у відпустці, судове засідання, призначене на 01.02.2024 року о 12:20 не відбулося, судове засідання призначено на 12.03.2024 року.

В судовому засіданні 12.03.2024 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов. Представник відповідача проти позовних вимог заперечив та просив суд відмовити в позові.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

28.12.2019 року Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" приєдналося до публічного договору електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії № 155/19-РС шляхом подання до Приватного акціонерного товариства "Волиньобленерго" підписаної заяви-приєднання від 02.12.2019 року.

За умовами пункту 1.1. договору цей договір електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови передачі (розподілу) електричної енергії споживачам електропостачальника (надалі - постачальник) як послуги оператора системи. Укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом приєднання постачальника до умов цього договору.

Оператор системи надає послуги з розподілу електричної енергії за сукупністю споживачів, які входять до групи постачальника згідно з реєстром за ЕІС кодами споживачів та їх точок вимірювання. Реєстр ведеться оператором системи в електронному вигляді. Оператор системи забезпечує надання послуг з розподілу (передачі) в обсязі, необхідному та достатньому для виконання постачальником функцій відповідного суб`єкта роздрібного ринку електричної енергії (п. 2.1. договору).

Пунктом 2.2. договору передбачено, що постачальник здійснює придбавання та оплату послуг з розподілу (передачі) електричної енергії згідно з умовами глави 3 цього договору за сукупністю споживачів постачальника, які згідно з умовами договорів про постачання електричної енергії (комерційних пропозицій постачальника) здійснюють оплату послуг з розподілу (передачі) електричної енергії постачальника, та інших послуг оператора системи згідно з порядком розрахунків, який є додатком №1 до цього договору.

Відповідно до пункту 3.1. договору ціна договору складає вартість послуг з розподілу (передачі) за сукупністю споживачів балансуючої групи постачальника.

Згідно з пунктом 3.2. договору постачальником здійснюється оплата послуг з розподілу (передачі) за сукупністю споживачів, яким згідно з договорами про постачання електричної енергії, розподіл (передачу) забезпечує постачальник.

Розрахунковим періодом для цілей цього договору є календарний місяць (п. 3.3. договору).

Оплата послуг з розподілу (передачі) здійснюється постачальником плановими авансовими платежами. Оплата послуг з розподілу (передачі) електричної енергії здійснюється постачальником на поточний рахунок оператора системи (п. 3.4., 3.5. договору).

Пунктом 4.2. договору встановлено, що постачальник зобов`язується: виконувати умови цього договору; здійснювати оплату послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у повному обсязі згідно з умовами глави 3 цього договору та інших платежів, необхідність яких випливає з умов цього договору.

Відповідно до пункту 5.1. договору оператор має право на отримання від постачальника своєчасної оплати за надання послуги з розподілу (передачі) електричної енергії споживачу, оплати послуг з відключення та підключення об`єктів споживачів постачальника та інших послуг, передбачених порядком розрахунків.

Обсяги електричної енергії, використані споживачем постачальника після дати, зазначеної постачальником у вимозі про відключення покладаються на втрати оператора системи (п. 6.5. договору).

Цей договір набирає чинності з дня приєднання постачальника до умов цього договору і діє протягом 1 року, якщо інший строк не зазначено в заяві-приєднання (п. 9.1. договору).

У пункті 2.2. додатку № 1 до договору (Порядок розрахунків) передбачено, що постачальник здійснює попередню оплату послуг з розподілу на наступний розрахунковий період в розмірі 100% від суми їх вартості розрахованої згідно п. 1.2. цього додатка до договору за 10 календарних днів до початку розрахункового місяця.

Згідно з пунктом 2.4. додатку № 1 до договору (Порядок розрахунків) постачальник здійснює остаточний розрахунок за розподіл електричної енергії відповідно до акта надання послуг (додаток 3 до договору) з розподілу електричної енергії між оператором системи та постачальником, складеного за підсумками розрахункового періоду (п. 2.9. цього додатка до договору) та рахунку на оплату (додаток 4 до договору) протягом 5 (п`яти) банківських днів від дня їх отримання. Сума остаточного розрахунку визначається як різниця між вартістю розподіленої електричної енергії споживачам постачальника, зазначеної в акті наданих послуг з розподілу електричної енергії, та сумарною оплатою постачальника за розрахунковий період з урахуванням ПДВ.

На виконання умов договору між оператором системи розподілу та постачальником у період з січня 2021 року по квітень 2021 року, з вересня 2021 року по жовтень 2021 року підписано акти надання послуг з розподілу електричної енергії: № 19976 від 31.01.2021 року на суму 1 298 549,20 грн., № 21366 від 28.02.2021 року на суму 1 068 973,90 грн., № 22808 від 31.03.2021 року на суму 455 971,78 грн., № 24176 від 30.01.2021 року на суму 1247,29 грн., № 32781 від 30.09.2021 року на суму 84 594,41 грн., № 35157 від 31.10.2021 року на суму 84 881,02 грн. Загальна вартість наданих послуг становить 2 994 217,60 грн.

Відповідно до умов договору позивачем сформовано рахунки на оплату за послугу з розподілу електричної енергії: № 1331 від 31.01.2021 року на суму 1 298 549,20 грн., № 2576 від 28.02.2021 року на суму 1 068 973,90 грн., № 3987 від 31.03.2021 року на суму 455 971,78 грн., № 5289 від 30.04.2021 року на суму 1247,29 грн., № 13821 від 30.09.2021 року на суму 84 594,41 грн., № 15842 від 31.10.2021 року на суму 84 881,02 грн.

Відповідач оплату за послуги з розподілу електричної енергії за спірний період не здійснив.

Внаслідок порушення відповідачем умов договору щодо своєчасної і повної сплати коштів за надані послуги з розподілу електричної енергії за період з січня 2021 року по квітень 2021 року, з вересня 2021 року по жовтень 2021 року, у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 2 994 217,60 грн.

Наведені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом у цій справі про стягнення з відповідача 2 994 217,60 грн. основного боргу, 216 964,36 грн. пені, 223 961,81 грн. 3% річних та 1 136 424,24 грн. інфляційних втрат.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами статей 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип презумпції правомірності правочину, суд приймає договір № 155/19-РС електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії від 28.12.2019 року як належну підставу, у розумінні норм статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір є договором надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм статей 901-907 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначені Законом України "Про ринок електричної енергії".

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів, зокрема, про надання послуг з розподілу.

Частиною 4 ст. 46 Закону України «Про ринок електричної енергії» встановлено, що оператор системи розподілу надає послуги з розподілу електричної енергії на підставі договорів про надання послуг з розподілу. Договори про надання послуг з розподілу є публічними договорами приєднання та укладаються на основі типових договорів, форма яких затверджується Регулятором.

Згідно з п. 1.2.5 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 року № 312 (далі - ПРРЕЕ, в редакції чинній на момент укладення договору) оператор системи розподілу укладає договір електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії, зміст якого визначається оператором системи на основі Типового договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії, який є додатком 4 до цих Правил та укладається з кожним електропостачальником, який звертається до оператора системи.

Договір електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії є публічним договором приєднання, зміст якого визначається оператором системи на основі типового договору, що є додатком 4 до цих Правил, оприлюднюється на офіційному веб-сайті оператора системи та укладається шляхом надання електропостачальником заяви-приєднання. Датою початку дії зазначеного договору є наступний робочий день від дня отримання оператором системи заяви-приєднання електропостачальника щодо укладення такого договору (п. 2.1.15 ПРРЕЕ).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про ринок електричної енергії» оператор системи розподілу зобов`язаний надавати послуги з розподілу електричної енергії з дотриманням встановлених показників якості надання послуг.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Наявність, обсяг заборгованості відповідача у розмірі 2 994 217,60 грн. та настання строку виконання обов`язку щодо сплати не були спростовані відповідачем.

Позивачем доведено суду факт порушення з боку відповідача своїх зобов`язань щодо не здійснення оплати послуг з розподілу електричної енергії, тоді як строк виконання відповідачем зобов`язання з оплати настав.

При цьому, у відзиві на позовну заяву відповідач позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 2 994 217,60 грн. визнав.

Частиною 4 статті 191 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Враховуючи, що визнання відповідачем позовних вимог про стягнення основного боргу в розмірі 2 994 217,60 грн. не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб, суд прийняв визнання позову відповідачем.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 2 994 217,60 грн. є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 216 964,36 грн., 3% річних у розмірі 223 961,81 грн. та інфляційні втрати у розмірі 1 136 424,24 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З положень п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського процесуального кодексу України та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В п. 4.1. додатку 1 до договору визначено, що за внесення платежів за надання послуг з розподілу електроенергії споживачам постачальника та додаткових (інформаційних) послуг з порушенням термінів, визначених цим додатком до договору, оператор системи має право нарахувати постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд встановив, що він виконаний арифметично вірно, відтак, сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду, за розрахунком позивача, становить 216 964,36 грн.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми.

Здійснивши перевірку наведених позивачем розрахунків інфляційних втрат та 3% річних, в межах заявлених позивачем періодів, суд встановив, що вони виконані арифметично вірно, відтак, сума інфляційних втрат та 3% річних, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, не виходячи за межі визначених позивачем періодів, за розрахунком позивача, становить 223 961,81 грн. - 3% річних та 1 136 424,24 грн. -інфляційних втрат.

Що стосується посилань відповідача на наявність підстав для зменшення розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат суд вказує, що право суду зменшити розмір штрафних санкцій закріплено в статті 233 Господарського кодексу України, статті 551 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 року у справі № 922/266/20.

Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Аналогічний висновок міститься у п. 23 постанови Верховного Суду від 24.05.2022 року у справі № 910/10675/21.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України, статтею 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 року у справі № 915/2095/19, від 26.05.2020 року у справі № 918/289/19, від 19.02.2020 року у справі № 910/1199/19, від 04.02.2020 року у справі № 918/116/19, від 21.09.2021 року у справі № 910/10618/20.

У постанові Верховного Суду від 15.06.2022 року у справі № 922/2141/21 міститься висновок, що, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 року у справі № 520/17342/18, від 19.06.2019 року у справі № 703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19), від 19.06.2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 13.11.2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження №12-105гс19) та від 13.03.2020 року у справі № 902/417/18 (провадження №12-79гс19).

З аналізу положень статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України вбачається, що ними передбачено право суду на зменшення штрафних санкцій (штрафу, пені), в той час як стягнення 3% річних та інфляційних витрат не є штрафними санкціями, зокрема неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 року у справі № 910/3692/18, від 27.04.2018 року у справі № 908/1394/17 та від 22.01.2019 року у справі № 905/305/18.

Відтак, у суду відсутні правові підстави для зменшення розміру 3% річних та інфляційний втрат.

З огляду на наведене, суд дійшов до висновку про недоведеність відповідачем підстав для зменшення розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача за порушення виконання зобов`язань за договором електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії № 155/19-РС від 28.12.2019 року, за наведених відповідачем обставин.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Приймаючи до уваги встановлені судом факти та обставини, що були наведені вище, суд дійшов висновку, що викладені відповідачем у відзиві заперечення на позов не спростовують зазначених позивачем в позові доводів за встановлених вище судом фактів та обставин.

З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 54 858,82 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (ідентифікаційний код 19480600, адреса: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 85) на користь Приватного акціонерного товариства "Волиньобленерго" (ідентифікаційний код 00131512, адреса: 43023, м. Луцьк, вул. Єршова, 4) грошові кошти: основного боргу - 2 994 217,60 грн. (два мільйони дев`ятсот дев`яносто чотири тисячі двісті сімнадцять гривень 60 копійок), пені - 216 964,36 грн. (двісті шістнадцять тисяч дев`ятсот шістдесят чотири гривні 36 копійок), інфляційних втрат - 1 136 424,24 грн. (один мільйон сто тридцять шість тисяч чотириста двадцять чотири гривні 24 копійки), 3% річних - 223 961,81 грн. (двісті двадцять три тисячі дев`ятсот шістдесят одна гривня 81 копійка) та судовий збір - 54 858,82 грн. (п`ятдесят чотири тисячі вісімсот п`ятдесят вісім гривень 82 копійки).

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 02.04.2024р.

Суддя О.В. Котков