Рішення

від 02.04.2024 по справі 489/915/24

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

02.04.2024

Справа №489/915/24

Провадження №2/489/902/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2024 м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Рум`янцевої Н.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (письмове провадження) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транслінк-Україна» про визнання трудових відносин припиненими

встановив.

ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Правдивець С.М., звернувся до суду з позовом, яким просив визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Транслінк-Україна» з 28 грудня 2023 року у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 із займаної посади генерального директора ТОВ «Транслінк-Україна» на підставі ч. 1 ст.. 38 КЗпП України. Мотивуючи вимоги тим, що рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Транслінк-Україна» ОСОБА_1 було призначено на посаду генерального директора підприємства. 04 січня 2011 року з ОСОБА_1 укладено безстроковий трудовий договір № 1, з якого вбачається, що: згідно п. 8.2, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк за власним бажанням на підставах, передбачених чинним законодавством України, за умови попереднього письмового повідомлення засновників товариства про наступне звільнення за два тижні до дати звільнення. Відповідно до відомостей ЄДР, засновниками ТОВ «Транслінк-Україна» є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . У зв`язку з тим, що з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24.02.2022, ТОВ «Транслінк-Україна» фактично не здійснює господарську діяльність, учасники не цікавляться долею юридичної особи, підтримують фактично дії країни агресора по відношенню до України, тому позивач прийняв рішення про розірвання трудового договору з відповідачем за власним бажанням. 26 листопада 2023 року позивачем подано заяву про звільнення з посади генерального директора ТОВ «Транслінк-Україна» за власним бажанням на підставі ч. 1 ст 38 КЗпП України. 27 листопада 2023 року позивачем складено повідомлення про скликання позачергових зборів учасників товариства з ініціативи виконавчого органу товариства. Застовник відповідача ОСОБА_2 зареєстрований та проживає на території Росії, жодного контакту позивача з ним немає з 24.02.2022. відповіді на електронні листи позивач не отримує. З березня 2022 року українські мобільні оператори не можуть телефонувати до Російської Федерації. Укрпошта призупинила обмін поштовими відправленнями, грошовими переказами з 24.02.2022 до/з Російської Федерації. Загальні збори, які призначалися на 28.12.2023 не відбулися, оскільки немає можливості направити поштову та електронну кореспонденцію до Росії, а інших контактів учасників він не має. Номера телефону заблоковані.

Ухвалою суду від 13.02.2024, позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 27.02.2024, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Від сторін клопотання про проведення розгляду справи з їх викликом в судове засідання не надійшло, тому суд провів розгляд справи за наявними у ній матеріалами.

Зважаючи на те, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч. 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

З`ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

Як вбачається з відповіді № 444377 від 12.02.2024 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, 26 жовтня 2007 року внесено запис про юридичну особу - Товариство з обмеженою відповідальністю «Транслінк-Україна», юридична адреса: АДРЕСА_1 . Засновники юридичної особи - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ); ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ). Керівник юридичної особи - ОСОБА_1 . Вид установчого документа: відомості відсутні.

04 січня 2011 року між ТОВ «Транслінк-Україна» в особі голови зборів ОСОБА_2 (далі - товариство) з однієї сторони та ОСОБА_1 (далі - працівник) з іншої сторони укладено Трудовий договір № 1, відповідно до якого товариство приймає на роботу працівника на посаду генерального директора в ТОВ «Транслінк-Україна» з 04 січня 2011 року. вид трудового договору: на невизначений строк (безстроковий) (п.п. 1.1, 1.2 Трудового договору).

Відповідно до статті 8 Трудового договору, зміна умов і розірвання даного договору здійснюється відповідно до чинного законодавства України про працю, якщо інше не передбачено даним договором. Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк за власним бажанням на підставах, передбачених чинним законодавством України, за умови попереднього письмового повідомлення засновників товариства про наступне звільнення за два тижні до дати звільнення.

Звільнення керівника підприємства може відбуватись за наступних підстав: у зв`язку з закінченням строку контракту (п.2 ст. 36 КЗпП); на підставах, передбачених у контракті (п.8 ст. 36 КЗпП); з ініціативи працівника (ч. 1 ст. 38 КЗпП) за умови попереднього письмового повідомлення засновників товариства про наступне звільнення за два тижні до дати звільнення; за згодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП); з ініціативи власника або уповноваженого органу (ст.. 40, 41 КЗпП).

26 листопада 2023 року за вих. № 11 ОСОБА_1 направив повідомлення на адресу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 повідомлення про проведення позачергових загальних зборів учасників ТОВ «Транслінк-Україна», які відбудуться 28 грудня 2023 року о 17 год. 00 хв. за місцезнаходженням товариства. Проект порядку денного, зокрема, розгляд заяви ОСОБА_1 від 26.11.2023 про звільнення з роботи за власним бажанням з посади генерального директора товариства.

26 листопада 2023 року ОСОБА_1 написав заяву про звільнення його з посади генерального директора ТОВ «Транслінк-Україна» 10 грудня 2023 року за власним бажанням, згідно ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Як вбачається з листа АТ «Укрпошта» від 08.01.2024 за вих. № 1.10.004-455-24, відповідно до можливості передбаченої статтями 36-001.2, 17-143 та 17-219 Регламенту всесвітньої поштової конвенції, Укрпошта припинила обмін поштовими відправленнями з 24 лютого 2022 року до/з Російської Федерації. Інші розпорядчі документи в Укрпошті відсутні.

Позивачем долучені до матеріалів справи скріпи з направлення повідомлення про проведення позачергових загальних зборів учасників ТОВ «Транслінк-Україна», які відбудуться 28 грудня 2023 року о 17 год. 00 хв. за місцезнаходженням товариства та заяви про звільнення за власним бажанням на електронні адреси засновників ТОВ «Транслінк-Україна»: translink@yandex.ru; gerin.a.v01@gmail.com; translink14@gmail.com.

Позивач зазначає, що електронні листи, які ним були направлені на вищевказані адреси, не надійшли до адресатів, зокрема, тому, що на електронні пошти «yandex.ru» не доставляється кореспонденція.

Позивач вказує, загальні збори, які призначалися на 28.12.2023 не відбулися, оскільки немає можливості направити поштову та електронну кореспонденцію до Росії, а інших контактів учасників він не має. Номера телефону заблоковані.

Відповідно до ч. 1 cт. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (cт. 4 КЗпП України).

За змістом ч. 1 ст. 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно зі ст.ст. 21, 24 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату.

Змістом ст. 22 КЗпП України, відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», створення товариства відбувається за рішенням його засновників.

Згідно ч. 1 ст. 11 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», установчим документом товариства є статут.

Відповідно до ст.ст. 28, 29 цього Закону, органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган.

Загальні збори учасників є вищим органом товариства.

Статтею 30 Закону визначено, що загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства.

До компетенції загальних зборів учасників належать: 1) визначення основних напрямів діяльності товариства; 2) внесення змін до статуту товариства, прийняття рішення про здійснення діяльності товариством на підставі модельного статуту; 3) зміна розміру статутного капіталу товариства; 4) затвердження грошової оцінки негрошового вкладу учасника; 5) перерозподіл часток між учасниками товариства у випадках, передбачених цим Законом; 6) обрання та припинення повноважень наглядової ради товариства або окремих членів наглядової ради, встановлення розміру винагороди членам наглядової ради товариства; 7) обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства; 8) визначення форм контролю та нагляду за діяльністю виконавчого органу товариства; 9) створення інших органів товариства, визначення порядку їх діяльності; 10) прийняття рішення про придбання товариством частки (частини частки) учасника; 11) затвердження результатів діяльності товариства за рік або інший період; 12) розподіл чистого прибутку товариства, прийняття рішення про виплату дивідендів; 13) прийняття рішень про виділ, злиття, поділ, приєднання, ліквідацію та перетворення товариства, обрання комісії з припинення (ліквідаційної комісії), затвердження порядку припинення товариства, порядку розподілу між учасниками товариства у разі його ліквідації майна, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, затвердження ліквідаційного балансу товариства; 14) прийняття інших рішень, віднесених цим Законом до компетенції загальних зборів учасників.

Питання, передбачені частиною другою цієї статті, та інші питання, віднесені законом до компетенції вищого органу товариства, не можуть бути віднесені до компетенції інших органів товариства, якщо інше не випливає з цього Закону.

До виключної компетенції загальних зборів учасників статутом товариства також може бути віднесено вирішення інших питань.

Тобто, загальні збори учасників здійснюють управління товариством та реалізують право уповноваженого органу товариства усунути особу від виконання обов`язків члена виконавчого органу.

Трудові спори розглядаються комісіями по трудових спорах, та/або районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами. Такий порядок розгляду трудових спорів, що виникають між працівником і власником або уповноваженим ним органом, застосовується незалежно від форми трудового договору (ст. 221 Кодексу законів про працю України).

Кодекс законів про працю встановлює загальні вимоги до порядку розірвання трудових відносин, не враховуючи специфіку становища керівника господарського товариства. По суті, директор об`єднує в собі і статус найманого працівника (який визначається на підставі норм трудового права) і статус виконавчого органу господарського товариства (який визначається на підставі норм корпоративного права). Ні норми трудового договору, ні положення Статуту не повинні погіршувати становище директора порівняно з тим обсягом гарантій, наданих йому трудовим законодавством. Тобто, директор завжди може скористатися ст. 38 Кодексу законів про працю України й ініціювати розірвання трудового договору за власним бажанням.

Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства. Учасники товариства, що володіють не менш як десятьма відсотками голосів, можуть вимагати скликання загальних зборів, відповідно до ч. 4 ст. 98 ЦК України

Станом на день звернення позивача до суду його заяви відповідачем не розглянуті, Загальні збори учасників товариства не проведено і він з посади керівника на підставі поданих заяв про це не звільнений, що підтверджується даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців. Відповідно до п. 4 ч. 1 cт.36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).

Частиною 1 ст. 38 КЗпП України передбачено право працівника розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

За змістом положень ст. 38 Кодексу законів про працю України та ст. 145 Цивільного кодексу України, ст. 58, 60, 62 Закону України «Про господарські товариства» право директора на звільнення за власним бажанням кореспондує обов`язок учасників товариства розглянути заяву директора про звільнення, створити новий виконавчий орган та внести дані зміни в Єдиний державний реєстр.

Згідно із статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Розглядаючи справи, пов`язані із застосуванням даної норми, Конституційний суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року №8рп/2007, та від 29 січня 2008 року № 2- рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю Конституційний суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

За умовами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України обов`язок доказування покладається на сторони у справі.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З огляду на викладене, своєю бездіяльністю, яка виразилася у невжитті заходів для прийняття рішення про звільнення позивача в межах статутної діяльності Товариства «Транслінк-Україна», суд приходить до висновку, що відповідачем порушені трудові права позивача, зокрема, його право бути звільненим із займаної посади за власним бажанням.

Таким чином, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилається позивач, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, оскільки, відповідачем порушено право позивача на звільнення з роботи з ініціативи працівника, питання звільнення керівника товариства вирішується загальними зборами учасників у встановленому законом порядку, то позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, оскільки у даному випадку належним способом захисту порушеного права позивача є визнання припиненими трудових відносин між сторонами.

Оскільки при поданні позовної заяви позивач вимоги про розподіл судового збору не заявляв, враховуючи межі судового розгляду і диспозитивність цивільного судочинства, розподіл судового збору суд не здійснює.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

вирішив:

позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транслінк-Україна» про визнання трудових відносин припиненими - задовольнити.

Визнати трудові відносини між Товариством з обмеженою відповідальністю «Транслінк-Україна» та ОСОБА_1 припиненими з 28 грудня 2023 року, у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Транслінк-Україна» за власним бажанням на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю України та внести зміни в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення трудових відносин між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Траслінк-Україна».

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за веб-адресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Транслінк-Україна», юридична адреса: м. Миколаїв, пр-т Богоявленський, 30, кв. 12, ЄДРПОУ 35512773.

Повний текст судового рішення складено « 02» квітня 2024.

Суддя Н.О. Рум`янцева