Постанова

від 29.03.2024 по справі 580/5/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/5/24 Суддя (судді) першої інстанції: Тимошенко В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2024 року м. Київ

Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Кузьменка В.В.,

суддів: Василенка Я.М., Ганечко О.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування постанови, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову відповідача про закінчення виконавчого провадження ВП № 73012769;

- стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 2684,00 грн.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, задовольнивши позовні вимоги, та стягнути на його користь 2684,00 грн моральної шкоди, завданої протиправним рішенням відповідача, як суб`єкта владних повноважень.

Доводи ОСОБА_1 обґрунтовані зокрема тим, що боржником у виконавчому провадженні № 73012769 не виконано рішення суду, а відтак державний виконавець формально підійшов до виконання своїх обов`язків та прийняв незаконну постанову про закінчення виконавчого провадження. Враховуючи викладене, позивач зазнав розчарувань та незручностей, що кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.

Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розгляд справи проведено у порядку письмового провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, на виконанні у відділі примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) перебувало виконавче провадження № 73012769 з виконання виконавчого листа Черкаського окружного адміністративного суду № 580/2457/19 від 14.08.2023 про зобов`язання Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.09.2018 та вирішити питання про надання або про мотивовану відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо земельної ділянки орієнтованою площею 72 га для ведення городництва в оренду терміном 10 років в адміністративних межах Русько-Полянської сільської ради (за межами населеного пункту) Черкаського району Черкаської області з урахуванням висновків суду викладених у рішенні.

11.10.2023 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа Черкаського окружного адміністративного суду № 580/2457/23 від 14.08.2023.

31.10.2023 на адресу відділу надійшло повідомлення від боржника - Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про те, що на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду № 580/2457/19 від 14.08.2022 видано Наказ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» від 04.02.2020 №23-1352/14-20-СГ. Даним Наказом відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, розташованої в адміністративних межах Русько-Полянської сільської ради Черкаського району Черкаської області орієнтовний розмір земельної ділянки 72,0000 га, із цільовим призначенням - для ведення господарства, з тих підстав: бажана земельна ділянка до відведення складається з двох земельних ділянок з кадастровими номерами 7124985200:03:004:0604 та 7124985200:03:004:0600, які перебувають у постійному користуванні третіх осіб, а також є землями комунальної власності, розпорядженням якими не відноситься до повноважень боржника.

01.11.2023 до відділу примусового виконання рішень надійшла заява ОСОБА_1 , про те що йому не відомо про результати розгляду заяви від 27.08.2018 боржником, так само не відомо про будь які дії вчинені боржником щодо прийняття рішення за його заявою.

13.11.2023 на адресу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області направлено вимогу, якою зобов`язано негайно виконати рішення Черкаського окружного адміністративного суду № 580/2457/19 від 14.08.2023, а саме: надати стягувачу - ОСОБА_1 відповідь на заяву від 27.09.2018, а саме: вмотивовану відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на роз проекту землеустрою щодо земельної ділянки орієнтованою площею 72 га для ведення городництва в оренду терміном 10 років в адміністративних межах Русько-Полянської сільської ради (за межами населеного пункту) Черкаського району Черкаської області з урахуванням висновків суду викладених у рішенні, про і повідомити державного виконавця в письмовому виді наданням копії документів, я підтверджують факт виконання.

На вимогу державного виконавця 12.12.2023, на адресу відділу надійшло повідомлення від боржника - Головного управління Держгеокадастру у Черкаські області про те, що на виконання рішення Черкаського окружного адміністративної суду № 580/2457/19 від 14.08.2022 видано наказ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» від 04.02.2020 № 23-1352/14-20-СГ.

02.11.2023 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з повним фактичним виконанням, керуючись п. 9 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Вважаючи постанову про закінчення виконавчого провадження протиправною, позивач звернувся до суду.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що наказ від 04.02.2020 № 23-1352/14-20-СГ є обґрунтованим, логічним, структурованим, мотивованим і містить наведені норми права, що становлять легітимну основу такого рішення, зокрема: ст. 15-1, 36, 118, 122, 123 Земельного кодексу України, вказівку про повторний розгляд заяви на виконання судового рішення у справі № 580/2457/19 та аналіз земельної ділянки для городництва у постійному користуванні інших осіб, відомості про розмежування повноважень щодо земель комунальної власності. Відтак, оскаржувана постанова прийнята відповідачем на підставі рішення боржника органу державної влади.

Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною ст.5 Закону № 1404-VІІІ визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Частиною 1 ст.18 Закону № 1404-VІІІ на виконавця покладено обов`язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 1 ч.2 ст.18 Закону №1404-VIII передбачено обов`язок виконавця здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Статтею 39 Закону №1404-VIII визначений виключний перелік випадків, у яких виконавче провадження підлягає закінченню.

На підставі п.9 ч.1 ст.39 №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Суд першої інстанції доречно вказав, що факт виконання рішення суду в повному обсязі підтверджується наданим наказом Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 04.02.2020 № 23-1352/14-20-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою», що прийнятий на виконання зобов`язальної частини рішення суду у справі № 580/2457/19 за результатом повторного розгляду заяви ОСОБА_1 від 27.09.2018 вх.Д-7208/0/94-18 прийнятий за результатом апеляційного перегляду справи 24.12.2019, враховуючи (як зазначено у фабулі) записку юридичного управління від 22.01.2020.

У наказовій частині наказу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 04.02.2020 № 23-1352/14-20-СГ "Про відмову у наданні дозвалу на розроблення документації із землеустрою" зазначено: відмовити ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, розташованої в адміністративних межах Русько-Полянської сільської ради Черкаського району Черкаської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 72 га з цільовим призначенням - для городництва, з таких підстав: бажана до відведення земельна ділянка складається з двох земельних ділянок з кадастровими номерами 7124985200:03:004:0604 та 7124985200:03:004:0600, що перебувають у постійному користуванні третіх осіб, а також є землями комунальної власності, розпорядження якими не відноситься до повноважень Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області.

Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2023 року у справі № 420/14943/21 сформулював правовий висновок про те, що критеріями обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень є: 1) логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення; 2) пов`язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять легітимну основу такого рішення; 3) наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих заявником документів, інших доказів), врахування яких є обов`язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення суб?єкта владних повноважень; 4) відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинам справи; 5) відсутність немотивованих висновків та висновків, що не ґрунтуються на нормах права.

Судова колегія погоджується з тим, що наказ від 04.02.2020 № 23-1352/14-20-СГ є обґрунтованим та містить наведені норми права, що становлять легітимну основу такого рішення, зокрема: ст. 15-1, 36, 118, 122, 123 Земельного кодексу України, вказівку про повторний розгляд заяви на виконання судового рішення у справі № 580/2457/19 та аналіз земельної ділянки для городництва у постійному користуванні інших осіб, відомості про розмежування повноважень щодо земель комунальної власності.

Враховуючи викладене, спірна постанова прийнята відповідачем за наявності правових підстав, вказаних у ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII, та на підставі рішення боржника - органу державної влади.

Державному виконавцю як посадовій особі, що здійснює примусове виконання, не властиві функції з тлумачення змісту та визначення правомірності тих чи інших рішень, а незгода позивача зі змістом рішення прийнятого боржником щодо повторного розгляду заяви ОСОБА_1 від 27.09.2018 та вирішення питання про надання або про мотивовану відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо земельної ділянки орієнтованою площею 72 га для ведення городництва в оренду терміном 10 років в адміністративних межах Русько-Полянської сільської ради (за межами населеного пункту) Черкаського району Черкаської області з урахуванням висновків суду викладених у рішенні, є підставою для оскарження такого рішення, а не постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження.

Стосовно наявності підстав для відшкодування моральної шкоди, то колегія суддів зазначає, що така вимога є похідною, а з огляду на те, що судами встановлено правомірність дій та рішення відповідача в межах спірних правовідносин, підстави для відшкодування моральної шкоди в межах спірних правовідносин - відсутні.

Поряд з цим, судом враховується, що стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 23 ЦК особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статті 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Аналогічну позицію підтримав Верховний Суд у постанові від 19 вересня 2018 року по справі № 815/7401/16.

За висновками Верховного Суду, які були сформульовані у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином для вирішення питання про відшкодування моральної шкоди необхідно встановити: наявність шкоди, протиправність дій відповідача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням відповідача. Кожна із цих складових є обов`язковою умовою для відшкодування завданої шкоди. При цьому, враховуючи специфіку адміністративних правовідносин, відповідно до 1173 ЦК вина органу державної влади як обов`язкова підстава відповідальності виключається.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що з огляду на предмет спору у даній справі, обставинами, які можуть свідчити про заподіяння позивачу моральної шкоди у даному спорі можуть бути протиправні дії чи рішення відповідача, та настання відповідних негативних конкретно виражених наслідків в межах спірних правовідносин.

Натомість, апелянтом таких аргументів не наведено, а судом апеляційної інстанції з матеріалів справи не встановлено.

Таким чином, сукупність всіх передумов, з якими закон пов`язує можливість відшкодування моральної шкоди, у даному випадку відсутня, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга позивача не містить.

Доказів, які б відповідали вимогам ст.ст. 73 - 76 КАС України, та спростовували зазначені вище мотиви або підтверджували відсутність підстав для задоволення позову апелянтом до суду апеляційної інстанції не надано.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанцій.

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права ухвалив рішення повно і всебічно з`ясувавши обставини справи.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування постанови - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач В. В. Кузьменко

Судді: Я. М. Василенко

О. М. Ганечко