Рішення

від 03.04.2024 по справі 910/16382/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.04.2024Справа № 910/16382/23

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Жалоби С.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по місту Києву та Київський області», м. Київ

до відповідача 1: Фізичної особи - підприємця Бачмаги Дмитра Євгенійовича, м. Київ

до відповідача 2: Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву, м.Київ

про розірвання договору та стягнення заборгованості в сумі 13 163,87 грн,

За участю представників сторін:

від позивача: Мусієнко Ю.П.

від відповідача 1: Бачмага Д.Є.

від відповідача 2: Павленко А. В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державна установа «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по місту Києву та Київський області» звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до 1. Фізичної особи - підприємця Багмача Дмитра Євгенійовича та 2. Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву про розірвання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву та Фізичною особою - підприємцем Бачмагою Дмитром Євгенійовичем, та стягнення заборгованості в сумі 13 163,87 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем 1 своїх обов`язків за договором в частині своєчасного внесення орендних платежів, що згідно п.12.6 є підставою для дострокового розірвання правочину.

Ухвалою від 25.10.2023 позовну заяву залишено без руху.

30.10.2023 представником позивача було подано заяву про усунення недоліків.

Ухвалою від 06.11.2023 відкрито провадження у справі; визнано справу малозначною; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників судового процесу.

Відповідач 1 у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що орендарем від балансоутримувача не отримувались рахунки на оплату орендних платежів, після початку повномаштабного вторгнення російської федерацї орендар взагалі не мав доступу до орендованого приміщення, оскільки доступ на територію Депржавної установи «ТМО МВС України по Київській області» є забороненим. До того ж. відповідачем 1 наголошено, що балансоутримувач за договором є заміненим з моменту опублікування акту про заміну сторін в електронній торговій системі, доказів чого позивачем не надано.

Відповідач 2 у відзиві проти задоволення позову також надав заперечення посилаючись на те, що умовами договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №8935 від 26.10.2021 передбачено чіткий порядок здійснення заміни сторони, в тому числі, і балансоутримувача. У даному випадку такого порядку дотримано не було. Означені обставини, на думку відповідача 2, ввказують на необгрунтованість позовних вимог Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по місту Києву та Київський області».

Ухвалою від 09.01.2024 судом постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 07.02.2024.

07.02.2024 судом було оголошено перерву у судовому засіданні до 06.03.2024.

06.03.2024 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.03.2024.

20.03.2024 у зв`язку із неявкою позивача судове засідання було відкладено на 03.04.2024.

У судовому засіданні 03.04.2024 представником позивача було надано усні пояснення по суті спору, згідно змісту яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.

Представнками відповідачів 1 та 2 було надано пояснення по суті спору, згідно змісту яких проти задоволення позовних вимог було надано заперечення.

В судовому засіданні 03.04.2024 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

26.10.2021 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (орендодавець), Державною установою «Триторіальне медичне об`єднання Міністертсва внутрішніх справи України по Київській області» (балансоутримувач) та Фізичною особою - підприємцем Бачмагою Дмитром Євгенійовичем (орендар) було укладено договір №8935 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, за умовами п.1.1 якого орендодавець і балансоутримувач передають, а орендар приймає у строкове платне користування майно, зазначене у п.4 Умов, вартість якого становить суму, визначену у п.6 Умов. Акт приймання-передачі підписується між Орендарем і Балансоутримувачем одночасно з підписанням цього договору. Акт приймання-передачі Майна в оренду та акт повернення майна з оренди складаються за формою, що розробляється Фондом державного майна і оприлюднюється на його офіційному веб-сайті.

Згідно п.1 Змінюваних умов договору об`єктом оренди є нежитлове приміщення загальною площею 15,4 кв.м за адресою: 04114, м.Київ, вул.Вишгородська, 85А на 1-му поверсі (кімната 126) будівлі лікувального корпусу поліклініки блок Г.

Згідно п.6 Змінюваних умов договору балансова залишкова вартість об`єкта оренди станом на 31.08.2021 становить 41 593,17 грн.

У п.7 Змінюваних умов договору вказано, що цільовим призначенням майна є розміщення буфету (кав`ярні).

Відповідно до п.9.1 Змінюваних умов договору місячна орендна плата становить без податку на додану вартість 1800 грн.

У п.16 Змінюваних умов договору визначено співвідношення розподілу орендної плати станом на дату укладення договору: балансоутримувачу 50 відсотків суми орендної плати; державному бюджету 50 відсотків суми орендної плати.

Пунктом 3.1 договору №8935 від 26.10.2021 визначено, що орендна плата становить суму, визначену у пункті 9 Умов. Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством. До складу орендної плати не входять витрати на утримання орендованого майна (комунальних послуг, послуг з управління об`єктом нерухомості, витрат на утримання прибудинкової території та місць загального користування, вартість послуг з ремонту і технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі, у тому числі; покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо), а також компенсація витрат Балансоутримувача за користування земельною ділянкою. Орендар несе ці витрати на основі окремих договорів, укладених із балансоутримувачем та/або безпосередньо з постачальниками комунальних послуг в порядку, визначеному пунктом 6.5 цього договору.

Відповідно до п.3.2 договору №8935 від 26.10.2021 якщо орендна плата визначена за результатами аукціону, орендна плата за січень - грудень року оренди, що настає за роком, на який припадає перший місяць оренди, визначається шляхом коригування орендної плати за перший місяць оренди на річний індекс інфляції року, на який припадає перший місяць оренди. Орендна плата за січень-грудень третього року оренди і кожного наступного календарного року оренди визначається шляхом коригування місячної орендної плати, що сплачувалась у попередньому році, на річний індекс інфляції такого року.

У п.3.3 договору №8935 від 26.10.2021 вказано, що орендар сплачує орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні, визначеному у пункті 16 Умов (або в іншому співвідношенні, визначеному законодавством), щомісяця до 15 числа поточного місяця оренди - для орендарів, які отримали майно в оренду за результатами аукціону.

Орендар сплачує орендну плату на підставі рахунків балансоутримувача. Балансоутримувач виставляє рахунок на загальну суму орендної плати із зазначенням частини орендної плати, яка сплачується на рахунок Балансоутримувача, і частини орендної плати, яка сплачується до державного бюджету. Податок на додану вартість нараховується на загальну суму орендної плати. Орендар сплачує балансоутримувачу належну йому частину орендної плати разом із податком на додану вартість, нарахованим на загальну суму орендної плати, балансоутримувач надсилає орендарю рахунок не пізніше ніж за п`ять робочих днів до дати платежу. Протягом п`яти робочих днів після закінчення поточного місяця оренди балансоутримувач передає орендарю акт виконаних робіт на надання орендних послуг разом Із податковою накладною за умови реєстрації орендаря платником податку на додану вартість (п.3.4 договору №8935 від 26.10.2021).

Згідно п.6.4 договору №8935 від 26.10.2021 орендар зобов`язаний забезпечити представникам орендодавця та балансоутримувача доступ на об`єкт оренди у робочі дні у робочий час (а у разі отримання скарг на порушення правил тиші або провадження орендарем діяльності у неробочий час, яка завдає шкоди або незручностей власникам суміжних приміщень, - то у будь-який інший час) з метою здійснення контролю за його використанням та виконанням орендарем умов цього договору. Про необхідність отримання доступу до об`єкта оренди балансоутримувач або орендодавець повідомляє орендареві електронною поштою принаймні за один робочий день, крім випадків, коли доступ до об`єкта оренди необхідно отримати з метою запобігання нанесенню шкоди об`єкту оренди чи власності третіх осіб через виникнення загрози його пошкодження внаслідок аварійних ситуацій або внаслідок настання надзвичайних ситуацій, техногенного та природного характеру, а також у разі отримання скарг на порушення правил тиші або провадження орендарем діяльності у неробочий час, яка завдає шкоди або незручностей власникам суміжних приміщень.

Згідно п.п.12.1, 12.2 договору №8935 від 26.10.2021 цей договір укладено на строк, визначений у пункті 12 Умов. Перебіг строку договору починаєгься з дня набрання чинності цим договором. Цей договір набирає чинності в день його підписання сторонами. Строк оренди за цим договором починається з дати підписання акта приймання-передачі і закінчується датою припинення цього договору. Умови цього договору зберігають силу протягом всього строку дії цього договору, в тому числі у разі, коли після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря, а в частині зобов`язань орендаря щодо орендної плати - до виконання зобов`язань.

У п.12.1 Змінюваних умов договору строк договору 3 роки з дати набрання чинності цим договором.

Згідно п.12.7 договору №8935 від 26.10.2021 договір може бути достроково припинений на вимогу орендодавця, якщо орендар: допустив прострочення сплати орендної плати на строк більше трьох місяців або сумарна заборгованість з орендної плати більша, ніж плата за три місяці; використовує майно не за цільовим призначенням, визначеним у пункті 7.1 Умов, передав майно, його частину в суборенду; перешкоджає співробітникам орендодавця та/або балансоутримувача здійснювати контроль за використанням Майна, виконанням умов цього договору.

Пунктом 12.8 договору визначено, що про наявність однієї з підстав для дострокового припинення договору з ініціативи орендодавця, передбачених пунктом 12.7 цього договору, орендодавець повідомляє орендареві та іншій стороні договору листом. У листі повинен міститись опис порушення і вимогу про його усунення в строк не менш як 15 та не більш як 30 робочих днів з дати реєстрації листа (у строк п`яти робочих днів, якщо порушення стосується прострочення сплати орендної плати або перешкоджання у здійсненні орендодавцем або балансоутримувачем контролю за використанням майна). Лист пересилається на адресу електронної пошти орендаря і поштовим відправленням із повідомленням про вручення і описом вкладення за адресою місцезнаходження орендаря, а також за адресою орендованого майна.

Якщо протягом встановленого у приписі часу орендар не усунув порушення, орендодавець надсилає орендарю лист, у якому повідомляє орендареві про дострокове припинення договору на вимогу орендодавця. У листі зазначається підстава припинення договору, посилання на вимогу про усунення порушення, а також посилання на обставини, які свідчать про те, що порушення триває після закінчення строку, відведеного для його усунення. Договір вважається припиненими на п`ятий робочий день після надіслання орендодавцем орендарю листа про дострокове припинення цього договору. Орендодавець надсилає орендарю лист про дострокове припинення цього договору електронною поштою, і також поштовим відправленням із повідомленням про вручення і описом вкладення за адресою місцезнаходження орендаря, а також за адресою орендованого майна. Дата дострокового припинення цього договору на вимогу орендодавця встановлюється на підставі штемпеля поштового відділення на поштовому відправленні орендодавця.

У п.13.2 договору №8935 від 26.10.2021 вказано, що якщо протягом строку дії договору відбувається зміна орендодавця або балансоутримувача майна, новий орендодавець або балансоутримувач стає стороною такого договору шляхом складення акта про заміну сторони у договорі оренди державного майна за формою, що розробляється Фондом державного майна і оприлюднюється на його офіційному веб-сайті. Акт про заміну сторони підписується попереднім і новим орендодавцем або балансоутримувачем та в той же день надсилається іншим сторонам договору листом (цінним з описом). Акт про заміну сторони складається у трьох оригінальних примірниках. Новий орендодавець або балансоутримувач зобов`язаний (протягом п`яти робочих днів від дати його надсилання орендарю) опублікувати зазначений акт в електронній торговій системі. Орендодавець або балансоутримувач за цим договором вважається заміненим з моменту опублікування акта про заміну сторін в електронній торговій системі.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.10.2021 сторонами було складено та підписано акт приймання-передачі в оренду нерухомого майна, що належить до державної власності.

Наразі, за твердженнями позивача, Державна установа «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по місту Києву та Київський області» є правонаступником Державної установи «Триторіальне медичне об`єднання Міністертсва внутрішніх справи України по Київській області» та набув права балансоутримувача за договором №8935 від 26.10.2021. У відповідача 1, як орендаря за договором №8935 від 26.10.2021 існує заборгованість зі сплати орендної плати на рахунок балансоутримувача за період з жовтня 2022 по вересень 2023 на суму 13 163,67 грн. До того ж, позивачем зазначено, що фактично відповідачем 1 здійснюється користування не нежитловим приміщенням загальною площею 15,4 кв.м за адресою: 04114, м.Київ, вул.Вишгородська, 85А на 1-му поверсі (кімната 126) будівлі лікувального корпусу поліклініки блок Г, а приміщенням на цокольному поверсі будівлі Блок Б (приміщення лікарні з поліклінікою) площею 41,2 кв.м. Означені обставини і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Оцінюючи подані суду докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов не підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.

Статтею 188 Господарського кодексу України унормовано, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

За приписами статей 651, 654 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Зміна або розірвання договору вчиняється в тій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Згідно з частиною 3 статті 283 Господарського кодексу України об`єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об`єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди формується на підставі примірного договору оренди, що затверджується: Кабінетом Міністрів України - щодо майна державної власності; представницькими органами місцевого самоврядування - щодо майна комунальної власності. Якщо представницький орган місцевого самоврядування не затвердив примірний договір оренди комунального майна, застосовується примірний договір оренди державного майна. Договір оренди може відрізнятися від примірного договору оренди, якщо об`єкт оренди передається в оренду з додатковими умовами. Рішенням Кабінету Міністрів України (представницького органу місцевого самоврядування - для комунального майна) можуть бути передбачені особливості договору оренди майна, що передається в оренду з додатковими умовами.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його укладено; укладення з орендарем договору концесії такого майна; приватизації об`єкта оренди орендарем (за участю орендаря); припинення юридичної особи - орендаря або юридичної особи - орендодавця (за відсутності правонаступника); смерті фізичної особи - орендаря; визнання орендаря банкрутом; знищення об`єкта оренди або значне пошкодження об`єкта оренди.

Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №927/877/17).

З аналізу змісту статті 651 Цивільного кодексу України вбачається, що йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Аналоігчна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №910/3568/18, від 17.04.2019 у справі №910/6381/18, від 14.08.2019 у справі №910/8819/18, від 30.03.2023 по справі 910/13/21.

Крім того, оцінка істотного порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. Наведена правова позиція викладена у постанові у постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі №910/6381/18, від 28.08.2019 у справі №910/5381/18. Із вказаного вбачається, що для встановлення можливості розірвання спірного договору необхідно визначити чи були допущені відповідачем саме істотні порушення умов такого договору, чи наявна шкода і її розмір внаслідок дій (бездіяльності) відповідача, а також співвіднести очікуваний результат від укладеного договору та фактичні обставини внаслідок неналежного його виконання.

Відповідно до ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України, якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Згідно п.п.12.1, 12.2 договору №8935 від 26.10.2021 цей договір укладено на строк, визначений у пункті 12 Умов. Перебіг строку договору починаєгься з дня набрання чинності цим договором. Цей договір набирає чинності в день його підписання сторонами. Строк оренди за цим договором починається з дати підписання акта приймання-передачі і закінчується датою припинення цього договору. Умови цього договору зберігають силу протягом всього строку дії цього договору, в тому числі у разі, коли після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря, а в частині зобов`язань орендаря щодо орендної плати - до виконання зобов`язань.

У п.12.1 Змінюваних умов договору строк договору 3 роки з дати набрання чинності цим договором.

Згідно п.12.7 договору №8935 від 26.10.2021 договір може бути достроково припинений на вимогу орендодавця, якщо орендар: допустив прострочення сплати орендної плати на строк більше трьох місяців або сумарна заборгованість з орендної плати більша, ніж плата за три місяці; використовує майно не за цільовим призначенням, визначеним у пункті 7.1 Умов, передав майно, його частину в суборенду; перешкоджає співробітникам орендодавця та/або балансоутримувача здійснювати контроль за використанням Майна, виконанням умов цього договору.

Наразі, судом враховано, що згідно до п.9.1 Змінюваних умов договору місячна орендна плата становить без податку на додану вартість 1800 грн.

У п.16 Змінюваних умов договору визначено співвідношення розподілу орендної плати станом на дату укладення договору: балансоутримувачу 50 відсотків суми орендної плати; державному бюджету 50 відсотків суми орендної плати.

Пунктом 3.1 договору №8935 від 26.10.2021 визначено, що орендна плата становить суму, визначену у пункті 9 Умов. Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством. До складу орендної плати не входять витрати на утримання орендованого майна (комунальних послуг, послуг з управління об`єктом нерухомості, витрат на утримання прибудинкової території та місць загального користування, вартість послуг з ремонту і технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі, у тому числі; покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо), а також компенсація витрат Балансоутримувача за користування земельною ділянкою. Орендар несе ці витрати на основі окремих договорів, укладених із балансоутримувачем та/або безпосередньо з постачальниками комунальних послуг в порядку, визначеному пунктом 6.5 цього договору.

Відповідно до п.3.2 договору №8935 від 26.10.2021 якщо орендна плата визначена за результатами аукціону, орендна плата за січень - грудень року оренди, що настає за роком, на який припадає перший місяць оренди, визначається шляхом коригування орендної плати за перший місяць оренди на річний індекс інфляції року, на який припадає перший місяць оренди. Орендна плата за січень-грудень третього року оренди і кожного наступного календарного року оренди визначається шляхом коригування місячної орендної плати, що сплачувалась у попередньому році, на річний індекс інфляції такого року.

У п.3.3 договору №8935 від 26.10.2021 вказано, що орендар сплачує орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні, визначеному у пункті 16 Умов (або в іншому співвідношенні, визначеному законодавством), щомісяця до 15 числа поточного місяця оренди - для орендарів, які отримали майно в оренду за результатами аукціону.

Орендар сплачує орендну плату на підставі рахунків балансоутримувача. Балансоутримувач виставляє рахунок на загальну суму орендної плати із зазначенням частини орендної плати, яка сплачується на рахунок Балансоутримувача, і частини орендної плати, яка сплачується до державного бюджету. Податок на додану вартість нараховується на загальну суму орендної плати. Орендар сплачує балансоутримувачу належну йому частину орендної плати разом із податком на додану вартість, нарахованим на загальну суму орендної плати, балансоутримувач надсилає орендарю рахунок не пізніше ніж за п`ять робочих днів до дати платежу. Протягом п`яти робочих днів після закінчення поточного місяця оренди балансоутримувач передає орендарю акт виконаних робіт на надання орендних послуг разом із податковою накладною за умови реєстрації орендаря платником податку на додану вартість (п.3.4 договору №8935 від 26.10.2021).

Наразі, як вказує позивач, орендарем не було внесено плату за на рахунок балансоутримувача за період 01.10.2022 по 30.09.2023, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість в сумі 13 163,87 грн.

Суд критично ставиться до заперечень відповідача 1 щодо ненастання строку внесення орендної плати, з огляду на неотримання рахунків, оскільки за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 614 Цивільного кодексу України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплатити товар.

Оцінючи заперечення відповідача, суд також вважає, що до позивача внаслідок реорганізації перейшли права та обов`язки за договором №8935 від 26.10.2021, як до правонаступника Державної установи «Триторіальне медичне об`єднання Міністертсва внутрішніх справи України по Київській області». При цьому, означені висновки ґрунтуються на такому.

Відповідно до частини першої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Статтею 106 Цивільного кодексу України передбачено, що злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади. Законом може бути передбачено одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання.

Порядок припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення врегульовано статтею 107 Цивільного кодексу України, відповідно до положень якої після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 8 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" передбачено, що у разі приєднання юридичних осіб здійснюється державна реєстрація припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті приєднання, та державна реєстрація змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються. Приєднання вважається завершеним з дати державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються.

Водночас чинне законодавство не містить загальної норми щодо моменту виникнення універсального правонаступництва юридичної особи внаслідок приєднання.

Ухвалюючи рішення про реорганізацію, уповноважений орган юридичної особи спрямовує свою волю на передачу не окремого майна, прав або обов`язків, а всієї їх сукупності. Тобто при універсальному правонаступництві до правонаступника чи правонаступників переходить усе майно особи як сукупність прав та обов`язків, які їй належать (незалежно від їх виявлення на момент правонаступництва), на підставі передавального акта. Наведені обставини передують внесенню запису до Єдиного державного реєстру про припинення юридичної особи, яка припиняється в результаті реорганізації.

У пунктах 40, 43, 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17 сформульовано такі загальні висновки щодо застосування положень статей 104, 107 Цивільного кодексу України :

"При реорганізації в формі злиття немає значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов`язків. Адже правонаступник лише один, що унеможливлює виникнення будь-яких спорів щодо переходу майна, прав чи обов`язків.

Отже, лише при припиненні суб`єкта господарювання шляхом поділу в розподільчому балансі визначається правонаступництво. Внаслідок же злиття, приєднання або перетворення правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов`язків при таких видах реорганізації неможливий.

Якщо припустити, що правонаступництво настає лише з моменту державної реєстрації припинення юридичної особи, то це призведе до можливостей порушення прав кредиторів, які протягом значного періоду часу не зможуть звернутися з вимогами до новоствореної юридичної особи, яка отримає все майно правопопередника, але не буде нести відповідальність за його зобов`язаннями".».

Як вбачається з матеріалів справи, наказом №351 від 08.06.2022 Міністерства внутрішніх справ України «Про припинення Державної установи «Триторіальне медичне об`єднання Міністертсва внутрішніх справи України по Київській області» вирішено припинити Державну установу «Триторіальне медичне об`єднання Міністертсва внутрішніх справи України по Київській області» шляхом приєднання до Державної установи «Триторіальне медичне об`єднання Міністертсва внутрішніх справи України по місту Києву»; визначено Державну установу «Триторіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справи України по місті Києву» (37027405) правонаступником Державної установи «Триторіальне медичне об`єднання Міністертсва внутрішніх справи України по Київській області».

Наявною в матеріалах справи випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань підтверджуються обставини державної реєстрації припинення Державної установи «Триторіальне медичне об`єднання Міністертсва внутрішніх справи України по Київській області» (ЄДРПОУ 25572855).

Одночасно, згідно відповіді №399062 від 09.01.2024 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Державна установа «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по місту Києву та Київський області» є правонаступником Державної установи «Триторіальне медичне об`єднання Міністертсва внутрішніх справи України по Київській області» (ЄДРПОУ 25572855).

Судом прийнято до уваги, що у п.13.2 договору №8935 від 26.10.2021 вказано, що якщо протягом строку дії договору відбувається зміна орендодавця або балансоутримувача майна, новий орендодавець або балансоутримувач стає стороною такого договору шляхом складення акта про заміну сторони у договорі оренди державного майна за формою, що розробляється Фондом державного майна і оприлюднюється на його офіційному веб-сайті. Акт про заміну сторони підписується попереднім і новим орендодавцем або балансоутримувачем та в той же день надсилається іншим сторонам договору листом (цінним з описом). Акт про заміну сторони складається у трьох оригінальних примірниках. Новий орендодавець або балансоутримувач зобов`язаний (протягом п`яти робочих днів від дати його надсилання орендарю) опублікувати зазначений акт в електронній торговій системі. Орендодавець або балансоутримувач за цим договором вважається заміненим з моменту опублікування акта про заміну сторін в електронній торговій системі.

Проте, за поясненнями позивача, означений акт не могло бути підписано з огляду на припинення юридичної особи Державної установи «Триторіальне медичне об`єднання Міністертсва внутрішніх справи України по Київській області».

У даному випадку, недотримання порядку, що визначений п.13.2 договору №8935 від 26.10.2021 не може нівелювати повноважень позивача, як балансоутримувача нерухомого майна, а відмова в задоволенні позову з цієї підстави могла б свідчити про надлишковий формалізм суду, з огляду на встановлені обставини універсального правонаступництва.

Щодо наявності підстав вважати наявною заборгованість відповідача 1 за період з 01.10.2022 по 30.09.2023 в сумі 13 163,87 грн, суд зазначає таке.

За приписами ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

У ч.4 ст.762 Цивільного кодексу України вказано, що наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася.

Згідно ч.6 ст.762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Так, у частині 6 статті 762 Цивільного кодексу України відсутній вичерпний перелік обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження.

У пункті 6.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 зазначено, що підставою для застосування норми частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Відтак, для застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає.

Тобто, наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини.

Підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

Верховним Судом у постанові від 20.10.2021 по справі № 911/3067/20 вказано, що при оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї норми Закону він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати. Аналогічна правова позиція щодо застосування приписів статті 762 Цивільного кодексу України викладена у постановах Верховного Суду у справах № 914/1248/18, № 914/2264/17, №910/13158/20.

При цьому, звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо.

Наразі, надаючи оцінку наданим до матеріалів справи доказів, суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У ст.77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зауважує, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Наразі, судом враховано, що за поясненнями відповідача 1, позивачем так і не було надано Фізичній особі - підприємцю Бачмага Дмитру Євгенійовичу доступ до нежитлового приміщення загальною площею 15,4 кв.м за адресою: 04114, м.Київ, вул.Вишгородська, 85А на 1-му поверсі (кімната 126) будівлі лікувального корпусу поліклініки блок Г, яке є предметом оренди за спірним правочином.

До того ж, судом враховано, що у позовній заяві позивачем також вказано, що відповідачем 1 господарська діяльність здійснюється у приміщенні на цокольному поверсі будівлі Б (приміщення лікарні з поліклінікою) площею 41,2 кв.м, а не у приміщенні, яке визначено договором.

Також в матеріалах справи наявний звіт від 10.08.2022 Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву, в якому вказано, що орендар свою діяльність в орендованому приміщенні не розпочав у зв`язку із не допуском до орендованого приміщення співробітниками поліклінічного відділення ДУ ТМО МВС України по місту Києву.

Крім того, обставини того, що Фізичною особою - підприємцем Бачмагою Дмитром Євгенійовичем не займається приміщення, яке є предметом оренди за договором №8935 від 26.10.2021 підтверджено Державною установою «Триторіальне медичне об`єднання Міністертсва внутрішніх справи України по місту Києву» у листах №33/31-1331 від 19.07.2023, №33/31-1465 від 11.08.2023, №33/31-1714 від 22.09.2023.

Одночасно, позивач у додаткових поясненнях №33/31-42 від 05.03.2024 вказав, що відповідно до договору №8935 від 26.10.2021 Фізичною особою - підприємцем Бачмагою Дмитром Євгенійовичем було розпочато господарську діяльність з 26.10.2021, яка фактично здійснювалась до 24.02.2022, а з початком повтомаштабного вторгнення російської федерації й по теперішній час будь-яку діяльність у приміщеннях Територіального медичного об`єднання за адресою: м.Київ, вул..Вишгородська, 85А, відповідач 1 не здійснює.

Тобто, з системного аналізу всіх наданих до матеріалів справи доказів у їх логічній послідовності, враховуючи приписи ч.6 ст.762 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для звільнення відповідача 1 від обов`язку з оплати орендних платежів за договором №8935 від 26.10.2021 у період жовтень 2022 - вересень 2023 (спірний період у межах справи), а отже, і відсутніми підстави вважати наявною заборгованість Фізичної особи - підприємця Бачмаги Дмитра Євгенійовича перед Державною установою «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по місту Києву та Київський області» в сумі сумі 13 163,87 грн.

Враховуючи встановлення судом обставин відсутності заборгованості відповідача 1 перед позивачем, яка стала підставою для реалізації позивачем права вимогати у судовому порядку дострокового розірвання договору та стягнення грошових коштів, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по місту Києву та Київський області» до 1. Фізичної особи - підприємця Бачмаги Дмитра Євгенійовича та 2. Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву про розірвання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву та Фізичною особою - підприємцем Бачмагою Дмитром Євгенійовичем, та стягнення заборгованості в сумі 13 163,87 грн.

Одночасно, суд вважає за доцільне звернути увагу на посилання позивача на те, що фактично відповідачем 1 використовується інше приміщення, ніж вказано у договорі №8935 від 26.10.2021. Означені обставини ніяким чином не пливають на правовідносини сторін за договором №8935 від 26.10.2021, а лише, за відсутності дійсних правових підстав використання Фізичною особою - підприємцем Бачмагою Дмитром Євгенійовичем, як то договір оренди нерухомого майна, можуть бути підставою для стягнення грошових коштів (плати за користування майном) на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України, як безпідставно збережених.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по місту Києву та Київський області» до 1. Фізичної особи - підприємця Бачмаги Дмитра Євгенійовича та 2. Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву про розірвання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву та Фізичною особою - підприємцем Бачмагою Дмитром Євгенійовичем, та стягнення заборгованості в сумі 13 163,87 грн.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення буде складено та підписано 03.04.2024.

Суддя В.В. Князьков