Рішення

від 26.03.2024 по справі 753/3183/24

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/3183/24

провадження № 2/753/4104/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2024 року суддя Дарницького районного суду м. Києва Лужецька О.Р., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріаламицивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа агенцій «Поїхали з нами», товариства з обмеженою відповідальністю «Джоін-Ап», фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про повернення коштів та визнання договору недійсним

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідачів до товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа агенцій «Поїхали з нами», товариства з обмеженою відповідальністю «Джоін-Ап», фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про повернення коштів та визнання договору недійсним.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що 29.11.2023 р. її неповнолітня донька ОСОБА_3 уклала з ТОВ «ДЖОІН-АП!», від імені, за рахунок та за дорученням якого на підставі агентського договору діє ТОВ «Мережа агенцій «ПОЇХАЛИ З НАМИ», від імені, за рахунок та за дорученням якого на підставі субагентського договору діє ФОП ОСОБА_2 , Договір про туристичне обслуговування № 689-2311293. На виконання умов вказаного договору донька позивача - ОСОБА_3 сплатила 36 000 грн. Вказує, що її донька ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент укладення договору була неповнолітньою, у зв`язку із чим укладення договору про туристичне обслуговування повинно було відбутись лише за письмовою згодою Позивача. Вважає що вказаний договір вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди її батьків. 21.12.2023 р. позивачем до кожного відповідача направлено претензію про повернення коштів, однак кошти повернуто не було. Внаслідок вищевказаних дій відповідачів, позивач зазнала моральної шкоди, яку оцінює в 20 000 грн. Посилаючись на вищевикладені обставини просила суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь сплачені кошти в розмірі 36 000 грн., моральну шкоду в розмір 20 000 грн. та судові витрати.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 19.02.2024 р. позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 27.02.2024 р. відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст.174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

14.03.2024 р. до суду від представника відповідачів ТОВ «Мережа агенцій «Поїхали з нами», ФОП ОСОБА_2 - ОСОБА_4 надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову. Зазначив, що ОСОБА_3 зверталась до ФОП ОСОБА_2 з метою підбору та бронювання подорожі, яку планувала відправитись з ОСОБА_5 . Вказує що, з ТОВ «ДЖОІН-АП!», за посередництвом ТОВ «Мережа агенцій «ПОЇХАЛИ З НАМИ» та ФОП ОСОБА_2 укладався договір у формі видачі ваучера №3158702, договір укладено зОСОБА_5 . Було заброньовано туристичний продукт з заявкою №3158702, який складався з медичного страхування, трансферу, авіаперельоту та проживання в готелі (Єгипет, Шарм-ель-Шейх), дати заселення/виселення: з 20.12.2023 по 27.12.2023.Вартість туристичного продукту 36 000 грн., замовником ОСОБА_5 сплачено у повному обсязі. Жодних заяв та повідомлень про відмову від туристичного продукту від туристів не надходило. 17.12.2023 р. ОСОБА_2 повідомила батька ОСОБА_3 - ОСОБА_6 про договір та про те, що його донька збирається у подорож до Єгипту з ОСОБА_5 з 20.12.2023 по 27.12.2023.Батько ОСОБА_3 - ОСОБА_6 під час телефонної розмови погодився із укладенням договору та наміром доньки скористатись туристичним продуктом.

18.03.2024 р. від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якому він наполягає на задоволенні позовних вимог.

18.03.2024 р. до суду від представника відповідача ТОВ «Джоін-Ап!» надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову. Зазначив, що ОСОБА_1 не є стороною договору. Крім того оплата коштів згідно договору за тур здійснена з банківського рахунку ОСОБА_5 . Позивачем не обрано ефективний спосіб захисту своїх прав, так як незрозуміло яким чином укладений договір порушує права позивача та з яких підстав позивач просить повернути кошти на його банківський рахунок, яких він не сплачував.

Згідно із частинами 1, 8 ст.279 ЦПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 32 ЦК України неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Однією з обов`язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв`язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, в суду немає правових підстав для задоволення позову (правова позиція міститься в постанові Верховного суду України від 25.12.2013 у справі № 6-94цс13).

За приписами ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно частин 1, 2 ст. 222 ЦК України, правочин, який неповнолітня особа вчинила за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника, може бути згодом схвалений ними у порядку, встановленому статтею 221 цього Кодексу. Правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників, може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи.

Виходячи з аналізу чинного законодавства вабачається, що сама по собі відсутність згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальників на вчинення правочину ще не робить його недійсним. Згода може бути надана й після вчинення правочину, за винятком тих випадків, коли законом вимагається обов`язкова письмова згода до укладення правочину, наприклад, щодо транспортних засобів або нерухомого майна (ст. 32 ЦК). Причому допускається як надання прямої згоди (у письмовій формі, якщо це вимагається законом), так і схвалення правочину шляхом непред`явлення батьками (усиновлювачами) або піклувальниками неповнолітнього претензії другій стороні протягом одного місяця з моменту, коли ці особи дізналися про вчинення неповнолітнім правочину.

Передбачена законом згода батьків (усиновлювачів) або піклувальників неповнолітньої особи на вчинення нею правочину встановлена з метою забезпечення інтересів останньої. Тому якщо вчинений неповнолітнім правочин хоча і не схвалений його батьками або піклувальниками, але не зачіпає інтересів неповнолітнього, суд має право відмовити у визнанні такого правочину недійсним.

29.11.2023 р. між ОСОБА_3 та ТОВ «ДЖОІН-АП!», від імені, за рахунок та за дорученням якого на підставі агентського договору діє ТОВ «Мережа агенцій «ПОЇХАЛИ З НАМИ», від імені, за рахунок та за дорученням якого на підставі субагентського договору діє ФОП ОСОБА_2 , укладено та Договір про туристичне обслуговування № 689-2311293. (а.с.8-16)

Відповідно до п.6.1.1. вартість туристичних послуг складає 36 000 грн.

Відповідно до додатку №1 до Договору про туристичне обслуговування № 689-2311293 від 29.11.2023 р. заброньовано тур до Єгипту, Шарм-Ель-Шейх, дати поїздки: з 20.12.2023 по 27.12.2023, туристи: ОСОБА_3 та ОСОБА_7 (а.с.17).

29.11.2023 р. ОСОБА_5 сплатив на рахунок ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 36 000 грн., з призначенням платежу «плата за договором про туристичне обслуговування № 689-2311293 від 29.11.2023 р.», що підтверджується копією платіжної інструкції №0.0.3331972409.1 від 29.11.2023 р. (а.с.37)

Як на підставу своїх вимог про стягнення сплачених коштів за договором про туристичне обслуговування № 689-2311293 від 29.11.2023, позивач посилається на те, що договір укладено її неповнолітньою донькою та сплачено кошти в розмірі 36 000 грн.,без дозволу позивача.

Однак, такі посилання позивача не можуть бути підставою для стягнення на її користь сплачених коштів за договором про туристичне обслуговування № 689-2311293 від 29.11.2023, з огляду на наступне.

Належних доказів, того, що плата за договором про туристичне обслуговування № 689-2311293 від 29.11.2023 в розмірі 36 000 грн. здійснювалась позивачем, або її донькою ОСОБА_3 матеріали справи не містять.

З копії платіжної інструкції №0.0.3331972409.1 від 29.11.2023 р. вбачається, що плату за договором про туристичне обслуговування № 689-2311293 від 29.11.2023 р. здійснив ОСОБА_5 .

Крім того, належних доказів того, що сплачені за договором кошти належали позивачу або її донці, позивачем не подано та не встановлено судом в ході розгляду справи.

Отже, судом встановлено, що позивач не є стороною вищевказаного договору, кошти за договором сплачено ОСОБА_5 , який не є стороною у справі, у зв`язку із чим не вбачається порушення відповідачами цивільного права або інтересів позивача.

Відповідно до п.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У відповідності до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (надалі за текстом - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Зазначені положення Конституції України реалізовані у статті 15 Цивільного кодексу України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання

Реалізуючи, передбачене статті 55 Конституції України, право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права саме - заходами, які прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб`єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. (ч.3, 4 ст.12 ЦПК України)

Слід зазначити, що під час судового розгляду справи не знайшов підтвердження сам факт порушення, невизнання або оспорювання відповідачами права, свобод чи законних інтересів позивача.

Звертаючись до суду, позивачем не доведено у встановленому законом порядку, що є обов`язковим в силу принципу змагальності, передбаченого ст. 12 ЦПК України, факту протиправної поведінки відповідачів.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово (зокрема у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17) звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Позивачем не доведено, які саме її права або інтереси порушені, невизнані або оспорені відповідачами, і що саме задоволення позову про визнання договорупро туристичне обслуговування недійсним та солідарне стягнення з відповідачів на її користь сплачених за договором коштів в розмірі 36 000 грн., призведе до поновлення конкретного порушеного права позивача, за захистом яких вона звернулась до суду.

Судом також враховується, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом визнання оспорюваного договору недійсним не є ефективним засобом відновлення порушеного права позивача, адже за загальним правилом наслідком встановлення судом недійсності правочину є реституція. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду/Касаційного цивільного суду від 15.05.2019 року у справі № 462/5804/16-ц.

Суд звертає увагу на те, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Разом з тим, суд зауважує, що відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно частин 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Положеннями ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Частинами 2, 4 статті 83 ЦПК України унормовано, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Суд наголошує, що справа перебуває у провадженні суду з лютого 2024 року, а отже у позивача, у випадку добросовісного користування своїми процесуальними правами, було достатньо часу для того, щоб подати всі докази у справі, проте вона, користуючись своїми правами на власний розсуд, необхідних доказів, в т.ч. тих, що мають виключне значення для розгляду даної справи протягом всього цього часу до суду не подала та про те, що такі докази з об`єктивних причин не можуть бути подані у встановлений законом строк, - суд не повідомляла, з клопотанням про витребування доказів до суду не зверталась, з огляду на що суд вирішив спір за наявними матеріалами справи.

Натомість, процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді справи роз`яснювати необхідність вчинення певних процесуальних дій учасникам, оскільки це може призвести до порушення встановленого у ст. 6 ЦПК України принципу рівності перед законом і судом (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 443/1012/18 /провадження № 61-6304св22/).

Таким чином, позивач не надала суду належних та допустимих доказів здійснення нею оплати за договором про туристичне обслуговування в розмірі 36 000 грн., також не надано доказів того, що її цивільне право або інтерес порушено відповідачами, а відтак, суд приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог.

Приймаючи до уваги те, що судом встановлено відсутність порушених прав позивача, за захистом яких остання звернулась, у суду відсутні підстави для задоволення позову.

Крім того, оскільки обставини, наведені позивачкою для стягнення сплачених за договором про туристичне обслуговування коштів не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи, позовні вимоги про стягнення моральної шкоди в сумі 20 000 грн. також не підлягають задоволенню, тому що є похідними від основних вимог.

Зважаючи на викладене вище, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилалась позивач, як на підставу для задоволення позову не знайшли своє підтвердження під час судового розгляду справи, суд приходить до висновку, що заявлені вимоги не ґрунтуються на вимогах діючого законодавства, а тому не підлягають задоволенню.

З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у справі покладаються на позивача.

Керуючись, ст.ст. 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 279 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа агенцій «Поїхали з нами», товариства з обмеженою відповідальністю «Джоін-Ап», фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про повернення коштів та визнання договору недійсним- відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ О.Р. ЛУЖЕЦЬКА