Рішення

від 28.03.2024 по справі 448/305/24

МОСТИСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер: 448/305/24

Провадження № 2/448/244/24

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

(повне)

28.03.2024 року м.Мостиська

Мостиський районний суд Львівської області в складі:

головуючого - судді Юрія БІЛОУСА,

за участю секретаря судового засідання Ірина РОМАНЧЕНКО,

сторони:

позивачка: ОСОБА_1 ,

відповідач: Мостиська міська рада Львівської області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Мостиська в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Мостиської міської ради Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Мостиська державна нотаріальна контора Львівської області,

про: визнання права власності на спадкове майно,

учасники справи:

позивачка ОСОБА_2 , не з`явилася (заява),

представник відповідача, Мостиської міської ради, не з`явився (заява),

представник третьої особи, Мостиської державної нотаріальної контори, не з`явився (заява),

встановив:

І. Суть спору:

Громадянка ОСОБА_3 (надалі Позивачка) звернулась до суду із зазначеним позовом, покликаються на те, що житловий будинок АДРЕСА_1 був побудований ще у 1991 році, що підтверджується даними технічного паспорта на житловий будинок від 02.08.2023 року та належав до суспільної групи - колгоспний двір, що підтверджується довідкою Мостиської міської ради Львівської області №23 від 12.02.2024 року (міститься в матеріалах справи), станом з 01.04.1988 по 15.04.1991, а також на момент припинення колгоспного двору - 15.04.1991 з працездатних членів двору, які не менше трьох років підряд брали участь своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору, була така особа: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - голова двору.

Стверджує, що на час припинення колгоспного двору, ОСОБА_5 , вважався головою та одноосібним членом колгоспного двору. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер голова двору ОСОБА_5 , після смерті якого залишилось спадкове майно, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .

Вказує, що за життя ОСОБА_5 не оформив належно свою частку в майні колишнього колгоспного двору після його припинення та не зареєстрував право власності на частку у житловому будинку, у зв`язку з чим на зазначену частку будинку відсутні належні правовстановлюючі документи, зокрема свідоцтво про право власності на нерухоме майно та витяг про реєстрацію права власності, тощо.

Покликається на те, що за життя 22.11.2011 року, ОСОБА_5 склав заповіт, посвідчений секретарем виконкому Малнівської сільської ради Мостиського району Львівської області ОСОБА_6 , згідно якого все своє майно заповів їй, позивачці ОСОБА_7 .

Зазначає, що спадщину після смерті ОСОБА_5 прийняла в порядку ч.1 ст.1269 ЦК України, вона, донька ОСОБА_7 . Таким чином, після смерті батька ОСОБА_8 , його частка в майні колгоспного двору перейшла за загальними правилами спадкування до спадкоємця першої черги за законом доньки ОСОБА_3 (позивачки), у зв`язку з чим така стала власником вказаного житлового будинку в цілому.

Однак, в позасудовому порядку оформити право власності на вищевказаний будинок, вона, позивачка не має можливості, у зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів на такий, тому змушена звертатися до суду із даним позовом.

З огляду на наведене, беручи до уваги те, що вона, позивачка, є спадкоємцем спірного житлового будинку за законом після смерті ОСОБА_8 , спадщину прийняла, інших спадкоємців немає, а тому просить суд визнати за нею право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .

ІІ. Позиція учасників справи:

В підготовче засідання позивачка не з`явилась, однак зазначила в позовній заяві, зокрема в прохальній частині такої, про розгляд справи за її відсутності на підставі доводів та доказів, котрі містяться у матеріалах справи.

Представник відповідача Мостиської міської ради Львівської області, у підготовче судове засідання не з`явився, однак подав заяву, в якій не заперечує проти позову та просить суд розглянути справу за їх відсутності.

Представник третьої особи Мостиської державної нотаріальної контори, у підготовче судове засідання не з`явився, проте подав до суду матеріали спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_4 , а також заяву про розгляд справи за їх відсутності.

ІІІ. Процесуальні дії у справі:

Ухвалою судді від 20.02.2024 року відкрито провадження у даній справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження.

Відповідно до частини 3 статті 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 49 ЦПК України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

За змістом частини четвертої статті 200 ЦПК України ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статями 206, 207 цього Кодексу.

Так, частиною четвертою статті 206 ЦПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Визнання позову відповідачем - це одностороннє вільне волевиявлення відповідача, спрямоване на припинення спору з позивачем. Право відповідача на визнання позову повністю або частково є виявом принципів диспозитивності і змагальності.

Таким чином, ЦПК України допускає ухвалення рішення в підготовчому судовому засіданні і в правовідносинах, що виникли між сторонами відповідач позов визнав, таке визнання позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, тобто в даному випадку наявні законні підстави для ухвалення рішення про задоволення позову в підготовчому судовому засіданні у відповідності до вимог статей 200, 206 ЦПК України.

ІV. Встановлені судом фактичні обставини справи:

Суд, дослідивши усі надані йому докази, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості і достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні усіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, керуючись законом, при цьому, створивши учасникам справи всі необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання обов`язків, виходив із такого.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права, пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-змістовному зв`язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя, за своєю суттю, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Зазначені висновки викладено в абзаці десятому пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003.

У справі «Belletv.France» Суд зазначив, що "стаття 6 §1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Виходячи із наведених вище процесуальних норм, практики та роз`яснень, суд, перевіривши порушення прав та обов`язків Позивача у межах заявлених позовних вимог, встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 являвся колгоспним двором, членом якого станом на 15.04.1991 року не втратив та зберіг право на частку в майні такого, був громадянин ОСОБА_4 (голова двору), що підтверджується довідкою Мостиської міської ради Львівської області №22 та №23 від 12.02.2024 року, а також випискою з погосподарської книги АДРЕСА_2 , станом з 01.04.1988р. по 15.04.1991 року.

Отже, виходячи з вимог ст.ст.120, 123 ЦК України в редакції 1963 року, які діяли станом на 15.04.1991 року і регулювали власність колгоспного двору, зазначена особа мала право власності на майно колгоспного двору вищевказаного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами.

28.11.2011 року відкрилась спадщина внаслідок смерті ОСОБА_8 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 29.11.2011 року).

Оскільки власник нерухомого майна ОСОБА_5 помер, то його цивільна правоздатність припинилась в момент смерті.

Слід зазначити те, що ОСОБА_5 , не оформив належно свою частку в майні колишнього колгоспного двору після його припинення та не зареєстрував право власності на частку у житловому будинку, у зв`язку з чим на таку частку будинку відсутні належні правовстановлюючі документи, зокрема Свідоцтво про право власності на нерухоме майно та витяг про реєстрацію права власності, тощо.

Спадщину після його смерті прийняла в порядку ст.1269 ЦК України його донька ОСОБА_3 , позивачка, оскільки така вступила в управління та володіння спадковим майном, що підтверджується матеріалами спадкової справи №213/2012, заведеної у Мостиській державній нотаріальній конторі Львівської області.

Інші спадкоємці спадкового майна ОСОБА_8 , крім його доньки ОСОБА_3 , відсутні.

Таким чином, після смерті ОСОБА_8 , його часка в майні колгоспного двору перейшла за загальними правилами спадкування до спадкоємця першої черги за законом доньки ОСОБА_7 , у зв`язку з чим вона стала власником житлового будинку в цілому.

Однак, через відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно житловий будинок, позивачка ОСОБА_3 не може в позасудовому порядку в повній мірі оформити свої спадкові права та одержати в нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину на дане спадкове майно, у зв`язку із чим звернулася до суду із зазначеним позовом.

Таким чином, право на спадщину є самостійним майновим правом, яке виникає на підставі факту її прийняття та підлягає захисту в передбачений законом спосіб, і через відмову нотаріуса у видачі спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину, не може бути захищене в інший спосіб.

Вказані обставини сторонами не оспорюються та підтверджуються наявними у справі письмовими доказами, а саме: копією свідоцтва про смерть ОСОБА_8 ; копією свідоцтва про народження ОСОБА_9 серії НОМЕР_2 ; копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 03.06.1995 року; довідками Мостиської міської ради Львівської області №22, №23 та №78 від 12.02.2024 року; копією технічного паспорта на житловий будинок АДРЕСА_1 ; повідомленням Мостиської державної нотаріальної контори Львівської області №02-14/761 від 01.04.2015 року; копія спадкової справи №213/2012, заведеної у Мостиській державній нотаріальній конторі після смерті ОСОБА_4 ; копією паспорта та ідентифікаційного коду позивачки ОСОБА_3 ; інформаційними довідками зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину; заповіти/спадкові договори), а також іншими матеріалами справи.

V. Застосоване судом законодавство:

Відповідно до статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободкожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В статті 55 Конституції України закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 41 Конституції Українинаголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способом захисту цивільних прав та інтересів згідно ст. 16 цього Кодексу може бути, зокрема, визнання права.

Колгоспний двір, за положеннями Цивільного кодексу Української РСР, визначався як сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або частина яких є членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство на присадибній ділянці.

З введенням у дію з 15 квітня 1991року Закону України «Про власність»колгоспні двори ліквідовано і питання права власності на майно колишніх колгоспних дворів регулюється нормамиЦК УРСР 1963 року.

Правовий режим власності колгоспного двору, виділ частки з колгоспного двору, його поділ, а також підстави втрати права на частку в майні колгоспного двору визначеностаттями 120-126 ЦК УРСР 1963 року.

Згідно зі статтями120,123 ЦК УРСР 1963 рокумайно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності і розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

У пункті 6постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності»роз`яснено, що положення статей 17,18 Закону "Про власність" (697-12) щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору.

Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Спеціальним нормативним актом, який визначає порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах, є Вказівки по веденню книг по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - Вказівки № 112/5), а згодом Вказівки по веденню по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24/26 (далі - Вказівки № 5-24/26), та Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року №69 (далі - Вказівки №69), які були замінені Інструкцією ведення по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженихнаказом Міністерства статистики України від 22 лютого 1995 року № 48.

Згідно зі змістом Вказівок №112/5 і 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.

Виходячи із Правової позиції, викладеноїв Постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року №6-350цс15 - згідноз частиною першою статті120, статтею123 ЦК УРСРмайно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних. Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 6постанови Пленуму Верховного Суду Українивід 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, алене втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Порядок ведення по господарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5, а згодоманалогічними Вказівками по веденню по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за № 5-24/26, та Вказівками по веденню по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69. Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і № 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї).

Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади. Відповідно до абзацу 2 пункту 20 Вказівок № 112/5 виключенням із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять голови занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників. Отже, застосування судами норм статей 120, 123 ЦК УРСР без належного з`ясування питання про правильність віднесення будинку до суспільної групи господарств колгоспний двір є помилковим.

Як роз`яснено у пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 року № 4 «Про практику розгляду судами України справ про спадкування» в редакції, чинній на виникнення спірних правовідносин, правила статті 563 ЦК УРСР про те, що спадщина на майно колгоспного двору відкривається лише після смерті останнього його члена, поширюється на випадки припинення колгоспного двору лише з цих підстав до 01 липня 1990 року. При припиненні двору з інших підстав (перетворення колгоспу у радгосп, виходу з колгоспу членів двору тощо), а також в разі смерті члена двору після 30 червня 1990 року спадщина на відповідну частку майна колгоспного двору (майна, що збереглося), відкривається після смерті кожного з його колишніх членів.

У підпункті г) пункту 6 постанови ПВСУ від 22 грудня 1995 року № 20 роз`яснено, що загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 01 липня 1990 року. При спадкуванні після смерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати, частка в майні двору, належна особі, яка вибула з членів двору, але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору, не входить до спадкового майна.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до іншої особи (спадкоємця).

Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом).

Відповідно до положень статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У відповідності до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Прийнята спадщина визнається власністю спадкоємця з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Згідно частини 1 статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (ч. 1 ст. 1297 ЦК України).

Практика Верхового Суду України (п. 23 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року) при розгляді справ даної категорії вказує на те, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством.

За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

ЦПК України встановлено, що:

- відповідно до положень ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом і кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи;

- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);

- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82);

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);

- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77);

- згідно ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

- у відповідності до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи;

- статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання;

- відповідно до положень ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів);

VI. Висновок суду:

Відповідно дост.263ЦПК Українисудове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим.Законним єрішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права.Судове рішеннямає відповідатизавданню цивільногосудочинства,визначеному цимКодексом.При виборіі застосуваннінорми правадо спірнихправовідносин судвраховує висновкищодо застосуваннявідповідних нормправа,викладені впостановах ВерховногоСуду.Обґрунтованим єрішення,ухвалене напідставі повноі всебічноз`ясованихобставин,на якісторони посилаютьсяяк напідставу своїхвимог ізаперечень,підтверджених тимидоказами,які булидосліджені всудовому засіданні.

Одним із принципів цивільного судочинства є змагальність сторін, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, та відповідно, несе ризик настання наслідків, пов`язаний із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, ураховуючи принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, якою є захист порушених прав заявника в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримуючись загальних засад цивільного законодавства, таких як справедливість, добросовісність та розумність, та на забезпечення виконання завдань цивільного судочинства щодо ефективного захисту порушених, невизнаних прав та інтересів, з огляду на наведені положення закону, виходячи із меж заявлених позовних вимог та враховуючи встановлені судом обставини справи, суд приходить до висновку, що є правові підстави для задоволення позову в повному обсязі та визнання за позивачкою ОСОБА_3 , права власності на спірний житловий будинок АДРЕСА_1 .

Даний спір підлягає розгляду в судовому порядку, оскільки іншим шляхом його вирішити не можливо, а набуття позивачкою права власності на житловий будинок з господарськими будівлями не порушує права, свободи та інтереси інших осіб.

Відомості, які б спростовували даний висновок суду, відсутні, а інше вирішення спору не відповідало б таким засадам цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 ЦК України).

Підстави для негайного виконання рішення відсутні.

Заходи забезпечення позову по даній цивільній справі не застосовувалися.

VII. Судові витрати:

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Сторони не заявляли клопотань про розподіл судових витрат, а тому суд вважає можливим залишити понесені судові витрати за позивачкою.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 200, 206, 247, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Мостиської міської ради Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Мостиська державна нотаріальна контора Львівської області, про визнання права власності на спадкове майно, задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Понесені позивачкою ОСОБА_3 судові витрати залишити за останньою.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З текстом судового рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua

Судове рішення складено 03 квітня 2024 року.

Відомості про учасників справи:

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешканка АДРЕСА_3 ;

Відповідач: Мостиська міська рада Львівської області; місцезнаходження: м.Мостиська, вул.Грушевського, 6, Яворівського району Львівської області; код ЄДРПОУ: 26307500;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Мостиська державна нотаріальна контора, місцезнаходження: м.Мостиська, вул.Грушевського, 22, Львівської області.

Суддя Юрій БІЛОУС