Рішення

від 19.03.2024 по справі 369/4012/24

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/4012/24

Провадження № 2-о/369/253/24

РІШЕННЯ

Іменем України

19.03.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Волчка А.Я.,

при секретарі Лоу А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Боярський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту смерті,

В С Т А Н О В И В:

07 березня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даною заявою мотивуючи її тим, що вона є дружиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 виданого відділом ЗАГС ІНФОРМАЦІЯ_2 від 01.03.1986 року.

Заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер її чоловік ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який був зареєстрований та проживав по АДРЕСА_1 , яке на даний час є тимчасово окупованою територію. Факт смерті чоловіка підтверджується копією довідки про причини смерті № 6674 від 13.11.2023 року, копією свідоцтва про смерть від 04.10.2023 року, виданого органами окупаційної влади, фото з місця поховання.

За даним фактом заявник до органів РАЦС не зверталася, оскільки смерть чоловіка відбулася на окупованій території.

Місцем смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є м. Донецьк.

Встановлення даного факту необхідно заявнику для державної реєстрації смерті померлої особи, проведеної державним органом України та отримання свідоцтва про смерть державного зразка. Тому заявник просила встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Донецьк Донецької області, Україна, у віці 70 років, причина смерті: захворювання - набряк легенів та головного мозку, постінфарктний кордіосклероз.

Заявник у судове засідання не з`явилася, подала до суду заяву, про розгляд справи за її відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

При розгляді справи судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є дружиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 виданого відділом ЗАГС ІНФОРМАЦІЯ_2 від 01.03.1986 року та копіями їх паспортів серії НОМЕР_2 та серії НОМЕР_3 , де міститься відмітка про шлюб.

Відповідно до копії паспорту ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_3 виданого Куйбишівським РВДМУ України в Донецькій області від 06.10.2000 року, ОСОБА_2 є громадянином України та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з довідкою про причини смерті № 6674 від 13.11.2023 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Донецьк, унаслідок захворювання, а саме набряк легенів та головного мозку, постінфарктний кордіосклероз.

Даний факт також підтверджується копією свідоцтва про смерть від 04.10.2023 року, виданого органами окупаційної влади, згідно з яким ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Крім того, з наданих до суду фото вбачається місце поховання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Встановлення даного факту необхідно заявнику для державної реєстрації смерті померлої особи, проведеної державним органом України та отримання свідоцтва про смерть державного зразка.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про реєстрацію актів цивільного стану» (зі змінами та доповненнями), підставою для проведення державної реєстрації смерті є документ встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Заява про державну реєстрацію смерті подається не пізніше трьох днів з дня настання смерті або виявлення трупа, а в разі якщо неможливо одержати документ закладу охорони здоров`я або судово-медичної установи,- не пізніше п`яти днів. Державна реєстрація смерті за заявою, поданою у строки, визначені частиною другою цієї статті, та до закінчення одного року з дня настання смерті, проводиться за одним місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання.

Державна реєстрація смерті проводиться за місцем проживання заявника у разі: якщо заява надійшла після закінчення одного року з дня настання смерті; встановлення у судовому порядку факту смерті; звернення для реєстрації смерті особи, оголошеної судом померлою. У разі настання смерті в дорозі (у поїзді, на судні, в літаку тощо) державна реєстрація смерті може бути проведена в найближчому органі державної реєстрації актів цивільного стану. Державна реєстрація смерті проводиться за заявою родичів померлого, представників органу опіки та піклування, працівників житлово-експлуатаційних організацій, адміністративного закладу охорони здоров`я, де настала смерть, та інших осіб. Про державну реєстрацію смерті іноземця відділ державної реєстрації актів цивільного стану повідомляє Міністерство закордонних справ України.

Форма лікарського свідоцтва про смерть, що видається закладами охорони здоров`я або судово-медичною установою та вимоги і підстави його заповнення встановлені Інструкцією щодо заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть (форма №106/о), затвердженою Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08 серпня 2006 року №545.

Зокрема, Інструкцією серед іншого встановлено, що: лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем медичного закладу, що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і записів у медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації і результату розтину (пункт 2.2.); у разі, якщо смерть настала внаслідок дії зовнішніх факторів (травми, асфіксії, дії крайніх температур, електричного струму, отруєнь тощо), після штучного аборту, проведеного поза межами медичного закладу, смерті на виробництві, при раптовій смерті дітей першого року життя та інших осіб, які не перебували під медичним наглядом, померлих, особа яких не встановлена, а також у тих випадках, коли є підозра на насильницьку смерть, лікарське свідоцтво про смерть видається судово-медичним експертом після розтину (пункт 2.3.); забороняється видача лікарського свідоцтва про смерть заочно, без особистого встановлення лікарем факту смерті. У виняткових випадках свідоцтво про смерть може бути видано лікарем, який встановив смерть тільки на підставі огляду трупа (при відсутності ознак або підозри на насильницьку смерть) та даних медичної документації про наявність у померлого при житті хвороб, які в своєму перебігу могли призвести до настання смерті (пункт 2.4.).

Таким чином, діюче законодавство України передбачає державну реєстрацію факту смерті або на підставі лікарського свідоцтва про смерть, або на підставі рішення суду. При цьому видача лікарського свідоцтва про смерть заочно, тобто без встановлення лікарем факту смерті, забороняється.

Враховуючи викладене, єдиною підставою для державної реєстрації смерті в даних випадках є рішення суду про встановлення факту смерті.

Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

За ч.ч. 3, 4 ст. 49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» - тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території (Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Постановою Верховної Ради України №254-VIII від 17 березня 2015 року «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» надано статус «тимчасово окупованих» територіям окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, що знаходяться на територіях, які розташовані між державним кордоном України з Російською Федерацією, урізом води Азовського моря та лінією, яка визначена Постановою ВР України №252-VIII від 17.03.2015 року (згідно додатку), яка набрала чинності 08 квітня 2015 року.

В силу положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» основою гуманітарної, соціальної та економічної політики держави Україна стосовно населення тимчасово окупованої території України є захист і повноцінна реалізація національно-культурних, соціальних та політичних прав громадян України, у тому числі корінних народів та національних меншин.

Відповідно до статті 9 вказаного Закону, будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Встановлення зв`язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.

Згідно ч. 1 ст. 18 Закону громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Зі змісту ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону вбачається, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

При цьому, у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвинув цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142). При цьому, за логікою Міжнародного суду ООН і ЄСПЛ, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Таким чином, у зв`язку з тим, що смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , настала на території м. Донецьк, Україна, тобто на території якої нині жодний орган державної влади України не працює, реєстрація смерті ОСОБА_2 в органах реєстрації актів цивільного стану на території України не проводилась, тому є підстави в судовому порядку встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Донецьк, Україна.

У зв`язку з викладеним, суд вважає за необхідне встановити такий факт, задовольнивши вимоги заявника, які є доведеними та обґрунтованими.

Відповідно до вимог п. 8 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України.

Відповідно до п. 21 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються заявники - у справах за заявами про встановлення фактів, що мають юридичне значення, поданих у зв`язку із тимчасовою окупацією території України, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України.

Так, як дана справа, є справою за заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, яка подана у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, то заявник відповідно до п. 21 ч. 1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 5, 12, 76-81, 247, 258-259, 263-265, 268, 317, 319, 353, 354 ЦПК України суд,

У Х В А Л И В:

Заяву задовольнити.

Встановити факт смерті громадянина України, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: с. Свободінка, Москаленський район, Омська область, що був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Донецьк Донецької області, Україна, у віці 70 років, причина смерті: захворювання - набряк легенів та головного мозку, постінфарктний кордіосклероз.

Ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Київського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Андрій ВОЛЧКО