Постанова

від 13.03.2024 по справі 547/693/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2024 року

м. Київ

справа № 547/693/20

провадження № 61-7799 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Пророка В. В.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач-Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-промислова компанія «Полтавазернопродукт»,представник позивача -адвокат Лобов Микола Олександрович,відповідачі: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Райземінвест-2017»третя особа, яка не яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ганночка Олександр Вікторович,

розглянувши в порядку письмового провадження справу, відкриту за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-промислова компанія «Полтавазернопродукт» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Райземінвест-2017», третя особа - приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ганночка Олександр Вікторович, про визнання недійсною угоди про розірвання договору оренди землі, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію припинення права оренди землі, визнання недійсним договору оренди землі, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди землі,

за касаційною скаргоюТовариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-промислова компанія «Полтавазернопродукт» на постанову Полтавського апеляційного суду від 12 липня 2022 року, прийняту колегією суддів у складі Хіль Л. М., Гальонкіна С. А., Кузнєцової О. Ю.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У липні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-промислова компанія «Полтавазернопродукт» (далі - ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт») звернулося до Семенівського районного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_1 (також далі - відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Райземінвест-2017» (далі - ТОВ «Райземінвест-2017» або відповідач 2), третя особа - приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ганночка О. В. (далі - приватний нотаріус Ганночка О. В.), у якому просило:

1.1. визнати недійсною угоду від 15 листопада 2017 року про розірвання договору оренди землі від 26 серпня 2015 року № КРс 2015/0111, укладеного між ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» в особі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5324583200:00:003:0669 площею 1,0001 га (далі - спірна угода про розірвання договору, договір оренди землі від 26 серпня 2015 року та спірна земельна ділянка відповідно);

1.2. визнати недійсним договір оренди землі від 25 листопада 2019 року без номера, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Райземінвест-2017» щодо спірної земельної ділянки (далі - спірний договір оренди землі);

1.3. скасувати рішення приватного нотаріуса Ганночки О. В. від 02 листопада 2019 року (індексний номер 49490506) про державну реєстрацію припинення за ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» права оренди щодо спірної земельної ділянки;

1.4. скасувати рішення приватного нотаріуса Ганночки О. В. від 02 грудня 2019 року (індексний номер 49955407) про державну реєстрацію за ТОВ «Райземінвест-2017» права оренди спірної земельної ділянки.

2. Позовні вимоги мотивовані тим, що договір оренди землі від 26 серпня 2015 року був укладений на 7 років. Відповідне право оренди позивача зареєстроване 15 вересня 2015 року.

3. ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» користувалось спірною земельною ділянкою відповідно до договору оренди землі від 26 серпня 2015 року, однак до закінчення строку дії цього договору ТОВ «Райземінвест-2017» повідомило позивача (вимоги про не проведення польових робіт на спірній земельній ділянці) про те, що останнє є новим користувачем спірної земельної ділянки, оскільки 15 листопада 2017 року договір оренди землі від 26 серпня 2015 року був достроково розірваний на підставі спірної угоди про розірвання договору з державною реєстрацією відповідного правочину 02 листопада 2019 року. Після цього ОСОБА_1 та ТОВ «Райземінвест-2017» 25 листопада 2019 року уклали спірний договір оренди землі, державна реєстрація якого відбулась 02 грудня 2019 року.

4. Водночас ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» не уповноважувало ані ОСОБА_2 , ані іншу особу укладати відповідну спірну угоду про розірвання договору. ОСОБА_2 не мав відповідних повноважень ані за трудовим контрактом, укладеним ним з позивачем, ані за положенням про виробничий підрозділ Агрофірма «Семенівська» (далі - ВП АФ «Семенівська»), який входить до складу позивача та директором якого був ОСОБА_2 , ані за довіреністю, виданою позивачем йому для здійснення відповідних повноважень директора. Ця угода суперечить інтересам позивача, не відповідає його дійсній волі як орендаря спірної земельної ділянки за договором оренди землі від 26 серпня 2015 року.

5. Розриваючи договір оренди землі від 26 серпня 2015 року, ОСОБА_2 діяв у своїх власних інтересах, оскільки, крім іншого, всупереч положенням зазначеного трудового контракту, у грудні 2017 року заснував інше господарське товариство - ТОВ «Райземінвест-2017», яке в подальшому і уклало новий договір оренди з ОСОБА_1 щодо спірної земельної ділянки. ОСОБА_2 не інформував позивача про укладення спірної угоди про розірвання договору.

6. Здійснюючи оскаржувані реєстраційні дії державний реєстратор не переконався належним чином у наявності у ОСОБА_2 відповідних повноважень, щодо здійснення спірного правочину, який став підставою для зазначених реєстраційних дій. Крім того, позивач звертався до Міністерства юстиції України зі скаргами на реєстраційні дії щодо земельних ділянок, на які мав право оренди, й з наказів Міністерства юстиції України від 27 січня 2021 року, спрямованих на задоволення відповідних скарг позивача, випливає, що дії державного реєстратора не відповідають вимогам Закону, а ОСОБА_2 не підтвердив зазначеною довіреністю свої відповідні повноваження.

7. Попри спірну угоду про розірвання договору спірна земельна ділянка оброблялась позивачем й після дати укладення спірної угоди про розірвання договору, а ОСОБА_1 отримувала відповідну орендну плату за неї.

8. Враховуючи зазначене, спірна угода про розірвання договору підлягає визнанню недійсною, а задоволення решти позовних вимог випливає з цього, оскільки вони є похідними від зазначеної вимоги.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

9. Ухвалою судді Семенівського районного суду Полтавської області Харченка В. Ф. від 23 липня 2020 року задоволена його заява про самовідвід у цій справі. Оскільки після задоволення цього самовідводу судді неможливо було утворити новий склад суду для розгляду цієї справи, розпорядженням голови Семенівського районного суду Полтавської області від 23 липня 2020 року позовна заява з її матеріалами була направлена до Хорольського районного суду Полтавської області як найбільш територіально наближеного до Семенівського районного суду Полтавської області. Ухвалою судді Хорольського районного суду Полтавської області від 28 серпня 2020 року відповідна позовна заява прийнята до провадження судді Старокожка В. П., відкрите провадження у справі (спрощене позовне провадження без виклику осіб) та задоволене клопотання представника позивача про витребування доказів від відповідачів та Семенівської районної державної адміністрації.

10. Рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 18 травня 2022 року позов задоволений, здійснений розподіл судових витрат.

11. Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність вільного волевиявлення позивача на укладання спірної угоди про розірвання договору та перевищення ОСОБА_2 своїх повноважень, зокрема з урахуванням реальних завдань та повноважень для їх виконання, якими був наділений ОСОБА_2 як директор ВП АФ «Семенівська» відповідно до досліджених судом документів (їх реального змісту): Статуту ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт»; Положення «Про виробничий підрозділ Агрофірма «Семенівська» ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт»; трудового договору (контракту) № 2, укладеного між ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» та ОСОБА_2 12 грудня 2016 року; посадової інструкції № 3 директора ВП АФ «Семенівська»; довіреності ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» від 09 вересня 2016 року, виданої на ім'я ОСОБА_2 (далі - Довіреність).

12. Так суд першої інстанції встановив, що інтерес ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» полягав у збільшенні земельного банку шляхом укладення договорів оренди з землевласниками та здійснення ефективної господарської діяльності шляхом обробки орендованих земель та вирощування сільськогосподарських культур. Відсутні докази зміни цього інтересу та виникнення інтересу з дострокового припинення, зокрема договору оренди землі від 26 серпня 2015 року.

13. Також суд першої інстанції на підставі досліджених доказів у справі та встановлених обставин справи відхилив доводи з приводу того, що вище зазначені документи не мають обов'язкової дії для ОСОБА_2 , зокрема встановив факт підписання ОСОБА_2 як відповідного трудового договору, так й підтвердження щодо ознайомлення із зазначеною посадовою інструкцією. Відсутні підстави для висновку про те, що Довіреність розширює повноваження ОСОБА_2 порівняно з цією посадовою інструкцією.

14. Наданий висновок науково-правової експертизи суд першої інстанції оцінив критично, оскільки він не може бути оцінений саме як висновок експерта у розумінні Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (в актуальній редакції далі - ЦПК України), а є лише певною точкою зору науковців, які не є судовими експертами, попередженими про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, крім того ними не досліджувався весь обсяг документів, які визначають повноваження ОСОБА_2 як директора ВП АФ «Семенівська», з точки зору реальної реалізації цих повноважень у контексті встановлених обставин цієї судової справи (здійснених правочинів).

15. Суд першої інстанції також послався на наказ Міністерства юстиції України від 27 січня 2021 року № 322/5 та висновок колегії, на який міститься посилання у ньому як додатковий аргумент щодо перевищення ОСОБА_2 своїх повноважень, якими його наділив позивач як директора ВП АФ «Семенівська».

16. Оскільки попри спірну угоду про розірвання договору ОСОБА_1 не почала власну обробку спірної земельної ділянки, не уклала у той самий момент інший договір щодо спірної земельної ділянки, а фактично продовжилось використання спірної земельної ділянки позивачем, за що ОСОБА_1 продовжувала отримувати орендну плату відповідно до договору оренди землі від 26 серпня 2015 року, відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 при укладанні спірної угоди про розірвання договору керувалась реальним бажанням припинити оренду спірної земельної ділянки позивачем.

17. З твердженням про те, що ОСОБА_1 діяла добросовісно, укладаючи спірну угоду про розірвання договору, та не була обізнана про обмежені повноваження ОСОБА_2 , які не давали йому права підписувати цю угоду від імені ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт», а тому підлягає застосуванню частина третя статті 92 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (в актуальній редакції далі - ЦК України) суд першої інстанції не погодився, оскільки встановив, що ОСОБА_1 не може вважатися такою стороною цієї угоди, яка не знала чи не могла не знати про відповідні обмежені повноваження ОСОБА_2 , оскільки у самій спірній угоді про розірвання договору міститься посилання на те, що він діє за Довіреністю. А відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 927/976/17, якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження цієї особи, то це свідчить про обізнаність іншої сторони цього договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень підписанта контрагента, і в такому разі суд не може брати до уваги її посилання на те, що їй не було відомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

18. Додатково суд першої інстанції встановив на підставі досліджених у справі доказів та встановлених обставин справи, що ОСОБА_2 організував укладення спірної угоди про розірвання договору та подальше оформлення в оренду ТОВ «Райземінвест-2017» спірної земельної ділянки у власних інтересах, оскільки займаючи посаду директора ВП АФ «Семенівська» вже у 2017 році став одним з засновників відповідного конкурента позивача та займався тим, що без відома позивача масово ініціював розірвання від його імені договорів оренди земельних ділянок, щодо яких потім укладалися нові договори оренди в інтересах ТОВ «Райземінвест-2017», зокрема й спірний договір оренди землі.

19. Суд першої інстанції дійшов висновку, що третя особа не перевірила повноваження ОСОБА_2 , здійснюючи державну реєстрацію спірної угоди про розірвання договору та припинення права оренди позивача на спірну земельну ділянку, не ознайомилась із змістом Довіреності. Також на це вказує і зазначений вище наказ Міністерства юстиції України від 27 січня 2021 року № 322/5.

20. Оскільки спірна угода про розірвання договору підлягає визнанню недійсною, то інші позовні вимоги підлягають задоволенню як похідні, у тому числі з урахуванням вимог Закону від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в актуальній редакції далі - Закон про держреєстрацію). Зокрема, оскільки спірна угода про розірвання договору визнається недійсною, а договір оренди землі від 26 серпня 2015 року є чинним та діючим, з урахуванням того, що одна земельна ділянка не може бути одночасно предметом двох договорів оренди, спірний договір оренди землі порушує законні права позивача як належного орендаря спірної земельної ділянки та підлягає визнанню недійсним в судовому порядку на підставі статей 24, 25 та 27 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (в актуальній редакції далі - Закон про оренду землі), статей 13, 203 та 215 ЦК України.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

21. Постановою Полтавського апеляційного суду від 12 липня 2022 року скасоване рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 18 травня 2022 року, ухвалене нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено, здійснений розподіл судових витрат.

22. Апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції та з посиланням на частину третю статті 92 ЦК України звернувся до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 668/13907/13-ц, відповідно до якого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме ця третя особа, вступаючи у відносини з цією юридичною особою та укладаючи з нею договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності у відповідній поведінці третьої особи у цьому випадку несе зазначена юридична особа.

23. Також апеляційний суд зауважив, що Довіреність, на підставі якої ОСОБА_2 уклав від імені позивача спірну угоду про розірвання договору, не містить прямої вказівки про те, що він не уповноважений вчиняти дії щодо розірвання договорів оренди.

24. На переконання апеляційного суду позивач не надав належних та допустимих доказів того, що, укладаючи спірну угоду про розірвання договору, ОСОБА_1 знала або могла дізнатись про відсутність у ОСОБА_2 повноваження на укладання цієї угоди.

25. Застосування судом першої інстанції до правовідносин у цій справі правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 927/976/17 є необґрунтованим, оскільки правовідносини у справах не є тотожними - зазначена довіреність не містить жодної інформації щодо вчинення ОСОБА_2 представництва позивача на підставі його статуту чи іншого документу позивача, що встановлює його повноваження.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

26. 26 серпня 2015 року між ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» та ОСОБА_1 був укладений договір оренди земельної ділянки № КРс2015/0111, за умовами якого ОСОБА_1 передала в користування позивачу земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 1,0001 га (кадастровий номер 5324583200:00:003:0669) строком на 7 років для ведення особистого селянського господарства. Цього ж дня був підписаний акт прийому-передачі відповідної земельної ділянки. А 16 вересня 2015 року зазначений договір був зареєстрований державним реєстратором Маньківським Ігорем Івановичем. На підтвердження цього суду надані копії цих документів та відповідна інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

27. Довіреністю від 09 вересня 2016 року, посвідченою приватним нотаріусом Глобинського районного нотаріального округу Полтавської області Похилою І. Г. за реєстровим № 1142 (також далі - Довіреність), яка була дійсна до 09 вересня 2018 року, ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» уповноважило ОСОБА_2 як директора ВП АФ «Семенівська», який є структурним підрозділом позивача, представляти сам ВП АФ «Семенівська» та інтереси позивача в органах нотаріату, інших державних, громадських та комерційних підприємствах, установах і організаціях з питань: укладання та підписання договорів оренди земельних часток (паїв), земельних ділянок сільськогосподарського призначення, та з питань реєстрації права користування такими земельними ділянками; укладання та підписання договорів оренди майна, яке було розпайоване між колишніми членами колективних сільськогосподарських підприємств та знаходиться у колективній власності осіб, що мають свідоцтва про право на майновий пай, а також з питань укладення та підписання договорів схову та купівлі такого майна; укладання та підписання договорів купівлі права власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства та оформлення прав власності позивача на такий майновий пай; укладення та підписання з юридичними та фізичними особами України господарських угод, у тому числі купівлі-продажу, постачання, спільної діяльності, здійснювати інші угоди, передбачені законодавством України, з урахуванням обмеження в 45 000,00 грн; у відносинах з юридичними та фізичними особами щодо всіх інших дій, пов`язаних з цією довіреністю.

28. Для реалізації зазначеного ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» відповідною довіреністю надало ОСОБА_2 , зокрема право: підписувати договори оренди земельних ділянок чи земельних часток (паїв) від імені орендаря та інші будь-які документи, які пов`язані з оформленням та реєстрацією таких договорів; підписувати договори оренди майна, яке було розпайоване між колишніми членами колективних сільськогосподарських підприємств та перебуває у колективній власності осіб, що мають свідоцтва про право на майновий пай, а також з питань укладення та підписання договорів схову та купівлі такого майна і майнових прав від імені покупця. Також ОСОБА_2 був уповноважений зазначеною довіреністю організовувати та контролювати здійснення документообігу в ВП АФ «Семенівська», вчиняти інші юридично значимі дії, пов`язані з цією довіреністю та з функціональними обов`язками директора цього виробничого підрозділу.

29. Матеріали реєстраційної справи щодо спірної земельної ділянки, витребувані Хорольським районним судом Полтавської області, не містять зазначеної Довіреності.

30. Відповідно до трудового договору (контракту) № 2, укладеного між ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» та ОСОБА_2 12 грудня 2016 року, який містить підпис ОСОБА_2 , останній призначається на посаду директора ВП АФ «Семенівська» ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» та зобов`язується здійснювати управління підрозділом в межах повноважень, наданих Положенням про відокремлений підрозділ (далі - Положення про ВП), забезпечувати ефективне використання та збереження майна ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт». Сторони цього трудового договору узгодили, що права та обов`язки його сторін регулюються цим договором, Положенням про ВП, Статутом ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» (далі - Статут), а також чинним законодавством України про працю. Директор зобов`язаний безпосередньо організовувати вчасне укладання (переукладання) договорів оренди земельних ділянок з фізичними особами-орендодавцями, а також контролювати реєстрацію укладених договорів оренди землі та оформлення супутніх документів, необхідних для здійснення такої реєстрації щодо земельних ділянок, що знаходяться в користуванні ВП АФ «Семенівська». Крім цього, директор зобов`язаний знаходити земельні ділянки з можливістю оренди товариством та сприяти укладенню договорів оренди відповідних земельних ділянок та їх реєстрації, а також організовувати збереження й ефективне використання майна та земельного банку, що знаходиться в користуванні ВП АФ «Семенівська». Пунктом 3.1 цього договору, зокрема, передбачено, що для задоволення інтересів ВП АФ «Семенівська» та вирішення питань, пов`язаних з діяльністю ВП АФ «Семенівська», його директор має право укладати господарські та інші договори згідно чинного законодавства України та в межах повноважень, визначених Статутом та довіреністю, виданою Генеральним директором ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт».

31. З Положення «Про виробничий підрозділ Агрофірма «Семенівська» ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт», затвердженого 26 грудня 2008 року загальними зборами учасників ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» (далі також - Положення про ВП), слідує, що ВП АФ «Семенівська» не є юридичною особою, діє на підставі затвердженого Положення про ВП та здійснює діяльність від імені ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт». Відповідно до Положення про ВП цей підрозділ використовує майно, надане йому позивачем, у тому числі орендовані земельні ділянки. Пункт 4.5 Положення про ВП передбачає, що ВП АФ «Семенівська», зокрема не має права самостійно розривати будь-які договірні відносини. Пунктом 6.1 цього положення передбачено, що ВП АФ «Семенівська» у своїй діяльності підпорядкований ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт». Керівником підрозділу є директор, який призначається Генеральним директором ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» та діє на підставі довіреності, виданою та підписаною ним (пункти 7.1. та 7.4). Згідно із пунктом 7.4 Положення про ВП директор ВП АФ «Семенівська» на підставі довіреності наданої Генеральним директором ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» укладає з юридичними та фізичними особами угоди та діє від імені ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» в межах повноважень, визначених Положенням про ВП. Також Положення про ВП передбачає, що директор ВП АФ «Семенівська» зобов`язаний, зокрема, додержуватись положень Статуту, Положення про ВП та діяти в межах повноважень, наданих йому Довіреністю, а також своєчасно інформувати керівництво ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» про зміни у діяльності ВП АФ «Семенівська», які можуть негативно вплинути на інтереси ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт».

32. В посадовій інструкції № 3 директора ВП АФ «Семенівська», яка затверджена Генеральним директором ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» Мацаком Ю. І. 20 листопада 2013 року (далі - Посадова інструкція № 3), зазначено, що директор, зокрема, здійснює господарське управління майном цього виробничого підрозділу без права його відчуження (пункт 2.6), представляє підприємство в органах державної влади і у взаємовідносинах з партнерами (пункт 2.21). При цьому відповідний директор має право на підставі довіреності, виданої Генеральним директором ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт», діяти від імені цього товариства, представляти його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, у відносинах з юридичними та фізичними особами (пункт 3.1), підписувати та візувати документи в межах своєї компетенції (пункт 3.3). В графі «З інструкцією ознайомлений та зобов`язуюсь виконувати» міститься підпис ОСОБА_2 .

33. З копії угоди про розірвання договору оренди землі від 15 листопада 2017 року, укладеної між ОСОБА_1 та ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» в особі директора ВП АФ «Семенівська» ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» Сліпаченка П. П., що діяв на підставі Довіреності, вбачається, що її сторони за взаємною згодою домовилися розірвати договір оренди землі від 26 серпня 2015 року, претензій один до одного не мають, угода складена у 2 (двох) примірниках. Цього ж дня сторони цієї угоди в особі тих самих підписантів підписали акт приймання-передачі спірної земельної ділянки на підтвердження повернення земельної ділянки площею 1,0001 га з кадастровим номером 5324583200:00:003:0669 ОСОБА_1 .

34. З журналу вхідної кореспонденції ВП АФ «Семенівська» на 2016-2017 роки вбачається, що будь-які заяви від орендодавців, у тому числі від ОСОБА_1 , про наміри розірвати укладені раніше з ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» договори оренди землі не надходили. Також з журналу кореспонденції ВП АФ «Семенівська» на 2016 - 2017 роки не вбачається, що ОСОБА_2 повідомляв позивача про масову втрату земельного банку внаслідок укладення угод з пайовиками про розірвання договорів оренди землі, учасником яких було ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт».

35. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 19 грудня 2017 року було зареєстроване створення ТОВ «Райземінвест-2017», одним із засновників якого є ОСОБА_2 , який на цей час ще перебував у трудових відносинах з позивачем. ОСОБА_2 був звільнений з посади директора ВП АФ «Семенівська» ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» за власним бажанням Наказом Генерального директора ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» від 04 січня 2018 року. Отже, це суперечить вимогам пункту 6.1 зазначеного трудового договору (контракту) № 2, оскільки ОСОБА_2 взяв участь у створенні господарського товариства - прямого конкурента позивача.

36. Згідно із витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 12 квітня 2018 року за заявою ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» цього дня зареєстроване кримінальне провадження № 12018170320000121 щодо вчинення колишнім директором ВП АФ «Семенівська» ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 (підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів) Кримінального кодексу України від 05 квітня 2001 року № 2341-III.

37. Згідно із зазначеними вище відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 02 листопада 2019 року відповідно до угоди, укладеної між ОСОБА_1 та ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» 15 листопада 2017 року про розірвання договору оренди землі від 26 серпня 2015 року № КРс2015/0111, припинене право оренди спірної земельної ділянки за позивачем згідно рішення приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ганночки О. В. № 49490506. Натомість, на підставі договору оренди землі б/н, укладеного 25 листопада 2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Райземінвест-2017», вказаним державним реєстратором прийняте рішення № 49955407 про державну реєстрацію права оренди відповідної земельної ділянки за ТОВ «Райземінвест-2017», на підставі чого 02 грудня 2019 року проведена відповідна державна реєстрація.

38. Відповідно до довідки ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» від 16 липня 2020 року № 887 ОСОБА_1 на підставі договору оренди землі від 26 серпня 2015 року за період 2017-2019 років виплачена цим товариством орендна плата з вирахуванням податків у сумі 8 337,58 грн, з яких: за 2017 рік - 2 452,22 грн, за 2018 рік - 2 942,69 грн, за 2019 рік - 2 942,67 грн.

39. З довідки ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» від 16 липня 2020 року № 888 слідує, що на земельній ділянці з кадастровим номером 5324583200:00:003:0669 у 2017 році цим товариством вирощувався цукровий буряк, у 2018 році - соняшник, у 2019 році - кукурудза.

40. Згідно із наказом Міністерства юстиції України від 27 січня 2021 року № 322/5 на підставі висновку Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 11 січня 2021 року (далі - Висновок Колегії МЮУ) частково задоволена скарга ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» від 06 серпня 2018 року - скасований ряд рішень, прийнятих приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Доценком А. М. 22 та 29 липня 2020 року щодо реєстрації речових прав на нерухоме майно. Цей наказ на момент розгляду справи судом першої інстанції був чинним, а позов ТОВ «Райземінвест-2017» про його скасування ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20 липня 2021 року у справі № 440/2091/21, яка набрала чинності та не була скасована, залишений без розгляду.

41. З вказаного Висновку Колегії МЮУ вбачається, що приватним нотаріусом Доценком А. М. прийняті відповідні рішення на підставі додаткових угод про розірвання договорів оренди землі, укладених між власниками земельних ділянок та ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт». Ці додаткові угоди від імені скаржника підписані ОСОБА_2 , який діяв на підставі Довіреності. При прийнятті рішень приватним нотаріусом Доценком А. М. не був зупинений розгляд заяв та не була витребувана Довіреність, відомості щодо якої зазначені у відповідних додаткових угодах. Тобто цей приватний нотаріус не перевірив повноваження ОСОБА_2 на підписання угод про розірвання договорів оренди землі. Також Висновком Колегії МЮУ встановлено, що зі змісту Довіреності випливає відсутність повноважень ОСОБА_2 на підписання зазначених угод про дострокове припинення договорів оренди земельних ділянок. Тому оскаржені рішення прийняті приватним нотаріусом Доценком А. М. з порушенням вимог законодавства, оскільки подані документи не давали підстав для встановлення припинення відповідного права оренди за ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт».

42. З висновку науково-правової експертизи щодо вчинення правочинів від імені юридичної особи від 30 вересня 2021 року вбачається, що експертам було поставлене питання: «Чи мав право директор ВП АФ «Семенівська» ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» ОСОБА_2 укладати угоди про припинення правових відносин з оренди землі?». Експерти зазначили, що директор ВП АФ «Семенівська» ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» ОСОБА_2 мав право укладати договори про припинення правових відносин з оренди землі відповідно до Довіреності, Статуту, Положення про ВП, зазначеного трудового договору (контракту) від 12 грудня 2016 року, Посадової інструкції № 3.

43. Відповідно до публічно доступних даних Єдиного державного реєстру судових рішень в провадженні як Хорольського районного суду Полтавської області, так і Семенівського районного суду Полтавської області перебуває значна кількість судових справ, предметом спору у яких є оренда земельних ділянок, у яких позивачем є ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт», а одним із відповідачів є ТОВ «Райземінвест-2017». Зокрема, тільки у провадженні судді Старокожка В. П. перебуває понад 50 справ, які стосуються укладення угод ОСОБА_2 з пайовиками про розірвання договорів оренди землі з ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт».

44. Як слідує з обставин, встановлених у зазначених справах, а також ухвали слідчого судді Семенівського районного суду Полтавської області Харченка В. Ф. від 25 квітня 2018 року у справі № 547/432/18 та постанови старшого слідчого Слідчого відділу Відділу поліції № 1 Кременчуцького районного управління поліції Генерального управління поліції в Полтавській області від 21 липня 2021 року про закриття кримінального провадження № 12018170329999121 від 12 квітня 2018 року - в період з січня 2018 року по серпень 2020 року із користування ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» вибуло 112 земельних ділянок (паї громадян України, які є власниками відповідних земельних ділянок) приблизно загальною площею 600 га, які розташовані на території Криворудської сільської ради Семенівського району Полтавської області, які в подальшому передавались, у тому числі в оренду створеному за участі ОСОБА_2 . ТОВ «Райземінвест-2017».

45. Представник відповідачів ОСОБА_3 не спростувала у суді факт відповідного дострокового розірвання значної кількості договорів оренди землі, укладених з ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт», та подальше використання відповідних земельних ділянок ТОВ «Райземінвест-2017».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

46. 10 серпня 2022 року ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 12 липня 2022 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити без змін рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 18 травня 2022 року.

Рух справи у суді касаційної інстанції

47. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2022 рокувідкрите касаційне провадження у справі.

48. 25 січня 2023 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду.

49. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2024 року справа призначена до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п'яти суддів.

50. 11 березня 2024 року справа розподілена колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Сердюка В. В.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

51. З урахуванням змісту касаційної скарги ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» оскаржує зазначену постанову апеляційного суду на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

52. Апеляційний суд помилково відхилив застосування правового висновку Верховного Суду, викладеного у його постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 927/976/17, який застосував суд першої інстанції та який підтверджується аналогічними висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 911/1634/19, від 02 квітня 2019 року у справі № 904/2178/18, від 26 лютого 2019 року у справі № 925/1453/16, від 02 жовтня 2019 року у справі № 910/22198/17 та від 20 лютого 2018 року у справі № 906/100/17.

53. Посилання апеляційного суду на відповідний правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 668/13907/13-ц, не відповідає вимогам ЦПК України, оскільки, на переконання позивача, правовідносини у цій справі та справі, що розглядається, взагалі не є подібними.

54. Також апеляційний суд не врахував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 23 вересня 2020 року у справі № 544/35/18, який зводиться до того, що якщо особа, яка здійснює представництво юридичної особи укладає від імені цієї юридичної особи угоду про припинення права оренди землі, а в подальшому як представник іншої юридичної особи укладає щодо тієї самої землі новий договір оренди землі, то це може бути, зокрема підставою для встановлення наявності порушення частини третьої статті 238 ЦК України.

55. Верховний Суд не бере до уваги ті доводи, які не стосуються касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень, у тому числі у межах вимог, встановлених статтею 400 ЦПК України.

(2) Доводи ТОВ «Райземінвест-2017»

56. 26 серпня 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ «Райземінвест-2017», підписаний його директором - ОСОБА_2 . У цьому відзиві відповідач 2 вказує на відповідність оскаржуваної постанови апеляційного суду статті 263 ЦПК України та просить залишити її у силі, відмовивши у задоволенні необґрунтованої, на його думку, касаційної скарги позивача.

57. Зокрема, відповідач 2 вказує на те, що аргументи позивача, що ОСОБА_2 , укладаючи у статусі директора ВП АФ «Семенівська» угоду з ОСОБА_1 про дострокове припинення договору оренди землі від 26 серпня 2015 року, діяв з перевищенням своїх повноважень не можуть бути підставою для визнання відповідного правочину недійсним, оскільки ОСОБА_1 діяла добросовісно на момент укладення цієї угоди про розірвання зазначеного договору, не знала про обмеження повноважень ОСОБА_2 та про відсутність у цього повноважень на вчинення цього правочину, не могла передбачити це. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи не могла не знати про такі обмеження.

58. Оскільки Верховний Суд у складі колегії суддів, якою постановлена ухвала про відкриття провадження у цій справі, не повернув цей відзив відповідачу 2, направлений до Верховного Суду до відкриття провадження у цій справі, з урахуванням того, що стаття 395 ЦПК України встановлює умови визначення граничного терміну на подання відзиву на касаційну скаргу, але не містить прямої заборони його розгляду у випадку, коли відзив на касаційну скаргу перебуває у матеріалах справи на момент відкриття провадження у справі за відповідною касаційною скаргою, Верховний Суд для уникнення надмірного формалізму приймає цей відзив до розгляду.

59. Верховний Суд не бере до уваги ті доводи, які не стосуються касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень, у тому числі у межах вимог, встановлених статтею 400 ЦПК України.

(3) Доводи ОСОБА_1

60. 05 вересня 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 , у якому вона вказує на відповідність оскаржуваної постанови апеляційного суду статті 263 ЦПК України та просить залишити її у силі, відмовивши у задоволенні необґрунтованої, на її думку, касаційної скарги позивача.

61. ОСОБА_1 також стверджує, що вона діяла добросовісно та переслідувала реальну мету, укладаючи із ОСОБА_2 угоду про дострокове припинення договору оренди землі від 26 серпня 2015 року, укладеного нею із ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт», про обмеження повноважень чи їх відсутність у ОСОБА_2 не знала та не могла знати.

62. Відповідач 1, погоджуючись із висновками апеляційного суду, викладеними у оскаржуваній постанові, фактично повторює їх у своєму відзиві, вказуючи на їх правильність та законність, а також дослівно відтворює більшість тексту відзиву ТОВ «Райземінвест-2017».

63. Верховний Суд не бере до уваги ті доводи, які не стосуються касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень, у тому числі у межах вимог, встановлених статтею 400 ЦПК України.

(4) Позиція інших учасників справи

64. Інші учасники справи правом на подання заперечення (відзиву; пояснень) на касаційну скаргу не скористалися.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

65. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України).

66. Глава 5 ЦПК України присвячена врегулюванню питання доказів та доказування. Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України. Зокрема статтею 77 ЦПК України врегульоване питання належності доказів, а стаття 82 ЦПК України врегульовує питання преюдиційних обставин.

67. Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 ЦПК України. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (згідно із частиною першою статті 110 ЦПК України).

68. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

69. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина друга статті 367 ЦПК України).

70. Підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у певних випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (згідно із пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

71. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша та друга статті 400 ЦПК України).

72. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

73. Одними з загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

74. Відповідно до частин другої та п'ятої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції або реалізації самої недобросовісної конкуренції.

75. Згідно із частинами першою та другою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Визнання правочину недійсним та відновлення становища, яке існувало до порушення є одними з способів захисту цивільних прав та інтересів. Це кореспондує частині третій статті 152 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III (в актуальній редакції далі - ЗК України).

76. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (абзац другий частини першої статті 80 ЦК України).

77. Частина перша статті 92 ЦК України передбачає, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

78. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (частина третя статті 92 ЦК України).

79. Відповідно до частини третьої статті 95 ЦК України філії та представництва юридичної особи самі не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності (частина четверта статті 95 ЦК України).

80. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (згідно із частинами першою, третьою та четвертою статті 202 ЦК України).

81. У відповідності до частин першої, другої, третьої та п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

82. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).

83. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення (частини третя та четверта статті 213 ЦК України).

84. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

85. Правові наслідки недійсності правочину передбачені у статті 216 ЦК України.

86. Правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним (частина перша статті 232 ЦК України).

87. Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України).

88. Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (частини перша та третя статті 237 ЦК України).

89. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом (частина третя статті 238 ЦК України).

90. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (частина перша статті 239 ЦК України).

91. Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання (частина перша статті 241 ЦК України).

92. Згідно із частиною четвертою статті 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами (частина перша статті 246 ЦК України).

93. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 651 ЦК України).

94. За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (відповідно до частин першої та другої статті 792 ЦК України). Цьому кореспондують частини перша та дев'ята статті 93 ЗК України.

95. Строк оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства не може бути меншим як 7 років (частина одинадцята статті 93 ЗК України).

96. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (частина друга статті 95 ЗК України).

97. Згідно із змістом частини четвертої статті 124, статті 125 та статті 126 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем, а відповідне право орендаря виникає з моменту державної реєстрації цього права, яке оформлюється відповідно до Закону про держреєстрацію.

98. Частина друга статті 158 ЗК України передбачає, що виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб.

99. Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону про оренду землі).

100. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону про оренду землі).

101. Стаття 24 Закону про оренду землі визначає права та обов'язки орендодавця, а стаття 25 цього Закону визначає права та обов'язки орендаря.

102. Орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону (частина перша статті 27 Закону про оренду землі).

103. У разі розірвання договору оренди землі з ініціативи орендаря орендодавець має право на отримання орендної плати на землях сільськогосподарського призначення за шість місяців, а на землях несільськогосподарського призначення - за рік, якщо протягом зазначеного періоду не надійшло пропозицій від інших осіб на укладення договору оренди цієї ж земельної ділянки на тих самих умовах, за винятком випадків, коли розірвання договору було обумовлено невиконанням або неналежним виконанням орендодавцем договірних зобов`язань (частина друга статті 32 Закону про оренду землі).

104. Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини першої статті 2 Закону про держреєстрацію).

105. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 Закону про держреєстрацію державній реєстрації прав підлягає, зокрема право оренди земельної ділянки.

106. Підпункт 4 частини першої статті 18 Закону про держреєстрацію передбачає, що під час державної реєстрації прав проводиться перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію права, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень.

107. Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (частина друга статті 18 Закону про держреєстрацію).

108. У разі якщо державна реєстрація прав проводиться не у результаті вчинення нотаріальних дій або не на підставі документів, виданих (оформлених) органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, державний реєстратор обов`язково визначає обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб і цивільної правоздатності та дієздатності юридичних осіб, перевіряє повноваження представника фізичної або юридичної особи щодо вчинення дій, направлених на набуття, зміну чи припинення речових прав, обтяжень таких прав. Обсяг цивільної правоздатності та дієздатності визначається, а повноваження представника перевіряються щодо особи, якій належить нерухоме майно на певному речовому праві, та щодо особи, яка набуває певних речових прав (частина п`ята статті 18 Закону про держреєстрацію).

109. У разі подачі документів на державну реєстрацію уповноваженою на те особою встановлюється обсяг повноважень такої особи на підставі документа, що підтверджує її повноваження діяти від імені іншої особи. Для цілей проведення реєстраційних дій документом, що підтверджує повноваження діяти від імені іншої особи, є документ, що підтверджує повноваження законного представника особи, нотаріально посвідчена довіреність або відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про особу, уповноважену діяти від імені юридичної особи. Дійсність довіреності, нотаріально посвідченої відповідно до законодавства України, перевіряється за допомогою Єдиного реєстру довіреностей (частина шоста статті 18 Закону про держреєстрацію).

110. Відповідно до абзацу другого частини третьої статті 26 Закону про держреєстрацію у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до Закону про держреєстрацію.

111. Верховний Суд звертає увагу, що зокрема згідно із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у її постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункти 24, 25, 27, 32) щодо критерію подібності правовідносин, зокрема в контексті частини другої статті 389 ЦПК України, термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин (суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів). Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

112. Враховуючи те, що у цій справі мова не йде про відсутність у ОСОБА_2 повноважень за Довіреністю взагалі укладати договори оренди землі від імені позивача, та не стоїть питання того, що ОСОБА_2 представляв не позивача як юридичну особу, а когось з його засновників як фізичну особу, Верховний Суд не бере до уваги відповідне посилання позивача на свої постанови від 09 березня 2021 року у справі № 754/5827/19 та від 01 квітня 2020 року у справі № 522/4840/18 у контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

113. Оскільки судами попередніх інстанцій не встановлено, а учасниками цієї справи не доведено, що ОСОБА_1 діяла саме за зловмисною домовленістю із ОСОБА_2 , укладаючи спірну угоду про розірвання договору, суди попередніх інстанцій виправдано не застосували статтю 232 ЦК України.

114. Отже Верховний Суд не бере до уваги аргумент позивача, що апеляційний суд безпідставно не застосував правовий висновок Верховного Суду щодо застосування статті 238 ЦК України, викладений у постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17, оскільки у цій справі Верховний Суд взагалі не робив правові висновки щодо застосування статті 238 ЦК України, а аналізував питання здійснення представництва юридичної особи його одноособовим управлінським органом та правомірність застосування судами попередніх інстанцій статті 232 ЦК України відповідно до встановлених ними обставин справи № 911/2129/17. Аналогічне стосується й постанови Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 220/1588/18, оскільки у ній застосування статті 238 ЦК України прямо прив'язане до наявності підстав застосування статті 232 ЦК України у відповідності до конкретних встановлених судами обставин справи № 220/1588/18, а у справі, що розглядається, підстави застосування статті 232 ЦК України доведені не були.

115. Відповідно до доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці) (дивитись, наприклад, постанову Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17), Верховний Суд не може брати до уваги взаємовиключні вимоги та аргументи як касаційних скарг, так і відзивів на них.

116. Відповідно до зазначеної доктрини Верховний Суд не бере до уваги аргументи касаційної скарги позивача, щодо неналежного встановлення судом першої інстанції дати підписання спірної угоди про розірвання договору, оскільки вимога касаційної скарги зводиться до залишення без змін рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 18 травня 2022 року та не містить додаткових реальних аргументів на користь суті цього судового рішення, пов'язаних з цим. Оскільки позовні вимоги позивача стосуються в першу чергу визнання спірної угоди про розірвання договору недійсною, то, з урахуванням інших аргументів самої касаційної скарги та позову, його зауваження у касаційній скарзі з приводу неналежного встановлення судами попередніх інстанцій факту укладення цієї угоди Верховний Суд також не бере до уваги. Суд першої інстанції встановив зміст цієї угоди, факт державної реєстрації припинення права оренди позивача на спірну земельну ділянку на її підставі. З встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи не слідує, що відповідна державна реєстрація відбулась без надання цієї угоди реєстратору. При цьому позивач не вказує на те, що саме апеляційний суд відмовив йому у проведенні тих чи інших експертиз, або витребуванні доказів, а експертизи, які проводились в межах розгляду справи судом першої інстанції, оцінку доказів судом першої інстанції апеляційний суд оцінює в рамках апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції. У свою чергу, відповідно до цього, Верховний Суд не бере до уваги посилання позивача на правові висновки, які він наводить у якості підтвердження зазначених аргументів касаційної скарги, викладені у постановах Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі № 920/330/18, від 26 червня 2019 року у справі № 193/344/17 та від 17 липня 2018 року у справі № 915/1145/17.

117. Також Верховний Суд не приймає до уваги аргументи відзиву ТОВ «Райземінвест-2017» щодо обраного позивачем неналежного способу захисту його порушених прав як окремої підстави відмови у задоволенні його позову.

118. По-перше, відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи позов позивача не стосується реалізації переважного права на продовження договору оренди землі від 26 серпня 2015 року.

119. По-друге, відповідач 2 стверджує у своєму відзиві, що оскаржувана постанова апеляційного суду повністю відповідає вимогам статті 263 ЦПК України, тобто є законною та обґрунтованою. Водночас відповідач 2 посилається на правовий висновок Верховного Суду щодо того, що обрання особою неналежного способу захисту свого порушеного права є самостійною підставою для відмови у позові. При цьому апеляційний суд у оскаржуваній постанові, касаційний перегляд якої здійснює Верховний Суд та яку відповідач 2 просить залишити в силі, не робив жодних висновків про обрання позивачем неналежного способу захисту його порушених прав як підставу у відмові задовольнити позовні вимоги позивача.

120. Суди попередніх інстанцій не встановили у цій справі, що позивач схвалив укладення спірної угоди про розірвання договору, а учасники цієї справи не довели цього.

121. Відповідно до належним чином встановлених судом першої інстанції обставин цієї справи Довіреність видавалась виключно з метою організації виконання ОСОБА_2 саме тих повноважень, які випливають із зазначених трудового договору та посадової інструкції. І ці повноваження не передбачають підписання угод про розірвання договорів оренди, тобто підписання угод, які спрямовані на забезпечення протилежного визначеним йому як директору відокремленого підрозділу позивача цілям, що правильно встановив суд першої інстанції, вказуючи на порушення статті 238 ЦК України.

122. Також Верховний Суд звертає увагу, що представництво за Довіреністю не передбачає, що ОСОБА_2 виступає від імені позивача відповідно до установчих документів позивача чи Закону, тобто відповідне представництво не є представництвом позивача, яке прямо випливає із Статуту або Закону, хоча б в силу самого факту додаткової видачі цієї Довіреності, яка не є установчим документом позивача, однак без наявності якої ОСОБА_2 позбавлений можливості представляти позивача на виконання його повноважень, закріплених у відповідних: трудовому контракті, посадовій інструкції та Положенні про ВП. Тому застосування частини третьої статті 92 ЦК України є недоречним у цьому конкретному випадку.

123. Верховний Суд звертає увагу не те, що зазначені вище норми права, які регулюють представництво юридичної особи, зокрема за довіреністю, передбачають, що довіреність є документом, у якому так чи інакше визначається обсяг повноважень певної особи чи осіб щодо представництва юридичної особи, в силу цього, вона не вимагає обов'язкової додаткової вказівки про ті повноваження, якими вона не наділяє відповідних представників, хоча така вказівка не заборонена Законом та залишається на розсуд надавача довіреності. Тому аргумент апеляційного суду з приводу того, що у Довіреності не вказана пряма заборона ОСОБА_2 укладати угоди про розірвання договорів оренди землі, укладених позивачем, є необґрунтованою.

124. Існуючи відмінності у справі, що розглядається, та справі № 927/976/17 не дають підстав для висновку про те, що вони здатні якось змінити узагальнений правовий висновок Верховного Суду, викладений у його постанові від 12 червня 2018 року у справі № 927/976/17, згідно якого якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження цієї особи, то це свідчить про обізнаність іншої сторони цього договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень підписанта контрагента, і в такому разі суд не може брати до уваги її посилання на те, що їй не було відомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента. Тому суд першої інстанції виправдано застосував цей правовий висновок, зокрема з урахуванням того, що Довіреність входить у склад поняття «інший документ», на підставі якого може діяти представник юридичної особи, що відповідає частині третій статті 237 ЦК України. Апеляційний суд допустив надмірний формалізм у своєму висновку про неможливість застосувати цей правовий висновок у справі, що розглядається, через відсутність тотожності правовідносин зі справою № 927/976/17. Відповідно виправданим є також посилання позивача на аналогічний правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 911/1634/19, від 02 квітня 2019 року у справі № 904/2178/18, від 26 лютого 2019 року у справі № 925/1453/16, від 02 жовтня 2019 року у справі № 910/22198/17 та від 20 лютого 2018 року у справі № 906/100/17.

125. Отже, суд першої інстанцій правильно встановив, що оскільки у спірній угоді про розірвання договору зазначено, що ОСОБА_2 діє на підставі Довіреності, ОСОБА_1 відповідно до засади розумності знала або принаймні мала можливість дізнатись, що ОСОБА_2 не уповноважений на підписання спірної угоди про розірвання договору.

126. Як наслідок цього, посилання апеляційного суду на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 668/13907/13-ц, є безпідставним з точки зору об'єктивних обставин його застосування. Додатково Верховний Суд звертає увагу, що апеляційний суд застосував відповідний висновок у його обмеженому трактуванні та не звернув увагу, що він висловлювався Великою Палатою Верховного Суду з урахуванням двох аспектів, здатних впливати на дійсність правочинів, укладених представником юридичної особи з перевищенням повноважень. Крім зазначеного апеляційним судом аспекту має враховуватись другий аспект - дії сторін такого правочину мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення та виконання.

127. Судом першої інстанції встановлено, та не спростовано учасниками цієї справи, що попри спірну угоду про розірвання договору та акт приймання-передачі спірної земельної ділянки до нього, який мав би засвідчити повернення спірної земельної ділянки відповідачу 1, фактичного припинення оренди спірної земельної ділянки не відбулось - позивач продовжив використовувати цю земельну ділянку для цілей своєї оренди за договором оренди землі від 26 серпня 2015 року, а відповідач 1 отримувати за це платню, зокрема за період, який перевищує період, передбачений частиною другою статті 32 Закону про оренду землі. Тобто висновок суду першої інстанції про те, що відсутні підстави вважати, що в основі спірної угоди про розірвання договору були реальні наміри як позивача, так і відповідача 1 припинити оренду спірної земельної ділянки на підставі договору від 26 серпня 2015 року.

128. Верховний Суд у справі № 544/35/18 вивчав два основні аспекти, здійснюючи касаційний перегляд справи, - правомірність застосування як статті 232, так і статті 238 ЦК України, зокрема в їх певному взаємозв'язку. І хоча ключовим у правових висновках Верховного Суду у справі № 544/35/18, викладених у його постанові від 23 вересня 2020 року є застосування статті 232 ЦК України, той висновок, на який посилається позивач у касаційній скарзі зачіпає застосування обох цих статей ЦК України, а відмінність правовідносин зі справою, що розглядається, не здатна його змінити, тому Верховний Суд приймає його до уваги, але вважає за необхідне надати деякі додаткові пояснення (уточнення) щодо його застосування.

129. Той факт, що особа як представник однієї юридичної особи розірвала від її імені існуючий договір щодо певного активу, а в подальшому як представник іншої юридичної особи, власником чи засновником якої вона є, уклала з власником відповідного активу новий договір, який передбачає отримання певного права (наприклад, оренди) на цей актив, автоматично сам по собі не може означати, що відповідний представник не діяв в інтересах особи, яку уповноважений був представляти. Підстави застосування у такому випадку, наприклад, статті 232, чи статті 238 ЦК України випливають з конкретних обставин здійснення зазначених правовідносин, встановлених судом, а не просто в силу самого такого механізму зміни правовідносин, оскільки за певних обставин він може також повністю відповідати нормам Закону.

130. Однак, коли суд встановив, що зазначені дії представника юридичної особи здійснювались без дотримання інтересів юридичної особи, то виникають підстави для висновку про дії відповідного представника за таких обставин у своїх власних інтересах. Це навіть не залежить від перевищення таким представником наданих йому повноважень. І це є підставою для висновку про застосування частини третьої статті 238 ЦК України.

131. Наказ Міністерства юстиції, на який посилається позивач у цій справі та який оцінювався судами попередніх інстанцій, за своєю суттю є актом індивідуальної дії щодо відповідного державного реєстратора та його конкретних реєстраційних дій, які безпосередньо не стосуються конкретних державних реєстрацій, рішення щодо яких оскаржуються у цій справі, щодо прав позивача та відповідача 2. Цей наказ не є джерелом преюдиційних обставин відповідно до статті 82 ЦПК України або правових висновків відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України.

132. Згідно із статтею 18 Закону про держреєстрацію державний реєстратор, здійснюючи реєстрацію припинення права оренди позивача, зокрема мав перевіряти повноваження ОСОБА_2 з точки зору повноважень укладати спірну угоду про розірвання договору. Як випливає з встановлених належними чином судами попередніх інстанцій обставин цієї справи відсутність у Довіреності повноважень ОСОБА_2 на укладання спірної угоди про розірвання договору не зазначена прямо. Вона випливає з неї шляхом розумного тлумачення її змісту. При цьому треба враховувати, що державний реєстратор не наділений повноваженнями тлумачити, наприклад, Довіреність, а суд не позбавлений цього права на користь Міністерств юстиції України. Тому Верховний Суд вважає, що посилання суду першої інстанції на зміст відповідного наказу Міністерства юстиції України як на додатковий доказ необхідності задоволення позовних вимог є безпідставним у цьому конкретному випадку з урахуванням встановлених ним обставин цієї справи, оскільки цей наказ не є належним доказом саме у такому аспекті. Але це не може бути підставою скасування рішення суду першої інстанції, зокрема на це вказує частина друга статті 410 ЦПК України.

133. Відповідно до конкретних обставин цієї справи прийняття до уваги судом першої інстанції обставин інших справ, учасниками яких є позивач та відповідач 2, щодо втрати позивачем права оренди на земельні ділянки та набуття цього права відповідачем 2, відповідає такій засаді цивільного законодавства як розумність, оскільки дозволило оцінити суду першої інстанції обставини цієї справи у повній відповідності до вимог статті 89 ЦПК України, зокрема в частині оцінки доказів у їх сукупності.

134. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного загального висновку, щодо наявності підстав для визнання недійною спірної угоди про розірвання договору, оскільки ОСОБА_2 як представник позивача діяв з перевищенням своїх повноважень та у власних інтересах, які суперечать інтересам позивача. Враховуючи, що інші позовні вимоги є похідними від цієї позовної вимоги та фактично спрямовані на її практичну реалізацію, з точки зору приведення у відповідність до Закону визнання державою порушеного права позивача, зміст статті 26 Закону про держреєстрацію, суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення цих вимог.

135. Зокрема, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц, укладення договору оренди щодо земельної ділянки, яка вже перебуває у оренді іншої особи за іншим чинним договором оренди землі, укладеним раніше, порушує відповідне право першого орендаря та є підставою для визнання цього другого договору оренди недійсним з метою захисту цього права.

136. Отже, враховуючи зазначене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 18 травня 2022 року має залишатись в силі.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

137. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині (пункт 4 частини першої статті 409 ЦПК України).

138. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 ЦПК України межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (згідно із статтею 413 ЦПК України).

139. На підставі здійсненої вище оцінки аргументів учасників справи, висновків судів попередніх інстанцій Верховний Суд дійшов висновку про необхідність задовольнити касаційну скаргу ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» - скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі відповідне судове рішення суду першої інстанції. При цьому Верховний Суд виходить з того, що часткове задоволення касаційної скарги через частково некоректне формулювання позивачем своєї вимоги у контексті пункту 4 частини першої статті 409 ЦПК України - залишення без змін судового рішення суду першої інстанції, що притаманне пункту 1 частини першої цієї статті ЦПК України, буде надмірним формалізмом, який суперечить завданню цивільного судочинства, визначеному у статті 2 ЦПК України.

(2.2) Щодо судових витрат

140. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

141. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

142. Відповідно до пунктів 2 та 3 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо.

143. ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» у касаційній скарзі заявило клопотання про відшкодування судового збору за подання цієї касаційної скарги. Інші сторони Верховному Суду клопотань щодо відшкодування судових витрат не заявляли.

144. За результатами касаційного перегляду оскаржуваної постанови апеляційного суду у ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» виникло право на відшкодування суми судового збору за подання касаційної скарги за рахунок відповідачів. Керуючись, у тому числі частиною третьою статті 141 ЦПК України, з урахуванням значення цієї справи для її сторін, характеру та ініціативи сторін у здійсненні дій, які призвели до виникнення цього спору, співвідношення інтересів відповідачів з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що відшкодування судового збору позивача за рахунок відповідачів має здійснюватися з наступним розподілом: 30% - ОСОБА_1 , 70 % - ТОВ «Райземінвест-2017».

145. Відповідно до платіжного доручення від 03 серпня 2022 року № С8-4635 ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» сплатило судовий збір за подання цієї касаційної скарги у сумі 16 816,00 грн.

146. Отже, ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» має право на відшкодування йому за рахунок відповідачів сплаченого ним судового збору за подання касаційної скарги у сумі 16 816,00 грн: 5 044,80 грн за рахунок ОСОБА_1 та 11 771,20 грн за рахунок ТОВ «Райземінвест-2017».

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416, 419 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Задовольнити касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-промислова компанія «Полтавазернопродукт».

2. Скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 12 липня 2022 року.

3. Залишити в силірішення Хорольського районного суду Полтавської області від 18 травня 2022 року.

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-промислова компанія «Полтавазернопродукт» (код в ЄДРПОУ: 31059651) відшкодування судового збору за подання касаційної скарги у сумі 16 816,00 грн: з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) 30 %, що становить 5 044,80 грн; з Товариства з обмеженою відповідальністю «Райземінвест-2017» (код в ЄДРПОУ: 41816315) 70 %, що становить - 11 771,20 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Пророк

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

В. В. Сердюк