Рішення

від 01.04.2024 по справі 320/16978/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2024 року № 320/16978/23

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу у місті Києві за позовом ОСОБА_1 до Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) з позовом до Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі по тексту також відповідач, Печерський ВДВС, ідентифікаційний код: 34979022, адреса: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 11-Б), в якому з урахуванням уточненої позовної заяви просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не знятті арешту з майна боржника при закінченні виконавчого провадження №35519292;

- скасувати арешт майна, що належить позивачу, який був накладений згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження №35519292 від 10.12.2012, виданої Печерським районним відділом державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, з одночасним припиненням такого обтяження.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з метою вчинення дій з відчуження нерухомого майна звернувся 02.05.2023 до нотаріуса за консультацією, в ході якої дізнався про відкриття виконавчого провадження №35519292 з примусового виконання виконавчого листа від 06.06.2012, виданого Печерським районним судом м. Києва про стягнення з позивача на користь ПАТ «Кредитпромбанк» боргу у розмірі 102547,63 грн. В межах означеного виконавчого провадження 10.12.2012 винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження. 19.04.2016 виконавче провадження було завершено на підставі пункту 10 частини першої статті 49 Закону України «про виконавче провадження», а матеріали направлено до іншого органу виконавчої служби (не зазначено).

Позивач зазначає про відсутність жодної інформації стосовно означеного виконавчого документа та вказує на ліквідацію ПАТ «Кредитпромбанк» 01.10.2020.

Позивач стверджує, що тривалий арешт нерухомого майна за відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном, а належним способом захисту є зобов`язання відповідача зняти арешт з майна позивача.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.05.2023 позовну заяву залишено без руху із встановленням позивачу строку для усунення недоліків.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.10.2023 відкрито провадження у справі №320/16978/23 за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

Відповідач правом на надання відзиву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення на електронну адресу копії ухвали про відкриття провадження у цій справі, підписану кваліфікованим електронним підписом головуючого судді, що підтверджується звітом про доставку від 23.10.2023.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд, керуючись положеннями частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України завершив розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

З наявної в матеріалах справи копії витягу з розділу щодо виконавчого провадження №35519292 вбачається, що до Печерського ВДВС на примусове виконання надійшов виконавчий лист від 06.06.2012 №2-575/12 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» суми боргу в розмірі 102547,63 грн.

Постановою старшого державного виконавця Печерського ВДВС від 04.12.2012 відкрито ВП №35519292.

Постановою старшого державного виконавця Печерського ВДВС від 10.12.2012 ВП №35519292 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження звернено стягнення на майно боржника.

06 лютого 2013 року старшим державним виконавцем Печерського ВДВС винесено постанову про розшук майна боржника ВП №35519292.

Постановою від 07.09.2015 ВП №35519292 стягнуто з боржника виконавчий збір у розмірі 10254,76 грн.

Постановою від 20.11.2015 ВП №35519292 стягнуто з боржника витрати на проведення виконавчих дій.

Постановою старшого державного виконавця Печерського ВДВС від 19.04.2016 ВП №35519292 закінчено виконавче провадження за пунктом 10 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження». У витягу зазначено, що згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за боржником зареєстровано нерухоме майно, а саме, житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, об`єкт житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 . Враховуючи викладене, виконавчий документ підлягає направленню за місцем знаходження нерухомого майна боржника.

Не погоджуючись з правомірністю вчиненої відповідачем бездіяльності, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання його протиправними та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі по тексту - Закон №1404-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно пункту 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Отже, Конституцією України проголошено принцип обов`язковості судового рішення, що є однією із складових принципу правової визначеності.

Європейський суд з прав людини у своїх рішення також неодноразово наголошував, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997 р.).

Частинами другою та четвертою статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

Норми статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» 1402-VIII 02.06.2016 також регламентують обов`язковість судових рішень.

З урахуванням значених правових норм у суду є підстави вважати, що у державного виконавця були підстави відкрити виконавче провадження №35519292 за виконавчим листом від 06.06.2012 №2-575/12 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» суми боргу в розмірі 102547,63 грн.

Водночас, суд зауважує, що умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку станом на момент відкриття виконавчого провадження визначались положеннями Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі Закон № 606-XIV).

Відповідно до частини першої, другої статті 25 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Згідно положень пункту 10 частини першої статті 49 Закону № 606-XIV виконавче провадження підлягає закінченню у разі направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби.

Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов`язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом (частина третя статті 49 Закону № 606-XIV).

В силу положень частини першої статті 50 Закону № 606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

З системного аналізу зазначених положень Закону №606-XIV слідує, що при закінченні виконавчого провадження у разі направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби відсутні підстави для зняття арешту, накладений на майно боржника.

Оскільки з матеріалів справи встановлено, що виконавче провадження №35519292 закінчено постановою від 19.04.2016 згідно положень пункту 10 частини першої статті 49 Закону № 606-XIV (у разі направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби), у державного виконавця Печерського ВДВС були відсутні підстави для зняття арешту в силу положень частини першої статті 50 Закону №606-XIV, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у не знятті арешту з майна боржника при закінченні виконавчого провадження №35519292.

Як наслідок, відсутні підстави для задоволення похідних вимог про скасування арешту майна, що належить позивачу, який був накладений згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження №35519292 від 10.12.2012, виданої Печерським районним відділом державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, з одночасним припиненням такого обтяження.

Судом не приймаються до уваги доводи позивача щодо тривалого накладення арешту на його майно, оскільки необізнаність його з наявністю виконавчого документа (виконавчий лист від 06.06.2012 №2-575/12 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» суми боргу в розмірі 102547,63 грн), який слугував підставою для відкриття виконавчого провадження №35519292 та накладення на майно боржника (позивача) спірного арешту не може слугувати підставою для зняття такого арешту за відсутності законодавчо встановлених підстав.

Крім того, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження звернення позивача до Печерського ВДВС із запитом про надання йому інформації щодо ВП №35519292, зокрема, з метою встановлення інформації щодо подальших дій відповідача з виконавчим листом від 06.06.2012 №2-575/12 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» суми боргу в розмірі 102547,63 грн після закінчення виконавчого провадження. Як наслідок, у суду наявні підстави вважати про відсутність заінтересованості позивача в отриманні такої інформації після того, як він дізнався про наявність накладеного на його майно арешту.

Доводи позивача щодо ліквідації ПАТ «Кредитпромбанк» не можуть слугувати достатньою підставою для зняття арешту з майна боржника (позивача) з огляду на можливість передачі права вимоги іншому кредитору.

Відсутність інформації щодо позивача в Єдиному реєстрі боржників, на переконання суду, не свідчить про наявність підстав для зняття арешту з огляду на наявність законодавчо встановленого положеннями статті 59 Закону №1404 вичерпного переліку підстав для зняття арешту з майна боржника.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

За таких обставин, враховуючи, що постановою державного виконавця від 19.04.2016 виконавче провадження №35519292 закінчено згідно положень пункту 10 частини першої статті 49 Закону № 606-XIV (у разі направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби), враховуючи положення статті 50 означеного Закону, відсутні підстави для застосування правових наслідків, передбачених частиною другою статті 50 Закону № 606-XIV, у вигляді зняття арешту.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Враховуючи положення статті 139 КАС України у суду відсутні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем витрати по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

рішення виготовлене та підписане 01.04.2024

Суддя Панченко Н.Д.