Рішення

від 28.03.2024 по справі 914/3516/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.03.2024 Справа № 914/3516/23

Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. за участю секретаря судового засідання Прокопів І.І., розглянув матеріали позовної заяви

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛЮСПАК», м. Новояворівськ, Львівська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІВАС-М», м. Львів

про стягнення 367 000,03 грн

за участю представників:

від позивача: Раб М.О. адвокат;

від відповідача: Кратюк П.Б. представник

Обставини розгляду справи.

29.11.2023 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛЮСПАК», м. Новояворівськ, Львівська область до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІВАС-М», м. Львів про стягнення 347 590,29 грн.

Ухвалою суду від 04.12.2023 позовну заяву залишено без руху.

12.12.2023 на адресу суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви

Ухвалою від 18.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 29.01.2024.

Ухвалою від 29.01.2024 суд відклав підготовче засідання на 15.02.2024.

14.02.2024 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛЮСПАК» надійшла заява про збільшення позовних вимог (вх. №654/24 від 14.02.2024), у якій позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача 221 594,10 грн основного боргу, 74 555,14 грн пені, 65 978,41 грн 36% річних, 4 872,38 інфляційних.

Ухвалою від 15.02.2024 суд продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів, відклав підготовче засідання на 29.02.2024.

26.02.2024 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІВАС-М» надійшло клопотання про зменшення пені та розстрочення виконання рішення суду на 7 місяців (вх. №5502/24 від 26.02.2024).

З огляду на те, що за результатами підготовчого провадження було вирішено усі необхідні завдання, сторонами подані усі докази, які доводять обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, суд ухвалою від 29.02.2024 прийняв до розгляду заяву про збільшення позовних вимог, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 14.03.2024.

В судовому засіданні 14.03.2024 було оголошено перерву до 28.03.2024.

Заяви про відвід суду не поступало.

Суть спору та правова позиція сторін.

В обґрунтування позовних вимог з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог позивач посилався на те, що 01.11.2022 між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу №16, на виконання умов якого відповідачу було передано у власність товар загально вартістю 321 304,10 грн. Однак, відповідач свої зобов`язання щодо оплати вартості отриманого товару виконав частково, заборгованість становить 221 594,10 грн. У зв`язку з порушенням строків оплати вартості товару відповідачу нараховано пеню в сумі 74 555,14 грн, 36% річних в сумі 65 978,41 грн, інфляційних в сумі 4 872,38 грн. Таким чином, загальний розмір заборгованості, який підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, становить 367 000,03 грн.

В судових засіданнях представник відповідача просив суд зменшити пеню та розстрочити виконання рішення суду на 7 місяців.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне.

01.11.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЛЮСПАК» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІВАС-М» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу №16.

За цими договором продавець (позивач) зобов`язувався виготовити і продати (передати у власність) покупцю, а покупець (відповідач) зобов`язувався купити (прийняти у власність) і оплатити на умовах, передбачених даним договором плівку поліетиленову, надалі товар.

На виконання умов вищевказаних договору, позивач передав відповідачу по видаткових накладних №3 від 10.01.2023, №12 від 30.01.2023, №19 від 15.02.2023, №20 від 23.02.2023, №22 від 27.02.2023, №27 від 13.03.2023, №33 від 21.03.2023, №34 від 27.03.2023, №38 від 03.04.2023, №37 від 03.04.2023, №41 від 14.04.2023 (завірені копії долучені до матеріалів справи) товар на загальну суму 321 304,10 грн.

Відповідно до п. 2.3. договору в редакції, викладеній додатковою угодою №1 від 03.01.2023, оплата партії товару покупцем здійснюється впродовж 30 календарних днів від моменту передачі товару покупцеві на підставі видаткової накладної продавця.

Згідно п. 6.3. договору у разі порушення строку оплати партії товару, покупець зобов`язується сплатити продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за поставлену партію товару за кожен розпочатий день (добу) прострочення, а також проценти за прострочення виконання грошового зобов`язання в розмірі 36% річних від простроченої суми (ст. 625 ЦК України).

Відповідач частково оплатив вартість товару у розмірі 104 678,00 грн.

21.09.2023 позивачем було надіслано відповідачу претензію від 18.09.2023 про оплату заборгованості. Відповідачем вказана претензія залишена без розгляду та задоволення.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків щодо оплати вартості товару, позивач просив суд стягнути з відповідача 221 594,10 грн основного боргу, 74 555,14 грн пені, 65 978,41 грн 36% річних, 4 872,38 грн інфляційних.

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 5 ст. 626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов`язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З врахуванням цих положень, п. 6.3. договору, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в сумі 74 555,14 грн, 36% річних в сумі 65 978,41 грн, інфляційні в сумі 4 872,38 грн.

Судом перевірено розрахунок пені, річних та встановлено, що такі нараховано правильно.

Відповідачем у справі також було заявлено клопотання про зменшення пені.

Згідно ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання

Статтею 233 ГК України суду надано право зменшувати розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина 3 ст. 551 ЦК України також містить норму, за якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічна норма передбачена і в п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України: господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання.

Таким чином, суд має право, виходячи з конкретних обставин справи, зменшити розмір штрафних санкцій, але не звільняти повністю боржника від їх сплати.

Зазначені норми законодавства ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

При цьому слід враховувати, що правила ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Пункт 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства відносить принципи справедливості, добросовісності та розумності.

Частиною 3 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Пунктом 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011 роз`яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.

Згідно з частиною 1 статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 ГПК України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.

Зважаючи на те, що нарахування надмірно великих штрафних санкцій не може бути способом збагачення, а є відповідальністю за порушення господарського зобов`язання, враховуючи відсутність доказів завдання саме позивачеві збитків внаслідок неналежного виконання, керуючись інтересами як боржника, так і кредитора, суд дійшов висновку використати своє право, надане йому ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, та зменшити розмір нарахованої позивачем пені на 50% до 37 277,57 грн.

Розглянувши заяву про розстрочення виконання рішення суду, суд прийшов до висновку, що подана заява про розстрочення виконання рішення суду задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (ч. 3 ст. 331 ГПК України).

Згідно ч. 4 ст. 331 ГПК України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Таким чином, відстрочка або розстрочка виконання рішення допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи. Отже, господарський суд не зобов`язаний задовольняти заяву про відстрочку або розстрочку виконання рішення.

Питання задоволення заяви сторони у справі про розстрочку виконання рішення суду вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з особливого характеру обставин справи, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

Виходячи із наведеного, законодавець, у будь-якому випадку пов`язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, тобто, виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Вирішуючи питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, суд повинен встановлювати матеріальні інтереси обох сторін.

Кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища.

Судом встановлено, що прострочення виникло з вини боржника, несвоєчасна сплата заборгованості порушила матеріальні інтереси позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛЮСПАК».

Суд вважає за необхідне зазначити, що боржник не позбавлений права звернутися безпосередньо до стягувача із заявою про реструктуризацію заборгованості, яка виникла по договору, розстрочку, відстрочку сплати заборгованості.

Викладені боржником у заяві доводи стосуються наслідків, які можуть настати після виконання рішення суду, не мають достовірного характеру та ґрунтуються на його припущеннях.

В той же час заявником не обґрунтовано винятковості обставин, що ускладнюють виконання рішення суду у справі №914/3516/23 чи роблять таке виконання неможливим, не подано жодних доказів, які б могли бути підставою для розстрочення виконання рішення суду, клопотань про витребування відповідних доказів заявником не подавалося.

Також заявником не доведено, що ті обставини, які, на його думку, унеможливлюють виконання рішення суду на момент розгляду заяви про розстрочку, зміняться в майбутньому після можливого відстрочення та нададуть йому змогу виконати рішення в повному обсязі.

Відсутність у боржника грошових коштів не може свідчити про неможливість виконання рішення суду з огляду на існування інших, крім звернення стягнення на грошові кошти, способів виконання рішення суду, передбачених Законом України «Про виконавче провадження». Відповідно до ст. 96 ЦК України юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном.

Заявником не наведено жодних доводів та доказів того, що ним вживаються та чи вживатимуться на майбутнє заходи щодо покращення результатів господарської діяльності, поповнення обігових коштів, тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення частково, складає 221 594,10 грн основного боргу, 37 277,57 грн пені, 65 978,41 грн 36% річних, 4 872,38 інфляційних. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Зважаючи на те, що спір виник з вини відповідача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на відповідача.

Оскільки витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби розмір неустойки судом не було зменшено, то судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України слід покласти на відповідача без врахування зменшення розміру неустойки судом.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326, 327 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІВАС-М», м. Львів, вул. Шевченка, 317Б (ідентифікаційний код 40208873) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛЮСПАК», м. Новояворівськ, вул. 50-річчя УПА, буд. 5, кв. 272, Яворівський район, Львівська область (ідентифікаційний код 44511466) 221 594,10 грн основного боргу, 37 277,57 грн пені, 65 978,41 грн 36% річних, 4 872,38 інфляційних, 5 505,00 грн судового збору.

3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

В судовому засіданні 25.03.2024 оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 03.04.2024.

СуддяМазовіта А.Б.