Ухвала

від 01.04.2024 по справі 908/478/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua0,2

УХВАЛА

01.04.2024Справа № 908/478/24

Суддя Господарського суду міста Києва Чинчин О.В., розглянувши позовну заяву і додані до неї матеріали

за позовом Хмельницького університету управління та права імені Леоніда Юзькова до про Товариства з обмеженою відповідальністю «Н.П.КОНСТРАКШН КОМПАНІ» стягнення заборгованості у розмірі 55 509 грн. 71 коп.

ВСТАНОВИВ

Хмельницький університет управління та права імені Леоніда Юзькова звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Н.П.КОНСТРАКШН КОМПАНІ» про стягнення заборгованості у розмірі 55 509 грн. 71 коп.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 04.03.2024 року позовну заяву Хмельницького університету управління та права імені Леоніда Юзькова до Товариства з обмеженою відповідальністю «Н.П.КОНСТРАКШН КОМПАНІ» про стягнення заборгованості у розмірі 55 509 грн. 71 коп. передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до автоматичного розподілу справ Господарського суду міста Києва від 25.03.2024 року, справу №908/478/24 передано до розгляду у складі судді Чинчин О.В.

Статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Територіальна підсудність - це компетенція із розгляду справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.

Основними видами територіальної підсудності є, зокрема загальна, альтернативна та виключна.

Види підсудності передбачають в одних випадках пільги сторонам при виборі суду, в інших - створення найсприятливіших умов для вирішення справи, забезпечення незалежності та неупередженості суду, захист прав заінтересованих осіб.

Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.

Положеннями Господарського процесуального кодексу України визначено такі види юрисдикції (підсудності): предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів (статті 20-23 Господарського процесуального кодексу України), інстанційна юрисдикція (статті 24-26 Господарського процесуального кодексу України) та територіальна юрисдикція (підсудність) (статті 27-31 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Господарського процесуального кодексу України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Статтею 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» визначено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.

З наведених положень вказаної статті вбачається, що загальне правило територіальної підсудності щодо пред`явлення позову за місцезнаходженням відповідача застосовується лише у випадку, коли інші правила підсудності не встановлені положеннями Господарського процесуального кодексу України.

Натомість, приписи статті 30 Господарського процесуального кодексу України встановлюють правила виключної підсудності господарських спорів.

Так, відповідно до частини 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Суд відзначає, що у розумінні наведених норм процесуального права виключна підсудність - це правило, відповідно до якого справа має бути розглянута тільки певним господарським судом. Виключна підсудність означає, що певні категорії справ не можуть розглядатися за загальними правилами підсудності, а також за правилами альтернативної підсудності. Виключна підсудність за змістом частини 5 статті 30 Господарського процесуального кодексу України визначає суд, яким має бути розглянуто справу. Правило про виключну підсудність застосовується судом у будь-якому випадку за наявності визначених законом умов, не залежить від волі сторін, а також наявності чи відсутності обґрунтувань учасників справи щодо її застосування. Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 15.05.2018 у справі № 905/1566/17.

При зверненні до суду з вказаним позовом Позивач просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Н.П.КОНСТРАКШН КОМПАНІ» заборгованість у розмірі 55 509 грн. 71 коп., яка виникла внаслідок користування готельними послугами гуртожитку готельного типу «Енеїда» за адресою: м. Хмельницький, вул. Героїв Майдану, 8 , що є структурним підрозділом університету, відповідно до вимог Закону України «Про туризм», Правил користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг за період з 09.04.2021 року по 30.06.2021 року.

Приписи статті 30 Господарського процесуального кодексу України встановлюють правила виключної підсудності господарських спорів.

Так, відповідно до частини третьої статті 30 Господарського процесуального кодексу України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

При цьому, тлумачення частини 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України повинно відбуватися з урахуванням принципу правової визначеності, який, в аспекті даного спору, полягає у забезпеченні здатності вірного тлумачення закону пересічною особою. Зокрема, встановлюючи підхід до тлумачення правових норм, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.07.1995 у справі "Толстой-Милославський" (Tolstoy Miloslavsky) проти Сполученого Королівства (скарга № 18139/91), визначаючи зміст терміну "передбачений законом" сформулював наступну умову: положення національного законодавства повинні бути настільки ясними, зрозумілими і визначеними, щоб будь-яка людина, за необхідності скориставшись порадою юриста, могла б повністю зрозуміти зміст закону.

Відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

ЦК України при класифікації речей як об`єктів цивільних прав поділяє речі на рухомі і нерухомі.

Відповідно до частини першої статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Отже, основним критерієм віднесення речей до нерухомих є фізична прив`язка об`єктів, розташованих на земельній ділянці, переміщення яких неможливо без їх знецінення. Вказані ознаки є основними і їх розглядати необхідно у сукупності.

За визначенням, що дає Академічний тлумачний словник української мови, словосполука "з приводу" означає "у зв`язку з чим-небудь", тому словосполучення "з приводу нерухомого майна" треба розуміти як будь-який спір у зв`язку з нерухомим майно або певними діями, пов`язаними з цим майном.

Отже, слід дійти висновку, що за правилами чинного ГПК України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.

Відповідна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 9 вересня 2020 року у справі N 910/6644/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі N 910/10647/18.

У постанові Верховного Суду у справі № 638/1988/17 від 10.04.2019 зазначено, що правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що словосполучення "з приводу нерухомого майна" у частині третій статті 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.

Тому до спорів, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов`язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми частини третьої статті 30 ГПК України.

Аналогічна правова позиція виклдаена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 року по справі №911/2390/18.

Згідно з частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах у справі № 460/4286/16-ц від 23.01.2018 та у справі № 640/16548/16-ц від 16.05.2018, до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 Цивільного кодексу України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364,367 Цивільного кодексу України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 Цивільного кодексу України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Суд зазначає, що в даному випадку спір виник між сторонами, вимоги за яким стосуються нерухомого майна, а саме стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов`язань в частині здійснення оплати за тимчасове проживання у приміщенні нерухомого майна, яке знаходиться у Хмельницькій області.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 31 Господарського процесуального кодексу України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення. (частина 3 статті 31 Господарського процесуального кодексу України)

За приписами частини 6 статті 31 ГПК України спори між судами щодо підсудності не допускаються.

Разом із цим, за частиною 1 статті 279 ГПК України судове рішення, прийняте за результатами розгляду справи з порушенням правил територіальної юрисдикції, підлягає обов`язковому скасуванню судом апеляційної інстанції.

Отже, враховуючи вищевикладені положення норм чинного законодавства України, Суд приходить до висновку, що дана позовна заява не підсудна Господарському суду міста Києва та про доцільність направлення позовної заяви Хмельницького університету управління та права імені Леоніда Юзькова до Товариства з обмеженою відповідальністю «Н.П.КОНСТРАКШН КОМПАНІ» про стягнення заборгованості у розмірі 55 509 грн. 71 коп. за виключною підсудністю до господарського суду Хмельницької області.

Керуючись статтями 30, 31, 233, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Направити матеріали позовної заяви Хмельницького університету управління та права імені Леоніда Юзькова до Товариства з обмеженою відповідальністю «Н.П.КОНСТРАКШН КОМПАНІ» про стягнення заборгованості у розмірі 55 509 грн. 71 коп. за виключною підсудністю до господарського суду Хмельницької області (3 поверх, площа Незалежності, 1, Хмельницький, Хмельницька область, 29000).

2. Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її підписання.

Дата складання та підписання повного тексту ухвали: 01 квітня 2024 року.

Суддя О.В. Чинчин