Рішення

від 02.04.2024 по справі 509/7626/23

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/7626/23

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2024 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :

головуючого судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, в смт. Овідіополь в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю 3-ої особи без самостійних вимог на предмет спору : Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про припинення сплати аліментів та зменшення розміру аліментів, -

ВСТАНОВИВ :

22грудня 2023року,представник ОСОБА_1 адвокат ПоповІ.Д.звернувся досуду зназваним позовом,в якомупросив суд,припинити стягненняаліментів зпозивача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утриманнямалолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .за судовимнаказом № 509/367/22виданим 28.01.2022р.Овідіопольським райсудомОдеської областіза заявою ОСОБА_2 про видачусудового наказуз вимогоюпро стягненняз ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів наутримання малолітніхдітей : ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та зменшитистягнення аліментів,яке здійснюєтьсязасудовим наказом № 509/367/22 виданим 28.01.2022 року Овідіопольським райсудом Одеської області за заявою ОСОБА_2 про видачу судового наказу за вимогою про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 з 1/3 частини з усіх видів заробітку боржника, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину щомісячно - на 1/4 частину з усіх видів заробітку відповідача, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на одну дитину малолітню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 додосягнення дитиноюповноліття,мотивуючи цезаочним рішеннямОвідіопольського райсудуОдеської областівід 08.11.2022р.,яке набралозаконної сили12.12.2022р.,та якимвиключено відомостіпро батьківство ОСОБА_1 з актовогозапису №675від 24жовтня 2014року,зареєстрованого вДержавному реєстріактів цивільногостану громадянОвідіопольським районнимвідділом державноїреєстрації актівцивільного стануГоловного територіальногоуправління юстиціїв Одеськійобласті щодонародження дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач та його представник в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причини неявки суду не повідомили, надіславши до суду письмову заяву, в якій повністю підтримали свій позов, який просили задовольнити та слухати справу за їхньою відсутності, не заперечуючи проти ухвалення судом заочного рішення (а.с. 27).

Відповідачка в судові засідання повторно не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, за останньою, відомою судові та позивачеві адресою її останнього місця проживання, що підтверджується довідкою Новоградківської сільради від 05.11.2018 р., згідно якої : ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 значиться зареєстрованою з 15.08.2006 р. за адресою : АДРЕСА_1 та зворотними поштовими повідомленнями, які повернулися до суду з відмітками листоноші «адресат відсутній за вказаною адресою», відзиву або письмових пояснень чи заперечень суду не надала (а.с. 21,22,26).

Представник 3-ої особи без самостійних вимог на предмет спору : Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в судові засідання повторно не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується зворотними поштовими повідомленнями, які повернулися до суду з відмітками про вручення судових повісток уповноваженій особі, причини неявки не повідомив, заяви про слухання справи за його відсутністю не надав (а.с. 23,25).

Відповідно до Постанови КЦС ВС від 10.05.2023 р. № 755/17944/18 (61-185св23) довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв?язку «відсутній за вказаною адресою» - вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду, так як зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Згідно зі ст. 280 ЦПК України, якщо у суду не має даних про причину неявки відповідача, сповіщеного про дату, час та місце судового засідання належним чином і не з`явився в судове засідання без поважних і без повідомлення причин, не подавши відзив на позов, суд вважає можливим розглянути справу на підставі даних, які є в матеріалах справи та зі згоди позивача, який не заперечує проти вирішення справи в заочному порядку та ухвалити рішення при заочному розгляді справи, за наявними матеріалами справи, що відповідає положенням ст.ст. 191,281 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст.ст. 8,12 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Практику ЄСПЛ у сфері захисту прав дитини слід розглядати з урахуванням принципів правового статусу дитини. Виділяють принципи правового статусу дитини, які випливають з міжнародно-правових документів, перш за все, з Конвенції про права дитини 1989 р., та якими є: рівноправність дітей (ст. 2); неприпустимість будь-яких форм дискримінації (ст. 2); пріоритет інтересів дитини при вирішенні будь-якого питання, що стосується дітей, так званий принцип якнайкращого забезпечення інтересів дитини (ст. 3); принцип забезпечення захисту і турботи про благополуччя дитини (ст. 5); невід`ємність і пріоритет права на життя (на держави покладається обов`язок забезпечити їх виживання і розвиток, ст. 6); право дитини висловлювати свою думку, викладати інформацію про свої проблеми (діти мають право бути почутими, ст. 12-15); принцип збереження індивідуальності дитини (ст. 8); неприпустимість катувань та інших жорстоких, нелюдських і принижуючих гідність видів поводження і покарання (ст. 37 а); принцип відповідальності батьків за виховання і розвиток дитини (ст. 18).

ЄКПЛ проголосила принцип верховенства права і зобов`язання договірних сторін дотримуватися прав людини. Комплекс прав, закріплених ЄКПЛ, можна розділити на дві підсистеми: 1) права, що належать кожній людині від народження (життя, свобода, особиста недоторканність); 2) права, набуті з настанням певного віку (справедливий судовий розгляд у кримінальній справі, вступ до шлюбу). Окремою підсистемою можна розглянути перелік заборон, виконання яких гарантує реалізацію прав, закріплених в ЄКПЛ (заборона дискримінації, катувань, жорстокого поводження, рабської праці). У тексті ЄКПЛ практично відсутні норми, присвячені захисту прав дітей (за винятком, наприклад, положень про особливий статус неповнолітніх у статтях 5-6), однак обсяг більшості наданих нею прав такий, що ними може користуватися будь-яка людина, незалежно від вікових або інших характеристик. У зв`язку з цим ЄСПЛ, розглядаючи справи, де мало місце порушення прав дітей, посилається на норми ЄКПЛ як базовий документ.

На сьогодні наявні численні рішення ЄСПЛ щодо питань, які пов`язані із захистом прав дитини, ґрунтуються як на положеннях Європейської конвенції про захист прав людини, Загальної декларації прав людини, так і на положеннях Конвенції про права дитини. В ході огляду практики ЄСПЛ виявлено кілька типових ситуацій, де заявники не отримали адекватного правового захисту всередині своєї держави.

Згідно п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 3 від 15.05.2006 р. «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» - розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК (2947-14). При цьому необхідно мати на увазі, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину - не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення.

Що ж до максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до ч. 3 ст. 70 Закону України від 21 квітня 1999 р. N 606-XIV (606-14) «Про виконавче провадження» - він не повинен перевищувати 50 відсотків заробітної плати цієї особи.

Відповідно до ст. 121 СК України - права та обов?язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Стаття 180 СК України передбачає, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно із ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до статті 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Одночасно, стаття 183 СК України зазначає частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.

Статтею 191 СК України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Згідно зі ст. 192 СК України - розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Судвстановив,що судовимнаказом Овідіопольськогорайсуду Одеськоїобласті від28січня 2022року усправі №509/367/22з ОСОБА_1 стягнуто на користь відповідачки ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітніх дітей : ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, починаючи з дати пред`явлення заяви, тобто з 24.01.2922, і до досягнення повноліття кожною дитиною (а.с. 10).

Навиконання судовогонаказу № 509/367/22виданого 28січня 2022року Овідіопольськимрайонним судомОдеської області,17.02.2022року старшим виконавцемПершого Суворовського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса) Попроцькою О.В. відкрито виконавче провадження ВП № 68686796 (а.с. 11).

Напідставі матеріаліввиконавчого провадженняз грошовогозабезпечення ОСОБА_1 проводиться утримання аліментів на користь відповідача у розмірі 1/3 частини доходів (а.с. 7).

Отже, позивач виконує свій обов`язок щодо сплати аліментів на користь відповідача на утримання двох дітей.

Однак,заочним рішеннямОвідіопольського райсудуОдеської областівід 08.11.2022р.,яке набралозаконної сили12.12.2022р.-виключено відомостіпро батьківство ОСОБА_1 з актовогозапису №675від 24жовтня 2014року,зареєстрованого вДержавному реєстріактів цивільногостану громадянОвідіопольським районнимвідділом державноїреєстрації актівцивільного стануГоловного територіальногоуправління юстиціїв Одеськійобласті щодонародження дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 12-14).

Згідно приписів ч. 1 ст. 121 СК України, права та обов?язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них.

Відповідно до вимог ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Втой жечас,згідно вищезазначеногосудового рішення,позивач ОСОБА_1 -не єбатьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У зв`язкуіз зазначеним,на думкусуду,стягнення аліментів,за судовимнаказом № 509/367/22виданим 28січня 2022року Овідіопольськимрайсудом Одеськоїобласті,з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 підлягає припиненню.

Згідно ч. 1ст. 273 СК України,якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати.

Відповідно до ч. 7 ст. 170 ЦПК України у разі видачі судового наказу відповідно до п. 4 ст.161 ЦПК України боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів.

Способи захисту сімейних прав та інтересів встановлені ч. 2 ст. 18 СК України, згідно з нормами якої, способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є припинення правовідношення, а також його анулювання.

Згідно ст.ст. 141,180 СК України, батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини, в тому числі в рівній мірі зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За змістомст.ст.180-187СК України право на отримання аліментів має той з батьків, з ким проживає дитина та на чиєму утриманні вона перебуває.

Взв`язку з припиненнямстягнення аліментівз ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підлягає зменшенню розмір аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з 1/3 частини з усіх видів заробітку боржника (позивача), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину щомісячно - на 1/4 частину з усіх видів заробітку відповідача, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на одну дитину.

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273,280-283 ЦПК України, ст.ст. 121,180-183,191,192 СК України, Постановою Пленуму ВСУ № 3 від 15.05.2006 р. «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», Конвенцією про права дитини від 20.11.1989 р. (ратифікованої Україною 27.02.1991 р., дата набуття чинності для України 27.09.1991 р.), Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 51,52 Конституції України, Законом України «Про охорону дитинства», Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», суд, -

ВИРІШИВ :

1. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю 3-ої особи без самостійних вимог на предмет спору : Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про припинення сплати аліментів та зменшення розміру аліментів задовольнити ;

2. Припинити стягненняаліментів з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП: НОМЕР_1 )на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 )на утриманнямалолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,за судовимнаказом № 509/367/22виданим 28січня 2022року Овідіопольськимрайонним судомОдеської областіза заявою ОСОБА_2 провидачу судовогонаказу звимогою простягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ,на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,аліментів наутримання малолітніхдітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

3. Зменшити стягненняаліментів,яке здійснюєтьсязасудовим наказом № 509/367/22виданим 28січня 2022року Овідіопольськимрайонним судомОдеської областіза заявою ОСОБА_2 провидачу судовогонаказу завимогою простягнення аліментівз ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП : НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП : НОМЕР_2 ) з 1/3 частини з усіх видів заробітку боржника, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину щомісячно, на 1/4 частину з усіх видів заробітку відповідача, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на одну дитину малолітню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,до досягнення дитиною повноліття.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30-ти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлений 02.04.2024 р.

Суддя Гандзій Д.М.