Рішення

від 22.03.2024 по справі 260/558/24

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

22 березня 2024 рокум. Ужгород№ 260/558/24

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Гебеш С.А.

при секретарі судових засідань - Романець Е.М.

та осіб, які беруть участь у судовому засіданні:

позивач - ОСОБА_1 ;

представник відповідача - Глаголич І.І.;

представник третьої особи - не з`явилася,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Закарпатського апеляційного суду про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, третя особа - Головне управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач - ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Закарпатського апеляційного суду про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, третя особа - Головне управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області.

Із змісту позовних вимог вбачається, що позивач просить суд, зокрема: визнати протиправним рішення Закарпатського апеляційного суду оформлене у вигляді "Довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці" за вих. №02.5/2781/2024 від 01.02.2024 року та супровідного листа суду від 01.02.2024 року №2/2788/2024, виходячи з базового посадового окладу апеляційного суду, визначеного із застосуванням абз. 5 ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік"; зобов`язати Закарпатський апеляційний суд видати установленої законодавством форми довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2024 року, виходячи з базового посадового окладу судді апеляційного суду у розмірі 166 540,00 грн; у разі задоволення адміністративного позову повністю або частково понесені судові витрати по сплаті судового збору за його подання повністю віднести на мій рахунок та не стягувати такі витрати з відповідача Закарпатського апеляційного суду.

Позивач вважає, що розмір її суддівської винагороди не може встановлюватись будь-якими іншими законами, ніж безпосередньо Законом України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VІІІ та що базовий розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Відтак, вказує, що довідка про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 08.02.2024 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

16.02.2024 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що такий проти позову заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позову. Заперечуючи проти позову вказує на те, що норма ст. 7 Закону №3460-ІХ щодо розміру прожиткового мінімуму , який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, не визнана неконституційною, то підстави для її незастосування у Закарпатського апеляційного суду під час видачі позивачу довідки відсутні.

22.02.2023 року третьою особою - Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Закарпатській області подано до суду пояснення по справі. Із вказаних пояснень вбачається, що третя особа, зокрема зазначає про те, що сам по собі факт отримання суддею інформаційної довідки про суддівську винагороду не є фактом, з яким пов`язується виникнення права на проведення перерахунку пенсії позивача.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного від 05.03.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги, з мотивів наведених у позовній заяві, просила суд позов задоволити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, як безпідставних.

Будучи належним чином повідомленим про день, час та місце проведення судового засідання, представник Головного управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області у судове засідання не з`явився.

Заслухавши позивача та представника, розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що рішенням Вищої ради правосуддя від 28.09.2023 № 942/0/15-23 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Закарпатського апеляційного суду на підставі заяви про відставку ОСОБА_1 від 12.09.2023.

Наказом Закарпатського апеляційного суду №227/ос від 29.09.2023 припинено ОСОБА_1 , судді Закарпатського апеляційного суду, з 29 вересня 2023 року виплату всіх доплат до посадового окладу судді у зв`язку із тим, що 29 вересня 2023 року не здійснювала правосуддя та відраховано суддю ОСОБА_1 зі штату Закарпатського апеляційного суду з 29 вересня 2023 року, у зв`язку з поданням заяви про відставку та її звільненням з посади судді Закарпатського апеляційного суду.

29.01.2024 року позивач звернулася до Закарпатського апеляційного суду із заявою, в якій просила видати довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 01.01.2024 року та виходячи з базового посадового окладу судді апеляційного суду, визначеного на підставі ч. 2 ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та абз.4 ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", яким установлено з 01.01.2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3028,00 гривень, що призвело до зміни розміру однієї зі складових суддівської винагороди, зокрема базового розміру посадового окладу судді.

01.02.2024 року відповідачем видано довідку про суддівську на обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №02.5/2781/2024 (а.с. 16).

При обрахунку розміру суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання, відповідачем взято за основу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020 року, визначеного абзацом 5 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" - 2102 грн.

Проте, позивач зауважила, що абзацом 4 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 року - 3028 грн, а відтак вважає рішення відповідача, яке оформлено у формі довідки протиправним та таким, що порушує її соціальні права.

Вирішуючи спірні правовідносини по суті, суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України № 1402-VIII) закріплено, що він визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Статтею 4 цього Закону визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України Про судоустрій і статус суддів.

Відповідно до частини 1 статті 135 Закону України № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За частиною 2 цієї правової норми суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2)перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини 3 статті 135 Закону України № 1402-VIII, яка згідно з рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

У рішенні від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого ч. 1 ст. 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

У рішенні від 03.06.2013 № 3-рп/2013 у справі № 1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить ч. 1 ст. 55 Конституції України.

У рішенні від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у ст. 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10.07.1998, у підп. 6.1 п. 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень; працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.

Суд зазначає, що визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом України № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації, як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018.

При вирішенні цього спору суд виходить із того, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Цей висновок узгоджується із змінами до Конституції України, внесеними Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02 червня 2016 року № 1401-VIII (далі Закон України № 1401-VIII), що набрали чинності з 30 вересня 2016 року.

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої наведено вище.

Конституція України у редакції Закону України № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій.

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини 1 статті 135 Закону України № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні частини 2 статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини 3 та пунктом 1 частини 4 статті 135 Закону України № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Тому, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, безпосередньо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі - Закон України № 966-XIV).

Згідно із ст.1 Закону України № 966-XIV прожитковий мінімум є вартісною величиною достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

Отже, наведеною правовою нормою закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону України № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Суд зазначає, що Законом України № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.

При цьому судді вказаним Законом не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість статтями 7 Законів України № 1082-ІХ, № 1928-ІХ, № 2710-ІХ та № 3460-IX разом із встановленням на 01 січня 2021, 2022, 2023 та 2024 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн., 2481,00 грн., 2684,00 грн. та 3028 грн., відповідно, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102,00 грн.До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону України № 1402-VIII.

Суд зауважує, що зміни до Закону України № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди за спірний період (січень 2023 року), а також в Закон України № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, відсутні.

При цьому, суд звертає увагу, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону України № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень закону України № 2710-ІХ.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori) закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali) закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Водночас закони України № 1082-ІХ, № 1928-ІХ, № 2710-ІХ та №3460-IX фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною 2 статті 130 Конституції України і частиною 3 статті 135 Закону України № 1402-VIII.

Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 10 листопада 2021 року по справі № 400/2031/21 вказав, що Законом України "Про прожитковий мінімум" не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру судді".

При цьому судді також цим Законом не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватись окремо.

Окрім того, Верховний Суд України, зауважував що Закон України "Про Державний бюджет" не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні ( виняткові) норми.

Конституція України не надає Закону України "Про Державний бюджет України" вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень трьох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права спеціальний закон скасовує дію загального закону. Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм, коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону України № 1402-VIII, а положення Закону України № 966-XIV вважати загальними нормами.

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, Законом України № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій. Відтак відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом, що й стало підставою для відмови у видачі довідки про суддівську винагороду.

Відтак, суд дійшов висновку, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року (3028 грн.), на іншу розрахункову величину, яка Законом України № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 грн) на підставі статті 7 Закону України № 2710-ІХ була неправомірною.

Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України", статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» викладена у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, від 22 червня 2023 року у справі №400/4904/21, від 12 липня 2023 року у справі № 140/5481/22, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 13.09.2023 року у справі № 240/44080/21 сформулював такі правові висновки у спірних правовідносинах:

- Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

- суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів»;

- зміна Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» складової для визначення базового розміру посадового окладу судді, є порушенням гарантії незалежності суддів.

Аналогічні висновки містяться у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.04.2023 у справі № 240/1994/22, від 24.01.2024 у справі № 240/9758/23.

Суд також зауважує, що при оцінці питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Зубко та інші проти України" зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо видачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за №02.5/2781/2024 від 01.02.2024 року, виходячи з базового посадового окладу судді апеляційного суду, визначеного із застосуванням абз. 5 ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" є неправомірними.

Отже, для реалізації права позивача на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання, у зв`язку із зміною (збільшенням) базового посадового окладу судді апеляційного суду з 01 січня 2024 року, слід зобов`язати Закарпатський апеляційний суд видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01 січня 2024 року, виходячи з базового посадового окладу судді апеляційного суду, визначеного на підставі частини другої ст.130 Конституції України, ч. 3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2024 рік", виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 гривень.

Суд наголошує, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що, в свою чергу, виключає можливість до правовідносин стосовно суддівської винагороди застосовувати інші Закони. У зв`язку з чим, позивач має право на отримання довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із зазначенням розміру суддівської винагороди судді, виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого визначено ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01 січня 2024 року у розмірі - 3028 гривень.

Водночас суд не вбачає достатніх підстав для зазначення у рішенні конкретної суми суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, адже питання обрахунку такої належать до дискреційних повноважень відповідача та охоплюються процедурою виконання рішення суду, в разі набрання ним законної сили.

Отже, позовні вимоги в цій частині є передчасними, а тому в задоволенні цих вимог слід відмовити.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для часткового задоволення даного адміністративного позову.

На підставі наведеного та керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Закарпатського апеляційного суду про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, третя особа - Головне управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Закарпатського апеляційного суду (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Довженка, буд. 7, код ЄДРПОУ - 42262749) щодо видачі ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за №02.5/2781/2024 від 01.02.2024 року, виходячи з базового посадового окладу судді апеляційного суду, визначеного із застосуванням абз. 5 ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік".

Зобов`язати Закарпатський апеляційний суд (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Довженка, буд. 7, код ЄДРПОУ - 42262749) видати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01 січня 2024 року, виходячи з базового посадового окладу судді апеляційного суду, визначеного на підставі частини другої ст.130 Конституції України, ч.3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2024 рік", виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 гривень.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 01.04.2024 року.

СуддяС.А. Гебеш