Рішення

від 01.04.2024 по справі 460/9111/23

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

01 квітня 2024 року м. Рівне№460/9111/23Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Махаринця Д.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доДержавна служба України з питань праці Управління Держпраці у Рівненській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку, -В С Т А Н О В И В:

Позивач, звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з питань праці №40-КТ від 08.03.2023 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління Держпраці у Рівненській області та поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Держпраці у Рівненській області.

- стягнути з Управління Держпраці у Рівненській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 09.03.2023 року;

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивача було звільнено з займаної посади на підставі пункту 1-1 частини 1статті 87 Закону України «Про державну службу»- у зв`язку з ліквідацією Управління Держпраці у Рівненській області. Водночас, позивач наголошує, що фактично відбулась не ліквідація, а реорганізація державного органу, оскільки усі функції та завдання Управління Держпраці у Рівненській області було передано новоствореному органу - Західному міжрегіональному управлінню Державної служби з питань праці, куди також переведено майже усіх працівників Управління Держпраці у Рівненській області та передано усе майно зазначеного управління.

За таких підстав, позивач вважає, що вказаний орган є правонаступником ліквідованого, а йому повинні були запропонувати рівнозначну посаду у новоствореному органі або ж одразу перевести його на таку посаду, оскільки він має переважне право на працевлаштування.

Вважає своє звільнення незаконним, просить поновити його права шляхом поновлення на посаді заступника начальника Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, як рівнозначній займаній, оскільки орган, з якого його звільнили, фактично припинив виконання своїх функцій, та, на думку позивача, поновлення на раніше займаній посаді є неможливим.

Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 12.05.2023 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити у порядку загального позовного провадження, сторонам встановлено порядок та строки

02.06.2023 від відповідача-2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач-2 позовні вимоги не визнав, просив суд у задоволенні позову відмовити.

06.06.2023 від відповідача-1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач-1 позовні вимоги не визнав, просив суд у задоволенні позову відмовити. Зазначив, що відповідно допостанови Кабінету Міністрів України №14 від 12.01.2022, проведено саме ліквідацію Управління Держпраці у Рівненській області, а не реорганізацію, відтак у відповідача не виникало обов`язку пропонувати позивачу вакантні посади.

15.06.2023 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якої позивач вважав доводи, викладені у відзиві відповідача - 2, такими, що не спростовують позовних вимог, наполягав на задоволенні позову у повному обсязі (а.с. 69-72).

19.06.2023 до суду від відповідача -2 надійшло заперечення на адміністративний позов, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог позивача в повному обсязі.

Щодо суті спору, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 обіймав посаду начальника Управління Держпраці у Рівненської області області, що підтверджено даними трудової книжки позивача та сторонами не заперечувалось.

Постановою Кабінету Міністрів України №14 від 12 січня 2022 рокувирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці за відповідним переліком (пункт 1 Постанови) та утворити як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці за відповідним переліком (пункт 2 Постанови).

30.01.2023 позивача попереджено про наступне звільнення на підставі пункту 1-1 частини 1статті 87 Закону України «Про державну службу»(а.с. 54-55).

Наказом №40-КТ від 08.03.2023 ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Управління Держпраці у Рівненській області відповідно до пункту 1-1 частини першоїстатті 87 Закону України «Про державну службу»у зв`язку з ліквідацією Управління Держпраці у Рівненській області (а.с. 61).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 8 Конституції Україниустановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.Конституція Українимає найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основіКонституції Україниі повинні відповідати їй. НормиКонституції Україниє нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставіКонституції Українигарантується.

Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування (стаття 38 Конституції України).

Статтею 43 Конституції Українивизначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Спеціальним законом, що регулює відносини, які виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, єЗакон України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі -Закон № 889-VIII).

За наведеним устатті 1 Закону № 889-VIII визначенням, державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Частинами першою - третьоюстатті 5 Закону № 889-VIIІ встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюєтьсяКонституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цимЗаконом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Частиною п`ятоюстатті 22 Закону № 889-VIII передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Згідно пункту 2 частини першої статті 41Закону № 889-VIII державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

Відповідно до частини 1статті 87 Закону, підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Частиною 3 статті 87 Закону (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Згідно з частинами другою, третьоюстатті 81 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюютьсяКонституцією Українита законом.

Відповідно до частин першої, п`ятоїстатті 104 ЦК Україниюридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно із пунктом 1 частини першоїстатті 110 ЦК України, юридична особа ліквідується за рішенням її учасників, суб`єкта управління державної або комунальної власності або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Організацію, повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади України визначаєЗакон України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 року № 3166-VI(далі - Закон № 3166-VI, у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідностатті 1 Закону, систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України (далі - міністерства) та інші центральні органи виконавчої влади. Система центральних органів виконавчої влади є складовою системи органів виконавчої влади, вищим органом якої є Кабінет Міністрів України. Міністерства забезпечують формування та реалізують державну політику в одній чи декількох сферах, інші центральні органи виконавчої влади виконують окремі функції з реалізації державної політики. Повноваження міністерств, інших центральних органів виконавчої влади поширюються на всю територію держави.

Відповідно до частини п`ятоїстатті 5 Закону, міністерство, інший центральний орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Згідно з частиною першоюстатті 21 Закону № 3166-VIтериторіальні органи центрального органу виконавчої влади утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників центрального органу виконавчої влади і коштів, передбачених на його утримання, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, Кабінетом Міністрів України.

За змістом частини четвертоїстатті 21 Закону № 3166-VIтериторіальні органи центрального органу виконавчої влади набувають статусу юридичної особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про їх державну реєстрацію як юридичної особи та припиняються як юридичні особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію їх припинення.

Постановою КМ України від 20 жовтня 2011 року № 1074затверджено Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - Порядок № 1074, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів.

Пунктами 5, 6, 7, 8 цього Порядку передбачено, що орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Права та обов`язки органів виконавчої влади переходять: у разі злиття органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі поділу органу виконавчої влади - до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу; у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади; у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.

Майнові права та обов`язки органів виконавчої влади у разі їх злиття, приєднання або перетворення переходять правонаступникові на підставі передавального акта, а у разі їх поділу - згідно з розподільчим балансом. У разі ліквідації органу виконавчої влади складається ліквідаційний баланс. Кабінет Міністрів України приймає рішення щодо подальшого використання нерухомого майна органу виконавчої влади, що ліквідується, та визначає суб`єкта управління підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління такого органу.

Внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов`язки якого переходять його правонаступникам.

Судом встановлено, що відповідно до пунктів 1 та 2постанови Кабінету Міністрів України №14 від 12.01.2022(далі - Постанова №14), Кабінет Міністрів України постановив ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці за переліком згідно з додатком 1 та утворити як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці за переліком згідно з додатком 2.

Зі змісту вказаних додатків до Постанови №14, серед органів, що ліквідовуються, зазначено Управління Держпраці у Рівненській області, а серед органів, що утворюються - Західне міжрегіональне управління державної служби з питань праці.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 Постанови №14, територіальні органи Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієїпостанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Державної служби з питань праці і прийняттям рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною службою з питань праці після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворені згідно з пунктом 2 цієїпостанови, затвердження положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій.

Водночас, підпунктом 3 пункту 3 Постанови №14 визначено, що міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворюються згідно з пунктом 2 цієїпостанови, виконують завдання і функції територіальних органів Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1, а саме: Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці завдання і функції Управління Держпраці у Волинській області, Управління Держпраці у Закарпатській області, Головного управління Держпраці у Львівській області, Управління Держпраці у Рівненській області;

Наказом Державної служби з питань праці від 03.08.2018 №84 затверджено Положення про Управління Держпраці у Рівненській області, яким, серед іншого, затверджено завдання та функції Управління.

Крім цього, наказом Державної служби України з питань праці затверджено Положення про Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, яким також, серед іншого, затверджено завдання та функції такого управління.

Порівнюючи функції та завдання Управління Держпраці у Рівненській області, затверджені наказом Державної служби з питань праці від 03.08.2018 №84, та функції та завдання Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, затверджені наказом Державної служби України з питань праці, суд приходить до висновку про їх тотожність.

За таких обставин суд приходить до висновку, що Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці є правонаступником Управління Держпраці у Рівненській області, що у свою чергу спростовує доводи відповідача про ліквідацію цієї юридичної особи публічного права без правонаступництва.

Верховний Суд України в постановах від 17 жовтня 2011 року (справа № 21-237а11), від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14), від 19 січня 2016 року (справа № 810/1783/13-а) неодноразово висловлював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Встановлені вище обставини підтверджують, що фактично відбулася реорганізація територіальних органів Державної служби з питань праці - Управління Держпраці у Волинській області, Управління Держпраці у Закарпатській області, Головного управління Держпраці у Львівській області, Управління Держпраці у Рівненській області як юридичних осіб публічного права шляхом злиття у Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, а не їх ліквідація.

До правонаступника - новоствореної юридичної особи - Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, перейшли як функції та повноваження щодо реалізації державної політики у відповідних сферах, що виконувалися Управлінням Держпраці у Рівненській області, так і майнові права та обов`язки цієї юридичної особи, що припиняється.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі №140/90/20, від 28 грудня 2022 року у справі 340/376/20.

Таким чином, оскільки на переконання суду у даному випадку відбулась реорганізація, а не ліквідація державного органу, відповідач мав у відповідності до абзаців 2 та 3 частини 3 ст. 87Закону № 889-VIII одночасно з попередженням про звільнення запропонувати позивачу іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому позивач мав переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Звільнення позивача за даних обставин мало відбутись лише за відсутності можливості запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Суд також вважає за необхідне підкреслити, що відносини публічної служби в основі своєї правової природи є наслідком реалізації не тільки права на участь в управлінні державними справами через забезпечення доступу до державної служби, визначеногостаттею 38 Конституції України, але і права на працю, оскільки перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації права на працю, закріпленого устатті 43 Конституції України, а тому за правовою позицією Верховного Суду України, сформованою у постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13, до відносин публічної служби застосовуються норми трудового законодавства в частині, неврегульованій спеціальним законодавством.

Відповідно до пункту 19постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів"при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1статті 40 КЗпП Українисуди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи своєчасно попереджувався він про наступне вивільнення.

Отже, встановлена законодавством можливість реорганізації державної установи (організації) не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють можливе вивільнення працівників.

Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16 вересня 2021 року у справі №440/413/20, від 11 червня 2020 року у справі № 826/19187/16, від 31 березня 2020 року у справі № 826/6148/16, від 09 жовтня 2019 року у справі № 821/595/16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (П/9901/310/18).

При цьому, суд звертає увагу, що такий обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.

Вказана правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2021 року у справі №440/413/20, від 25 липня 2019 року у справі № 807/3588/14 та від 27 травня 2020 року у справі № 813/1715/16.

З матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується, що позивачу після повідомлення про наступне звільнення пропонувався перелік вакантних посад.

Надаючи оцінку зазначеному документу (а.с. 56-57), суд констатує, що наданий відповідачем перелік посад не містить інформації щодо істотних умов праці, а саме: в якому саме територіальному органі Держпраці (або ж його апараті) відкриті запропоновані посади; де саме (в якому населеному пункті) розташоване робоче місце, які функціональні обов`язки має виконувати працівник, які кваліфікаційні вимоги ставляться до такого працівника, які умови оплати праці, розпорядок дня, тощо.

Суд також зазначає про відсутність даних щодо категорії державної служби у запропонованих вакансіях та відсутності будь-яких даних щодо того, чи є зазначені вакансії рівнозначними посаді, з якої позивача було звільнено.

Зазначений список вакансій не містить також даних щодо дати, на яку такі вакансії були відкриті, а також інформації, чи були відкриті такі вакансії та/або з`явились нові саме на момент звільнення позивача.

Відсутня також інформація про те, що наданий список вакансій є вичерпним та відсутні будь-які інші вакансії, які б відповідали вимогам ч. 3 ст. 87Закону № 889-VIII, в Держпраці чи його територіальних органах на момент звільнення позивача.

Водночас, за твердженням позивача, на момент його звільнення була вакантна посада заступника начальника Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, яка за своїми функціональними обов`язками та категорією державної служби була рівнозначною тієї, з якої позивача звільнено. Такі твердження відповідачами спростовано не було.

Водночас, така посада позивачу не пропонувалась, що відповідачем-1 не заперечується.

Отже, суд дійшов висновку, що відповідачем-1 не доведено того, що позивачу перед звільненням було запропоновано усі вакантні рівнозначні посади державної служби або, як виняток, нижчі посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей позивача, які були відкриті в Держпраці та його територіальних органах на час звільнення позивача, що свідчить про недотримання відповідачем вимог частини 3 ст. 87Закону № 889-VIII та відповідних нормКЗпП України.

Відповідно дост. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства Українивизначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно дост.19 Конституції Україниоргани державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Отже враховуючи вищенаведені фактичні обставини справи, які були встановлені судом під час розгляду цієї справи, суд вважає, що відповідач-1 у справі, який у спірних відносинах виступає у якості суб`єкта владних повноважень, в порушення вимог ч. 2ст. 77 КАС Українине довів правомірності своїх дій та рішень, які є предметом оскарження у цій адміністративній справі, а спірний наказ про звільнення позивача з державної служби не відповідає критеріям, визначеним устатті 2 КАС України, що є підставою для визнання протиправним та скасування такого рішення суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, наказ Державної служби України з питань праці від 08.03.2023 №40-КТ «Про звільнення ОСОБА_1 » є протиправним та підлягає скасуванню.

В свою чергу, порушення відповідачем установленогозакономпорядку звільнення позивача свідчить про незаконність такого звільнення, що в силу частин першої і другоїстатті 235 КЗпП Україниє підставою для поновлення його на попередній роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Враховуючи приписи частини першоїстатті 235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з`ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов`язок поновлення такого працівника на попередній роботі.

Законне наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в частині першійстатті 235 КЗпП України, а отже, встановивши, що звільнення відбулося із порушенням установленогозакономпорядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Суд зазначає, що у Верховному Суді сформувалася судова практика щодо застосування частини першоїстатті 235 КЗпП Українидо подібних правовідносин, що відображено зокрема у постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі №640/18679/18, від 20 січня 2021 року у справі №804/958/16, від 11 лютого 2021 року у справі №640/21065/18, від 31 травня 2021 року у справі №0840/3202/18, від 06 липня 2021 року у справі №640/3456/20, від 06 липня 2021 року у справі №640/1627/20.

Судом встановлено, що позивач до звільнення займав посаду начальника Управління Держпраці у Рівненській області.

Станом на момент розгляду даної справи, згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Управління Держпраці у Рівненській області (ЄДРПОУ 39780243) перебуває у процесі ліквідації, реєстраційний запис про його припинення відсутній, тобто на даний час воно не є ліквідованим.

За таких обставин, позивач підлягає поновленню на посаді, яку він займав до незаконного звільнення, а саме - начальника Управління Держпраці у Рівненській області.

Суд зазначає, що відповідно до п. 9 Положення про Управління Держпраці у Рівненській області, затвердженого наказом Державної служби з питань праці від 03.08.2018 №84, начальник управління призначається на посаду та звільняється з посади Головою Державної служби з питань праці.

Частиною другоюстатті 235 Кодексу законів про працю України, передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений змоги працювати.

Порядок обчислення середньої заробітної плати, затвердженийПостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100(далі - Порядок №100), застосовується у випадках: вимушеного прогулу, а також в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати (пункт 1 Порядку №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За приписами абзацу третього пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Зі змісту вищезазначених норм вбачається, що у випадку стягнення з роботодавця середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, розмір такої заробітної плати визначається шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку працівника на кількість робочих днів вимушеного прогулу. При цьому, розмір середньоденного заробітку обчислюється за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

У випадку вимушеного прогулу через незаконне звільнення з роботи, подією, з якою пов`язана виплата середньої заробітної плати, є таке звільнення, а тому середньоденний заробіток, відповідно до положень Порядку №100, обчислюватиметься за останні 2 календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому особу було звільнено з роботи.

З матеріалів справи вбачається, що позивача було звільнено 08.03.2023.

Згідно з пунктами 2, 3 частини першоїстатті 371 КАС України, рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби та про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби (у межах суми стягнення за один місяць) - виконуються негайно.

Частиною сьомоюстатті 235 Кодексу законів про працю Українипередбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Таким чином, суд вважає за необхідне з метою ефективного захисту прав позивача від порушень з боку суб`єктів владних повноважень допустити до негайного виконання рішення суду у частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Отже, позовні вимоги позивача підлягають до задоволення.

Доказів понесення сторонами судових витрат у справі на час ухвалення рішення до суду не надано, отже підстави для їх розподілу відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці (вул. Десятинна, 14, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ: 39472148), Управління Держпраці у Рівненській області (вул. Лермонтова, 7, м. Рівне, ЄДРПОУ: 39780243), про визнання протиправними та скасування наказу, поновлення на роботі та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з питань праці від 08.03.2023 №40-КТ «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Держпраці у Рівненській області з 09.03.2023.

Зобов`язати нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період починаючи з 09 березня 2023 року.

Стягнути з Управління Держпраці у Рівненській області (вул. Лермонтова 7, м. Рівне, інд.33023, ЄДРПОУ: 39780243) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період починаючи з 09 березня 2023 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Управління Держпраці у Рівненській області (вул. Лермонтова 7, м. Рівне, інд.33023, ЄДРПОУ/РНОКПП 39780243)

Суддя Д.Є. Махаринець