Рішення

від 19.03.2024 по справі 910/3264/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.03.2024Справа № 910/3264/19Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. за участю секретаря судового засідання Нікітіної В.В., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Національного банку України

до відповідача 1: Публічного акціонерного товариства "Златобанк"

відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларенерго"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про визнання недійсним правочину

за участю представників:

від позивача: Клименко О.В.

від відповідача-1: Пиріг О.В.

від відповідача-2: Безпалюк Н.В.

від третьої особи: Ярошенко А.С.

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

Короткий зміст і підстави позовних вимог

Національний банк України звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Златобанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" № 12 від 12.02.2015 про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №8/33/13-KLMV від 21.01.2013.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що майнові права за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013 року перебувають у заставі Національного банку України відповідно до договору застави № 12/ЗМП/2 від 26.03.2014, відтак порушує права останнього, як заставодержателя за вказаним договором застави та впливає на втрату предмета застави.

Процесуальні дії у справі

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2021, позов задоволено повністю.

Постановою Верховного Суду від 25.05.2022 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" задоволено частково, постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2021 у справі №910/3264/19 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.06.2022 року, справу №910/3264/19 передано на розгляд судді ОСОБА_1

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 (суддя ОСОБА_1) прийнято справу №910/3264/19 до свого провадження, вирішено здійснювати розгляд справи №910/3264/19 за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 14.09.2022.

22.07.2022 через електронний суд від Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" надійшли додаткові письмові пояснення.

04.08.2022 через відділ автоматизованого документообігу суду від Національного банку України надійшли пояснення по справі.

02.09.2022 до Господарського суду міста Києва від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" надійшла заява, в якій представник просить суд провести судове засідання у справі №910/3264/19, призначене на 14.09.2022 та всі наступні судові засідання в режимі відеоконференції за допомогою програми EasyCon.

07.09.2022 через відділ автоматизованого документообігу суду від Національного банку України надійшло клопотання про витребування доказів.

07.09.2022 через відділ автоматизованого документообігу суду від Національного банку України надійшло клопотання про не прийняття до розгляду документів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2022 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення Easycon задоволено.

08.09.2022 через відділ автоматизованого документообігу суду від Національного банку України надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

У підготовчому засіданні 14.09.2022 суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про відмову у прийнятті доказів від відповідача 2, про що постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.

У підготовчому засіданні 14.09.2022 судом на підставі ч.5 ст.183 ГПК України оголошено перерву на 24.10.2022.

18.10.2022 через електронну пошту від Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

24.10.2022 через відділ автоматизованого документообігу суду від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшли пояснення по справі.

У підготовчому засіданні 24.10.2022 судом на підставі ч.5 ст.183 ГПК України оголошено перерву на 23.11.2022.

14.11.2022 через електронну пошту від Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

23.11.2022 через відділ автоматизованого документообігу суду від Національного банку України надійшли додаткові пояснення.

23.11.2022 через електронну пошту від Публічного акціонерного товариства "Златобанк" надійшли додаткові пояснення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2022 повідомлено учасників справи, що судові засідання призначені на 23.11.2022 не відбулись у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги на території міста Київ, яка тривала з 12:46 по 15:08 год та призначено підготовче засідання на 26.12.2022.

30.11.2022 через електронну пошту від Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

21.12.2022 через відділ автоматизованого документообігу суду від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

26.12.2022 через електронну пошту від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У підготовчому засіданні 26.12.2022 представник позивача просив розглянути клопотання про витребування доказів та заперечував щодо задоволення клопотання від третьої особи про відкладення розгляду справи.

У підготовчому засіданні 26.12.2022 представник відповідача 1 не заперечував щодо відкладення розгляду справи.

Представники відповідача 2 та третьої особи не змогли прийняти участь у підготовчому засіданні 26.12.2022, оскільки засідання відбулося у залі судових засідань №15, в якому немає технічної можливості провести судове засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2022 відкладено підготовче засідання на 02.02.2023.

28.12.2022 через електронну пошту суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2023 витребувано у Публічного акціонерного товариства «ЗЛАТОБАНК» та Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛАРЕНЕРГО» оригінали та належним чином засвідчені копії документів та відкладено підготовче засідання на 23.03.2023.

13.02.2023 через електронну пошту суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" надійшло клопотання про закриття провадження у справі.

27.02.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду від Національного банку України надійшли заперечення щодо закриття провадження у справі.

01.03.2023 через електронну пошту суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

06.03.20.23 через електронну пошту суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" надійшло клопотання про неможливість надання доказів.

21.03.2023 через електронну пошту суду від Публічного акціонерного товариства «ЗЛАТОБАНК» надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 23.03.2023 судом відмовлено у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі, на підставі ч.5 ст.183 ГПК України оголошено перерву на 27.04.2023.

26.04.2023 через електронну пошту суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" надійшло клопотання про оголошення перерви у підготовчому засіданні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2023 відкладено підготовче засідання на 08.06.2023.

12.05.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

31.05.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду від Національного банку України надійшли заперечення.

У підготовчому засіданні 08.06.2023 судом долучено до матеріалів справи докази надані представником відповідача 2.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.06.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті, розгляд справи по суті призначено на 19.07.2023.

У судовому засіданні 19.07.2023 судом оголошено перерву у розгляді справи по суті до 07.09.2023.

У судовому засіданні 07.09.2023 судом оголошено перерву у розгляді справи по суті до 18.10.2023.

16.10.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

У судовому засіданні 18.10.2023 судом оголошено перерву у розгляді справи по суті до 22.11.2023.

У судовому засіданні 22.11.2023 судом оголошено перерву у розгляді справи по суті до 21.12.2023.

14.12.2023 через систему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларенерго» надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

20.12.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларенерго» надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

20.12.2023 через систему «Електронний суд» від позивача надійшли заперечення проти клопотання про долучення доказів по справі.

Судове засідання призначене на 21.12.2023 не відбулось у зв`язку з перебування судді ОСОБА_1 на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.01.2024 призначено розгляд справи по суті на 21.02.2024.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва № 01.3-16/440/24 від 07.02.2024, у зв`язку із звільненням судді ОСОБА_1 , призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/3264/19.

У результаті повторного автоматизованого розподілу справи №910/3264/19, зазначена справа була передана на розгляд судді Гулевець О.В.

Господарський суду міста Києва (суддя Гулевець О.В.) ухвалою від 12.02.2024 прийняв справу № 910/3264/19 до свого провадження, призначив судове засідання з розгляду справи по суті на 19.03.2024.

Представник позивача в судовому засіданні 19.03.2024 надав пояснення по суті позовних вимог, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні 19.03.2024 надав пояснення, просив суд задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача 2 в судовому засіданні 19.03.2024 надав пояснення по суті своїх заперечень, просив суд відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи надав пояснення, просив суд задовольнити позовні вимоги.

У судовому засіданні 19.03.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція позивача

В обґрунтування порушених прав і охоронюваних законом інтересів позивач посилається на те, що майнові права за кредитним договором №8/33/13- KLMV перебувають в заставі Національного банку відповідно до договору застави № 12/ЗМП/2 від 26.03.2014, а тому погашення заборгованості за кредитним договором №8/33/13-KLMV шляхом зарахування однорідних вимог без згоди позивача порушують законні права та інтереси Національного банку як заставодержателя та впливає на втрату Національним банком предмета застави за договором застави.

Також у позовній заяві позивач вказує, що сам факт укладення договорів відступлення права вимоги від 12.02.2015 не призвело до виникнення грошового зобов`язання АТ «Златобанк» перед ТОВ «Соларенерго» на суму коштів, розміщених на рахунках, а отже в ТОВ «Соларенерго» відсутнє право вимоги до АТ «Златобанк» за вказаними договорами про відступлення права вимоги.

Крім того, позивач посилається на те, що вимоги за договорами відступлення права вимоги від 12.02.2015 визначені в гривні, євро, доларах США, російських рублях, а вимоги за кредитним договором №8/33/13-KLMV визначені в гривнях та доларах США, що свідчить про неоднорідність вимог за вказаними договорами.

Отже, за доводами позивача, оскільки зобов`язання АТ «Златобанк» та ТОВ «Соларенерго» за кредитним договором №8/33/13-KLMV, договорами відступлення права вимоги і договорами банківських рахунків/вкладу підлягають виконанню у різних валютах, такі вимоги не є однорідними.

Позивач зазначив, що зобов`язання не могли припинитися зарахуванням зустрічних однорідних вимог також з підстав того, що строк виконання таких зобов`язань не настав.

Позиція відповідача 1

Відповідач 1 підтримав позовні вимоги та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідач 1 у відзиві зазначає, що майнові права за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013 передано в заставу Національному банку України відповідно до договору застави № 12/3МП/2 від 26.03.2014, а тому, на думку відповідача 1, зарахування однорідних вимог порушує права позивача як заставодержателя та наслідком має втрату предмета застави.

Відповідач 1 посилався на те, що АТ «Златобанк» був позбавлений можливості виконувати розпорядження ТОВ «Соларенерго» за поточними/вкладними рахунками, внаслідок чого у ТОВ «Соларенерго» не виникло грошових вимог до АТ «Златобанк», а тому зарахування зустрічних вимог за договорами банківських рахунків/вкладів, кредитним договором № 8/33/13-KLMV та договорами про відступлення права вимоги не відбулося.

Також відповідач 1 посилався на те, що зобов`язання АТ «Златобанк» та ТОВ «Соларенерго» за кредитним договором №8/33/13-KLMV, договорами відступлення права вимоги та договорами банківських рахунків/вкладу підлягають виконанню у різних валютах, а отже не можуть вважатись однорідними.

Позиція відповідача 2

У відзиві на позов відповідач 2 заперечив позовні вимоги, просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач 2 зазначив, що у справі № 910/20978/15 господарськими судами досліджувались обставини щодо правомірності відступлення права вимоги та обставини щодо зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларенерго» № 12 від 12.02.2015, а тому позовна вимога НБУ є необґрунтована та безпідставна.

Також відповідач 2 звертає увагу, що укладенням договорів про відступлення прав вимоги від 12.02.2015 відбулась заміна кредитора у зобов`язанні та, як наслідок, у ТОВ «СОЛАРЕНЕРГО» виникло право на зарахування зустрічних однорідних вимог з АТ «ЗЛАТОБАНК», проте жодне відчуження майнових прав чи внесення змін не відбулось.

Відповідачем 2 на підставі частин 3, 4 статті 267 ЦК України заявлено про застосування позовної давності до вимог Національного банку України про визнання недійсним заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" № 12 від 12.02.2015 про зарахування однорідних грошових вимог.

Позиція третьої особи

Третя особа у своїх поясненнях підтримала позовні вимоги та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Третя особа вважає, що погашення заборгованості за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013 шляхом зарахування однорідних вимог порушує права Національного банку України як заставодержателя, оскільки майнові права за кредитним договором передано в заставу позивачу відповідно до договору застави № 12/3МП/2 від 26.03.2014.

Також третя особа посилалась на те, що кінцевою датою повернення кредиту за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013 є 27.07.2015, а повідомлення ТОВ «СОЛАРЕНЕРГО» про зарахування однорідних вимог від 12.02.2015, у зв`язку з чим строк виконання відповідного зобов`язання за кредитним договором не може вважатися таким, що настав.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

21.01.2013 між Публічним акціонерним товариством «Златобанк» (надалі - кредитодавець, відповідач 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Соларенерго» (надалі - позичальник, відповідач 2) укладено кредитний договір № 8/33/13-KLMV (надалі - кредитний договір).

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору кредитодавець надає позичальнику кредит, а позичальник зобов`язується в повному обсязі повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші умови цього кредитного договору.

Згідно з п. 1.2. кредитного договору кредитодавець надає позичальнику кредитні кошти у наступних валютах: у гривні та доларах США у формі відкриття відкличної кредитної лінії, в межах максимального ліміту заборгованості, визначеного цим кредитним договором. Базовою валютою є гривня. Кредит може надаватися траншами у будь-якій валюті, зазначеній в кредитному договорі, відповідно до письмової заяви позичальника. Позичальник має право в будь-який час без повідомлення банку здійснювати погашення поточної заборгованості по кредиту і за умови дотримання умов надання кредитних коштів, встановлених цим кредитним договором, може знову отримувати кредит в межах максимального ліміту за кредитною лінією. Грошові кошти за кредитною лінією надаються банком за заявками позичальника після їх акцепту банком. Заявка складається за формою, затвердженою банком, в 2-х примірниках. Зобов`язання банка по кредитуванню в рамках даного кредитного договору визначаються сумою акцептованої ним заявки та виникають в момент акцепту заявки. При наданні позичальнику кредитних коштів за акцептованою заявкою в обсязі, зазначеному в заявці така заявка вважається виконаною, а зобов`язання банка дотриманими. При досягненні позичальником максимального ліміту заборгованості нові заявки банком не розглядаються до часткового або повного повернення кредитних коштів. Після часткового/повного повернення кредиту позичальник може надавати в банк нові заявки в межах чинного максимального ліміту заборгованості.

За умовами п. 1.3. кредитного договору, максимальний ліміт заборгованості за кредитною лінією становить 110 000 000,00 грн. Максимальний ліміт заборгованості на день надання кредиту в разі надання його траншами розраховується в базовій валюті шляхом складання сум виданих траншів в кожній з валют цього кредитного договору, помножених на офіційний курс гривні до валюти наданих траншів, встановлений Національним банком України на день надання чергового траншу, та поділених на курс гривні до базової валюти, встановлений Національним банком України на день надання чергового траншу.

Пунктом 1.4. кредитного договору встановлено, що строк дії максимального ліміту заборгованості за кредитною лінією складає 6 місяців. Кінцева дата повернення кредиту не пізніше 19.07.2013 включно.

Додатковими договорами до кредитного договору було внесено зміни, в тому числі строк користування кредитом було продовжено до 27.07.2015.

05.03.2014 між Національним банком України та АТ «Златобанк» укладено кредитний договір № 12.

26.03.2014 між Національним банком України (заставодержатель, позивач) та Публічним акціонерним товариством «Златобанк» (заставодавець) укладено договір застави майнових прав № 12/ЗМП/2 (надалі - договір застави), предметом якого є майнові права за кредитними договорами, що укладені між заставодавцем і юридичними, перелік яких наведений у додатку № 1 до цього договору, що є його невід`ємною частиною (надалі всі зазначені вище кредитні договори та генеральні кредитні договори, договори про відкриття кредитної лінії, договори про кредитування, чи інша назва договору про надання кредитних коштів на умовах повернення, платності, строковості, забезпеченості та цільового характеру використання разом та/або окремо іменуються - кредитні договори).

Як передбачено п.1.3 договору застави надана застава забезпечує належне виконання заставодавцем вимог заставодержателя, що випливають (та/або випливатимуть) з кредитного договору, а також усіх додаткових договорів (угод), що будуть укладені до нього, а також з усіх окремих кредитних договорів (та змін до них), в тому числі щодо суми зобов`язань, строків їх виконання, розміру процентів та інших умов, що наведені у цьому договорі.

Згідно з додатком № 1 до договору застави у забезпечення надано, зокрема, майнові права за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013, укладеним між ПАТ «Златобанк» та ТОВ «Соларенерго».

12.02.2015 між ПАТ «Златобанк» (боржник), ТОВ «Соларенерго» (новий кредитор) та ТОВ «Агрофірма сошників плюс» (первісний кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги №100 (надалі - договір про відступлення-1).

Відповідно до п.п. 1.2, 1.3 договору про відступлення-1 в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає новому кредиторові, а новий кредитор набуває належне первісному кредиторові право вимоги у боржника грошових коштів на загальну суму, що складає еквівалент 6 465 236,70 доларів США, в обсязі та умовах, що існували на момент переходу цих прав. За цим договором новий кредитор набуває право вимагати від боржника належного та реального виконання обов`язку з повернення залишку коштів в розмірі, що складає еквівалент 6 465 236,70 доларів США.

Згідно з п. 1.4. договору про відступлення-1 право вимоги засновано на правочинах, укладених між первісним кредитором та боржником, а також на договорах відступлення прав вимоги, укладених первісним кредитором з клієнтами боржника згідно переліку, що додається до даного Договору.

Підписанням цього договору Публічне акціонерне товариство «Златобанк» підтверджує факт належного повідомлення про відступлення прав вимоги, визнає відступлення прав грошової вимоги в розмірі, зазначеному в пункті 1.3. цього договору, та зобов`язується виконувати свої обов`язки за правочинами на користь нового кредитора. Одночасно з передачею прав вимоги новому кредитору припиняються зобов`язання боржника по відношенню до первісного кредитора (п. 1.7. договору про відступлення-1).

12.02.2015 між Публічним акціонерним товариством «Златобанк» (боржник), Товариством з обмеженою відповідальністю «Соларенерго» (новий кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будинок Краусса» (первісний кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги (надалі - договір про відступлення-2).

Відповідно до договору про відступлення-2 банк має певні зобов`язання з повернення грошових коштів згідно з договорами, що зазначені нижче на загальну суму 2 528 869,61 доларів США, 82 762 615,83 грн. (що є еквівалентом 3 271 365,92 доларів США), 158 245,45 євро (що є еквівалентом 178 769,88 доларів США), 217 516,90 російських рублів (що є еквівалентом 3323,60 доларів США):

- договір банківського рахунку № 8380-ЮР від 16.10.2014, укладений між банком та Приватним акціонерним товариством «Бахмутский аграрний союз»;

- договір банківського рахунку № 2477-ЮР від 19.08.2011, укладений між банком та Товариством з обмеженою відповідальністю «Регіон»;

- договір банківського рахунку фізичної особи від 20.03.2014, укладений між банком та ОСОБА_2 ;

- договір про відкриття поточного рахунку та надання і використання платіжної картки від 18.03.2014, укладений між банком та ОСОБА_2 ;

- договір банківського рахунку фізичної особи від 20.03.2014 року, укладений між банком та ОСОБА_3 ;

- угода про приєднання до публічної пропозиції про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб № 076689, яка укладена між банком та ОСОБА_3 ;

- договір про відкриття поточного рахунку та надання і використання платіжної картки від 03.09.2013, укладений між банком та ОСОБА_3 ;

- угода про приєднання до публічної пропозиції про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб № 079123 від 19.01.2015, яка укладена між банком та ОСОБА_4 ;

- договір банківського вкладу № 062703 «Класичний плюс» в іноземній валюті від 06.06.2014, укладений між банком та ОСОБА_4 ;

- договір банківського вкладу № 060929 «Весняний» в іноземній валюті від 07.05.2014, укладений між банком та ОСОБА_4 ;

- угода про приєднання до публічної пропозиції про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб № 077401 від 17.12.2014, яка укладена між банком та ОСОБА_4 ;

- договір банківського рахунку № 7587-ЮР від 26.02.2014, укладений між банком та Приватним акціонерним товариством «Аквасервіс»;

- договір банківського рахунку № 5432-ЮР від 04.02.2013, укладений між банком та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія «Гірничодобувна промисловість».

Відповідно до договору про відступлення-2 права вимоги до ПАТ «Златобанк» за вищезазначеними договорами на загальну суму, еквівалентну 5 982 329,01 доларів США, були передані/відступлені відповідними особами-кредиторами (клієнтами, вкладниками) банку на користь ТОВ «Будинок Краусса» за наступними договорами: договір № 1 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015; договір № 2 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015; договір № 3 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015; договір № 4 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015; договір № 5 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015; договір № 6 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015; договір № 7 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015; договір № 8 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.02.2015; договір № 9 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.02.2015; договір № 10 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.02.2015; договір № 11 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.02.2015; договір № 12 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.02.2015; договір № 13 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.02.2015.

Згідно з п. 1.5. договору про відступлення-2 підписанням цього договору банк підтверджує факт належного повідомлення про відступлення прав вимоги, визнає відступлення прав грошової вимоги в розмірах, зазначених в абзаці (А) в преамбулі цього договору та зобов`язується виконувати свої обов`язки за договорами банківського рахунку на користь нового кредитора. Одночасно з передачею прав вимоги новому кредитору припиняються зобов`язання боржника по відношенню до первісного кредитора.

12.02.2015 між Публічним акціонерним товариством «Златобанк» (боржник), Товариством з обмеженою відповідальністю «Соларенерго» (новий кредитор) та Національним університет «Львівська політехніка» (первісний кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги № 102 (надалі - договір про відступлення-3).

Відповідно до пунктів 1.2., 1.3. договору про відступлення-3 в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає новому кредиторові, а новий кредитор набуває належне первісному кредиторові право вимоги у боржника грошових коштів на загальну суму, що складає еквівалент 1 805 038,47 доларів США, в обсязі та умовах, що існували на момент переходу цих прав. За цим договором новий кредитор набуває право вимагати від боржника належного та реального виконання обов`язку з повернення залишку коштів в розмірі, що складає еквівалент 1 805 038,47 доларів США.

Згідно з п. 1.4. договору про відступлення-3 право вимоги засновано на правочинах, укладених між первісним кредитором та боржником, а також на договорах відступлення прав вимоги, укладених первісним кредитором з клієнтами боржника, згідно переліку, що додається до даного договору.

Як передбачено п.1.7 договору про відступлення-3, підписанням цього договору ПАТ «Златобанк» підтверджує факт належного повідомлення про відступлення прав вимоги, визнає відступлення прав грошової вимоги в розмірі, зазначеному в пункті 1.3 цього договору, та зобов`язується виконувати свої обов`язки за правочинами на користь нового кредитора. Одночасно з передачею прав вимоги новому кредитору припиняються зобов`язання боржника по відношенню до первісного кредитора.

На підставі трьох договорів про відступлення права вимоги ТОВ «Соларенерго» набуло права вимоги до ПАТ «Златобанк» за грошовими зобов`язаннями на загальну суму 14 252 604,18 доларів США.

Заявами № 12 та № 12-1 від 12.02.2015 ТОВ «Соларенерго» повідомило ПАТ «Златобанк» про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013.

Відповідно до заяви № 12-1 від 12.02.2015 ТОВ «Соларенерго» на підставі пункту 1.2. кредитного договору заявило про дострокове повне погашення поточної заборгованості шляхом зарахування заборгованості відповідача в рахунок погашення своєї заборгованості за кредитним договором.

Разом з тим, 11.08.2017 ПАТ «Златобанк» листом № 2323 повідомило Національний банк України, що заборгованість ТОВ «Соларенерго» перед ПАТ «Златобанк» за кредитним договором № 8/33/13-KLMV станом на 01.08.2017 становить 500 931 598,56 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що заява ТОВ «Соларенерго» № 12 від 12.02.2015 про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013 порушує права та інтереси Національного банку України, оскільки майнові права за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013 перебувають у заставі Національного банку України відповідно до договору застави № 12/ЗМП/2 від 26.03.2014.

Позивач зазначає, що зобов`язання Публічного акціонерного товариства «Златобанк» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Соларенерго» за договорами відступлення права вимоги визначені в гривні, євро, доларах США, російських рублях, в той час як вимоги за кредитним договором № 8/33/13-KLMV визначені в гривнях та доларах США, що свідчить про неоднорідність вимог за вказаними договорами.

За таких обставин, позивач просить суд визнати недійсним заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларенерго» № 12 від 12.02.2015 про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №8/33/13-KLMV від 21.01.2013.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2021, позов задоволено повністю.

Постановою Верховного Суду від 25.05.2022 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларенерго» задоволено частково, постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2021 у справі № 910/3264/19 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд зазначив, що саме на суди покладено значний обсяг відповідальності за дотримання принципу правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд. ТОВ "Соларенерго" у суді першої інстанції в своїх поясненнях посилалося на судові рішення у справі № 910/20978/15, однак, зазначене суди попередніх інстанцій не дослідили, не оцінили і не відобразили ці обставини в оскаржених рішеннях.

Також Верховний Суд вказав про відсутність підстав вважати, що ПАТ «Златобанк» порушив будь-яким чином свої зобов`язання як заставодавець чи вчинив правочин всупереч приписів законодавства, що ставить під сумнів доводи НБУ про незаконність оспорюваного правочину з цих підстав та порушення прав НБУ.

Крім того, Верховний Суд зазначив, що судом апеляційної інстанції не враховано, що позивач мав довести те, що він не міг отримати інформацію про порушення свого права раніше, при цьому суд апеляційної інстанції не оцінював доказів, а саме копію заяви Національного банку України про вступ у справу № 910/20978/15 від 15.03.2016, копію пояснень Національного банку України від 15.03.2016, копію листа Національного банку України від 13.05.2015.

Частиною 5 статті 310 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом як порушеного права, так і охоронюваного законом інтересу.

Згідно з частиною першою статті 15 та частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (пункт 2 частина друга стаття 16 Цивільного кодексу України).

Спір виник з приводу наявності чи відсутність підстав для визнання недійсним одностороннього правочину про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Відповідно до частин 1 - 3 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Згідно із частиною 3 статті 203 ГК України господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Аналогічні положення закріплені також у статті 601 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

За змістом частини 5 статті 202 ЦК України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Оспорювана заява відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог за своєю правовою природою є одностороннім правочином, направленим на припинення взаємних грошових зобов`язань сторін у справі.

Водночас, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов`язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов`язання. У такому випадку зобов`язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (стаття 601 ЦК України):

- бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим);

- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);

- строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Відповідно до статті 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що потрібно розмежовувати зарахування та заяву про зарахування, оскільки, сама по собі наявність зустрічних однорідних вимог не призводить до їх зарахування, і, відповідно не припиняє зобов`язання, для цього (припинення зобов`язання) необхідна наявність заяви про зарахування зустрічних вимог хоча б однієї із сторін.

Заява однієї із сторін про зарахування зустрічних вимог для досягнення бажаного правового ефекту не потребує відповіді з боку адресата, а потребує лише сприйняття заяви останнім. Наслідком подання заяви про зарахування зустрічних вимог, за наявності передбачених умов для зарахування, є остаточне і безповоротне припинення відповідних зобов`язань повністю або частково.

Отже, у разі несприйняття адресатом заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, учасники правовідносин мають можливість звернутися за судовим захистом, подавши позов про визнання такого правочину недійсним або визнання зобов`язань такими, що припинилися у зв`язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Судом встановлено, що ТОВ «Соларенерго» у серпні 2015 року звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ «Златобанк», в якому просило суд визнати припиненими правовідносини між ними за кредитним договором №8/33/13-KLMV від 21.01.2013 та за договорами іпотеки від 18.02.2013 та від 31.07.2013 на підставі заяв ТОВ «Соларенерго» №12 та №12-1 від 12.02.2015 про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.10.2015 у справі № 910/20978/15, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2015 та Вищого господарського суду України від 15.03.2016, позовні вимоги задоволено, визнано припиненими правовідносини між Товариством з обмеженою відповідальністю «СОЛАРЕНЕРГО» та Публічним акціонерним товариством «ЗЛАТОБАНК» за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013, за договором іпотеки від 18.02.2013, посвідченим приватним нотаріусом Рогатинського нотаріального округу Дзерою Л.О., зареєстрованого в реєстрі за № 363, за договором іпотеки від 31.07.2013, посвідчений приватним нотаріусом Рогатинського нотаріального округу Дзерою Л.О., зареєстрованого в реєстрі за № 2540.

Верховним Судом України постановою від 30.11.2016 відмовлено у задоволенні заяви ПАТ «Златобанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Златобанк» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15.03.2016.

Під час розгляду справи № 910/20978/15, судами було встановлено, що зобов`язання між ТОВ «Соларенерго» та ПАТ «Златобанк» є зустрічними, однорідними, строк виконання яких настав або визначений моментом пред`явлення вимоги, у зв`язку з чим позивачем правомірно було реалізовано передбачене статтею 601 Цивільного кодексу України право та направлено на адресу відповідну заяву про зарахування таких зустрічних однорідних вимог у сумі 14 252 604,18 доларів США, а отже і грошове зобов`язання ТОВ «СОЛАРЕНЕРГО» за кредитним договором перед ПАТ «Златобанк» у розмірі 14 252 604,18 доларів США в силу приписів статті 601 Цивільного кодексу України було припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог згідно заяв № 12 та №12-1 від 12.02.2015.

Таким чином, у рішенні Господарського суду міста Києва від 08.10.2015, постанові Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2015 та постанові Вищого господарського суду України від 15.03.2016 у справі № 910/20978/15 надано оцінку заяві ТОВ «Соларенерго» №12 від 12.02.2015 про зарахування однорідних грошових вимог та її відповідності вимогам ст. 601 ЦК України, та встановлено обставини щодо зустрічності, однорідності та настання строку виконання зобов`язань.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини, від 25.07.2002, "Справа "Совтрансавто-Холдинг" проти України").

Отже, обставини встановлені рішенням суду по справі № 910/20978/15 щодо припинення правовідносин за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «СОЛАРЕНЕРГО» та Публічним акціонерним товариством «ЗЛАТОБАНК», які є учасниками у даній справі №910/3264/19, в силу приписів ст. 601 ЦК України та на підставі заяв № 12 та № 12-1 від 12.02.2015 про зарахування однорідних грошових вимог, відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, повторного доведення при розгляді справи №910/3264/19 не потребують.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц звернула увагу, що правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення ЄСПЛ від 09.11.2004 у справі «Світлана Науменко проти України» (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, §53).

Наразі саме на суди покладено значний обсяг відповідальності за дотримання принципу правової визначеності.

Крім того, в основі принципу юридичної визначеності, як одного з істотних елементів принципу верховенства права, лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися.

Отже, забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.

Принцип правової визначеності серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (п.61 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Брумареску проти Румунії" від 28.10.1999 (заява №28342/95). Базове тлумачення принципу res judicata вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії" (заява №52854/99), від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України" (заява №41984/98), від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії" (заява №69529/01), від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" (заява №24465/04), від 03.04.2008 у справі "Понамарьов проти України" (заява №3236/03), в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності.

Поняття "перегляд" охоплює не лише перегляд рішення суду нижчої інстанції судом вищої інстанції в межах однієї справи чи перегляд рішення за нововиявленими обставинами. У рішенні ЄСПЛ у справі "ЦЕНТР "УКРАСА" проти України" від 25.11.2021 (заява №2836/10) ЄСПЛ дійшов висновку, що судові рішення у провадженні №15/140 фактично нівелювали результати провадження №12/254, що остаточне рішення і призвело до порушення принципу юридичної визначеності (констатував порушення п.1 ст.6 Конвенції).

З огляду на викладене, обставини щодо правомірної реалізації ТОВ «Соларенерго» права згідно ст. 601 ЦК України за заявою №12-1 від 12.02.2015 вже був предметом судового розгляду у справі № 910/20978/15 і з цього питання на момент розгляду даної справи є остаточне та обов`язкове до виконання рішення суду, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про обґрунтованість тверджень відповідача 2 про необхідність застосування положень ч. 4 ст. 75 ГПК України та врахувати при розгляді цієї справи вказаних вище обставин. При цьому, обставин для відходу від res judicata позивачем не обґрунтовано.

Доводи Національного банку України щодо відсутності зустрічності та однорідності вимог за договорами банківських рахунків/вкладів, кредитним договором та договорами про відступлення права вимоги є намаганням досягти повторної оцінки доказів, які вже були предметом дослідження у суді. При цьому, не звільняють суд від дотримання принципу юридичної визначеності як елементу верховенства права відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України.

Поряд з тим, позивач в обґрунтування порушених прав і охоронюваних законом інтересів посилається на те, що майнові права за кредитним договором №8/33/13- KLMV перебувають в заставі Національного банку відповідно до договору застави № 12/ЗМП/2 від 26.03.2014, а тому погашення заборгованості за кредитним договором №8/33/13-KLMV шляхом зарахування однорідних вимог без згоди позивача порушують законні права та інтереси Національного банку як заставодержателя та впливає на втрату Національним банком предмета застави за договором застави.

Як встановлено судом вище, між позивачем, як заставодержателем та відповідачем-1, як заставодавцем, було укладено договір застави майнових прав № 12/ЗМП/2 від 26.03.2014 (надалі - договір застави), за яким у заставу надано майнові права за кредитним договором № 8/33/13-KLMV, укладеного між ПАТ «Златобанк» та ТОВ «Соларенерго».

Відповідно до п. 3.4. договору застави заставодавець зобов`язаний: не відчужувати майнові права в будь-який спосіб та не обтяжувати їх зобов`язаннями на користь третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя (п.п. 3.4.2); не вносити надалі змін до кредитних договорів та забезпечувальних договорів без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя. Ці вимоги не стосуються зміни розміру процентних ставок за кредитами, перенесення строку сплати процентів на строк не більше 60 днів, понесення сплати нарахованих процентів та комісій за обслуговування кредитної заборгованості по одноразовому переносу строку в межах одного календарного місяця, зміни валюти кредитування шляхом укладення додаткових угод до кредитних та забезпечувальних договорів (п.п. 3.4.5); не чинити будь-яких дій, що перешкоджатимуть здійсненню заставодержателем передбаченим цим договором прав щодо звернення стягнення чи реалізації майнових прав (п.п. 3.4.8.); не пізніше п`яти робочих днів після підписання цього договору повідомляти боржників, майнових поручителів та/або поручителів за кредитними і забезпечувальними договорами про укладення цього договору шляхом направлення листів з повідомленням про вручення та не пізніше наступного робочого дня після їх відправлення надати повний перелік відправлених листів з зазначенням реквізитів (дати відправлення, вихідного реєстрового номеру, поштового реєстру тощо) та завірені повноважною особою і печаткою заставодавця копії відправлених листів, оригінали поштових реєстрів (п.п. 3.4.12).

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 587 ЦК України особа, яка володіє предметом застави, зобов`язана, якщо інше не встановлено договором, вживати заходів, необхідних для збереження предмета застави.

Відповідно до ст. 50 Закону України «Про заставу» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) при заставі прав, якщо інше не передбачено договором, заставодавець зобов`язаний: виконувати дії, необхідні для забезпечення дійсності заставленого права; не здійснювати уступки заставленого права; не виконувати дій, що тягнуть за собою припинення заставленого права чи зменшення його вартості; вживати заходів, необхідних для захисту заставленого права від посягань з боку третіх осіб; надавати заставодержателю відомості про зміни, що сталися в заставленому праві, про його порушення з боку третіх осіб та про домагання третіх осіб на це право.

Згідно зі ст. 51 Закону України «Про заставу» при заставі прав, якщо інше не передбачено договором, заставодержатель має право в разі порушення заставодавцем обов`язків, передбачених статтею 50 цього Закону, самостійно вживати всіх заходів, необхідних для захисту заставленого права проти порушень з боку третіх осіб.

За приписами ст.ст. 579, 586 ЦК України предмет застави може бути замінений лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заява ТОВ «Соларенерго» № 12 та № 12-1 від 12.02.2015 про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином, а саме зарахування, про яке заявила одна зі сторін у зобов`язанні, здійснюється в силу положень статті 601 ЦК України та не пов`язується із прийняттям такого зарахування іншою стороною.

Матеріалами справи підтверджено, що ПАТ «Златобанк» не визнавав таке зарахування, у зв`язку з чим листом № 2323 від 11.08.2017 повідомило Національний банк України, що заборгованість ТОВ «Соларенерго» перед ПАТ «Златобанк» за кредитним договором № 8/33/13-KLMV станом на 01.08.2017 становить 500 931 598,56 грн.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення у даній справі, Верховним Судом у постанові від 25.05.2022 зазначено про те, що немає підстав вважати, що ПАТ «Златобанк» порушив будь-яким чином свої зобов`язання як заставодавець чи вчинив правочин всупереч приписів законодавства, що ставить під сумнів доводи НБУ про незаконність оспорюваного правочину з цих підстав та порушення прав НБУ.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Процесуально-правовий зміст захисту права, закріпленого у Господарському процесуальному кодексі України, полягає у тому, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ст. 4 ГПК України).

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому, у розумінні приписів ст. 15, ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 р. у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним".

Таким чином, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Оцінюючи ефективність обраного позивачем способу захисту, судом враховано, що рішенням Господарського суду міста Києва від 08.10.2015 у справі № 910/20978/15, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2015 та Вищого господарського суду України від 15.03.2016, визнано припиненими правовідносини між Товариством з обмеженою відповідальністю «СОЛАРЕНЕРГО» та Публічним акціонерним товариством «ЗЛАТОБАНК» за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013, майнові права на які, за доводами позивача, перебувають в заставі Національного банку відповідно до договору застави № 12/ЗМП/2 від 26.03.2014.

Водночас, враховуючи встановлені рішенням суду обставини щодо припинення правовідносин за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013, заявлена позивачем вимога про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви ТОВ "Соларенерго" № 12 від 12.02.2015 про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №8/33/13-KLMV від 21.01.2013 не захистить порушене право (не відновить стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу), оскільки залишиться чинним рішення Господарського суду м. Києва від 08.10.2015 у справі № 910/20978/15, а отже обраний позивачем спосіб захисту в будь-якому випадку є неефективним в розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що є підставою для відмови в задоволені позову.

Щодо посилання відповідача 2 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2023 у справі № 910/4475/19, суд не приймає їх до уваги, оскільки постановою Верховного Суду від 19.03.2024 скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2023 у справі № 910/4475/19, а справу № 910/4475/19 передано на новий розгляд.

Щодо заявленої відповідачем 2 заяви про застосування строку позовної давності, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, а відповідач - що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Отже, позивач має довести те, що він не міг інформацію про порушення отримати раніше.

При цьому, встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування ним матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду із цим позовом 15.03.2019.

За поясненнями позивача, строки позовної давності не пропущені, оскільки про існування спірного одностороннього правочину НБУ дізнався 15.08.2017 з листа АТ «Златобанк» № 2323 від 11.08.2017.

Відповідно до ст. 50 Закону України «Про заставу» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) при заставі прав, якщо інше не передбачено договором, заставодавець зобов`язаний надавати заставодержателю відомості про зміни, що сталися в заставленому праві, про його порушення з боку третіх осіб та про домагання третіх осіб на це право.

Згідно умов п. 3.4.4. договору застави № 12/ЗМП/2 від 26.03.2014 Національний банк України та Акціонерне товариство «Златобанк» передбачили, що заставодавець зобов`язаний надавати щомісячно до 15 числа місяця наступного за звітним інформацію щодо пулу кредитів, майнові права за якими виступають забезпеченням за кредитним договором, надавати у формі реєстру до Національного банку України оновлену інформацію станом на перше число поточного місяця щодо укладених позичальником кредитних договорів, що надані у забезпечення за кредитним договором для збереження ліквідності позичальника.

Таким чином, враховуючи, що рішення суду у справі № 910/20978/15 про припинення зобов`язань за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013 набрало законної сили 18.11.2015 (відповідно до постановами Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2015), а право вимоги АТ «Златобанк» до ТОВ «Соларенерго» було заставлено за договором застави майнових прав № 12/ЗМП/2 від 26.03.2014, а отже АТ «Златобанк» мав повідомити НБУ про припинення предмету застави на підставі рішення суду у справі № 910/20978/15.

Отже, Національний банк України міг дізнатись раніше, ніж 15.08.2017 про своє порушене право шляхом повідомлення АТ «Златобанк» про стан майнових прав, які припинились внаслідок набрання рішенням суду у справі № 910/20978/15 законної сили.

Крім того, відповідач 2 надав до матеріалів справи копії заяви Національного банку України про вступ у справу № 910/20978/15 від 15.03.2016, пояснення від 15.03.2016 у справі № 910/20978/15 та лист Національного банку України від 13.05.2015.

Отже, зважаючи на те, що позивачу відомо було про розгляд справи № 910/20978/15, позивач був обізнаний про наявність оскаржуваного правочину значно раніше, ніж 15.08.2017.

Так, з вказаних документів вбачається, що АТ «Златобанк» надіслано до Національного банку України запит № 721 від 19.03.2015 про те, чи надавалась Національним банком України Акціонерному товариству «Златобанк» згода на відчуження заставленого майна. При цьому, Національний банк України листом від 13.05.2015 № 20-02012/32318 на запит АТ «Златобанк» № 721 від 19.03.2015 повідомив, що ним, як заставодержателем, не надавалась згода заставодавцю Акціонерному товариству «Златобанк» на відчуження заставленого майна шляхом уступки прав вимоги за кредитними договорами, наведеними в додатку № 1 до листа від 19.03.2015 № 721, які забезпечують виконання зобов?язань за кредитами Національного банку України. У листі Національного банку України від 13.05.2015 № 20-02012/32318 зазначено, що ці договори не погоджувалися куратором банку.

Таким чином, Національний банк України також міг дізнатись про своє порушене право 19.03.2015 відповідно до запиту АТ «Златобанк» № 721 від 19.03.2015.

Заперечення позивача в частині відсутності оригіналів наданих відповідачем 2 доказів судом не приймається до уваги, оскільки подання у справі № 910/20978/15 зазначених документів встановлено у постанові Вищого господарського суду України від 15.03.2016 у справі № 910/20978/15.

Натомість з позовною заявою до суду позивач звернувся лише 15.03.2019, тобто з пропуском строку позовної давності. Пояснень щодо наявності поважних причин пропуску позовної давності та доказів в їх підтвердження позивачем суду не надано.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Водночас, пунктом 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб`єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання.

Враховуючи те, що судом встановлено необґрунтованість позовних вимог НБУ, то позов не підлягає задоволенню саме з вказаних підстав, а тому заявлена відповідачем 2 заява про застосування позовної давності не застосовується.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Судом враховано висновки Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

ВИСНОВКИ СУДУ

Підсумовуючи вище наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову Національного банку України до Публічного акціонерного товариства "Златобанк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларенерго", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання недійсним правочину.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано: 02.04.2024.

Суддя О.В. Гулевець