Рішення

від 21.03.2024 по справі 260/8383/23

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

21 березня 2024 року м. Ужгород№ 260/8383/23 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Луцович М.М.

при секретарі судового засідання Пішта І.І.

та осіб, що беруть участь у справі:

представник позивача - Косаковський В.О.,

представник відповідача - Василиндра В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Закарпатській області (вул. Волошина, буд. 52, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ ВП 44106694) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Закарпатській області, в якому просить суд:

1) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №382302-2408-0701 від 09.05.2023, прийняте Головним управлінням ДФС у Закарпатській області;

2) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №382302/1-2408-0701 від 09.05.2023, прийняте Головним управлінням ДФС у Закарпатській області;

3) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №382302/2-2408-0701 від 09.05.2023, прийняте Головним управлінням ДФС у Закарпатській області;

4) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №382302/3-2408-0701 від 09.05.2023, прийняте Головним управлінням ДФС у Закарпатській області.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є власником земельної ділянки №2110100000:12:002:0023 на якій розташований об`єкт нерухомого майна, а саме: торгово - ресторанний комплекс та житлова мансарда площею 1302,6 м.кв., який знаходиться за адресою АДРЕСА_2 . Також позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , використовує дану земельну ділянку для провадження господарської діяльності в кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » згідно з КВЕД 56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування; 56.30 Обслуговування напоями. Відповідно до договору оренди від 01.01.2023 позивач передав в оренду ФОП ОСОБА_2 частину приміщення загальною площею 300 кв.м. у вказаному комплексі, відповідно до договору оренди від 01.01.2023 позивач передав в оренду ФОП ОСОБА_3 частину приміщення загальною площею 90 кв.м. у вказаному комплексі. Відповідно до умов вказаних договорів, орендарі сплачували орендну плату та виступали податковими агентами, тобто сплачували необхідні внески та податки, в тому числі податок на землю. Враховуючи викладене позивачем до податкового органу щорічно надсилалися повідомлення про звільнення від сплати земельного податку з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . Однак, всупереч вказаному відповідачем протиправно нараховані позивачу податкові повідомлення-рішення. Тому, з метою захисту своїх прав та законних інтересів, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Ухвалою від 09.10.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Даною ухвалою відповідачам встановлено строк на подання відзиву.

30 жовтня 2023 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, згідно якого Головне управління ДПС у Закарпатській області не погоджується з вимогами позовної заяви, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Відповідач вказує на те, що оскільки на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_2 , знаходиться об`єкт нерухомого майна, окремі частини якого здаються в оренду фізичним особам-підприємцям для здійснення їхньої господарської діяльності, звільнення, передбачене п. п. 4 п. 297.1 ст. 297 ПКУ до такої земельної ділянки не застосовується, а відтак, позивач, з моменту надання у оренду часток нерухомого майна, втратив право на отримання податкової пільги у частині звільнення від сплати земельного податку за вищенаведену земельну ділянку. Тому просить відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив такі задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив, просив суд відмовити в задоволенні позову з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву.

На виконання вимог ч. 13 ст. 10 та ч. 1 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить наступних висновків.

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець та з 01.01.2012 перебуває на спрощеній системі оподаткування, є платником єдиного податку 2 групи.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у власності ОСОБА_1 перебувають наступні об`єкти нерухомого майна за адресою АДРЕСА_2 :

- торгово-ресторанно-готельний комплекс та житлова мансарда загальною площею 1302,6 м2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 91891721101, розміщений на земельній ділянці з кадастровим номером 2110100000:12:002:0023.

- земельна ділянка площею 0,05 га з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування будівель торгівлі», кадастровий номер 2110100000:12:002:0023.

Відповідно до договору оренди від 01.01.2023 фізична особа ОСОБА_1 передав ФОП ОСОБА_2 в тимчасове платне користування частину об`єкту нерухомого майна, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Об`єктом оренди є частина вбудованого приміщення на першому, другому, третьому поверхах розміром 300 кв.м.

Відповідно до договору оренди від 01.01.2023 фізична особа ОСОБА_1 передав ФОП ОСОБА_3 в тимчасове платне користування частину об`єкту нерухомого майна, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Об`єктом оренди є частина вбудованого приміщення на першому поверсі розміром 90 кв.м.

За земельну ділянку (кадастровий номер 2110100000:12:002:0023) ОСОБА_1 сформовані податкові повідомлення-рішення зі сплати земельного податку з фізичних осіб за звітні періоди 2020 - 2023 роки:

- від 09.05.2023 №382302/3-2408-0701 на суму 7220,78 грн. за звітний період 2020 рік;

- від 09.05.2023 №382302/1-2408-0701 на суму 14363,07 грн. за звітний період 2021 рік;

- від 09.05.2023 №382302/2-2408-0701 на суму 15799,38 грн. за звітний період 2022 рік;

- від 09.05.2023 №382302-2408-0701 на суму 18169,29 грн. за звітний період 2023 рік.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до п.п. 14.1.72 та 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК) земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

За пунктом 287.7 статті 287 ПК у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

Згідно з пунктом 287.8 цієї ж статті власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України установлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За статтями 125 та 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України. За статтею 378 цього Кодексу право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Отже, аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Зокрема, в розумінні зазначених норм обов`язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правових можливостей, як-от набуття нею статусу суб`єкта господарювання, діяльність якого пов`язана з використанням земельної ділянки або без такого.

Відповідно до пункту 291.3 статті 291 Податкового кодексу України (далі - ПК України) юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

За пунктом 291.2 статті 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

У пункті 269.2 ст. 269 ПК України також передбачено, що особливості справляння податку суб`єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.

За підпунктом 4 пункту 297.1 ст. 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності, зокрема, з податку на майно в частині земельного податку за земельні ділянки, що використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності (крім діяльності з надання земельних ділянок та/або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм), позичку, на іншому праві користування) та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 ст. 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності, а не приміщення, яке на такій ділянці знаходиться. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

Отже, у розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа.

За змістом вищевказаних норм ПК України обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку.

Надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов`язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.

Такий зміст правового регулювання відповідає правовому висновку Верховного Суду України, висловленому у постанові від 24.11.2015 у справі № 21-2352а15 (№ 826/14703/13-а).

Відповідно до абзацу 2 статті 244-2 КАС (у редакції, чинній на час розгляду та вирішення даної справи у суді першої інстанції), висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Завданням перегляду ВСУ у справі №826/14703/13-а була саме потреба у формулюванні правозастосовного висновку щодо того, чи повинна фізична особа, яка є власником нежитлового приміщення, що складає частину будівлі, і власником чи користувачем земельної ділянки, за розміром пропорційної частини нежитлового приміщення платити земельний податок у разі, коли фізична особа набуває статусу суб`єкта господарювання, обирає вид економічної діяльності, надання в найм (оренду) належного їй нерухомого майна та спрощену систему оподаткування, за якою земельний податок не платиться.

З матеріалів справи встановлено, що на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_2 , знаходиться об`єкт нерухомого майна, окремі частини якого здаються в оренду фізичним особам-підприємцям для здійснення їхньої господарської діяльності.

Суд вказує, що так як об`єкти нерухомого майна, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 здано фізичною особою ОСОБА_1 в оренду, то звільнення, передбачене п. п. 4 п. 297.1 ст. 297 ПКУ до такої земельної ділянки не застосовується, а відтак, позивач, з моменту надання у оренду часток нерухомого майна, втратив право на отримання податкової пільги у частині звільнення від сплати земельного податку за вищенаведену земельну ділянку.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Відповідно до ст.77 ч.1 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який відповідачем в даному випадку не виконаний.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

За правилами ст. 139 КАС України у разі відмови у задоволенні позову судові витрати зі сплати судового збору та витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги, не підлягають стягненню на користь позивача.

Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Закарпатській області (вул. Волошина, буд. 52, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ ВП 44106694) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.

2. Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду в строки визначені ст. 295 КАС України. Рішення суду набирає законної сили в порядку визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СуддяМ.М. Луцович

Відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України рішення суду у повному обсязі складено та підписано 01.04.2024 року.