Рішення

від 29.03.2024 по справі 320/7910/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2024 року м. Київ № 320/7910/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В. розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради

Київської області

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, яка призвела до не нарахування та невиплати позивачу з квітня 2021 року щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області провести позивачу з квітня 2021 року нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі, що дорівнює 30% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що має статус потерпілого від аварії на Чорнобильській АЕС, у зв`язку з чим має право на щомісячну грошову допомогу у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, визначеному статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796). Враховуючи відмову відповідача у здійсненні нарахування та виплати доплати у добровільному порядку, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.07.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Крім того, вказаною ухвалою суд запропонував відповідачеві протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву та/або клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін та запропонував позивачеві протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позовну заяву подати до суду відповідь на відзив та/або клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Відповідач позов не визнав та подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що з 01 січня 2015 року зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивного забруднених територій, визначених Законом № 791а-ХІІ. Відтак, відповідач немає правових підстав для нарахування та виплати позивачу щомісячної грошової допомоги. При цьому, посилання позивача на зразкову справу № 240/4946/18 є помилковим, оскільки в згаданій справі позивачем є особа, яка проживає в населеному пункті, віднесеному до зони гарантованого добровільного відселення.

Позивач не погоджуючись з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позов подав до суду відповідь на відзив, у якій зазначив, що позивач набув право на отримання пільги згідно статті 37 Закону № 796 з 19.03.2014 . При цьому, позивач зауважив, що згідно з рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018 підпункт 7 пункту 4 розділу 1 Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» визнано таким, що не відповідає Конституції України ( є неконститутційним). Отже, на думку позивача з 17.07.2018 відновлено дію статті 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Позивач є громадянином України та має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), що підтверджується відомостями посвідчення наявного у матеріалах справи.

Як зазначив у позові позивач, він постійно проживає у м. Славутич Вишгородського району Київської області.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.91 №106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» м. Славутич Київської області віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю.

З матеріалів справи вбачається, що за результатом розгляду заяви позивача про виплату щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства внаслідок проживання на території радіоактивного забруднення Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області листом від 17.05.2021 №01-16/11 повідомило позивачу про те, що відповідно до статті 37 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції, чинній з 09 липня 2007 року), громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства.

Перелік населених пунктів, жителям яких виплачується щомісячна грошова допомога, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 7 Постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з подальшими змінами, затверджено перелік населених пунктів, жителям яких з 1 квітня 1991 року виплачується щомісячна грошова допомога у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства.

Місто Славутич до вказаного переліку населених пунктів не входить, а отже і підстав для нарахування та виплати вищевказаної допомоги немає.

Не погоджуючись з такою позицією відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, соціального захисту потерпілого населення визначено в Законі № 796-XII.

Відповідно до положень статті 37 цього Закону № 796-ХІІ (в редакції, чинній з 09.07.2007) громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах:

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - 30 процентів від мінімальної заробітної плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - 40 процентів від мінімальної заробітної плати;

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - 50 процентів від мінімальної заробітної плати.

Перелік населених пунктів, жителям яких виплачується щомісячна грошова допомога, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Ця допомога виплачується щомісячно за місцем роботи, пенсіонерам - органами, які виплачують пенсію, непрацюючим громадянам - місцевими державними адміністраціями або виконавчими органами рад за місцем проживання. Виплата за два і більше місяців забороняється.

Підпунктом 8 пункту 28 розділу ІІ Закону України від 28.12.2007 № 107-VI Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України (далі - Закон № 107-VI), який вступив в силу 01.01.2008, текст статті 37 Закону №796-XII викладено в новій редакції.

Так, громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Перелік населених пунктів, жителям яких виплачується щомісячна грошова допомога, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Ця допомога виплачується щомісячно органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації. Виплата за два і більше місяців забороняється.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 положення пункту 28 розділу ІІ Закону № 107-VI визнані неконституційними.

У 2012-2014 роках на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положення статті 37 Закону № 796-XII застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України від 28.12.2014 (далі - Закон № 76-VIII) підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено, зокрема, статтю 37 Закону № 796-XII.

Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VIII визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Отже, вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 37 Закону №796-XII, яка із 17 липня 2018 року є чинною.

Відповідно до статті 63 Закону №796-XII фінансування витрат, пов`язаних із його реалізацією, здійснюється за рахунок державного бюджету.

Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначаються БК України.

Згідно з підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин розділ VI Прикінцеві та перехідні положення БК України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону №796-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Вказані доповнення Конституційним Судом України в установленому порядку неконституційними не визнавалися.

Водночас, Кабінет Міністрів України не визначив порядку та розміру виплати грошової допомоги, передбаченої статтею 37 Закону №796-XII, а тому за відсутності постанови Кабінету Міністрів України про порядок та розмір виплати грошової допомоги, передбаченої статтею 37 Закону №796-XII, до спірних правовідносин застосуванню підлягають безпосередньо норми статті 37 Закону №796-XII (у редакції, чинній з 09 липня 2007 року).

Як свідчать матеріали справи, позивач проживає в населеному пункті м. Славутич Київської області, який відповідно до постанови №106 віднесено до 4 зони радіоактивного забруднення території внаслідок аварії на ЧАЕС.

Так, питання поділу території на відповідні зони врегульовано Законом України від 27.02.1991 № 791а-ХІІ «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 791а).

Визначення категорій зон радіоактивного забруднення передбачено статтею 2 Закону № 791а.

Частина перша цієї статті, у редакції чинній до 01.01.2015, визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: зона відчуження; зона безумовного (обов`язкового) відселення; зона гарантованого (добровільного) відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю.

Відповідно до частин 2 - 3 статті 2 Закону № 791а повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення делеговані Кабінету Міністрів України.

Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106.

Відповідно до додатку 1 Переліку населений пункт, де проживає позивач, віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона).

Пунктом 2 розділу І Закону № 76 у статтю 2 Закону № 791а внесено зміни, якими абзац 5 частини 2 статті 2 цього закону виключено. Зазначені зміни набрали законної сили з 01.01.2015.

Отже, з 01.01.2015 стаття 2 Закону № 791а визначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій:

1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році;

2) зона безумовного (обов`язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення грунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км-2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км-2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км-2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;

3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км-2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км-2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км-2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.

З огляду на викладене слід відмітити, що з 01.01.2015 зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом № 791а. Отже, законодавець чітко визначив перелік категорій зон радіоактивного забруднення територій.

Рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2018 від 17 липня 2018 року, яке стало однією з підстав звернення до суду з даним позовом, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII.

Водночас жодні зміни, внесені Законом № 76-VIII до Закону № 791а неконституційними не визнавались.

Отже, чинна на момент звернення до суду редакція статті 2 Закону № 791а не змінювалась, не виключалась іншими законами та не визнавалась неконституційною.

При цьому судом встановлено, що до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106, зміни щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю не вносилися.

Відтак, станом на час звернення до суду із зазначеним позовом, населений пункт, де проживає позивач, згідно з вказаним Переліком відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, яка, передусім, виключена із Закону № 791а, а тому виплати передбачені ст.37 Закону №796-ХІІ позивачу не передбачені.

Крім того, населений пункту місто Славутич Київської області не зазначено у Додатку 2 "ПЕРЕЛІК населених пунктів, жителям яких з 1 квітня 1991 року виплачується щомісячна грошова допомога у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства" до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106.

Частиною 1 та 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на чинне нормативно-правове регулювання, яке не передбачає виплату щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю, зокрема у м. Славутич.

При цьому, не підлягають застосуванню до спірних парвовідносин правові висновки викладені Верховним Судом у зразковій справі № 240/4946/18, оскільки дана справа не є типовою справою по відношенню до зразкової, позаяк типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб`єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги.

Разом з тим, однією з ознак типової справи, яка визначена Верховним Судом у справі № 240/4946/18 є така ознака: 1) позивач: особа, яка має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та проживає в населеному пункті, жителям яких з 1 квітня 1991 року виплачується щомісячна грошова допомога у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства, відповідно до додатку 2 постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106.

Разом з тим, населений пункт в якому проживає позивач - м. Славутич Київської області не включене до переліку населених пунктів відповідно до додатку 2 постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106, відтак дана справа не підпадає під ознаки типової.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Панова Г. В.