Рішення

від 29.03.2024 по справі 400/6488/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2024 р. № 400/6488/23 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мельника О.М. розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомМиколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, вул. Потьомкінська, 17, м.Миколаїв, 54005,

до відповідачаТовариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСПЕРТ-СЕРВІС М", вул. Воєнна, 8, кв.1, м.Миколаїв, 54003, простягнення 91 721,51 грн,

ВСТАНОВИВ:

Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКСПЕРТ СЕРВІС М» (далі відповідач або ТОВ «ЕКСПЕРТ СЕРВІС М»), в якому просило суд стягнути з відповідача суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році: загальну суму заборгованості 91721,51грн., з яких адміністративно-господарські санкції 88946,27грн. та пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 2775,24грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що суб`єкт господарювання у спірних правовідносинах допустив порушення положень Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», працевлаштування осіб з інвалідністю не забезпечив, суму адміністративно-господарських санкцій самостійно не сплатив, а відтак, спірна сума заборгованості підлягає стягненню в судовому порядку.

Від відповідача, станом на час розгляду справи, відзиву до суду не надходило.

Ухвалою від 04.06.2023р. суд відкрив провадження за вказаним вище позовом за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін в судове засідання відповідно до вимог ст.260 КАС України.

Суд розглянув справу в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін, на підставі наявних матеріалів справи, відповідно до ст. 262 КАС України.

Дослідив матеріали справи, суд встановив наступне.

Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю за інформацією Пенсійного фонду України, яка була створена на підставі даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного страхування відносно відповідача, склало Розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті відповідачем у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік. Таку інформацію позивач передає Пенсійному фонду України у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталах послуг ПФУ відповідно до Порядку надсилання таких розрахунків, затвердженого Постановою правління ПФУ від 10.03.2023р. №14-1, Наказом Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю 10.03.2023р. №17, зареєстрованого В Міністерстві юстиції України 15.03.2023р. за №456/39512.

Згідно такого Розрахунку адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022р., надісланого відповідачу середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача за рік становила - 47 осіб, таким чином середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, - 2 особи.

За інформацією ПФУ, яку позивач взяв до уваги при складанні відповідного розрахунку санкцій, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, - 0 осіб, що є менше ніж встановлено нормативом. Позивач вказав в позові, що кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю для роботодавців, у яких працює 26 осіб і більше, становить 2 особи.

Позивач кваліфікував діяння відповідача як порушення закону і обчислив суму адміністративно-господарських санкцій за 2 штатних посад, котрі мали бути зайняті особами з інвалідністю, у розмірі - 88946,27грн. Крім того, через несплату вказаної суми санкцій, було нараховано 2775,24 грн. пені. Вказані суми позивач просив стягнути з відповідача на його користь.

Розглядаючи даний спір, суд виходить із того, що правовідносини з приводу притягнення до відповідальності осіб, винних у непрацевлаштуванні осіб з інвалідністю, унормовані, насамперед, Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а також Господарським кодексом України.

Так, згідно з ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 ст.20 згаданого закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Отже, умисне діяння суб`єкта права, котре полягає у невиконанні обов`язків, покладених ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», і є за своєю природою, суттю та змістом правопорушенням.

З огляду на характер спірних правовідносин, суд вважає, що при вирішенні справи слід застосувати приписи ст.218 Господарського кодексу України, згідно з ч. 1 якого підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

За правилом ч.2 ст.218 цього кодексу учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналізуючи норми права, які врегульовують спірні правовідносини, суд відзначає, що проголошене ч. 1 ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» забезпечення права осіб з інвалідністю працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом, реалізовано законодавцем у спосіб покладення обов`язків з працевлаштування осіб з інвалідністю як на роботодавців, так і на органи державної служби зайнятості населення.

При цьому, до обов`язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю в силу приписів ч.3 ст.17, ч.1 ст.18, ч.ч. 2, 3, 5 ст.19 «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» фактично віднесено укладання трудового договору з особою з інвалідністю, яка самостійно звернулася до роботодавця або була направлена до нього державною службою зайнятості (бо в силу ст. 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов`язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці), а в силу приписів ч. 3 ст. 18 названого закону - виділення та створення робочих місць, надання державній службі зайнятості відповідної інформації, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Разом з тим, як випливає з приписів ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» до обов`язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування осіб з інвалідністю, бо саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію, а у силу положень ст.18-1 даного закону, державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Відтак, суд доходить висновку, що передбачена ч.1 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) у разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.17, ч.1 ст.18, ч.ч. 2, 3, 5 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, які звернулася до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.

Суд, перевіривши обґрунтованість аргументів позивача добутими доказами, зазначає, що наявних у справі доказів того, що відповідач протягом 2022 р. не подавав до органу державної служби зайнятості населення відповідні звіти про наявність вакантних місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, не має.

Зокрема, матеріалами справи не підтверджено фактів відмов у працевлаштуванні осіб з інвалідністю за їх самостійним зверненням, а також відмов у працевлаштуванні осіб з інвалідністю за направленнями державної служби зайнятості населення.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року по справі №440/2008/19, де вказано про те, що відповідач не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо ним розроблено необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створено робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформовано відповідні установи, але фактично не працевлаштовано інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Окремо суд зважає, що згідно з ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

У силу ч.2 ст.218 Господарського кодексу України суб`єкт господарювання несе відповідальність за порушення правил ведення господарської діяльності, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Згідно з правовими позиціями рішення Другого Сенату Конституційного суду України від 06.04.2022р. №1-р(ІІ)/2022 у справі №3-192/2020(465/20) 20.02.2014р. Російською Федерацією була розпочата збройна агресія проти України, яка з 24.02.2022р. набула повномасштабного характеру.

У розумінні ч.2 ст.218 та ст.241 Господарського кодексу України протягом 2022р. ця обставина відносно території м.Миколаєва та Миколаївської області у контексті виконання відповідачем обов`язку із забезпечення роботою осіб з інвалідністю в умовах існування постійної невідворотної загрози життю та здоров`ю людини унаслідок дії факторів військового характеру з огляду на приписи ст.ст.3 і 8 Конституції України підлягає кваліфікації у якості непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин, котрі унеможливлюють притягнення до виду юридичної відповідальності у вигляді оплати адміністративно-господарських санкцій.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-78, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що позивачем не доведено перед судом, що ТОВ «ЕКСПЕРТ СЕРВІС М» не вжито всіх належних заходів по забезпеченню працевлаштування осіб з інвалідністю, водночас суд припускає, що в разі наявності причин непрацевлаштування осіб з інвалідністю в 2022р., не залежали від самого відповідача, тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи викладене та наявні у справі докази, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (вул. Потьомкінська, 17, м.Миколаїв, 54005, код ЄДРПОУ 20917114) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСПЕРТ-СЕРВІС М" (вул. Воєнна, 8, кв.1, м.Миколаїв, 54003, код ЄДРПОУ 31043600) відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.М. Мельник