Рішення

від 01.04.2024 по справі 922/20/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.04.2024м. ХарківСправа № 922/20/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Махлай Б.В.

за участю представників учасників процесу:

позивача: Цимбалістий В.А., адвокат, ордер серія АХ № 1163564 від 26.12.2023 р.,

відповідача: Рись В.Г., адвокат, довіреність від 02.02.2024 р.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОКОМПАНІЯ «ЮНІТЕК», місто Харків,

до Приватного підприємства «ФЕНІКС», Харківська область, місто Чугуїв,

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРОКОМПАНІЯ «ЮНІТЕК», звернувся до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача, Приватного підприємства «ФЕНІКС», про стягнення заборгованості за договором поставки № П025 від 29.10.2020 у загальному розмірі 1150670,28 грн., з них: основна заборгованість 536790,56 грн., пеня 108299,33 грн., штраф 37575,34 грн., інфляційні втрати 153884,64 грн., 3% річних 33655,77 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами 280464,64 грн. Також, до стягнення заявлено судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20400,00 грн.

1. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

05 січня 2024 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, залишено позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОКОМПАНІЯ «ЮНІТЕК» без руху. Надано позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви - три дні, з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом надання до суду відомостей про реєстрацію Електронного кабінету ТОВ «АГРОКОМПАНІЯ «ЮНІТЕК», як юридичної особи, в Електронному Суді. 09 січня 2024 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОКОМПАНІЯ «ЮНІТЕК» до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/20/24. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/20/24 підготовче провадження і призначено підготовче засідання. 19 лютого 2024 року, протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Відповідач своїм правом на подання відзиву у справі не скористався. Як вбачається з трекінгу відправлення за трек номером 0600242699359, ухвала суду від 09 січня 2024 року є врученою за датою 16.01.2024 року.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ухвалою про відкриття провадження у справі від 09 січня 2024 року, а саме до 31.01.2024 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, суд зазначає, що строки розгляду справи в порядку загального позовного провадження врегульовані розділом ІІІ ГПК України. Так, у відповідності до ч. 3 ст. 177 ГПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. В свою чергу, відповідно до ч. 1, 2 ст. 195 ГПК України, суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

Суд констатує про те, що ним було дотримано строки розгляду справи.

У пунктах 2, 4 частини 3статті 129 Конституції Українизакріплені такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Зазначені принципи знайшли своє відображення у статтях7,13 ГПК України, а тому господарські суди зобов`язані реалізовувати їх під час здійснення господарського судочинства.Закон України "Про судоустрій та статус суддів"(пункт 3 статті 7) також гарантує право кожного на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку. Згідно зстаттею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II). Суд констатує про те, що під час розгляду справи, були створені належні умови для реалізації сторонами своїх прав, що передбачені ГПК України.

2. ОПИС ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА, ЩО ВИКЛАДЕНА У ПОЗОВНІЙ ЗАЯВІ

Як зазначено у позовній заяві, 29 жовтня 2020 року між ТОВ «Агрокомпанія «ЮНІТЕК» та ПП «ФЕНІКС» укладено договір поставки № П025 (надалі «Договір»). Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник зобов`язується поставити і передати покупцю в строки, передбачені цим Договором, продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - товар) в асортименті (номенклатурі), кількості та за цінами згідно відповідних додатків та видаткових накладних до цього Договору, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму у розмірі та в порядку, визначених у цьому Договорі. Товаром за цим Договором є засоби захисту рослин (надалі - ЗЗР) та/або насіння, та/або мікродобрива. Згідно із п. 1.2. Договору фактичний асортимент (номенклатура), кількість, ціна за одиницю та загальна вартість партії товару, що постачається, визначаються у видатковій накладній на поставку. Позивач зазначає, що поставив відповідачу товар на загальну суму 536790,56 грн. на підставі видаткових накладних (без складення додатків та погодження орієнтовного асортименту товару), що підтверджується видатковими накладними за переліком, що міститься на першому та другому аркуші позову. Товар відповідач прийняв, ніяких зауважень щодо кількості, комплектності чи якості товару не заявляв. Згідно із п. 2.1. Договору строк оплати Товару вказується у відповідному додатку до договору. Товар, що був поставлений покупцю в межах цього Договору на підставі видаткових накладних, але без укладення відповідних додатків, має бути оплачений покупцем в повному обсязі не пізніше 10 (десяти) календарних днів з моменту його отримання за відповідною видатковою накладною. Як зазначає позивач, відповідач свої зобов`язання щодо оплати поставленого по вказаних видаткових накладних товару не виконав. Станом на 26.12.2023 року відповідач має прострочену заборгованість по оплаті за поставлений товар у розмірі 536790,56 грн., про стягнення яких і заявлено у позові. Також, позивач заявляє про стягнення пені у розмірі 108299,33 грн., штрафу у розмірі 37575,34 грн., інфляційних втрат у розмірі 153884,64 грн., 3% річних у розмірі 33655,77 грн. та процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 280464,64 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

3. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ОСНОВНОЇ СУМИ БОРГУ

Стаття 11 Цивільного кодексу Українивказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. Встатті 174 Господарського кодексу Українивизначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписи ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, 29 жовтня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРОКОМПАНІЯ «ЮНІТЕК» (позивач, постачальник за Договором) та Приватним підприємством «ФЕНІКС» (відповідач, покупець за Договором) укладено договір поставки № П025.

Як вбачається зі змісту умов укладеного сторонами Договору, він за своєю правовою природою є договором поставки, тому окрім загальних положень Цивільного кодексу України щодо зобов`язань, правовідносини між сторонами мають бути врегульовані нормами глави 54 «Купівля-продаж» Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому. Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Відповідно до п. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник зобов`язується поставити і передати покупцю в строках, передбачені цим Договором, продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - Товар) в асортименті (номенклатурі), кількості та за цінами згідно відповідних додатків та видаткових накладних до цього Договору, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму у розмірі та в порядку, визначених у цьому Договорі. Товаром за цим Договором є засоби захисту рослин (надалі ЗЗР) та/або насіння, та/або мікродобрива. Згідно із п. 1.2. Договору фактичний асортимент (номенклатура), кількість, ціна за одиницю та загальна вартість партії Товару, що постачається, визначаються у видатковій накладній на поставку товару. У відповідності до п. 2.2. Договору ціна товару, що поставляється за цим Договором, вказується у додатках та видаткових накладних в національній валюті та визначається в залежності від виду товару. Строк оплати товару вказується у відповідному додатку до Договору. Товар, що був поставлений покупцем в межах цього Договору на підставі видаткових накладних, але без укладення відповідних додатків, має бути оплачений покупцем в повному обсязі не пізніше 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання за відповідною видатковою накладною (п. 2.4. Договору).

Згідно із частиною 1статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно дост. 74 Господарського процесуального кодексу Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписомст. 76 Господарського процесуального кодексу Українипредметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно дост. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивачем представлені до суду наступні видаткові накладні: 1) № 542 від 30 квітня 2021 року на суму 113063,09 грн.; 2) № 1572 від 25 листопада 2021 року на суму 180080,28 грн.; 3) № 1640 від 23 грудня 2021 року на суму 159447,19 грн.; 4) № 189 від 11 квітня 2022 року на суму 56520,00 грн.; 5) № 254 від 26 квітня 2022 року на суму 12480,00 грн.; 6) № 461 від 22 червня 2022 року на суму 15200,00 грн.

Означені видаткові накладні складені з посиланням на Договір та підписані з обох сторін. Загальна сума поставленого товару за Договором, відповідно до вказаних накладних, складає 536 790,56 грн. З матеріалів справи вбачається та іншого не доведено відповідачем, що означена сума не була оплачена.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 536 790,56 грн. за Договором підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 2статті 614 Цивільного кодексу Українивідсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частини 3 та 4статті 13 Господарського процесуального кодексу Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження здійснення повної оплати.

4. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ПЕНІ ТА ШТРАФУ

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченихГосподарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті193, частина 1 статті216та частина 1 статті218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій, згідно з частиною 2статті 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1статті 230 Господарського кодексу України). Так, відповідно до статей230,231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Відповідно до частини 1статті 549 Цивільного кодексу Українинеустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Згідно із ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частиною 3статті 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 8.5. Договору, покупець за несвоєчасну оплату товару сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент такої несплати за кожен день прострочення оплати. Нарахування пені за прострочення виконання зобов`язання щодо несвоєчасної та повної оплати за поставлений товар триває до дня, коли зобов`язання щодо оплати фактично виконане покупцем або до моменту звернення постачальником до суду з позовом про стягнення заборгованості. Згідно із п. 8.6. Договору, у випадку порушення покупцем терміну/строку оплати товару, що вказаний у відповідному додатку або Договорі, більш як на 2 (два) календарних дні, покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 7% від ціни поставленого, але не оплаченого товару.

Позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 108299,33 грн. та штраф у розмірі 37575,34 грн.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 січня 2022 року по справі №910/18557/20 зазначено наступне: «Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду».

Здійснивши перевірку нарахованих позивачем сум пені та штрафу, суд прийшов до висновку, що вони здійснені арифметично вірно, а отже підлягають задоволенню в повному обсязі, а саме пеня у розмірі 108299,33 грн. та штраф у розмірі 37575,34 грн.

5. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ 3% РІЧНИХ, ІНФЛЯЦІЙНИХ ВТРАТ ТА ПРОЦЕНТІВ ЗА КОРИСТУВАННЯ ЧУЖИМИ КОШТАМИ

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із висновком Великої Палати Верховного Суду (постанова від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19)) зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови). Також, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно достатті 625 ЦК Україниє мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 153884,64 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 280464,64 грн. та 3% річних у розмірі 33655,77 грн. При цьому, п. 8.7. Договору встановлено, що у разі прострочення оплати за Товар, покупець сплачує на користь постачальника проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 25 (двадцять п`ять) процентів річних від простроченої суми.

Здійснивши перевірку нарахованої позивачем суми інфляційних втрат, з урахуванням постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 січня 2022 року у справі № 910/18557/20, суд прийшов до висновку, що вона здійснена арифметично вірно, а отже підлягає задоволенню в повному обсязі, а саме у розмірі 153884,64 грн.

Відносно стягнення 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України, а також процентів за користування чужими грошовими коштами, відповідно до ст. 536, ч. 3 ст. 692 ЦК України, суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що поведінка боржника не може бути однозначно правомірною та неправомірною, тому регулятивні норми і охоронні норми не можуть застосовуватися одночасно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28), від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (пункт 96)). Тобто, проценти за правомірне користування чужими коштами не сплачуються у випадку сплати процентів за неправомірне користування. Ця позиція убезпечує від подвійного стягнення та намагання кредиторів заробити на недобросовісних боржниках.

Зі змісту частини другої статті 625 ЦК України випливає, що проценти, передбачені цією частиною, мають такі ознаки: 1) проценти є грошовою сумою; 2) їх розмір визначається законом або договором, тобто цей розмір є наперед відомим; 3) проценти підлягають сплаті у разі прострочення виконання грошового зобов`язання.

Натомість частиною третю статті 692 ЦК України, якою встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. За буквального розуміння цієї норми для задоволення вимоги продавця про стягнення "процентів за користування чужими грошовими коштами" останній мав би довести, що протягом часу, за який позивач вимагає стягнення процентів, 1) відповідач мав грошові кошти принаймні в сумі, яку позивач використав як базу нарахування процентів, 2) ці грошові кошти були чужими, 3) при цьому відповідач користувався цими коштами. Колегія суддів вважає, що законодавець не мав на увазі поставити відповідальність покупця за несвоєчасну оплату товару в залежність від цих обставин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 зроблено висновок, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, тому підстави для застосування аналогії закону відсутні».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №904/2295/22 від 27 вересня 2023 року зазначено наступне: «Здійснюючи тлумачення частини третьої статті 692 ЦК України, колегія суддів виходить з такого. Оскільки цією частиною встановлені наслідки порушення зобов`язання, то зазначена норма є охоронною. Відповідно до наведених вище висновків Великої Палати Верховного Суду наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані частиною другою статті 625 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункт 54), від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19), від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (пункт 108)). При цьому наслідки порушення грошового зобов`язання є однаковими незалежно від того, з якого договору таке зобов`язання виникло: з договору купівлі-продажу, договору про виконання робіт, кредитного договору тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (пункт 102)). Отже, частину третю статті 692 ЦК України слід розуміти так, що під "процентами за користування чужими грошовими коштами", про які йдеться у цій частині, слід розуміти проценти, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України».

В межах спірних правовідносин у справі № 922/20/24 відповідач не сплатив грошові кошти за вже отриманий товар. Тобто, має місце прострочення оплати за отриманий товар за Договором. Відповідач не отримував від позивача будь-яких коштів для констатації наявності факту правомірного користування грошовими коштами. Тобто, суд констатує про те, що позивач не має право вимагати стягнення процентів за ПРАВОМІРНЕ користування чужими грошовими коштами згідно із ст. 536, ч. 3 ст. 692 ЦК України. Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17, в межах спірних правовідносин п. 8.7. Договору встановлює змінений розмір відсотків річних, у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, за прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати за отриманий товар у розмірі 536 790,56 грн. з 3% річних на 25% річних.

Водночас, як вбачається із матеріалів справи, на підставі ст. 625 ЦК України позивач заявляє до стягнення суму коштів із розрахунку 3% річних, а не 25% річних, пред`явлення яких було б правомірно (25% річних). Водночас, до ч. 2 ст. 237 ГПК України, суд, при ухваленні рішення, не може виходити за межі позовних вимог.

За таких обставин, перевіривши наданий позивачем розрахунок річних у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України та з розрахунку бази 3% річних до ЦК України проти 25% річних (виходячи з узгодженого договором розміру) та оскільки суд позбавлений можливості виходу за межі позовних вимог (здійснити розрахунок із ставки 25% річних за договором), заявлена до стягнення сума 33 655,77 грн. річних задовольняється судом.

6. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ВИТРАТ НА ПРОФЕСІЙНУ ПРАВНИЧУ ДОПОМОГУ

Під час подання позову позивач зазначив, що він поніс витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20400,00 грн., які просить стягнути із відповідача.

Розглянувши питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд прийшов до наступного висновку.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 ГПК України). У частині 3статті 126 ГПК Українипередбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У позові зазначено, що 15.12.2023 року між адвокатом Цимбалістим В.А. та ТОВ «АК «ЮНІТЕК» укладено договір про надання правової допомоги № 15/12-23/1. Відповідно до п. 1.1. цього договору клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу (послуги) в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором. 25 грудня 2023 року між позивачем та адвокатом складено акт приймання-передачі наданих послуг № 1, пунктом першим якого визначено, що адвокатом надана правова допомога клієнту, а клієнтом прийняті наступні, передбачені п. 1.2. Договору, послуги: складено позовну заяву ТОВ «АК «ЮНІТЕК» до ПП «ФЕНІКС» про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором поставки № П025 від 29.10.2020 та додатків до позовної заяви. Обсяг роботи адвоката 17,00 годин. ТОВ «АК «ЮНІТЕК» перерахувало адвокату гонорар в розмірі 20400,00 грн. відповідно до платіжного доручення.

Досліджуючи надані позивачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд прийшов до наступного висновку.

За змістом пункту 1 частини 2 статті126, частини 8 статті129 Господарського процесуального кодексу Українирозмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2статті 126 цього ГПК України). Витрати, понесені позивачем в даній справі на професійну правничу допомогу адвоката, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. За приписамистатті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд, при розподілі судових витрат, в тому числі витрат на правничу допомогу адвокатом, має виходити з конкретних особливих обставин справи, з доказів, поданих заявником, клопотання про розподіл судових витрат, які можуть свідчити про підставність різних сум коштів, що потрачені заявником на правничу допомогу. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 стаття 126 ГПК України). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 ГПК України).

Відповідач не скористався своїм правом на подання клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу.

Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю цих сторін. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта, зокрема, з огляду на положення частини 6 статті 126 ГПК України. Тобто, за наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Верховний Суд звертає увагу у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 910/23210/17, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, як зазначає Верховний Суд у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 910/23210/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 911/739/15, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що його позов не підлягає задоволенню, а за наявності заперечень позивача щодо співмірності заявленої суми компенсації також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а їх розмір є розумним і виправданим. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Здійснюючи розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу між сторонами спору, господарський суд має враховувати результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро), обсяги наданих стороні як клієнту послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи. Відповідно до частини 1статті 9 Конституції Україничинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"визначено, що суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04).

Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Даний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у справі № 910/8682/18 від 14 листопада 2018 року від якого Об`єднана палата у Постанові від 03 листопада 2019 року у справі № 922/445/19 не відступила через відмінність у нормативно-правовому регулюванні.

Відповідно достатті 86 Господарського процесуального кодексу Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що 15 грудня 2023 року між ТОВ «Агрокомпанія «ЮНІТЕК» (надалі клієнт) та адвокатом Цимбалістим Віталієм Анатолійовичем (надалі - адвокат) укладено договір про надання правової допомоги № 15/12-23/1. Відповідно до п. 1.2. Договору адвокат надає клієнту наступне правову допомогу (послуги): складення позовної заяви ТОВ «АК «ЮНІТЕК» до ПП «ФЕНІКС» про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором поставки № П025 від 29.10.2020 року та додатків до позовної заяви. Обсяг 17 годин. В матеріалах справи також наявний акт приймання-передачі наданих послуг № 1 від 25 грудня 2023 року відповідно до пункту 1 якого зазначено, що адвокатом надана правова допомога клієнту, а клієнтом прийняті наступні, передбачені п. 1.2. договору, послуги: складено позовну заяву ТОВ «АК «ЮНІТЕК» до ПП «ФЕНІКС» про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором поставки № П025 від 29.10.2020 та додатків до позовної заяви. Згідно із п. 2 зазначеного акта вартість послуг (гонорару/винагороди) адвоката, вказаних в п. 1 акту, складає 20400,00 грн. Платіжною інструкцією № 6553 від 21 грудня 2023 року підтверджується перерахування позивачем на користь адвоката 20400,00 грн.

Суд звертає увагу, що згідно із усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою N 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. При цьому, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

З огляду на нескладність справи (спір виник з приводу стягнення боргу за договором поставки), а відповідно і нескладність підготовки позовної заяви та її невеликий обсяг, затрачений адвокатом час на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді першої інстанції не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, додані докази є типовими для договорів поставки; нормативно-правове регулювання спірних правовідносин докорінно не змінювалось, складання позову не вимагало вивчення та аналізу великого обсягу матеріалів, допущення помилки під час визначення правової природи відсотків, а також допущення помилки, що призвела до залишення позову без руху), на думку суду, у даному випадку розумним та пропорційним є стягнення 7 000,00 грн.

Таким чином, враховуючи конкретні обставини справи, суд, детально проаналізувавши всі докази, зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи розумності та пропорційності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг),обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат і стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн.

7. ВІДНОСНО РОЗПОДІЛУ СУДОВИХ ВИТРАТ

Таким чином, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимогистатті 129 ГПК України, а також висновки суду про часткове задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

У відповідності до частини 1статті 13 Господарського процесуального кодексу Українисудочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

На підставі викладеного, керуючись статтями1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 216-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОКОМПАНІЯ «ЮНІТЕК» задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства «ФЕНІКС» (63503, Харківська область, місто Чугуїв, вулиця Харківська, будинок 127, офіс 653; код ЄДРПОУ: 31977299) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОКОМПАНІЯ «ЮНІТЕК» (61001, місто Харків, проспект Гагаріна, будинок 1; код ЄДРПОУ: 42956764) суму боргу за договором поставки № П025 від 29.10.2020 року у розмірі 536790,56 грн., пеню у розмірі 108299,33 грн., штраф у розмірі 37575,34 грн., інфляційні втрати у розмірі 153884,64 грн., річні у розмірі 33655,77 грн., а також судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 13 053,09 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "02" квітня 2024 р.

СуддяН.В. Калініченко