Рішення

від 03.04.2024 по справі 368/554/23

КАГАРЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 368/554/23

2/368/119/24

Рішення

Іменем України

"03" квітня 2024 р. Кагарлицький районного суду Київської області в складі:

головуючого судді Іванюти Т.Є.

при секретарі Вареник О.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Кагарлику цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» (м.Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 27, прим.2), треті особи - приватний виконавець Канцедал О.О. (Київська область, Вишгородський район, м.Вишгород, «Карат» промисловий майданчик, 5-А, офіс 507), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, -

встановив :

Позивачка звернулася до суду з даним позовом посилаючись на те, що 17 червня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Канцедал О.О. була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2.

Сума стягнення за виконавчим документом складає 24 992,40 грн.

Вказане виконавче провадження відкрите на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 від 28.04.2021 року, зареєстрованого в реєстрі за № 23627, про стягнення з ОСОБА_1 не сплачені в строк грошові кошти на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські фінансові операції" якому Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Верона" на підставі договору факторингу №1-31/08-В від 31.08.2020 року, відступило право вимоги за кредитним договором №1459598 від 29.09.2019 року, нібито укладеного між ТОВ "ФК "Верона" та ОСОБА_1

ОСОБА_1 вказує, що Кредитний договір не укладала та не підписувала, будь яких листів про те, що вона має заборгованість перед відповідачем не отримувала.

А тому просить визнати вказаний виконавчий напис нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Представник позивачки в судовому засіданні позов підтримав та вважає, що вищевказаний виконавчий напис вчинений з порушенням норм чинного законодавства, а тому повинен бути визнаний таким, що не підлягає виконанню, а також стягнути судові витрати в сумі 27700 грн..

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, на сайті Кагарлицького районного суду Київської області було розміщено оголошення про виклик відповідача в судове засідання, що відповідає вимогам ст. 128 ч.11 ЦПК України.

Треті особи в судове засідання не з`явилися, на сайті Кагарлицького районного суду Київської області було розміщено оголошення про виклик відповідача в судове засідання, що відповідає вимогам ст. 128 ч.11 ЦПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з слідуючих підстав.

Відповідно положень до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке вона може здійснити шляхом звернення до суду у визначеному ЦПК України порядку (ст. 4 ЦПК України) і що також гарантовано ст.124 Конституції України.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 81 зазначеного вище Кодексу кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 5 ст. 81 ЦПК України).

Під час розгляду цієї цивільної справи судом були створені всі умови для реалізації прав та виконання обов`язків учасниками справи, у тому числі й в частині подання ними доказів та заяви клопотань з приводу забезпечення доказів

Так в судовому засіданні встановлено, що 17 червня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Канцедал О.О. була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2.

Сума стягнення за виконавчим документом складає 24 992,40 грн.

Вказане виконавче провадження відкрите на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 від 28.04.2021 року, зареєстрованого в реєстрі за № 23627, про стягнення з ОСОБА_1 не сплачені в строк грошові кошти на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські фінансові операції" якому Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Верона" на підставі договору факторингу №1-31/08-В від 31.08.2020 року, відступило право вимоги за кредитним договором №1459598 від 29.09.2019 року, нібито укладеного між ТОВ "ФК "Верона" та ОСОБА_1

ОСОБА_1 вказує, що Кредитний договір не укладала та не підписувала.

Під час вчинення Виконавчого напису, Нотаріус не врахував вимог законодавства щодо обов`язкової нотаріальної форми такого Кредитного договору та не перевірив факту наявності чи відсутності спору щодо заборгованості, чим порушено ст. 87, 88 ЗУ "Про нотаріат".

Наказом Міністерства юстиції України від 30.12.2021 № 4722/5 (https://miniust.gov.ua/rn/2021-rik-8794') анульовано свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю, видане Міністерством юстиції України 30.11.2009 за № НОМЕР_4 на ім`я ОСОБА_2 , відповідно до рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату від 17.12.2021 № 4 на підставі підпунктів «е», «з» та «і» пункту 2 частини першої статті 12 Закону України "Про нотаріат", у зв`язку з неодноразовим порушенням нотаріусом законодавства, а також грубим порушенням закону, яке завдало шкоди фізичним та юридичним особам, при вчиненні нотаріальних дій, які встановлені рішеннями судів, набранням законної сили рішеннями судів про порушення нотаріусом вимог законодавства при вчиненні ним нотаріальних дій та неодноразовим порушенням нотаріусом правил професійної етики, затверджених Міністерством юстиції України..

Міністерство юстиції України, в своєму листі відповіді на звернення ОСОБА_1 вказало, що вищевказанм наказом ОСОБА_2 зобов`язано протягом місяця передати документи нотаріального діловодства та архіву на зберігання до Київського обласного державного нотаріального архіву. Однак, дані документи до архіву передані не були.

Робоче місце приватного нотаріуса ОСОБА_2 до припинення його нотаріальної діяльності знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Проте, нотаріуса за вказаною адресою немає, зв`язатися з ним неможливо.

Представник позивача, адвокат Максименко Я.О. направив адвокатський запит до приватного виконавця Кандецал О.О., який і надав всі необхідні матеріали, що стали підставою для вчинення виконавчого напису Нотаріусом. Зокрема, в своїй заяві про примусове виконання рішення, відповідач надав Приватному Виконавцю оригінал виконавчого документу та оригінал кредитного договору.

А тому, вбачається необхідність визнати таким, що не підлягає виконанню Виконавчий напис Нотаріуса.

Згідно з ч. 1 ст.1 Закону України від 2 вересня 1993 року №3425-ХІІ «Про нотаріат»: «нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.»

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 ЗУ «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595.

Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат»: «для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.»

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону: «нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.»

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу II Порядку).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку, для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувана та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувана (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу II Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, пунктом 2 Постанови Кабінету міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в редакції від 10 грудня 2014 року на підставі постанови КМУ від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», передбачено, що для одержання виконавчого напису за кредитним договором, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувана про непогашення заборгованості.

При цьому стаття 50 Закону «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувана на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна.

При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому, вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувана на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувана право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувана (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Тому, суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не обмежувається лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону «Про нотаріат» у такому спорі, суд перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 310/9293/15.

У листопаді 2014 року постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 було внесено зміни до Переліку. Після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» його було доповнено новим розділом про стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року у справі № 826/20084/14 було визнано незаконною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: п. 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувана про непогашення заборгованості».

Таким чином, у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 не було підстав для вчинення виконавчого напису на кредитному договорі.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, яка 01 листопада 2017 року Вищим адміністративним судом України була залишена без змін, постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин, було визнано незаконною та нечинною.

Згідно ст. 50 Закону України «Про нотаріат»: «нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.»

Слід зазначити, що позивачка будь-яких претензій чи заяв, а також вимог про наявність заборгованості та погашення боргу від ТОВ «Українські фінансові операції» чи приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 не отримувала.

ОСОБА_1 не була проінформована про існування заборгованості та її розмір, чим була позбавлений права оскаржити вимогу у судовому порядку або виставити письмове заперечення банку чи нотаріусу.

Нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, чим порушив норми Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

У зв`язку з наведеним, заборгованість по кредиту має спірний характер, а виконавчий напис № 23627 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 вчинений 28.04.2021 р про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції», суд вважає за необхідне визнати таким, що не підлягає виконанню.

Дане встановлено на підставі постанови про відкриття провадження НОМЕР_3, виконавчого документу (виконавчого напису) від 28.04.2021 року, кредитного договору № 1459598, Наказу Міністерства юстиції України від 30.12.2021 № 4722/5, листа відповіді Міністерства юстиції України, заяви ТОВ «Українські фінансові операції», про примусове виконання рішення від 01.06.2021, матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_2.

Порушення порядку повідомлення позивачки про вимогу про усунення порушення є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню (постанова ВС від 19 березня 2021 року у справі № 750/3781/20).

Відповідачем доводи позивача про незаконність виконавчого напису нотаріуса з наведених вище підстав, під час розгляду справи не спростовані.

З урахуванням вище викладеного, суд доходить висновку, що виконавчий напис слід визнати таким, що не підлягає виконанню, а тому позовні вимоги є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Так як позов задоволено то з відповідача на підставі ст. 141 ЦПК України на користь позивачки слід стягнути судові витрати в сумі 27700, 00 грн., , а саме позивачкою укладено договора з надання юридичних послуг з адвокатським об`єднанням «Максименко і Партнери». Згідно договорів підготовку документів по справі та участь в судових засіданнях брали адвокати Максименко Я.О. та Даюк А.В.

. Фактичне понесення позивачкою судових витрат на професійну правничу (правову) допомогу в розмірі 27700,00 грн., що підтверджується такими доказами:

- Копією договору «Про надання юридичних послуг (адвокатської допомоги) від 24.01.2023 року та додатковою угодою до вказаного договору від 01.11.2023 року, укладених позивачкою та Адвокатським об`єднанням «Максименко і Партнери»;

- Актом №1 від 01.11.2023 року приймання-передачі наданих послуг за договором «Про надання юридичних послуг (адвокатської допомоги), в якому зазначено найменування послуг, які надані АО «Максименко і партнери», а саме: ознайомлення з матеріалами справи, первинна консультація, досудова робота по збиранню доказів, підготовка та подання позовної заяви становить 22500 грн., участь адвоката в судових засіданнях 4500 грн, що разом становить 27000,00 грн.

Положеннями статті 59 Конституції України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків встановлених законом.

За змістом ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу,

що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Таким чином, відповідачем підтверджено обсяг наданих правничих послуг, виконаних робіт та їх вартість.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може,

за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності

та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

А тому суд вважає, що заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу також підлягає задоленню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. ст. 10, 89, 134,137,141 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, 1, 50, 87, 88 Закону України про нотаріат», суд,-

в и р і ш и в :

Позов задоволити

Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис від 28.04.2021 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, зареєстрований у реєстрі № 23627, про стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) невиплачені в строк грошові кошти в сумі 24 992,40 грн (двадцять чотири тисячі дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40 копійок) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» (ЄДРПОУ: 40966896), якому Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Верона» (ЄДРПОУ: 41602157) на підставі договору факторингу № 1-31/08-В від 31.08.2020 року, відступило право вимоги за кредитним договором № 1459598 від 29.09.2019 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Верона» (ЄДРПОУ: 41602157) та ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» (ЄДРПОУ: 40966896) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати в сумі 27700,00 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду через Кагарлицький районний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного заочного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 289 ЦПК України.

Повний текст рішення виготовлено 03.04.2024 року.

Суддя : Т.Є. Іванюта.