Рішення

від 02.04.2024 по справі 924/118/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" квітня 2024 р. Справа № 924/118/24

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Заверухи С.В., за участю секретаря судового засідання Тлусти У.О., розглянувши у залі судового засідання № 201 справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Вікінг Ойл Україна", м. Житомир

до акціонерного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" особі філії "Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Нетішин Хмельницької області

про стягнення 2469346,10 грн, в тому числі 2423034,00 грн борг за поставлений товар, 1853,03 грн 0,3% річних, 44459,07 грн інфляційні втрати,

Представники сторін:

позивача: не з`явився;

відповідача: Шадрін І.О. - представник згідно виписки.

У судовому засіданні 02.04.2024 року відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

Процесуальні дії по справі.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 19.01.2024р. відкрито провадження у справі № 924/118/24 в порядку розгляду за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання по справі, надано строк для подання відзиву та відповіді на відзив.

Ухвалою суду від 20.02.2024р. замінено відповідача у справі № 924/118/24, а саме державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" на правонаступника - акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом".

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 19.03.2024р. закрито підготовче провадження у справі № 924/118/24 та призначено справу до судового розгляду по суті.

Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Вікінг Ойл Україна" звернулося до суду з позовом про стягнення з акціонерного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" особі філії "Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" 2423034,00 грн основного боргу, 1853,03 грн 0,3% річних, 44459,07 грн інфляційних втрат на підставі договору поставки № 53-124-01-23-20484 від 10.07.2023р. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що позивачем на виконання умов вищевказаного договору було поставлено відповідачу товар на загальну суму 2736810,29 грн, що підтверджується видатковими накладними. Проте, відповідач за результатами розгляду вимоги позивача лише частково сплатив борг за поставлений товар у розмірі 313776,29 грн, що підтверджується платіжними дорученнями. Таким чином, залишок несплаченого боргу становить 2423034,00 грн.

У відповіді на відзив позивач заперечив щодо можливості зменшення заявлених до стягнення річних та інфляційних втрат, оскільки законодавчо можливість зменшення таких нарахувань не передбачена. Також відповідач категорично заперечив щодо можливості відстрочення виконання рішення суду з огляду на відсутність у даному спорі обставини, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його виконання неможливим.

У клопотанні від 01.04.2024р. представник позивача просив суд здійснювати розгляд справи за відсутності останнього, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, у якому просить суд у разі ухвалення судом рішення про повне або часткове задоволення позовних вимог, зменшити суму судового збору та розміру нарахованих штрафних санкцій пропорційно задоволеним вимогам з урахуванням визнання відповідачем суми основного боргу.

Крім того, представником відповідача подано додаткові пояснення від 27.03.2024р., у додатках до яких наведено аналогічний відзив на позовну заяву, у якому відповідач визнає позов в частині суми основного боргу, однак за підписом особи, яка має повноваження на визнання позовних вимог позивача, а саме генерального директора філії "ВП "Хмельницька АЕС" Козюри А.Р., повноваження якого містяться у витягах з ЄДРПОУ.

Згідно приписів ч. 1 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Проаналізувавши зміст і суть поданого представником відповідача відзиву від 08.02.2024р. (з урахуванням додаткових пояснень від 27.03.2024р. та долучених до них відзиву на позов за підписом генерального директора філії "ВП "Хмельницька АЕС" Козюри А.Р. та Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 16.01.2024р.) та взявши до уваги положення ст. 191 ГПК України, суд відзначає, що викладена у відзиві позиція відповідача за своєю суттю та змістом є заявою про визнання позову відповідачем в частині основного боргу.

За положеннями ч. 4 ст. 191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Матеріали справи не містять доказів того, що визнання відповідачем позову (в частині основного боргу) у цій справі суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку про ухвалення у справі № 924/118/24 судового рішення.

В обґрунтування часткового визнання позовних вимог відповідач вказує, що він не мав можливості здійснити оплату наведених у позовній заяві сум у зв`язку з вкрай важким фінансовим становищем відповідача, в якому він опинився в умовах законодавчих змін, що відбулися в енергетичному ринку країни, а також в результаті окупації військовими формуваннями російської федерації частини виробничих потужностей відповідача в ході військової агресії російської федерації проти України. Також відповідач вказує на прострочену заборгованість контрагентів перед відповідачем за реалізовану електроенергію в сумі 23,5 мільярдів грн. Крім того, примусове стягнення з відповідача відсотків річних та інфляційних втрат загрожує серйозними ускладненнями для господарської діяльності відповідача через арешт банківських рахунків, примусове звернення стягнення на його кошти і майно, що унеможливить або істотно ускладнить можливість належного фінансування заходів на утримання атомних енергоблоків, доступності електричної енергії для побутових споживачів.

Разом з цим, у відзиві відповідач просить суд у разі ухвалення про повне або часткове задоволення позовних вимог, надати для відповідача відстрочення виконання такого рішення суду тривалістю 3 календарних місяці з моменту набрання таким рішенням суду законної сили.

Представник відповідача в судовому засіданні 02.04.2024р. підтримав доводи викладені у своїх заявах по суті справи.

Перелік обставин, які є предметом доказування; та доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність даних обставин.

10.07.2023р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Вікінг Ойл Україна" (постачальник) та державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" (покупець) укладено договір поставки № 53-124-01-23-20484, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцю в передбачені цим договором строки товар, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити даний товар згідно з найменуванням, асортиментом, виробником, кількістю, ціною, та з кодом згідно УКТ ЗЕД товару, які зазначаються в специфікації № 1 (додаток № 1 до договору), та є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до п. 1.2. договору предметом поставки по даному договору є товар: шини в асортименті Код ДК 34350000-5(ДК 021:2015 Шини для транспортних засобів великої та малої тоннажності).

Згідно п. 1.3. договору місцем виконання цього договору є місто Нетішин Хмельницької області.

У відповідності до п. 3.1. договору строк поставки товару становить протягом 60 календарних днів з дати укладення сторонами цього договору.

Як передбачено п. 3.2. договору, поставка товару згідно Специфікації здійснюється транспортом і за рахунок постачальника на умовах DDP згідно Інкотермс 2020 на склад вантажоодержувача за адресою: (Хмельницьке відділення ВП "Складське господарство" / склад № 10, вул. Енергетиків, 36, м. Нетішин, Хмельницька область, 30100).

Пунктом 3.5. договору передбачено, що датою поставки товару є дата підписання видаткової накладної вантажоодержувачем. Ризик випадкового пошкодження або випадкового знищення товару переходить до покупця з моменту поставки товару.

За умовами п. 3.7. договору приймання товару здійснюється на складі вантажоодержувача у відповідності до супровідних документів.

З товаром постачальник надає наступну супровідну документацію: видаткову накладну, оформлену українською мовою (оригінал в 3-х примірниках); декларація постачальника про відповідність (згідно ISO/IEC 17050-1) (п. 3.12. договору).

Відповідно до п. 4.1. договору ціна товару по договору становить 2736810,29 грн.

Згідно п. 4.2. договору ціна за одиницю товару, кількість та загальна ціна товару по договору визначається Специфікацією № 1 (додаток 1 до договору).

У відповідності до п. 5.1. договору оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 60 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатний товар згідно СОУ НАЕК 038:2021 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії".

Як передбачено п. 5.3. договору, датою проведення розрахунку вважається дата списання коштів з розрахункового рахунку покупця.

Пунктом 6.1. договору передбачено, що покупець зобов`язаний приймати поставлений товар у відповідності до умов договору (пп. 6.1.1.), своєчасно та в повному обсязі сплачувати вартість поставленого товару (пп. 6.1.2.), про дату оформлення ярлика на придатний товар письмово повідомити постачальника не пізніше 5 робочих днів з дати оформлення ярлика (пп. 6.1.3.).

Для виконання цього договору запровадження воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" (зі змінами), не вважається форс-мажорною обставиною (п. 7.1. договору).

Відповідно до п. 8.4. договору у випадку порушення строків оплати товару покупець на вимогу постачальника відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, сплачує суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 0,3% річних від простроченої суми. Пеня за порушення строку оплати товару не нараховується.

Згідно п.п. 11.1., 11.3. договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками і діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Відповідно до Специфікації № 1 (додаток № 1 до договору) сторонами погоджено поставку товару (автошини) на загальну суму 2736810,29 грн.

Також сторонами укладено Технічну специфікацію (додаток № 2 до договору).

Позивачем на виконання договору № 53-124-01-23-20484 від 10.07.2023р. поставлено відповідачу товар на загальну суму 2736810,29 грн згідно наступних видаткових накладних: № 868 від 13.07.2023р. на суму 100454,69 грн, № 869 від 13.07.2023р. на суму 213321,60 грн, № 888 від 02.08.2023р. на суму 2115217,22 грн, № 938 від 14.09.2023р. на суму 307816,78 грн.

Позивач звернувся до відповідача із вимогою № 99 від 03.11.2023р. про погашення заборгованості за поставлений товар на загальну суму 2736810,29 грн. Вимога отримана відповідачем 09.11.2023р. згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 1001100487618 від 03.11.2023р.

Відповідачем було сплачено позивачу 313776,29 грн за поставлений товар згідно наступних платіжних інструкцій: № 10160 від 14.11.2023р. на суму 213321,60 грн (погашення заборгованості за ВН № 859 від 13.07.2023р.); № 10161 від 14.11.2023р. на суму 100454,69 грн (погашення заборгованості за ВН № 868 від 13.07.2023р.).

Позивач звернувся до відповідача із вимогою № 121 від 12.12.2023р. про погашення заборгованості за поставлений товар на загальну суму 2423034,00 грн. Вимога отримана відповідачем 14.12.2023р. згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 1001434004624 від 12.12.2023р.

За наслідками отримання товару відповідачем було оформлено наступні ярлики на придатну продукцію: № Я-1-109-24 від 11.08.2023р. (кількість шин 171 шт.), № Я-1-085-24 від 14.07.2023р. (кількість шин 18 шт.), № Я-1-088-24 від 17.07.2023р. (кількість шин 12 шт.), № Я-1-135-24 від 19.09.2023р. (кількість шин 15 шт.).

З урахуванням викладеного, оскільки відповідачем у встановлений договором строк не виконано свої зобов`язання з оплати за поставлений позивачем товар, позивач звернувся з позовом до суду щодо стягнення основного боргу, 0,3% річних та інфляційних нарахувань.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів (визнання більш вірогідними), аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 175 Господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтями 11 Цивільного кодексу України та 174 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод (правочинів), передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З положень статті 509 ЦК України, яку розширює стаття 173 ГК України, вбачається, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до норм статей 6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини, що виникли між ними, носять характер таких, що виникають з договору поставки (купівлі-продажу), про що, зокрема, свідчать договірні зобов`язання сторін постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцю в передбачені цим договором строки товар, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити даний товар згідно з найменуванням, асортиментом, виробником, кількістю, ціною, та з кодом згідно УКТ ЗЕД товару, які зазначаються в специфікації № 1 (додаток № 1 до договору), та є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу

Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями ст. 692 ЦК України врегульовано порядок оплати товару за договорами купівлі-продажу (поставки). Зокрема, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Сторонами у п. 5.1. договору погоджено, що оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 60 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатний товар згідно СОУ НАЕК 038:2021 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії".

Як стверджується матеріалами справи, оплату за поставлений товар відповідач здійснив лише за поставки згідно видаткових накладних № 868 від 13.07.2023р. на суму 100454,69 грн та № 869 від 13.07.2023р. на суму 213321,60 грн, та щодо яких відповідач оформив ярлики на придатну продукцію № Я-1-085-24 від 14.07.2023р. (кількість поставлених шин 18 шт.), № Я-1-088-24 від 17.07.2023р. (кількість поставлених шин 12 шт.).

Повну оплату за поставлений товар згідно видаткової накладної № 888 від 02.08.2023р. на суму 2115217,22 грн та видаткової накладної № 938 від 14.09.2023р. на суму 307816,78 грн відповідачем не було проведено.

При цьому, оскільки ярлик на придатну продукцію № Я-1-109-24 від 11.08.2023р. (кількість поставлених шин 171 шт.) відповідачем оформлено 11.08.2023р., то оплату за поставлений товар згідно видаткової накладної № 888 від 02.08.2023р. на суму 2115217,22 грн відповідач зобов`язаний був провести до 10.10.2023р. включно. Аналогічно, оскільки ярлик на придатну продукцію № Я-1-135-24 від 19.09.2023р. (кількість поставлених шин 15 шт.) відповідачем оформлено 19.09.2023р., то оплату за поставлений товар згідно видаткової накладної № 938 від 14.09.2023р. на суму 307816,78 грн відповідач зобов`язаний був провести до 18.11.2023р. включно.

Статтями 526 Цивільного кодексу України, 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України, ч. 7 ст. 193 ГК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає як порушення зобов`язання.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Матеріали справи не містять та учасниками судового розгляду не надано доказів сплати відповідачем за договором поставки № 53-124-01-23-20484 від 10.07.2023р. та Специфікації № 1 (додаток № 1 до договору) 2423034,00 грн заборгованості (2736810,29 - 313776,29), тому суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення основного боргу заявлена обґрунтовано.

Як слідує із позовних вимог, позивачем заявлено до стягнення 1853,03 грн 0,3% річних та 44459,07 грн інфляційних втрат.

У п. 8.4. договору сторонами погоджено, що у випадку порушення строків оплати товару покупець на вимогу постачальника відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, сплачує суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 0,3% річних від простроченої суми. Пеня за порушення строку оплати товару не нараховується.

Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, провівши в системі "Законодавство" перерахунок 0,3% річних з урахуванням вказаних позивачем у розрахунку календарних днів прострочення 98 та 59, дійшов висновку, що правомірною до стягнення є сума річних у розмірі 1852,17 грн (1. За період з 11.10.2023р. по 16.01.2024р. (98 календарних днів) на суму 2115217,22 грн = 1703,01 грн. 2. За період з 19.11.2023р. по 16.01.2024р. (59 календарних днів) на суму 307816,78 грн = 149,16 грн). У задоволенні 0,86 грн 0,3% річних суд відмовляє з підстав необґрунтованості.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга" (п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов`язання" №14 від 17.12.2013 року).

При застосуванні індексу інфляції необхідно брати до уваги, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно необхідно рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня (лист Верховного Суду України №62-97р від 03.04.97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ").

Щодо заявленої до стягнення суми втрат від інфляції судом враховується правовий висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020р. у справі № 905/21/19. Зокрема, при розрахунку "інфляційних втрат" у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 № 265, а також визначений порядок нарахування інфляційних втрат у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу (пункти 25 - 29 постанови Верховного Суду від 26.06.2020р. у справі № 905/21/19). Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення (пункт 23 постанови Верховного Суду від 26.06.2020р. у справі № 905/21/19).

Також об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у справі № 905/21/19 наведено формулу, за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.

У випадку, якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100% (п. 28 постанови у справі № 905/21/19).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 року у справі № 910/13071/19 роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

При цьому, Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 05.07.2019р. у справі № 905/600/18 дійшов висновку, що до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Судом здійснено перерахунок інфляційних втрат в системі "Законодавство", відповідно до якого вважає, що позивачем нараховано інфляційні втрати в межах суми допустимої до стягнення, відтак заявлені інфляційні втрати в розмірі 44459,07 грн підлягають стягненню з відповідача.

Щодо правових підстав для зменшення розміру 0,3% річних та інфляційних суд зазнає наступне.

Інфляційна складова боргу не підлягає зменшенню на підставі ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 551 Цивільного кодексу України, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.10.2021р. у справі № 910/8396/21, від 07.09.2022р. у справі № 910/9911/21.

Крім того, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення відсотків річних, оскільки ставка процентів річних (0,3%) передбачена сторонами у договорі (п. 8.4. договору) та є порівняно меншою від законодавчо встановленої (3%).

Таким чином, враховуючи вищенаведене, у клопотанні відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій суд відмовляє.

Щодо посилань відповідача про неможливість сплати заборгованості з підстав наявності об`єктивних і незалежних від нього обставин, а саме скрутним фінансовим становищем та наявністю форс-мажорних обставин, судом враховується наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно зі ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

З аналізу наведеної норми слідує, що на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань).

У п. 7.1 договору сторони врегулювали, що вони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, зазначених в п. 2 ст. 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні", які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін.

Для виконання цього договору запровадження воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022р. № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" (із змінами), не вважається форс-мажорною обставиною.

Таким чином, даним пунктом договору спростовуються посилання відповідача на несплату заборгованості за поставку товару у зв`язку із запровадженням в Україні воєнного стану.

З приводу законодавчих змін, які відбулися в енергетичному ринку країни, на які посилається відповідач, останні не входять до переліку обставин непереборної сили, визначеного ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні".

Судом враховується, що Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищезазначені обставини справи у їх сукупності, положення законодавства, проведені розрахунки, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 2423034,00 грн основної заборгованості, 1852,17 грн 0,3% річних, 44459,07 грн інфляційні втрати. У задоволенні 0,86 грн 0,3% річних суд відмовляє.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Сума витрат на правову допомогу позивачем не заявлялась.

Відповідно до ст.ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам (2469345,24 грн (сума задоволених позовних вимог) * 1,5% = 37040,18 грн).

Згідно ч. 1 ст. 130 ГПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічна норма закріплена в ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", у відповідності до якої, у разі, зокрема, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Отже, позивачу з державного бюджету підлягає поверненню 50% судового збору від визнаної відповідачем суми основного боргу, який ним сплачений з відповідного позову згідно з платіжною інструкцією № 2818 від 17.01.2024р., що становить 18172,76 грн (2423034,00 * 1,5% * 50%), інша частина судового збору у розмірі 18867,42 грн (37040,18 - 18172,76), враховуючи ч. 9 ст. 129 ГПК України, підлягає покладенню на відповідача, в зв`язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій останнього.

Заяв від позивача про повернення останньому судового збору в порядку ст. 7 Закону України "Про судовий збір" до суду не надходило.

Крім того, розглядаючи клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення, судом враховується, що частиною першою статті 239 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може, зокрема відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Згідно з ч. 3 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України підставою відстрочки та розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Частиною 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, підставами для задоволення заяви про відстрочку, розстрочку виконання рішення можуть бути обставини, якими його виконання ускладнюється чи видається неможливим. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо.

Таким чином, відстрочити виконання судового рішення суд може лише у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його виконання неможливим. При цьому, такі виняткові обставини визначаються судом з огляду на матеріали справи, у тому числі подані стороною докази на обґрунтування такої заяви.

Суд враховує, що Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання у зв`язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 вказаного Кодексу, і за наявності обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, господарський суд має право відстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.

В обґрунтування неможливості виконання зобов`язань перед позивачем, відповідач посилається на значне фінансове навантаження в умовах функціонування нового ринку електроенергії, зростання заборгованості перед відповідачем за відпущену електроенергію та, відповідно, розгляд судами справ за позовом відповідача до його контрагентів про стягнення заборгованості за відпущену електроенергію, сукупний розмір якої становить понад 23,5 мільярдів гривень.

З приводу наведеного суд зауважує, що відповідно до частини 1 статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Стаття 42 Господарського кодексу України передбачає, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Як вказано у частині 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Тобто юридична особа самостійно, на власний ризик здійснює свою господарську діяльність, в тому числі укладає господарські договори і відповідає за наслідки їх невиконання.

Відповідно до ст. 218 ГК України, ст. 617 ЦК України, практики Європейського суду з прав людини (справа Бурдов проти Росії від 07.05.2002 (заява №59498/00), справа Горнсбі проти Греції від 19 березня 1997 року (заява № 18357/91) та інші) відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не може бути підставою відмови від виконання грошових зобов`язань та не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання.

Також суд звертає увагу на те, що для господарсько-правових відносин характерна юридична рівність сторін, а частиною 2 ст. 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Необхідність відстрочення виконання рішення суду повинно обґрунтовуватися належними та допустимими доказами, що подаються стороною.

Скрутне фінансове становище відповідача, наявність у нього кредиторської заборгованості в істотному розмірі є результатом господарської діяльності відповідача як самостійного суб`єкта господарювання, а тому вказані обставини не є безумовними самостійними та достатніми підставами для відстрочення виконання судового рішення.

Так, відповідачем лише зазначено про наявність перед ним значної заборгованості його контрагентів, проте не надано доказів щодо його фактичного фінансового становища, яке передбачає також оцінку наявних у відповідача коштів, іншого майна тощо.

Належність відповідача до підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, не підтверджує наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його виконання неможливим, що є необхідним для відстрочення виконання рішення та підлягає доказуванню з урахуванням положень ст.ст. 73-80 ГПК України.

Крім того, відповідачем не обґрунтовано доцільності відстрочення рішення суду саме на три місяці та не надано доказів на підтвердження наявності у нього реальної можливості в майбутньому (через три місяці) виконати рішення у цій справі.

Судом звертається увага на те, що заява містить лише обґрунтування неможливості виконання рішення суду, проте в порушення вимог ст.ст. 73, 74, 79 ГПК України відповідачем не надано суду жодного доказу в підтвердження наявності обставин, які ускладнюють та виключають можливість виконання судового рішення.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 №11-рп/2012).

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення у справі "ІммобільяреСаффі" проти Італії", № 22774/93).

Враховуючи те, що існування заборгованості підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов`язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення. Водночас, оскільки пункт 1 статті 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції", у справі "Бурдов проти Росії", у справі "Ясюнієне проти Литви").

З огляду на вищевикладене, враховуючи заперечення позивача, вину відповідача у простроченні зобов`язань з оплати товару за укладеним із позивачем договором, матеріальні інтереси обох сторін та беручи до уваги, що відповідачем всупереч ч. 3 ст. 13 ГПК України не надано доказів неможливості чи утруднення на даний час виконання рішення суду, відсутності коштів та винятковості випадку, з наявністю якого процесуальний закон пов`язує можливість надання відстрочення виконання судового рішення, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви відповідача про відстрочення виконання рішення суду у справі № 924/118/24.

При цьому суд звертає увагу на те, що відповідач не позбавлений права на звернення до суду із заявою про відстрочення, розстрочення виконання рішення суду за наявності доказів існування підстав для відстрочення, розстрочення виконання рішення.

Керуючись статтями 2, 20, 24, 73, 74, 129, 232, 237, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Вікінг Ойл Україна", м. Житомир до акціонерного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" особі філії "Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Нетішин Хмельницької області про стягнення 2469346,10 грн, в тому числі 2423034,00 грн борг за поставлений товар, 1853,03 грн 0,3% річних, 44459,07 грн інфляційні втрати, задовольнити частково.

Стягнути з акціонерного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3 ідентифікаційний код 24584661) особі філії "Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" (30100, Хмельницька область, м. Нетішин, вул. Енергетиків, буд. 20 ідентифікаційний код 21313677) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Вікінг Ойл Україна" (Житомирська область, м. Житомир, вул. Гранітна, 14, ідентифікаційний код 37976553) 2423034,00 грн (два мільйони чотириста двадцять три тисячі тридцять чотири гривні 00 коп.) основної заборгованості, 1852,17 грн (одну тисячу вісімсот п`ятдесят дві гривні 17 коп.) 0,3% річних, 44459,07 грн (сорок чотири тисячі чотириста п`ятдесят дев`ять гривень 07 коп.) інфляційних втрат, 18867,42 грн (вісімнадцять тисяч вісімсот шістдесят сім гривень 42 коп.) витрат по оплаті судового збору,

Видати наказ.

У позові в частині стягнення 0,86 грн 0,3% річних відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення господарського суду Хмельницької області подається протягом двадцяти днів до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 02.04.2024 року.

СуддяС.В. Заверуха

Позивачу та відповідачу надіслати рішення до електронного кабінету Електронного суду.