Рішення

від 01.04.2024 по справі 320/6219/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2024 року № 320/6219/21

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу у місті Києві за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) з позовом Головного управління ДПС у Київській області (далі по тексту також відповідач, ГУ ДПС у Київській області, ідентифікаційний код: 44096797, адреса: 03151, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, 5-А), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.03.2021 №0456226-2405-1002.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що належні їй на праві власності нежилі приміщення є виробничими приміщеннями, переданими відповідно до договору позички від 02.01.2018 та акту прийому-передачі у безоплатну позичку ТОВ «НВФ «Тілігул» для розміщення виробничої бази та промислового виробництва будівельних матеріалів. Крім того, у зв`язку з прийняттям позивачки до складу учасників ТОВ «НВФ «Тілігул» нею 06.08.2020 передано означений комплекс нежитлових будівель до статутного капіталу Товариства.

Крім того, позивач вважає, що майновий комплекс, належний їй на праві власності, не є об`єктом оподаткування.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 відкрито провадження у справі №320/6219/21 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження).

Відповідач надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти заявлених позовних вимог, зазначивши про те, що в результаті проведеної звірки даних податкової служби з інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, виявлено розбіжність щодо періоду перебування вищевказаних нежитлових будівель у власності ОСОБА_1 , право власності припинено 06.08.2020.

Відповідач зазначив, що керуючись пп.266.7.3 п.266.7 ст.266 ПК України зроблено перерахунок сум податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Попередньо сформоване податкове повідомлення-рішення від 01.03.2021 №0456226-2405-1002 скасовано (відкликано). Звернуто увагу суду на те, що нове податкове повідомлення-рішення від 22.06.2021 №1326301-2406-1002 буде надіслано платник додатково.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Разом з відзивом на позовну заяву відповідачем подано заяву про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, яка мотивована значним суспільним інтересом, вагомим значенням для сторін та значною складністю справи.

Розглянувши вказану заяву, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»;

6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

Умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.

Для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо:

1) прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище;

2) оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію;

3) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг;

4) припинення за зверненням суб`єкта владних повноважень юридичних осіб чи підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців у випадках, визначених законом, чи відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців;

5) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо в`їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію;

6) оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

7) стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб`єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження;

8) типові справи;

9) оскарження нормативно-правових актів, які відтворюють зміст або прийняті на виконання нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним і нечинним повністю або в окремій його частині;

10) інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження;

11) перебування іноземців або осіб без громадянства на території України.

Отже, частиною четвертою вищевказаної статті імперативно визначено категорії справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження.

Із положеннями наведеної правової норми процесуального закону перекликаються й приписи частини четвертої статті 257 КАС України, яка відносить справи в аналогічних спорах до переліку справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Частина ж друга статті 257 КАС України визначає, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Предметом позову у даній справі є оскарження податкового пвідомлення-рішення.

Оскільки дана справа не віднесена до імперативно визначеного переліку справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, процесуальні перешкоди для розгляду цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження відсутні.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27.07.2021 у справі №340/1901/20, від 28.07.2021 у справі №160/6740/20, від 22.07.2021 у справі №460/6542/20, від 29.07.2021 у справі №340/1727/20, від 05.08.2021 у справі №200/5490/20-а, від 23.06.2021 у справі №520/13014/2020 та багатьох інших.

Також суд зазначає, що оцінити значення справи для сторін і значний суспільний інтерес має суд в рамках конкретних правовідносин, з яких виник спір. Це означає, що вказані підстави (для розгляду справи за правилами загального позовного провадження) повинні мати своєрідне конкретизоване пояснення у вимірі певної справи; посилання на ці підстави безвідносно до конкретних фактичних підстав не достатньо для того, щоб вимагати розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом в численних постановах, зокрема, від 26 травня 2022 року у справі №640/594/20, від 22 жовтня 2021 року у справі № 200/6491/20-а, від 07 жовтня 2021 року у справі № 640/23517/20, від 05 жовтня 2021 року у справі № 640/23385/20, від 05 серпня 2021 року у справі № 200/5490/20-а, від 22 липня 2021 року у справі № 460/6542/20, від 23 червня 2021 року у справі № 520/13014/2020 тощо.

При цьому суд зауважує, що лише посилання на наявність у учасника процесу бажання щодо здійснення розгляду справи за правилами загального, а не спрощеного, позовного провадження не є достатньою підставою для задоволення відповідного клопотання, оскільки характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, як і не вимагають обов`язкового розгляду справи саме за правилами загального позовного провадження лише з урахуванням викладеного волевиявлення учасника процесу про це. У протилежному випадку суди б мусили розглядати в обов`язковому порядку у судових засіданнях за правилами загального позовного провадження усі справи, в яких учасником процесу повідомлено про особливу важливість для нього такої справи, що зводило б нанівець власну оцінку судом обставин справи через призму необхідності чи доцільності проведення судового засідання, та нівелювало б практичну ефективність інституту спрощеного провадження в принципі. В умовах надмірного навантаження судів справами такий алгоритм дій явно б не сприяв процесуальній економії. Обставини даної справи, на переконання суду, не потребують для встановлення об`єктивної істини ані обов`язкового проведення судового засідання, ані здійснення трансформації форми адміністративного судочинства зі спрощеного у загальне позовне провадження, оскільки повний та всебічний розгляд справи є загальною процесуальною вимогою для кожного судового провадження, незалежно від його форми або того, проводиться судове засідання у справі чи ні. Крім того, суд зауважує, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання не позбавляє учасника процесу можливості надати будь-які докази чи письмові документи чи надати пояснення, виклавши їх у письмовій формі.

Також суд зазначає, що практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 8 грудня 1983 року у справі Ахеп v. Germany, заява №8273/78, рішення від 25.04.2002 року , заява №64336/01). Так, y випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (не в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

При цьому, положення Кодексу адміністративного судочинства України гарантують права учасників справи безпосередньо знайомитись з матеріалами справи, зокрема і з аргументами іншої сторони та інших учасників та реагувати на ці аргументи відповідно до процесуального законодавства.

З урахуванням викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення заяви відповідача.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.03.2024 відповідача замінено правонаступником.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Податковим повідомленням-рішенням ГУ ДПС у Київській області від 01.03.2021 №0456226-2405-1002 ОСОБА_1 нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2020 рік у розмірі 239992,55 грн відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті266 ПК України.

З розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2020 рік, вбачається, що позивачу нараховано означений податок за 12 місяців за нежитлову будівлю, право власності на яку виникло 31.07.2013 та припинено « 31.12.2999»; код території об`єкта 3210300000, код ДПІ об`єкта 1027, адреса відсутня.

Сторонами не заперечується, що податкове повідомлення-рішення винесено відносно придбаного позивачем об`єкта нерухомого майна 31.07.2013 - нежитлові приміщення, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 (будівлі літ. «А», «Б». «В», «Г», «Ж», «З-Е», «З-Ж», «З-З» та споруди).

Даний факт визнається сторонами у позовній заяві та відзиві, а тому відповідно до положень частини першої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягає доказуванню.

З витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (копія додається) вбачається, що позивачці на праві приватної власності належить комплекс нежитлових будівель літ. «А», «Б», «В», «Г», «Ж», « 3-Е», « 3-Ж», « 3-З» (цехи, цех по розфасовуванню круп, адміністративна будівля, сторожка, корпус 208), що знаходиться в адміністративних межах Терезинської селищної ради Білоцерківського району Київської області, за юридичною адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Храпачанська, буд. 70, придбаний позивачкою у ТОВ «Тілігул» за договором купівлі - продажу від 31.07.2013 року № 2038).

Відповідно до п.1 Розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області №241 від 26.07.1999 року «Про надання дозволу на проектно- вишукувальні роботи» (копія додається) компетентним органом влади Товариству з обмеженою відповідальністю «Тілігул» було надано дозвіл на проведення проектно-вишукувальних робіт по реконструкції виробничої бази на площі 0.94 га, кадастровий номер 3220455500:06:005:0015 (в т.ч. на ділянці площею 0,50 га із землекористування АТ «Білоцерківсільмаш»). Крім того, листом №135 голова правління ВАТ «Білоцерківсільмаш» підтверджує купівлю-продаж саме виробничої бази на вказаній земельній ділянці.

Згідно із довідкою Терезинської селищної ради Білоцерківського району Київської області від 25.10.2019 № 02-33/529 земельна ділянка загальною площею 0,8679 га, кадастровий номер 3220455500:06:005:0015 призначена для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, розміщена за адресою: м. Біла Церква, вул. Храпачанська, буд. 70 та знаходиться в межах Терезинської селищної ради.

Як вбачається із матеріалів справи, у подальшому, після придбання вказаних приміщень у власність позивач відповідно до Договору позички від 02.01.2018 та Акту прийому-передачі нежитлових будівель в позичку від 02.01.2018 передала вказаний комплекс будівель в безоплатну позичку ТОВ «НВФ «Тілігул» (код ЄДРПОУ 40164852) для розміщення виробничої бази та промислового виробництва будівельних матеріалів (сандвіч-панелей).

Рішенням №2 учасника ТОВ «НВФ «Тілігул» від 21.07.2020, посвідченим приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області та зареєстрованого в Реєстрі за №365, прийнято до складу учасників ТОВ «НВФ «Тілігул» ОСОБА_1 ; затверджено результат додаткового вкладу ОСОБА_1 в негрошовій формі, оцінений в 500000,00 грн або 47,75% статутного капіталу, який складається з нерухомого майна - нежитлових будівель літ. «А», «Б», «В», «Г», «Ж», « 3-Е», « 3-Ж», « 3-З» (цехи, цех по розфасовуванню круп, адміністративна будівля, сторожка, корпус 208), що знаходиться в адміністративних межах Терезинської селищної ради Білоцерківського району Київської області, за юридичною адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Храпачанська, буд. 70.

Не погоджуючись з правомірністю прийнятого відповідачем спірного рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання його протиправними та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 14.1.129 пункту 14.1 ст.14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості, серед іншого, виділяють будівлі промислові та склади (абзац «ґ» цього підпункту).

Згідно із підпунктом 265.1.1 пункту 265.1 статті 265 ПК України податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відноситься до складу податку на майно.

Відповідно до пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

При цьому, відповідно до підпункту «є» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 року № 507 (далі - ДК 018-2000), до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) належать: криті будівлі промислового призначення: фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства та інше, за їх функціональним призначенням. Зазначені будівлі відносяться до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

Цей клас включає підкласи:

125 1.4 "Будівлі підприємств легкої промисловості":

125 1.5 "Будівлі підприємств харчової промисловості"

125 1.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості».

Згідно із частиною другою статті 191 Цивільного кодексу України до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торгову марку або інші позначення та права, якщо протилежне не встановлено договором або законом.

З огляду на це зміст поняття «будівлі промисловості» не обмежується лише промисловими та складськими будівлями, тобто тими, що використовуються для виробництва та зберігання продукції, зберігання матеріалів. Будівлі, які не задіяні безпосередньо для виготовлення продукції, використовуються промисловим підприємством для розміщення персоналу та обладнання, необхідного для адміністративного, побутового (опалення, водопостачання тощо), транспортного забезпечення, а також виконання інших функцій. За таких обставин будівлі (як виробничі, так і адміністративні та допоміжні), що входять до складу цілісного майнового комплексу промислового підприємства та використовуються для забезпечення його діяльності, необхідно відносити до будівель промисловості.

За такого правового регулювання, належний позивачці цілісний майновий комплекс нежитлових будівель, розміщений за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Храпачанська, буд. 70, за визначенням відноситься до складу об`єктів промисловості і використовується промисловим підприємством-виробником (ТОВ «НВФ «Тілігул») у безпосередній діяльності з виробництва будівельних матеріалів, про що безпосередньо свідчать всі перераховані вище обставини та додані до цієї позовної заяви копії документів.

Проте, судом відхиляються доводи позивача щодо неналежності спірного об`єкта нерухомості до об`єктів оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в силу імпертаивно закріпленого у підпункті «є» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України виключення, а саме: не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками у позичку.

Відповідно до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у праві власності фізичних осіб.

Згідно з підпунктом 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням №2 учасника ТОВ «НВФ «Тілігул» від 21.07.2020, посвідченим приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області та зареєстрованого в Реєстрі за №365, прийнято до складу учасників ТОВ «НВФ «Тілігул» ОСОБА_1 ; затверджено результат додаткового вкладу ОСОБА_1 в негрошовій формі, оцінений в 500000,00 грн або 47,75% статутного капіталу, який складається з нерухомого майна - нежитлових будівель літ. «А», «Б», «В», «Г», «Ж», « 3-Е», « 3-Ж», « 3-З» (цехи, цех по розфасовуванню круп, адміністративна будівля, сторожка, корпус 208), що знаходиться в адміністративних межах Терезинської селищної ради Білоцерківського району Київської області, за юридичною адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Храпачанська, буд. 70.

Тобто, з 21.07.2020 позивач не є власником спірного об`єкта нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки.

В свою чергу, з наявного у справі розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2020 рік, вбачається, що позивачу нараховано означений податок за 12 місяців за нежитлову будівлю, право власності на яку виникло 31.07.2013 та припинено « 31.12.2999» з посиланням на підпункт 266.7.3 пункту 266.7 статті 266 ПК України.

Відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечує про відсутність підстав для нарахування позивачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за весь 2020 рік та зазначив про здійснення ним перерахунку означеного податку, наслідком чого було скасування (відкликання) спірного податкового повідомлення-рішення та винесення нового податкового повідомлення-рішення від 22.06.2021 №1326301-2406-1002, яке буде надіслано позивачу додатково.

Відповідно до підпункту 266.7.3 пункту 266.7 статті 266 ПК України платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за своєю податковою адресою для проведення звірки даних щодо: об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку; розміру загальної площі об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку; права на користування пільгою із сплати податку; розміру ставки податку; нарахованої суми податку.

У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за своєю податковою адресою платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).

З наведеної правової норми слідує, що обов`язковою передумовою для проведення контролюючим органом перерахунку суми податку є звернення платника податку з письмовою заявою до контролюючого органу для проведення звірки даних щодо нарахованої суми податку. Іншого механізму для здійснення перерахунку відповідачем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, положенням ст. 266 ПК України не встановлено.

У постанові від 29.06.2023 (справа №520/342/21) Верховний Суд, застосовуючи наведену вище норму податкового законодавства, виснував, що платник податків не позбавлений можливості надати до податкового органу уточнюючі документи щодо характеристик оподатковуваних будівель для правильного розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, шляхом застосування відповідних коефіцієнтів для обчислення такого податку.

Суд касаційної інстанції у цій справі також зазначає, що у випадку нереалізації платником податків права на проведення звірки даних відсутні підстави для посилань в подальшому на відомості, що можуть мати вплив або на віднесення належного йому нерухомого майна до об`єкта оподаткування взагалі, або ж на розмір ставки податку. Подібний підхід Верховний Суд застосував у постанові від 09.08.2022 (справа №819/1339/16).

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.02.2024 у справі №520/27906/21.

Водночас, матеріали справи не містять жодних доказів звернення позивача до ГУ ДПС у Київській області із заявою у порядку підпункту 266.7.3 пункту 266.7 статті 266 ПК України, наслідком чого є відсутність у відповідача повноважень на самостійне здійснення перерахунку податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, нараховане спірним податковим повідомленням-рішенням.

Отже, на підставі викладеного можливо зробити висновок, що відповідачем невірно здійснено розрахунок податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, без урахування зміни власника спірних об`єктів нерухомого майна, що має своїм наслідком визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Суд зауважує, що спірне податкове повідомлення-рішення відповідача підлягає скасуванню не через відсутність у позивача обов`язку по сплаті податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а через висновок про неправильний розрахунок відповідачем суми такого податкового зобов`язання.

При цьому, суд не зобов`язаний самостійно здійснювати розрахунок штрафних санкцій замість контролюючого органу, перебираючи таким чином його повноваження.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 (справа 826/15139/16 (К/9901/1450/17) та від 17.04.2018 (справа 2а-10031/12/2670).

Щодо доводів позивача про застосування відповідачем норм права, прийняти з порушенням законодавчо визначеного порядку, суд зазначає таке.

Позивач зазначає, що комплекс нежитлових будівель і споруд перебуває на земельній ділянці в адміністративних межах Терезинської селищної ради Білоцерківського району Київської області, а тому відповідач повинен був застосувати розрахунок суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за ставками, встановленими відповідним рішенням Терезинської селищної ради Білоцерківського району Київської області, а не рішенням Білоцерківської міської ради.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 715-р відповідно до абзацу першого пункту 71 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено адміністративні центри та затвердити території територіальних громад Київської області згідно з додатком, зокрема, Білоцерківську територіальну громаду, до якої входить Терезинська територіальна громада.

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень.

Судом встановлено, що рішенням Білоцерківської міської ради від 27.06.2019 № 3986-73-VII «Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Біла Церква на 2020 рік» встановлено та території м. Біла Церква податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначивши: платників податку; об`єкт оподаткування; базу оподаткування; ставки податку; порядок обчислення податку; податковий період; строк та порядок сплати податку; строки та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку, згідно з додатком 2.

У таблиці 1 «Ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2020 рік вводяться в дію з 01 січня 2020 року» за кодом 12 міститься перелік нежитлових будівель, до яких, зокрема, входять, Будівлі промислові та склади (код 125),де «Будівлі промислові» зазначені як такі, що не є об`єктом оподаткування, «Резервуари, силоси та склади» оподатковуються за ставкою 1%.

Водночас, до набрання чинності розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 715-р, яким визначено Білоцерківську територіальну громаду, до якої входить Терезинська територіальна громада, спірний об`єкт нерухомого майна відносився до Терезинської територіальної громади, а тому застосуванню підлягали ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі, встановленому Терезинською територіальною громадою до 12.06.2020 та ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі, встановленому Білоцерківською міською радою.

Проте, відповідачем не надано жодних пояснень, підтверджених належними та достатніми доказами, щодо розміру застосовної у спірному податковому повідомленні-рішенні ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як то посилання на відповідне рішення сільської, селищної, міської ради та ради об`єднаних територіальних громад, якими було прийнято таке рішення, та не конкретизовано код об`єкту, класифікацію будівель/споруд відповідно до такого рішення, що, в свою чергу, унеможливлює дослідження судом правомірності застосування ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

З урахуванням означеного суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем правомірності нарахування позивачу спірним податковим повідомленням-рішенням податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі, зазначеному у податковому повідомленні-рішенні від 01.03.2021 №0456226-2405-1002.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 2399,93 грн згідно квитанції про сплату від 24.05.2021 №6765699, який в силу положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 01.03.2021 №0456226-2405-1002.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 2399,93 грн (дві тисячі триста дев`яносто дев`ять грн 93 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код: 44096797, місцезнаходження: 03151 м. Київ, вул. Святослава Хороброго, 5-А).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

рішення виготовлене та підписане 01.04.2024

Суддя Панченко Н.Д.