Рішення

від 02.04.2024 по справі 910/18660/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.04.2024Справа № 910/18660/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Мандриченка О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін,

справу № 910/18660/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармако";

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Благодія";

про стягнення 21 956,21 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фармако" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Благодія" пеню в розмірі 20 510,48 грн та 3% річних в розмірі 1 445,73 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань згідно умов договору поставки № ПК/432 від 01.10.2014 в частині оплати вартості товару у строки, передбачені вказаним договором.

Так, рішенням Господарський суд міста Києва від 06.11.2023 у справі 910/9104/23 позов задоволено повністю, а саме стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Благодія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармако" 93 959,04 грн заборгованості.

Як зазначає позивач у позовній заяві, лише 27.11.2023 відповідачем було сплачено заборгованість в розмірі 93 959,04 грн, проте, починаючи з 24.05.2023 та з 25.05.2023 по 27.11.2023 має місце протермінування в оплаті за отриманий товар, внаслідок чого утворилась спірна заборгованість.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/18660/23, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Благодія" до господарського суду надійшов відзив на позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармако", за змістом якого відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

До господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармако" надійшла відповідь на відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Благодія".

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.10.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фармако" (далі також - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Благодія" (далі також - відповідач, покупець) укладено договір поставки № ПК/432 (далі - договір), за змістом п. 1.1., 1.2. якого, постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцеві, а покупець прийняти та оплатити певний товар, асортимент, кількість та ціна якого зазначені у видаткових накладних, які є його невід`ємною частиною. Предметом поставки є лікарські засоби та вироби медичного призначення.

Згідно пункту 6.1. договору, оплата покупцем товару за цим договором, здійснюється шляхом попередньої оплати або з відстроченням платежу. При цьому, порядок оплати товару за цим договором (попередня оплата чи оплата з відстроченням платежу) визначається постачальником при поданні замовлення на поставку покупцем.

Пунктом 6.2. договору визначено, що при здійсненні покупцем оплати товару за цим договором з відстроченням платежу строк, протягом якого покупець зобов`язаний здійснити оплату за товар на користь постачальника, вказується постачальником у видатковій накладній на товар, який поставляється. При цьому, перебіг такого строку починається від дати поставки товару покупцю, що вказана у видатковій накладній. Надання постачальником покупцю рахунку-фактури для оплати товару з відстроченням платежу не є обов`язковим.

Відповідно до пункту 12.7. договору, в редакції додаткової угоди від 28.09.2017, цей договір складений в двох примірниках, один примірник - для постачальника, один примірник - для покупця, вступає в силу з дати його підписання сторонами та діє до 31.12.2018, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань згідно з умовами даного поговору. Дострокове розірвання договору не звільняє жодну із сторін від виконання грошових зобов`язань, що виникли під час дії даного договору.

Позивач вказує, що ним, на виконання умов договору, поставлено відповідачеві товар, повну вартість якого останнім сплачено лише 27.11.2023, у зв`язку з чим Товариством з обмеженою відповідальністю "Фармако" було нараховано Товариству з обмеженою відповідальністю "Благодія" пеню у розмірі 20 510,48 грн та 3 % річних у розмірі 1 445,73 грн.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог вказує, що права позивача жодним чином не порушені, оскільки сторони у пункті 9.1. договору погодили, що строк виконання зобов`язань продовжуються на строк дії форс-мажорних обставин, а строк оплати вартості поставленого товару настав в період дії форс-мажорних обставин (повномасштабного вторгненні росії на територію України та введення у зв`язку з цим на території України воєнного стану), а заборгованість була сплачена 27.11.2023 у зв`язку з розглядом справи № 910/9104/23 у суді.

При цьому відповідач вказує, що він звільняється від відповідальності за невиконання свого зобов`язання у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин (повномасштабного вторгненні росії на територію України та введення у зв`язку з цим на території України воєнного стану) та зазначає, що п. 9.2. договору не встановлено ні строку і форми повідомлення про настання таких обставин.

Також відповідач просить зменшити розмір штрафних санкцій на 90 % у випадку якщо суд прийде до висновку про задоволення позовних вимог.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом першим частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Пунктом 6.2. договору визначено, що при здійсненні покупцем оплати товару за цим договором з відстроченням платежу строк, протягом якого покупець зобов`язаний здійснити оплату за товар на користь постачальника, вказується постачальником у видатковій накладній на товар, який поставляється. При цьому, перебіг такого строку починається від дати поставки товару покупцю, що вказана у видатковій накладній. Надання постачальником покупцю рахунку-фактури для оплати товару з відстроченням платежу не є обов`язковим.

При цьому, рішенням Господарського суду міста Києва від 06.11.2023 у справі № 910/9104/23 встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем складає 93 959,04 грн, що підтверджується актом звірянням взаєморозрахунків за період з 01.06.2023 по 30.06.2023.

Також вказаним рішенням встановлено, що з видаткових накладних, які містяться в матеріалах справи, вбачається, що кінцевий термін оплати встановлений 22.05.2023, 23.05.2023, 24.05.2023 та 29.05.2023.

За змістом ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд вказує, що рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2023 у справі № 910/9104/23 набрало законної сили 28.11.2023.

Таким чином, розмір заборгованості та інші обставини встановлено у вказаному рішенні суду, яке набрало законної сили, не підлягає доказуванню.

Крім цього, як встановлено судом та не заперечується сторонами, заборгованість у розмірі 93 959,04 грн сплачена відповідачем лише 27.11.2023.

Тобто, відповідач є таким, що прострочив виконання свого грошового зобов`язання з оплати вартості поставленого товару в період з 23.05.2023 по 27.11.2023.

Позивач за прострочення строків оплати за поставлений товар, нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 1 445,73 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013).

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, за визначений позивачем період, приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 1 445,73 грн трьох процентів річних.

Також позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 20 510,48 грн.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 8.2. договору, у випадку несвоєчасної оплати товару покупець сплачує пеню у розмірі облікової ставки НБУ, за кожний день прострочення платежу.

Тобто, при укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов`язання щодо оплати платежів за договором.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Дослідивши та перевіривши наданий позивачем розрахунок суми пені, господарський суд дійшов висновку, що він є обґрунтованим, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 20 510,48 грн пені підлягають задоволенню.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив суд зменшити розмір штрафних санкцій на 90%.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Застосоване у частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість, вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (постанови Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №916/2259/18, від 24.02.2020 у справі №917/686/19, від 26.02.2020 у справі №922/1608/19, від 15.04.2020 у справі №922/1607/19).

Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.

Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.

При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.

Вирішуючи питання щодо можливості зменшення за клопотанням відповідача розміру неустойки, яка підлягає стягненню, суд, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності.

При цьому, суд не враховує надані відповідачем довідки по банківських рахунках відповідача станом на 03.01.2024 та 04.01.2024, оскільки такі довідки сформовані лише станом на один календарний день, та в будь-якому разі, згідно приписів статті 617 Цивільного кодексу України - не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що відповідачем належним чином не обґрунтовано та не доведено наявності обставин, які б давали достатньо підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.

Також у відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що введення на території України воєнного стану є форс-мажором, є підставою для звільнення від відповідальності за порушення умов договору та звертає увагу суду, що згідно пункту 9.1. договору, сторони домовились, що у випадку виникнення форс-мажорних обставин, які впливають на виконання сторонами зобов`язань за цим договором, строки виконання таких зобов`язань продовжуються на строк дії вказаних обставин, якщо вони значною мірою впливають на виконання в належний строк всього договору чи тієї його окремої частини, яка підлягає виконанню після настання форс-мажорних обставин.

Тобто, форс-мажорними обставинами, які впливають на можливість оплати вартості поставленого товару, на думку відповідача, є повномасштабне вторгнення Росії на територію України, що розпочалося 24.02.2022.

Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україна", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на своєму сайті в мережі Інтернет розмістила лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, що адресований "Всім кого це стосується", згідно якого на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.06.2022 у справі № 922/2394/21, де вказано, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Сам факт введення воєнного стану на території України не є імперативною підставою для звільнення всіх боржників від відповідальності за прострочення виконання зобов`язання за час існування форс-мажорних обставин. У кожному конкретному випадку у конкретних відносинах боржник має довести безпосередній вплив непереборної обставини на можливість виконання ним зобов`язання.

Згідно пункту 9.3. договору, обидві сторони цього договору зобов`язані терміново, в письмовій формі повідомити одна одну про початок та кінець дії форс-мажорних обставин, що перешкоджають виконанню зобов`язань за цим договором.

Тобто, з наведено вбачається, що сторони у договорі визначили строк та форму повідомлення про настання, початок дії та кінець дії форс-мажорних обставин, що перешкоджають виконанню зобов`язань за цим договором, що спростовує доводи відповідача.

При цьому суд вказує, що матеріали справи не містять доказів здійснення відповідачем ані письмового повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин в порядку п. 9.3. договору, ані надання позивачеві відповідного сертифіката Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за договором поставки, що значною мірою впливають на оплату в належний строк вартості поставленого товару.

Як з`ясовано судом, місцезнаходженням відповідача є м. Київ, а поставки товарів на суму 97 625,03 грн відбулись з 05.05.2023 по 27.05.2023, тобто в той час, коли відповідачеві було відомо про введення воєнного стану, існування загальновідомих об`єктивних обставин нападу Росії на територію України. При цьому, активні бойові дії на околицях Києва, як власне і в Києві з квітня 2022 не ведуться, а територія міста Києва виключена з Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією на підставі Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій № 14 від 13.01.2023.

Суд констатує, що такі обставини, як військова агресія та введення воєнного стану в Україні самі по собі не є абсолютними форс-мажорними обставинами, які позбавляють відповідача можливості виконати свої грошові зобов`язання та в силу п. 9.1. договору продовжують строк виконання грошового зобов`язання.

Факт військової агресії російської федерації проти України не може бути беззаперечним доказом наявності форс-мажору, за відсутності безпосереднього впливу на можливість виконання зобов`язань за договором.

Матеріали справи не містять ані повідомлення відповідача про настання форс-мажорних обставин ані доказів, того, що саме у зв`язку з повномасштабним вторгненням та введенням в Україні воєнного стану відповідач позбавлений був можливості виконати грошові зобов`язання з повної та своєчасної поставки товару щодо поставки товару, який він приймав вже після початку повномаштабного вторгнення Росії.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність форс-мажорних обставин у даних спірних правовідносинах.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Благодія" (03134, м. Київ, вул. Махова Олександра, буд. 6А, ідентифікаційний код 37833319) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармако" (08132, Київська обл., м. Вишневе, вул. Балукова, буд. 21, ідентифікаційний код 20037376) 1 445 (одна тисяча чотириста сорок п`ять) грн 73 коп. трьох процентів річних, 20 510 (двадцять тисяч п`ятсот десять) грн 48 пені та 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Мандриченко