Рішення

від 18.03.2024 по справі 908/3682/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 4/244/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.03.2024 Справа № 908/3682/23

м.Запоріжжя Запорізької області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУСАГРО ТРЕЙД», (49033, м. Дніпро, пр. Б.Хмельницького, буд. 122, корп. Е-5, кімн. 11)

відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ТОВАРИСТВО «ПЛАВЕРС, ЛТД КО», (69039, м. Запоріжжя, вул. Академічна, буд. 34)

про розірвання договору та стягнення 36 017 990,60 грн.

Суддя Зінченко Н.Г.

при секретарі судового засідання Батрак М.В.

За участю представників сторін:

від позивача - Савенко О.О., на підставі Витягу з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань;

від відповідача - Крант В.М., на підставі Ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія АР № 1162402 від 09.02.2024;

14.12.2023 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № б/н, сформована в системі «Електронний суд» ЄСІТС 13.12.2023, (вх. № 4052/08-07/23 від 14.12.2023) Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУСАГРО ТРЕЙД», м. Дніпро до Товариства з обмеженою відповідальністю НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ТОВАРИСТВО «ПЛАВЕРС, ЛТД КО», м. Запоріжжя про розірвання договору поставки № 60610 від 28.01.2022, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУСАГРО ТРЕЙД» та Товариства з обмеженою відповідальністю НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ТОВАРИСТВО «ПЛАВЕРС, ЛТД КО», та стягнення 36 017 990,60 грн. попередньої оплати за непоставлений товар за договором поставки № 60610 від 28.01.2022.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.12.2023 справу № 908/3682/23 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 19.12.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/3682/23 та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, присвоєно справі номер провадження 4/244/23, підготовче засідання призначено на 17.01.2024

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 17.01.2024 підготовче засідання відкладалося на 12.02.2024.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 12.02.2024 закрито підготовче провадження у справі № 908/3682/23, справу призначено до розгляду по суті в судовому засіданні на 19.02.2024.

В судовому засіданні оголошувалася перерва до 18.03.2024, про що зазначено в протоколі судового засідання від 19.02.2024.

В судове засідання 18.03.2024 з`явилися представники сторін, здійснювалася фіксація судового процесу програмно-апаратним комплексом «Акорд».

В судовому засіданні 18.03.2024 справу розглянуто, на підставі ст. 240 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та долучених судом до матеріалів справи.

Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та ґрунтуються на ст., ст. 20, 193 ГК України, ст., ст. 11, 607, 652, 1212 ЦК України. Позов пред`явлений позивачем з підстав невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки № 60610 від 28.01.2022 щодо поставки обумовленого договором товару - соняшника в загальній кількості 1740 тон. Так, 28.01.2022 між сторонами у справі укладений договір поставки № 60610, за умовами якого відповідач зобов`язався поставити та передати у власність позивача товар - соняшника в загальній кількості 1740 тон, а позивач зобов`язався прийняти цей товар та оплатити його на умовах договору. За умовами п. 3.5 договору загальна сума договору становить 36 017 990,60 грн. Відповідно до п. 5.2 договору оплата товару поводиться на умовах попередньої оплати 100 % загальної вартості товару в розмірі 36 017 990,60 грн. протягом трьох банківських днів з дати отримання оригіналу договору, рахунку на оплату та сканкопій документів, вказаних в п. 6.2 договору. В п. 4.4 договору встановлено, що строк поставки загальної кількості товару - до 25.02.2022. Як стверджує позивач, на виконання умов договору платіжними інструкціями № 012010, № 012037 від 28.01.2022, № 020036, № 020063 від 01.02.2022 та №0 20098 від 02.02.2022 ним здійснена попередня оплата 100% вартості товару в розмірі 36 017 990,60 грн. Таким чином, враховуючи умови договору відповідач повинен був у строк до 25.02.2022 здійснити поставку товару позивачу. Однак, у зв`язку із початком повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України у передбачені договором строки товар, що є предметом договору поставки товару № 60610 від 28.01.2022, відповідачем поставлений не був, так само відповідач не повідомляв позивача про готовність товару до відправки, що передбачено п. 4.2 договору, або про настання для нього обставин форс-мажору в порядку, визначеному мовами . 8.3 договору. Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою про повернення суми попередньої оплати у зв`язку і втратою інтересу до виконання договору поставки через закінчення строку його дії. Також позивач пропонував розірвати договір зв`язку із істотною зміною обставин. Зазначені лист позивача відповідачем залишені без відповіді та задоволення. Станом на час звернення позивача до суду з позовом у даній справі відповідачем товар, що є предметом договору поставки товару № 60610 від 28.01.2022, поставлений не був, так само і сума попередньої оплати за непоставлений товар повернута не була. При цьому, позивач вважає, що в даному випадку поставка товару не була (не є) можлива через істотну зміну обставин після укладення Договору поставки, а саме через військову агресію Російської Федерації проти України та окупацію частини території України, зокрема тієї, на якій розташоване місце поставки товару, визначене в Договорі. У зв`язку із наведеним, оскільки між сторонами не була досягнута згода на розірвання договору поставки товару № 60610 від 28.01.2022, спірний договір підлягає розірванню в судовому подяк на підставі ст. 652 ЦК України. При цьому, позивач просить суд врахувати, що ТОВ «ОПТІМУСАГРО ТРЕЙД» виробляє та експортує продукцію власного виробництва (олію соняшникову та інші продукти переробки соняшнику) та є оператором засобів виробництва ПрАТ «ЗАПОРІЗЬКИЙ ОЛІЙНОЕКСТРАКЦІЙНИЙ ЗАВОД». Позивач уклав спірний договір поставки з метою придбання сировини (соняшнику) для виробництва олії соняшникової. Передбачити масштабну російську агресію (зокрема, окупацію більшої частини Запорізької області) та наслідки цієї агресії для господарської діяльності на момент укладення Договору було не можливо, і на зміни обставин ведення господарської діяльності ТОВ «ОПТІМУСАГРО ТРЕЙД» ніяк не впливає. Виконання договору порушить співвідношення майнових інтересів сторін, бо відповідач отримав все на що він розраховував до російської агресії, а позивач поніс збитки. Також слід зауважити, що договором поставки № 60610 від 28.01.2022 встановлено, що постачальник несе ризик істотної зміни обставин. Позивач також вважає, що за даних обставин (підстав позову) судом можуть бути застосовані норми статей 607, 1212 ЦК України. На підставі викладеного, позивач просить суд позов задовольнити повністю, розірвати договір поставки № 60610 від 28.01.2022 та стягнути з відповідача 36 017 990,60 грн. попередньої оплати за непоставлений товар за договором поставки № 60610 від 28.01.2022. Також позивач просить суд покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн. (згідно попереднього орієнтовного розрахунку).

Відповідач проти позову заперечив з підстав, наведених у Відзиві на позовну заяву вих. № б/н, сформований в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 04.01.2024, (вх. № 246/08-08/24 від 04.01.2024). У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що не заперечує, що між сторонами дійсно укладений договір поставки № 60610 від 28.01.2022, яким між сторонами обумовлена поставка товару - соняшника в загальній кількості 1740 тон на загальну суму 36 017 990,60 грн. Також відповідач не заперечує, що позивачем здійснена попередня оплата за умовами договору в розмірі 36 017 990,60 грн. (що є 100 % вартості товару, що мав бути поставлений) та той факт, що в обумовлені договором строки товар позивачу поставлений не був. Проте відповідач вважає, що введення на території України з 24.02.2022 режиму воєнного стану у зв`язку із широкомасштабною військовою агресією Російської Федерації роти України та тимчасова окупація частини території Запорізької області, зокрема територій де знаходяться склади з продукцією відповідача, є форс-мажорними обставинами, а тому в силу умов п. 8.2 договору строк виконання зобов`язань відповідача відкладається на час дії відповідних обставин. Отже, строк виконання зобов`язань відповідача по поставці (відвантаженню) товару не закінчився 25.02.2022 і позивач має можливість по закінченню дії форс-мажорних обставин звернутись за отриманням саме 1740,0 тон насіння соняшника, а не вимагати стягнення грошових коштів отриманих відповідачем, як попередня оплата. Таким чином відповідач вважає, що у позивача відсутня грошова вимога, а є тільки вимога по отриманню товару в натурі, оскільки строк виконання зобов`язань не закінчився. Як вбачається з умов договору поставки № 60610 від 28.01.2022 сторони погодили, що його чинність припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено, або дострокового розірвання за взаємною згодою сторін (п. 11.3 договору поставки). Згідно з ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Таким чином, за рахунок подовження (відкладення) строку виконання зобов`язань на час дії відповідної обставини строк дії договору поставки також підлягає подовженню, а тому не сплинув 29.01.2023, як стверджує у позові позивач, а продовжує діяти поки діють форс-мажорні обставини, з якими пов`язано невиконання зобов`язання. Відповідач також просить суд звернути увагу, що листом від 24.03.2022 вих. № 1-24/03-22, який направлявся позивачу на електронну пошту (tirpic1975@ukr.net), відповідачем зазначалося, що станом на 23.03.2022 невідвантаженими залишаються 1740 тон товару (кількість відповідно до розміру попередньої оплати) по договору поставки № 60610 від 28.01.2022. Згідно з умовами договору саме покупець зобов`язаний забезпечити транспортні засоби під завантаження. Таким чином, постачальник (відповідач) наголошував, що готовий виконати умови договору в повному обсязі, проте без виконання взятих на себе зобов`язань з боку позивача це є неможливим. Листом від 24.03.2022 вих. № 1-24/03-22 було доведено до відома позивача, що на даний час (24.03.2022) бойові дії відбуваються в окремих регіонах Запорізької області та інших областях держави, а тому зволікання з отриманням оплаченого товару може призвести до його втрати. Тобто, 24.03.2022 відповідач повідомляв позивача про готовність відвантажити оплачений товар та наголошувало, що зволікання з отриманням оплаченого товару може призвести до його втрати. Проте, з боку позивача жодної відповіді на адресу відповідача не надійшло. З урахуванням зазначено, відповідач вважає, що військова агресія російської федерації проти України є безумовно форс-мажорною обставиною, яка звільняє відповідача від відповідальності за порушення умов договору поставки та подовжує (відкладає) строк виконання зобов`язання з поставки товару на час дії відповідної обставини. Отже, форс-мажор не може бути підставою для розірвання договору за рішення суду на вимогу однієї сторони (ст. 652 ЦК України). Стаття 652 ЦК України може бути застосована у випадку відсутності існування форс-мажору. Щодо посилання позивача на норми статей 607, 1212 ЦК України, то відповідач зауважує, що у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України. Статтею 607 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає. Враховуючи умови укладеного договору поставки № 60610 від 28.01.2022 строк виконання зобов`язань по поставці (відвантаженню) товару не закінчився і позивач має можливість по закінченню дії форс-мажорних обставин звернутись за отриманням саме 1740 тон насіння соняшника, а не стягнення грошових коштів отриманих відповідачем, як попередня оплата. Отже, на думку відповідача, підстави для застосування статті 607 ЦК України відсутні. З урахуванням викладеного, відповідач вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог, а тому просить суд в позові відмовити повністю. Крім того, відповідач зазначає, що в позовній заяві позивачем не наведено попереднього (орієнтовного) розрахунку заявлених ним 20 000,00 грн. витрат на правову допомогу, а лише вказано на розмір такої суми. Відповідач вважає, що заявлена позивачем сума судових витрат, яка орієнтовно складає 20 000,00 грн. є неспівмірною із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг. Позовна заява не обтяжена будь-якими складними розрахунками, предмет доказування не потребує збору значної кількості доказів.

Позивач на підставі ст. 166 ГПК України надав Відповідь на відзив вих. № б/н, сформована в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 10.01.2024, (вх. № 643/08-08/24 від 11.01.2024), в якій зазначив, що відповідачем не доведено належними і допустимими доказами, що 24.03.2022 він повідомляв подача про готовність товару до відвантаження і про ризики втрати товару через бойові дії в окремих районах Запорізької області. Стосовно неможливості виконання зобов`язань позивач просить суд прийняти до уваги, що обставини, які істотно змінилися, - це зміни обставин ведення господарської діяльності ТОВ «ОПТІМУСАГРО ТРЕЙД» як виробника соняшникової олії, який укладав договір поставки з ТОВ «ПЛАВЕРС, ЛТД КО» з метою отримання сировини. Якби сторони могли передбачити, масштабну російську агресію, зокрема, окупацію більшої частини Запорізької області вони: або уклали б договір з іншим базисом поставки та іншими умовами оплати, або не уклали б договір взагалі. В статті 652 ЦК України йдеться про «обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору», отже законодавець не визначив вичерпний перелік таких обставин, так само законодавець не зобов`язував сторони договору при визначенні сторони, на яку покладаються ризики істотної зміни обставин, одночасно визначати в договорі і вичерпний перелік таких обставин. Таким чином, пункт 7.1. договору поставки є чітким та зрозумілим для застосування. Та обставина, що сторони не вказали прямо на те, що договір поставки припиняється, якщо обставини непереборної сили тривають понад певний строк, не виключає можливість застосування стаття 607 («Припинення зобов`язання неможливістю його виконання) ЦК у спірних правовідносинах. Відповідач заперечує припинення свого права на утримання попередньої оплати за договором поставки, одночасно стверджуючи неможливість виконання своїх зустрічних зобов`язань (з поставки соняшнику). Відповідач, який отримав 36 017 990, 60 грн. і мав виконати зустрічне зобов`язання, на протязі більше 20 місяців не надавав будь-яких пропозицій щодо внесення змін до договору поставки після окупації більшої частини Запорізької області (соняшник є річчю, визначеною родовими ознаками, і відповідач, в силу таких принципів цивільного обороту як справедливість та розумність, мав запропонувати поставку товару на іншому базисі, на підконтрольній території України). За Сертифікатом про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) до Торгово-промислової палати ТОВ «ПЛАВЕРС ЛТД КО» звернулось 22.12.2023, тобто після отримання позовної заяви. Відтак бездіяльність відповідача не відповідає принципам справедливості, розумності та добросовісності учасників цивільного обороту. З урахуванням зазначеного, позивач просить суд позов задовольнити повністю.

Відповідачем на підстав ст. 167 ГПК України надані Заперечення на відповідь на відзив вих. № б/н, сформовані в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 22.01.2024, (вх. № 1521/08-08/24 від 22.01.2024), в яких відповідач наполягає на своїх доводах, викладених у відзиві на позовну заяву, просить суд зауважити, що форс-мажор (ст. 617 ЦК) та істотна зміна обставин (ст. 652 ЦК) є різними правовими ситуаціями, ст. 652 ЦК може бути застосована у випадку відсутності існування форс-мажору, але позивач має довести наявність всіх чотирьох умов, необхідних для внесення змін до договору за рішенням суду. Форс-мажор не може бути підставою для розірвання договору за рішення суду на вимогу однієї сторони (ст. 652 ЦК України). Стаття 652 ЦК України може бути застосована у випадку відсутності існування форс-мажору. Військова агресія російської федерації проти України є безумовно форс-мажорною обставиною, яка звільняє відповідача від відповідальності за порушення умов договору поставки та подовжує (відкладає) строк виконання зобов`язання з поставки товару на час дії відповідної обставини. Враховуючи викладене, відповідач вважає доводи та вимоги позивача необґрунтованими та безпідставними.

Розглянувши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

УСТАНОВИВ

28.01.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУСАГРО ТРЕЙД» (Покупець, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ТОВАРИСТВО «ПЛАВЕРС, ЛТД КО» (Постачальник, відповідач у справі) укладено Договір поставки № 60610 (далі за текстом - Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов`язався поставити у власність Покупця соняшник (надалі - товар), а Покупець зобов`язався прийняти та оплатити товар на умовах, передбачених Договором. (пункт 1.1 Договору)

Постачальник гарантує, що товар за цим Договором належить йому на праві власності, не перебуває під арештом, у заставі та треті особи не мають прав на нього. (п. 1.2 Договору)

Пунктами 2.1, 2.2 Договору сторони визначили базові показники, показники якості та обмежувальні показники, яким має відповідати товар.

За умовами п, п. 3.1-3.3 Договору загальна кількість товару складає 1740,00 тон +/- 5 %. Ціна товару складає 20 699,99 грн. з ПДВ за одну метричну тону товару за умови відповідності якісним показникам, зазначеним в п. 2.1 Договору. Загальна сума договору на момент його укладення складає 36 017 990,60 грн. +/- 5 %, в тому числі ПДВ - 4 423 62,00 грн. +/- 5 %.

Постачальник зобов`язаний забезпечити навантаження товару в надані Покупцем транспортні засоби на умовах FCA - «франко-перевізник»: склад Постачальника, що розташований за адресою: с. Мирне, Гуляйпільський р-н, Запорізька обл., згідно правил Інкотермс в редакції 2020 року (ICC Publication: 723UK) з урахуванням особливостей передбачених в цьому Договорі. Постачальник зобов`язаний письмово повідомити Покупця про готовність товару до навантаження та при навантаженні товару забезпечити норму навантаження товару в 100 тонн на добу (за винятком дня неділі та державних свят). Покупець зобов`язаний надати транспортні засоби під навантаження товару, а Постачальник зобов`язаний забезпечити навантаження товару. (п, п. 4-1-4.3 Договору)

Згідно з п. 4.4 Договору строк поставки загальної кількості товару вказаного в пункті 3.1. Договору - до 25.02.2022 включно. Поставка товару проводиться частинами (партіями), термін передачі та обсяг яких, Сторони погоджують у ході виконання Договору. Партією товару вважається кількість товару навантажена Постачальником протягом однієї доби.

Відповідно до п. 4.6 Договору право власності на товар та всі ризики, пов`язані з цим, переходять від однієї сторони до іншої з моменту навантаження товару в транспортні засоби на складі Постачальника, на виконання чого сторони укладають акт прийому-передачі, в яком зазначається номер транспортного засобу, в який навантажено товар, та номер товарно-транспортної накладної, за якою навантажено товар.

Датою поставки товару вважається дата навантаження товару в транспортні засоби, яка повинна відповідати даті, вказаній в видаткових накладних на товар. (п. 4.7 Договору).

В п. 4.8 Договору передбачено, що протягом 2-х календарних днів з дати поставки товару Постачальник зобов`язаний надати Покупцю підписані оригінали наступних документів: видаткову накладну; акт прийому-передач товару; рахунок на оплату.

За умовами п. 5.2 Договору оплата товару за цим Договором проводиться в наступному порядку:

попередня оплата 100 % загальної вартості Товару в розмірі 36 017 990,6 грн. - протягом трьох банківських днів з дати отримання оригіналу цього Договору, рахунку на оплату та сканкопій документів, вказаних в пункті 6.2. Договору, з урахуванням пункту 6.5. Договору;

остаточна оплата загальної вартості товару - протягом трьох банківських днів з дати поставки загальної кількості товару, але в будь-якому разі не раніше отримання документів вказаних в пункті 4.8. Договору.

Пунктом 5.3 Договору визначено, що Покупець має право здійснити часткову попередню оплату товару на власний розсуд. В цьому випадку Постачальник зобов`язаний постави Покупцю товар на суму фактично отриманої попередньої оплати та не може відмовитися від поставки товару, посилаючись на невиконання зустрічного зобов`язання.

Датою оплати товару вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку Покупця. (п. 5.4 Договору)

В п. 7.1 Договору сторони узгодили, що вони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань по цьому Договору у розмірі заподіяних збитків. Збитки підлягають відшкодуванню понад встановлену цим Договором неустойку. Постачальник несе ризик істотної зміни обставин в розумінні статті 652 («Зміна або розірвання договору у зв`язку з істотною зміною обставин») Цивільного кодексу України.

За умовами п. 10.1 цей Договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін на папері або із застосування електронного підпису відповідно до законодавства у сферах електронних довірчих послуг та електронної ідентифікації і діє 1 (один) календарний рік з дати набрання ним чинності.

Як свідчать фактичні обставини справи, на виконання умов Договору платіжними інструкціями № 012010 та № 012037 від 28.01.2022, № 020036 та № 020063 від 01.02.2022 і № 020098 від 02.02.2022 позивачем здійснено перерахування на користь відповідача грошових коштів в сумі 36 017 990,60 грн. з призначенням платежу: «За соняшник згідно договору № 60610 від 28.01.2022».

Зазначені обставини сторонами не заперечуються.

Таким чином, матеріалами справи доведено здійснення позивачем попередньої оплати за товар в розмірі 100 % від загальної вартості товару згідно Договору поставки № 60610 від 28.10.2022.

З урахуванням умов Договору відповідач повинен був у строк до 25.02.2022 здійснити поставку товару позивачу.

Матеріали справи свідчать, що у передбачений Договором строк товар, що є предметом Договору поставки № 60610 від 28.01.20222, відповідачем поставлений не був.

Вказані факти відповідачем не оспорюються.

Таким чином, з досліджених судом письмових доказів слідує, що поставка товару, в обумовленій Договором кількості, за визначеною вартістю та у передбачений строк не відбулася.

30.09.2022 позивачем направлено відповідачу лист за вих. № 633, в якому позивач зазначив, що у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України та окупацію частини території Запорізької області, зокрема тієї, на якій розташоване місце поставки товару, визначене в Договорі, ТОВ «ОПТІМУСАГРО ТРЕЙД» втратило інтерес до виконання зобов`язання з поставки і просить повернути суму попередньої оплати, на яку не був поставлений товар, протягом 7 днів з моменту отримання цієї вимоги.

29.01.2023 позивачем направлено відповідачу лист за вих. № 41/5, в якому позивач зазначив, що строк дії Договору поставки № 60610 від 28.01.2022 відповідно до умов його п. 10.1 закінчився 29.01.2023. Враховуючи зазначене, позивач вимагав повернення грошових коштів в сумі 36 017 990,60 грн. на підставі ст. 1212 ЦК України.

Аналогічні за змістом вимоги позивача до відповідача містив лист від 15.11.2023 № 685.

23.11.2023 позивач звернувся до відповідача і листом вих. № б/н, в якому також зазначив, що строк дії Договору поставки № 60610 від 28.01.2022 відповідно до умов його п. 10.1 закінчився 29.01.2023. Проте, оскільки сторонами не досягнута згода щодо внесення змін до Договору у зв`язку із істотною зміною обставин, позивачем запропоновано відповідачу для підписання Угоду від 22.1.2023 до Договору поставки № 60610 від 28.01.2022, якою передбачалося, що сторони дійшли згоди припинити (розірвати) Договір; Постачальник має повернути Покупцю отримані грошові кошти в сумі 36 017 990,60 грн. частинами у строки: не пізніше 15.12.2023 - 40 % зобов`язання; не пізніше 15.12.2024 - 60 % зобов`язання.

Станом на час звернення позивача до суду з позовом у даній справі відповідачем товар, що є предметом Договору поставки № 60610 від 28.01.2022, поставлений не був, так само і сума попередньої оплати за непоставлений товар в розмірі 36 017 990,60 грн. повернута не була.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі про розірвання Договору поставки № 60610 від 28.01.2022 та стягнення з відповідача 36 017 990,60 грн. попередньої оплати за непоставлений товар за договором поставки № 60610 від 28.01.2022.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Обставини справи свідчать, що спірні правовідносини сторін врегульовані договором, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов`язаний сплатити повну ціну переданого товару.

Зі змісту п. 5.2 Договору вбачається, що сторонами чітко визначена умова оплати товару шляхом здійснення попередньої оплати.

Матеріалами справи доведено, що по Договору поставки № 60610 від 28.01.2022 позивачем перераховано відповідачу 36 017 990,60 грн. грошових коштів як попередня оплата за товар.

Відповідачем товар, що є предметом Договору поставки № 60610 від 28.01.2022, поставлений не був.

За приписами ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 ст. 664 ЦК України унормовано, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Відповідач належних і допустимих доказів, в розумінні ст., ст. 76, 77 ГПК України, передання позивачу товару, що є предметом Договору поставки № 60610 від 28.01.2022, суду не надав.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання щодо передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

При цьому, можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного із варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Позивач реалізував своє право, у порядку встановленому ч. 2 ст. 693 ЦК України шляхом пред`явлення відповідачу вимоги щодо повернення суми попередньої оплати, сплаченої за товар, який поставлений не був.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 23.10.1991, «Федоренко проти України» від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на «законне очікування», що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Брумареску проти Румунії», «Пономарьов проти України», «Агрокомплекс проти України»).

Отже, відповідне право передбачає собою відмову від договору поставки та припинення зобов`язань сторін за договором, в тому числі припинення обов`язку продавця поставити погоджений товар (в межах зобов`язання, яке виникло з конкретної погодженої поставки).

Доказів повернення позивачу грошових коштів у сумі 36 017 990,60 грн. станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.

Відповідно до статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 ЦК України.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За таких обставин, оскільки обов`язок Товариства з обмеженою відповідальністю НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ТОВАРИСТВО «ПЛАВЕРС, ЛТД КО» з повернення суми попередньої оплати у розмірі 36 017 990,60 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не спростований, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення суми попередньої оплати в розмірі 36 017 990,60 грн. є такою, що ґрунтується на законі, заявлена до стягнення правомірно та підлягає задоволенню судом.

Доводи відповідача стосовно того, що листом від 24.03.2022 вих. № 1-24/03-22 відповідач повідомляв позивача про готовність відвантажити оплачений товар та наголошував, що зволікання з отриманням оплаченого товару може призвести до його втрати, проте з боку позивача жодних дій з цього приводу не вчинено, судом відхиляються як безпідставні, оскільки відповідачем не надано суду належних і допустимих доказів, в розумінні ст., ст. 76, 7 ГПК України, направлення зазначеного листа позивачу. (Направлення будь-якої кореспонденції по Договору поставки № 60610 від 28.01.2022 на електронну пошту tirpic1975@ukr.net умовами Договору не передбачено).

Стосовно вимоги позивача про розірвання Договору поставки № 60610 від 28.01.2022, укладеного між ТОВ «ОПТІМУСАГРО ТРЕЙД» та ТОВ НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ТОВАРИСТВО «ПЛАВЕРС, ЛТД КО», суд зазначає наступне.

В обґрунтування позовних вимог в цій частині позивач посилається на те, що поставка товару не була (не є) можлива через істотну зміну обставин після укладення Договору поставки № 60610 від 28.01.2022, а саме через військову агресію Російської Федерації проти України та окупацію частини території України, зокрема тієї, на якій розташоване місце поставки товару, визначене в Договорі. Оскільки між сторонами не була досягнута згода на розірвання Договору поставки товару № 60610 від 28.01.2022, спірний договір підлягає розірванню в судовому подяк на підставі ст. 652 ЦК України. Також Договором поставки № 60610 від 28.01.2022 встановлено, що постачальник несе ризик істотної зміни обставин. Крім того, позивач вважає, що за даних обставин (підстав позову) судом можуть бути застосовані норми статей 607, 1212 ЦК України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частинами 1, 2 ст. 651 ЦК України унормовано, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється всього того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто, з наведеного вбачається, що за загальним правилом розірвання правочину пов`язано з волевиявленням обох його сторін, а не одноособовими діями одного з контрагентів, якщо інше не встановлено домовленістю сторін або іншим законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона (ч. 2 ст. 652 ЦК України).

Частиною 4 ст. 652 ЦК України визначено, що зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Отже, вказані положення Закону передбачаються, що:

- по-перше, якщо інше не встановлено договором, договір у зв`язку з вищевказаними обставинами, може бути розірваний або за угодою сторін, або за рішенням суду, проте вказана норма не наділяє жодну зі сторін договору правом на його одностороннє розірвання:

- по-друге, сторона - ініціатор розірвання договору, зобов`язана довести наявність одночасно 4-х вищевказаних умов.

Положеннями статті 188 ГК України визначено, що сторона договору, яка вважає за необхідне, зокрема, розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідно до правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної в постанові від 07.08.2018 у справі № 910/7981/17, розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір.

Вказаної позиції притримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду і в постановах від 18.11.2019 у справі № 910/16750/18, від 14.07.2021 у справі № 911/1442/19, від 21.06.2022 у справі № 911/3276/20, від 05.07.2022 у справі № 922/2469/21.

Статтею 631 ЦК України та частиною 7 статті 180 ГК України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Отже, закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки, згідно з ст. 599 ЦК України, ч. 1 ст. 202 ГК України такою підставою є виконання, проведене належним чином.

Умовами п. 10.1 Договору поставки № 60610 від 28.01.2022 сторони передбачили, що Договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє 1 календарний рік з дати набрання ним чинності.

Доказів пролонгації Договору поставки № 60610 від 28.01.2022 після 28.01.2023 матеріали справи не містять.

Розглядаючи дану справу суд констатує, що приписи статті 652 ЦК України та статті 188 ГК України регламентують саме дострокове розірвання договору, у зв`язку із істотною зміною його умов під час його дії, саме щодо діючого договору хоча б на момент подачі позову.

Таким чином, обов`язковою умовою для розірвання договору в порядку статті 652 ЦК України, а саме у зв`язку зі зміною істотних умов договору, є його чинність на момент звернення до суду з позовом та початку розгляду справи судом.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що судом встановлено факт припинення дії Договору поставки № 60610 від 28.01.2022 у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, суд дійшов висновку, що вимога про розірвання Договору поставки № 60610 від 28.01.2022 є такою, що не підлягає задоволенню судом.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач свою позицію мотивує тим, що введення на території України з 24.02.2022 режиму воєнного стану у зв`язку із широкомасштабною військовою агресією Російської Федерації роти України та тимчасова окупація частини території Запорізької області є форс-мажорними обставинами, а тому в силу умов п. 8.2 Договору строк виконання зобов`язань відповідача відкладається на час дії відповідних обставин. Отже, строк виконання зобов`язань відповідача по поставці (відвантаженню) товару не закінчився 25.02.2022 і позивач має можливість по закінченню дії форс-мажорних обставин звернутись за отриманням саме 1740,0 тон насіння соняшника. При цьому, відповідач вважає, що за рахунок подовження (відкладення) строку виконання зобов`язань на час дії відповідної обставини строк дії Договору поставки № 60610 від 28.01.2022 також підлягає подовженню, а тому не сплинув 29.01.2023, а продовжує діяти поки діють форс-мажорні обставини, з якими пов`язано невиконання зобов`язання.

Наведені доводи відповідача щодо строку дії Договору поставки № 60610 від 28.01.2022 спростовуються вище викладеними висновками суду.

Щодо посилань відповідача на наявність форс-мажорних обставин (військова агресія Російської Федерації проти України, введення в Україні воєнного стану, тимчасова окупація частини Запорізької області) як на неможливість виконання зобов`язань за спірним Договором, то суд вважає за необхідне зазначити таке.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з частиною 2 статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» військові дії вважаються форс-мажорними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору.

Форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання. При цьому закон звільняє від відповідальності за порушення зобов`язань, якщо воно стало саме наслідком форс-мажору.

Отже, визначення форс-мажору передбачає, що сам по собі воєнний стан не може бути автоматично форс-мажором, для визнання його таким обов`язково щоб він безпосередньо спричинив неможливість виконати те чи інше договірне зобов`язання.

Таким чином, ознаками форс-мажорних обставин є наступні: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Наразі строк дії режиму воєнного стану в Україні продовжений до 13.05.2024.

Господарський суд наголошує, що форс-мажор (у даному випадку - військова агресія проти України) повинен бути у причинному зв`язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.

Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Іншими словами, сама по собі війська агресія Російської Федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.

Війна як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Вище наведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21.

Підсумовуючи викладене суд зауважує, що форс-мажор не звільняє від обов`язку виконати зобов`язання, він звільняє виключно від відповідальності за невиконання зобов`язання (неустойка у формі штрафу та пені, відшкодування збитків).

Умовами розділу 8 «Форс-мажор» спірного Договору сторони визначили порядок дій сторін при настанні форс-мажорних обставин.

У даному випадку відповідачем не надано доказів дотримання порядку, прописаного в Договорі, повідомлення позивача про виникнення форс-мажору та, як наслідок, неможливість своєчасного виконання зобов`язань з постави товару з моменту початку збройної агресії Російської Федерації.

Відповідач не повідомляв позивача про настання форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов`язань за Договором, та про отримання відповідних підтверджуючих документів.

Підсумовуючи викладене суд зауважує, що форс-мажор не звільняє від обов`язку виконати зобов`язання, він звільняє виключно від відповідальності за невиконання зобов`язання (неустойка у формі штрафу та пені, відшкодування збитків).

Також суд звертає увагу, що, статтею 3 ЦК України закріплено, що одним із основних принципів цивільного права є принцип добросовісності, розумності та справедливості.

Введення на території України режиму воєнного стану є загальновідомою обставиною, проте всі громадяни та підприємства, установи та організації України знаходяться в однаковому становищі, тому позивач у справі (Товариство з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУСАГРО ТРЕЙД») також знаходиться в несприятливому економічному становищі, а отже правомірно розраховує на повернення суми п передньої оплати, на яку не був поставлений обумовлений Договором товар.

Стосовно посилань позивача про застосування до спірних правовідносин положень ст. 607 ЦК України суд зазначає наступне.

Статтею 607 ЦК України унормовано, що зобов`язання припиняється неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Обставини, які викликають неможливість виконання, можуть бути як юридичними (заборона певної діяльності), так і фактичними (загибель індивідуально визначеної речі, яка мала б бути об`єктом виконання). Головна умова полягає в тому, що за такі обставини не буде відповідати жодна із сторін зобов`язання.

Оскільки ст. 607 ЦК України регулює відносини між кредитором і боржником, неможливість виконання як підстава припинення зобов`язання означає відсутність у даного конкретного боржника (втрату боржником) можливості виконати зобов`язання.

Отже, ст. 607 ЦК України застосовується тільки в випадках, коли відповідно до чинного цивільного законодавства за неможливість виконання, що настала, не відповідає жодна із сторін. Неможливість виконання може бути викликана загибеллю майна, що є предметом зобов`язання внаслідок дії непереборної сили (зокрема, загибеллю нерухомого майна, урожаю сільськогосподарських культур тощо), перешкодами для виконання зобов`язання, що виникли в результаті дії непереборної сили, і іншими обставинами, за яких при виявленні належної дбайливості боржник не взмозі виконати зобов`язання (в зв`язку з дією непереборної сили, простого випадку або діями чи бездіяльністю іншої сторони зобов`язальних правовідносин). Як раз така неможливість виконання мається на увазі в тих положеннях Цивільного кодексу, де використовується поняття неможливості виконання.

Суд критично оцінює твердження позивача про те, що неможливість функціонування (припинення господарської діяльності) позивача у зв`язку з тим, що більша (значна) частина приміщення, де здійснюється господарська діяльність позивача, була повернута орендодавцю (іншому орендодавцю), є обставиною, що свідчить про припинення зобов`язань на підставі ст. 607 Цивільного кодексу України.

Відтак, одне лише передбачене законом віднесення введеного у країні воєнного стану до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках воєнного стану унеможливлює виконання конкретного договору.

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

За змістом ст. 13 ГПК України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Доводи відповідача, наведені в обґрунтування заперечень на позовну заяву, судом визнані безпідставними та недоведеними.

На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, доведеними, законними та такими, що підлягають задоволенню судом частково в частині стягнення з ТОВ НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ТОВАРИСТВО «ПЛАВЕРС, ЛТД КО» 36 017 990,60 грн. попередньої оплати за непоставлений товар за договором поставки № 60610 від 28.01.2022. В іншій частині вимог в задоволені позову відмовляється.

Стосовно витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, про які зазначено у позовній заяві, то суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

За таких обставин, витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

В позовній заяві позивачем зазначено лише попередній орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу, а саме позивачем зазначено, що попередньо (орієнтовно) сума судових витрат на правничу допомогу адвоката становить 20 000,00 грн.

Проте, у порушення ч. 3 ст. 126 ГПК України позивачем не надано суду розрахунку витрат на правничу допомогу із визначенням остаточної суми таких витрат, не подано доказів на підтвердження здійснених ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката. Також не подано доказів на підтвердження виконання послуг адвокатом (фактичного надання послуг), зокрема, підписаного акту виконаних робіт із детальним розшифруванням наданих послуг та їх вартості.

Частиною 8 ст. 129 ГПК України унормовано, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Враховуючи наведене, заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу до стягнення не присуджуються.

За приписами ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Законом України від 26.05.2021 № 2147а-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» до статті 4 Закону України «Про судовий збір» включено частину третю, відповідно до якої при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Відповідно до правового висновку викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 916/228/22 особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням системи «Електронний суд», мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України «Про судовий збір».

Приймаючи до уваги викладені норми Закону України «Про судовий збір», а також з огляду на обставини подання Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУСАГРО ТРЕЙД» позовної заяви до Товариства з обмеженою відповідальністю НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ТОВАРИСТВО «ПЛАВЕРС, ЛТД КО» через підсистему «Електронний суд», розмір судового збору, який підлягав сплаті за звернення до суду першої інстанції становить 434 363,09 грн. ((540 269,86 грн. + 2 684,00 грн.) * 0,8). Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 542 953,86 грн., що підтверджується платіжними інструкціями № 120960 від 13.12.2023 на сумі 540 269,86 грн. і № 120950 від 13.12.2023 на суму 2 684,00 грн.

Отже переплата судового збору становить 108 590,77 грн.

Згідно з п. 1 ч. 1, ч. 2 статті 7 Закону України «Про судовий збір» в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми. Сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Враховуючи приписи зазначених норм закону, з урахуванням наявного в матеріалах справи клопотання позивача про повернення зайво сплаченої суми судового збору суд вважає наявними підстави для повернення позивачу з Державного бюджету України за відповідною ухвалою згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» переплаченої суми судового збору в розмірі 108 590,77 грн.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 432 215,89 грн. за позовну вимогу про стягнення суми попередньої оплати за Договором поставки № 60610 від 28.01.2022 покладаються на відповідача, оскільки спір доведено до суду з його вини. В іншій частині витрати зі сплати судового збору залишаються за позивачем.

Керуючись ст., ст. 123, 126 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУСАГРО ТРЕЙД», м. Дніпро до Товариства з обмеженою відповідальністю НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ТОВАРИСТВО «ПЛАВЕРС, ЛТД КО», м. Запоріжжя про розірвання договору поставки № 60610 від 28.01.2022 та стягнення 36 017 990,60 грн. попередньої оплати за непоставлений товар за договором поставки № 60610 від 28.01.2022 задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ТОВАРИСТВО «ПЛАВЕРС, ЛТД КО», (69039, м. Запоріжжя, вул. Академічна, буд. 34, ідентифікаційний код юридичної особи 221573410) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУСАГРО ТРЕЙД», (49033, м. Дніпро, пр. Б.Хмельницького, буд. 122, корп. Е-5, кімн. 11, ідентифікаційний код юридичної особи 41161689) 36 017 990 (тридцять шість мільйонів сімнадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто) грн. 60 коп. попередньої оплати за непоставлений товар, витрати на сплату судового збору в розмірі 432 215 (чотириста тридцять дві тисячі двісті п`ятнадцять) грн. 89 коп. Видати наказ.

3. В задоволені позову в частині позовних вимог про розірвання договору поставки № 60610 від 28.01.2022, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУСАГРО ТРЕЙД» (ідентифікаційний код юридичної особи 41161689) та Товариством з обмеженою відповідальністю НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ТОВАРИСТВО «ПЛАВЕРС, ЛТД КО» (ідентифікаційний код юридичної особи 221573410) відмовити.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУСАГРО ТРЕЙД», (49033, м. Дніпро, пр. Б.Хмельницького, буд. 122, корп. Е-5, кімн. 11, ідентифікаційний код юридичної особи 41161689) з Державного бюджету України переплачену при поданні позовної заяви платіжними інструкціями № 120960 від 13.12.2023 і № 120950 від 13.12.2023 суму судового збору в розмірі 108 590 (сто всім тисяч п`ятсот дев`яносто) грн. 77 коп.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України « 03» квітня 2024 р.

Суддя Н. Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.